Спецможливості
Статті

Чи можливо отримати в Україні 80 млн т зерна?

06.01.2012
483
Чи можливо  отримати в Україні  80 млн т зерна? фото, ілюстрація

На всіх міжнародних конференціях, семінарах на аграрну тематику, які проходять в Україні, звучать заяложені штампи: Україна має найродючіші чорноземи  в світі, Україна має величезний потенціал... Але чи правильно ми використовуємо наші чорноземи і чи зможемо найближчими роками реалізувати цей "потенціал", розповідається в цій статті 

На всіх міжнародних конференціях, семінарах на аграрну тематику, які проходять в Україні, звучать заяложені штампи: Україна має найродючіші чорноземи  в світі, Україна має величезний потенціал... Але чи правильно ми використовуємо наші чорноземи і чи зможемо найближчими роками реалізувати цей "потенціал", розповідається в цій статті

С. Танчик,
д-р с.-г. наук,
завідувач кафедри землеробства
та гербології НУБіП України

Ми часто чуємо: "Хліб - усьому голова", "Земля - мати-годувальниця", основний засіб виробництва у сільському господарстві. Таке твердження аж ніяк не перебільшення. Адже, за даними ООН, нині населення планети становить 7 млрд людей, а на 2050 рік передбачається його зростання до 9 млрд. Це, відповідно, потребує значного збільшення кількості продуктів харчування, і насамперед, зерна. Тому програма уряду України отримати найближчими роками 80 млн т зерна є благородною і відповідає загальнолюдським цінностям гармонізації взаємовідносин між людиною і природою.
   Проте реалії галузі землеробства України в даний час значно інші. Україна має близько 42 млн га (70% території країни) сільськогосподарських угідь. Розораність її території загалом досягла майже 55%, значно перевищивши екологічну допустимість - до 40%. У розвинених країнах світу цей показник становить: США - 35%, Франція - 35%, Угорщина - 37%. Негативні наслідки такої розораності земель в Україні не забарилися.
Приблизно з 80-х років ХХ сторіччя, і особливо за роки незалежності України, людська спільнота усвідомила, що грунти опинилися на межі деградації й опустелювання, втрачають родючість, природні біологічні властивості й буферну ємність. Порушення екологічної рівноваги природних ландшафтів призвело до підсилення ерозійних процесів, які досягли в Україні, за оцінками спеціалістів, найвищого рівня у світі.

   Щорічні втрати грунту становлять понад 500 млн т, у тому числі 20 млн т гумусу. З 1 га ріллі щорічні втрати азоту, фосфору і калію досягли 500-700 кг, тобто втричі більше, ніж їх уносили. За нашими даними, в 1968 році чорноземи типові в Лісостепу України мали вміст гумусу від 5,0 до 6,0%, в 2010 році - 3,6 - 4,0%. Якими мають бути грунти, щоб забезпечувати високі врожаї, як зберегти їхню родючість для прийдешніх поколінь? Ось питання, на які людській спільноті потрібно постійно давати відповіді. Допоки ж в Україні діє "закон втрати родючості грунту", сформульований ще в 1844 р. французьким та англійським економістами А. Тюрго і Т. Мальтусом, який радянська ідеологія не визнавала і ще й сьогодні його не визнають окремі вчені України, вважаючи, що родючість грунту можна підтримувати як завгодно довго. Життя, як це прикро, доводить протилежну істину.
Продуктивність ріллі залежить від природного та техногенного ресурсного забезпечення. До природних факторів слід віднести потенційну (природну) родючість грунту, забезпеченість рослин вологою та теплом, рівень надходження та використання посівами фотосинтетичної активної радіації (ФАР). Слід нагадати, що, за даними українського Гідрометцентру, за останні десять років (2000-2009 рр.) у Лісостепу України середньорічна добова температура підвищилася на 0,9°С (з 6,8 до 7,7°С), за цей період зона втратила близько 100 мм опадів (щорічно - в середньому 10 мм), гідротермічний коефіцієнт (ГТК) з 1,3 знизився до 1,2 (зона слабкої посушливості). За даними названої установи, ГТК у Поліссі із 1,4-1,5 наблизився до 1,3 (зона достатньої зволоженості), а в Степу - з 1,2 до 1,0 (зона посушливості).
Такі зміни найвідчутніше позначилися на землеробстві України за останні п'ять років, особливо у 2011 році - на посівах пшениці озимої (табл. 1).
Здавна в Україні головними зерновими є озимі культури: пшениця, жито, ячмінь, тритикале, - площа яких у середньому становить 7-8 млн га. Дослідженнями встановлено, що на 50-60% продуктивність культур закладається в осінній період: якісне насіння, своєчасна і якісна сівба, дружні сходи і продуктивне кущення, достатнє накопичення в рослинах вуглеводів (насамперед, цукрів). Для цього потрібно, щоб культурні рослини були забезпечені всіма необхідними факторами життя (вологою, поживними речовинами, теплом) в оптимальній кількості і оптимальних співвідношеннях. Значною мірою це залежить і від попередника. Дослідженнями встановлено і практикою підтверджено, що кращими попередниками під озимі зернові в Україні є чисті (зона Степу) та зайняті пари. До останніх, насамперед, відносять багаторічні бобові трави на один укіс, горох, вико-вівсяні сумішки. Загальна площа чистих та зайнятих парів в Україні не перевищує 1 млн гектарів.
Зменшення поголів'я ВРХ в 5,5 раза (в 1990 р. було 24,6 млн голів, у 2011 р. - 4,5 млн) призвело до різкого зменшення посівних площ під кормовими культурами, які є головними культурами для полів під паром і кращими попередниками озимих зернових. Так, у 1990 р. гороху висівали 1,2 млн га, тоді як у 2011 р - лише 305 тис. га, тобто площа висівання гороху зменшилася вчетверо. Така доля спіткала і багаторічні бобові трави (конюшина, люцерна, еспарцет). Тому основні площі (близько 80%, або 5-6 млн га) озимих зернових в Україні засівають після непарових попередників: кукурудза та сорго на силос, соя, ріпак озимий та ярий, зернові колосові, буряки цукрові і навіть соняшник. Головний недолік непарових попередників полягає в тому, що вирощувані культури пізно звільняють поле (в кращому разі - за 15-20 днів до сівби озимих зернових). Це призводить до несвоєчасного і неякісного обробітку грунту, а отже, погіршується поживний і, особливо, водний режими. Адже встановлено, що для отримання дружних сходів озимих культур у кореневмісному шарі на 1 см грунту має бути не менше 1 мм доступної вологи. Дані, які наведені в таблиці 1, показують, що тільки горох і гречка як попередники під озимі змогли зберегти потрібну кількість доступної вологи як у 0-30-сантиметровому, так і метровому шарі грунту. Після решти попередників кількість доступної вологи в 1,5-2 рази менша. За таких умов сіяти озимі зернові після непарових попередників недоцільно.

   Техногенне ресурсне забезпечення галузі землеробства в Україні незадовільне. Дані таблиці 2 показують, що внесення мінеральних добрив скоротилося майже втричі, а органічних - у 14 разів, звідси: продуктивність ріллі знизилася майже в 1,5 раза, що є екстремально низьким рівнем щодо адекватності біокліматичному потенціалу (недобір урожаю становить 4,4 т/га кормових одиниць (табл. 3).
Рентабельність галузі в 2010 р. становила 11,4%, екологічний стан - кризовий, а індекс екологізації оцінюється як стан хімізації.

   Звідси: сучасне землеробство України не спроможне повною мірою забезпечити населення якісною й екологічно безпечною продукцією рослинництва, тваринництво - повноцінними кормами, а промисловість - сировиною.
Виходячи з цього, надзвичайно важливе завдання агрономічної науки - розробка заходів і способів підвищення продуктивності та сталості землеробства за різних грунтово-кліматичних умов. Цьому відповідає розробка та впровадження сучасних зональних систем землеробства. Теоретичною основою будь-якої системи землеробства є закони агрономії, творче використання яких забезпечує високий технологічний і економічний ефект не тільки окремих ланок, а й системи землеробства в цілому. Прикро, що деякі спеціалісти і навіть окремі вчені аграрної науки спрощують, ба, навіть більше того, - не розуміють поняття і сутності системи землеробства, практично вихолощують їхній складний зміст. Найчастіше це зводиться до ствердження, що система землеробства являє собою сукупність агротехнічних заходів вирощування сільськогосподарських культур.

   Безумовно, система землеробства включає освоєння та впровадження прогресивних технологій вирощування всіх польових культур. Проте цим поняттям системи землеробства не вичерпуються, воно значно ширше. Системи землеробства мають бути високопродуктивними, енергоощадними, малозатратними, конкурентоспроможними, грунтозахисними, здатними забезпечити прогресивне зростання високоякісної продукції за раціонального використання наявних ресурсів і розширеного відтворення грунтової родючості.
Тому під системою землеробства слід розуміти форму ведення землеробства, що обумовлюється комплексом агрономічних, меліоративних та організаційно-господарських заходів, характеризується інтенсивністю використання землі і різними способами відтворення родючості грунту. Таким вимогам відповідає екологічна система землеробства, яка розроблена і запропонована виробництву вченими кафедри землеробства та гербології Національного університету біоресурсів і природокористування України. Сутність даної системи буде викладено в наступному числі журналу "Пропозиція".

Інтерв'ю
Компанія «Нертус» активно розвиває два напрямки. Перший — насінництво гібридів соняшнику й кукурудзи сербської селекції. Другий — ЗЗР та мікродобрива. На сьогодні в портфелі компанії «Нертус» вже 70 препаратів для зернових, зернобобових,... Подробнее
Кілька місяців тому компанія «Фінтех.Про» запустила унікальну платформу AgroАpp, яка допомагає сільгоспвиробникам швидко одержати фінансування без відсотків і часто без застави. Із сервісом уже співпрацюють найкращі банки України й... Подробнее

1
0