Еймеріоз птиці: що треба знати

На сьогодні актуальність питання еймеріозу птиці залишається на досить високому рівні. Значне поширення хвороби та висока летальність серед хворого молодняку спричинюють значні економічні збитки: зниження приростів ваги та яєчної продуктивності, падіж курчат, додаткові витрати на санацію приміщень та проведення лікувальних заходів.

О. Семенко, канд. вет. наук,
доцент кафедри паразитології та тропічної ветеринарії,
НУБІПУ

Навіть якщо птиця не гине, а ветеринарні прийоми дають змогу зняти видимі клінічні прояви, економічні втрати все одно залишаються високими. Збудник еймеріозу, що зачаївся, продовжує нагадувати про себе, справляючи на організм птиці свою шкідливу дію.
Еймеріоз — гостра, підгостра або хронічна хвороба, що уражує переважно курчат віком від 10 до 90 днів і характеризується пригніченням, анемією, схудненням, діареєю та високим відсоток летальності.
За сучасною класифікацією еймерії — це одноклітинні паразити, які належать до типу Aplicomplexa, класу Sporozoa, роду Coccidia, родини Eimeriidae. З дев’яти  відомих ідентифікованих протозойних різновидів Eimeria найпоширеніші та найбільш патогенні в птахівництві декілька: E. acervulina, E.  maximа, E. necatrix і E. tenella (на плашці). Збудники еймеріозу строго специфічні щодо місця локалізації в кишковому тракті птиці (рисунок). Так, наприклад, E. acervulina уражує верхню третину тонкого відділу кишечника, починаючи з дванадцятипалої кишки; E. Maximum — середній відділ; E.  tenella — нижню його третину.

Характерні особливості  ензоотії
На еймеріоз птиця частіше хворіє в теплі і вологі періоди року, адже підвищена вологість і тепло створюють сприятливі умови для дозрівання і збереження у зовнішньому середовищі ооцист еймерій.
Сезонні коливання чітко прослідковуються у господарствах, де птицю вирощують із порушенням ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних умов утримання та годівлі. За промислового способу ведення птахівництва сезонність не має чітко виражених меж — у даному разі характер ензоотії  частіше визначається особливостями технології виробництва птахівничої продукції.
Джерелом інвазії є хворі курчата і доросла птиця — еймеріоносії. Зараження відбувається аліментарним шляхом: за заковтування з кормом або водою спорульованих ооцист еймерій (інвазійна стадія). Зараження птиці неспорульованими ооцистами неможливе.
Механічними факторами передавання ооцист еймерій є предмети догляду, обладнання, тара, використовувана для перевезення птиці та продуктів птахівництва, і навіть обслуговуючий персонал, а також гризуни, синантропні птахи і комахи.
Найчастіше захворюваність і смертність від еймеріозу реєструють у курчат від 2–3-тижневого віку до 6–8 тижнів. Починаючи з 1,5–2-місячного віку, еймеріоз серед курчат зустрічається рідко, що пов’язано з розвитком імунітету.
За кліткового утримання курчата не так інтенсивно заражаються збудниками еймерій, як це відбувається за підлогового утримання: в такому разі вікова динаміка еймеріозу варіює залежно від санітарного стану пташника, температури навколишнього середовища та вологості. Здебільшого за кліткового утримання (порівняно з підлоговим) відмічають нерівномірне поширення еймеріозу та відносно легкий його перебіг.
Найбільшу загрозу в поширенні хвороби становлять скупченість, висока вологість у приміщеннях, неповноцінна годівля тощо. За підлогового утримання молодняку контакт різних вікових груп спричинює поширення даної інвазії в птахогосподарствах. Високому рівню інвазії сприяє і стійкість самих ооцист еймерій, які за сприятливих умов тривалий час можуть зберігати свою життєздатність.

Клінічні ознаки
 Інкубаційний період триває чотири-сім днів. Перебіг хвороби гострий, підгострий, хронічний і субклінічний (у дорослої птиці). Основні економічні втрати птахівники несуть від субклінічного еймеріозу — близько 70%!
   За гострого перебігу хвороби у курей на початку захворювання реєструють пригнічення, низьку активність, більшу частину часу вони сидять, збиваються в гурти (фото 1).
Апетит курчат знижується, основною клінічною ознакою є виражена спрага. Протягом однієї-двох діб від початку пригнічення пір’я стає скуйовдженим, тьмяним, крила опущені. Гребінь, сережки і слизові оболонки — бліді. Шкіра стає тонкою, прозорою, сухуватою. Через дві-три доби після появи симптомів пригнічення з’являється пронос: послід рідкий, колір його на початку блідувато-зелений, у подальшому — темно-коричневий із домішками крові (фото 2).
З появою в посліді курчат домішок крові підвищується температура тіла (на 1…2°С). Вони швидко втрачають масу, ступінь пригнічення загального стану організму птиці наростає. Курчата сидять із закритими очима та втягнутою головою, більшу частину доби сплять. Хода стає хиткою. Через три-чотири доби від початку проносу тільця хворих курчат починають періодично труситися.  У деяких із них спостерігають розлади центральної нервової системи, що проявляється парезами, паралічами. Смерть настає на другу-сьому добу від початку проносу і може сягати 100% поголів’я. Птиця, що одужала, відстає у рості й має знижену масу тіла.
   За підгострого перебігу клінічні ознаки виражені меншою мірою. Курчата худі, проноси чергуються із виділенням сформованих фекалій. Захворювання триває два-три тижні, летальність не перевищує 50%.
   Хронічний перебіг еймеріозу триває декілька місяців і характеризується подібними клінічними ознаками.
У перехворілих птахів формується нестерильний імунітет.
Трупи курчат мають чіткі ознаки виснаження. Пір’я навколо клоаки забруднене рідкими фекаліями. Видимі слизові оболонки, гребінь та сережки бліді. Найбільш виражені зміни в кишечнику. Стінки кишок значно потовщені. На їхній слизовій оболонці, особливо сліпих кишок, наявні катарально-геморагічні і фібринозно-некротичні запалення з численними виразками різних розмірів (фото 3).
 
Встановлюємо діагноз
Діагноз на еймеріоз установлюють комплексно.
   Остаточно хворобу діагностують за результатами лабораторних мікроскопічних досліджень проб фекалій за методами флотації (частіше — Фюлеборна чи Котельникова) — виявляють ооцисти еймерій.
   За проведення патолого-анатомічного розтину роблять мікроскопічне дослідження зіскрібків слизової оболонки кишечника.
Еймеріоз курей слід диференціювати від пулорозу, трихомонозу, гістомонозу, колібактеріозу.
Лікувальні та профілактичні заходи
Найважливішими заходами запобігання еймеріозу є імунопрофілактика та вчасне лікування, направлені на підвищення природної і специфічної резистентності птиці до збудника.
Для лікування та профілактики еймеріозу курей використовують специфічні хіміопрепарати, які за своєю дією на механізм імунітету ділять на дві великі групи:
Œ   препарати, які гальмують утворення імунітету (еймеріоциди);
   препарати, які не перешкоджають утворенню імунітету (еймеріостатики).
Еймеріоциди  застосовують для профілактики у птахівничих господарствах м’ясного типу впродовж усього періоду відгодівлі і виключають із раціону за чотири-п’ять діб до забою птиці.
Еймерії притаманна здатність збудника досить швидко адаптуватися до дії лікарських засобів (уже через три-п’ять років нові препарати стають малоефективними), що спонукає фахівців  постійно застосовувати медикаментозні ротаційні програми. Тривале застосування еймеріостатиків призводить до появи штамів еймерій, стійких до лікарських засобів. Для підвищення ефективності лікування еймеріозу попередньо вивчають спектр чутливості птиці до препаратів (табл. 1, 2).
Одним із ефективних засобів лікування еймеріозу птиці визнано Baycox (діюча речовина — толтразурил) — препарат нового покоління, що діє на всі внутрішньоклітинні стадії розвитку еймерій. Як свідчать результати досліджень багатьох вчених та власних спостережень, птиця добре витримує лікування цим препаратом, він поєднується з кормовими добавками, вітамінами та лікарськими засобами, не впливаючи на їхні властивості. 
Профілактика еймеріозу птиці грунтується на виконанні комплексу загальних зооветеринарних та спеціальних протиеймеріозних заходів, які включають:
   ізольоване утримання молодняку від дорослої птиці на окремих виробничих зонах у сухих приміщеннях на сітчастій або глинобитній підлозі;
   утримання молодняку до 60–90-добового віку в клітках;
   повноцінну годівлю кормами, збалансованими за всіма поживними речовинами, особливо за вітамінами А, D, К, групи В і мінеральними речовинами (кобальт хлористий, мідь сірчанокисла, марганець сірчанокислий);
   щоденне видалення посліду з території птахоферми для біотермічного знезараження. Особливе значення у профілактиці еймеріозу має дезінвазія пташника (підлоги, стін та обладнання).
З метою профілактики еймеріозу здійснюють хіміопрофілактику, використовуючи еймеріостатики. Їх доцільно застосовувати за спеціальними схемами (ротація), що дає змогу гальмувати у найпростіших розвиток резистентності до того чи іншого препарату. Водночас слід чергувати препарати таким чином, щоб за їхньої заміни наступний за механізмом дії на ендогенні стадії збудників відрізнявся від попереднього.
У господарствах племінного і яєчного напрямів з профілактичною метою використовують препарати, які не перешкоджають утворенню імунітету, у половинній дозі, починаючи з 10–15-денного віку, протягом 50–60 днів. За кліткового вирощування курчат еймеріостатики доцільно застосовувати протягом 10 днів із часу переведення їх в акліматизатори, колоніальний цех. За потреби через три дні препарати використовують повторно.
За утримання молодняку на підлозі еймеріостатичні препарати призначають з 10–15-денного віку двома-трьома 10-денними курсами з інтервалом у три дні. За вирощування бройлерів на глибокій незмінній підстилці препарати призначають із 10–15-денного віку кожного дня і закінчують за три-п’ять днів до забою птиці.

Правильна вакцинація
Перспективним методом запобігання захворюванню птиці на еймеріоз є імунопрофілактика цієї інвазії.
Для боротьби з еймеріозом птиці запропоновано багато вакцин — як інжекторних, так і з використанням живих збудників. До складу вакцин, залежно від епізоотичної ситуації у господарстві, входять збудники, що становлять основну загрозу для птиці. За вирощування курчат — це E. tenella, E. acervulina та E. maxima, індиків — E. meleagrimitis і E. adenoidеs. Для ремонтного молодняку, курей-несучок та племінного стада — Е. neсatrix та E. brunetti.
За використання живих неатенуйованих викцин («Кокцивак», США; культура кокцидій ВНІВІП, Росія; ЦКВ, Росія, та ін.) слід застосувати короткочасне додавання у корм птиці еймеріостатиків задля попередження захворювання на еймеріоз під час формування імунітету.
Застосування вакцин із атенуйованих збудників («Лівакокс», Чехія; «Паракокс», Велика Британія; «Імукокс», Канада) не потребує паралельного застосування еймеріостатиків. Імунізації піддають клінічно здорових курчат із 10-денного віку. Імунітет розвивається через два-три тижні та підтримується завдяки реінвазії збудниками. Проте, як відомо, імунітет під час еймеріозів нестерильний (за наявності збудника в організмі птиці) та видоспецифічний (лише до тих видів збудників, які викликали зараження). Напруженість імунітету в курей за умов, що унеможливлюватимуть повторне зараження, починає помітно слабшати через 45–50 днів після «перехворювання» або по закінченні імунізації.