Спецможливості
Статті

Соя як один із попередників під озиму пшеницю

13.08.2013
5833
Соя як один із попередників під озиму пшеницю фото, ілюстрація

Попередник — один із визначальних факторів впливу на продуктивність кожної культури

Попередник — один із визначальних факторів впливу на продуктивність кожної культури

С. Артеменко, канд. с.-г. наук,
Інститут сільського господарства степової зони НААН

Озима пшениця в степовій зоні є основною зерновою культурою і за врожайністю та валовим збором посідає провідну роль у формуванні продовольчого резерву нашої країни. Тому для стабільного вирощування високих урожаїв потрібно розробити комплексну систему агротехнічних заходів, яка має бути спрямована на створення найоптимальніших умов для одержання високої продуктивності цієї культури. Водночас важливе значення мають заходи із визначення найкращих попередників та найефективнішого обробітку грунту, що сприятимуть накопиченню та збереженню продуктивної вологи на час проведення сівби озимих (особливо актуальний фактор для зони недостатнього зволоження).
Біологічний потенціал урожайності сучасних сортів озимої пшениці перевищує 10 т/га, а у виробничих умовах він сягає від 4 до 6 т/га, що становить тільки 40–60%. Основним резервом підвищення продуктивності озимих культур є ефективне використання післядії попередників, системи добрив та захисту від хвороб і шкідників.
Як відомо, що довший період між збиранням попередника і строком проведення сівби озимих, то більша можливість якісно підготувати посівний шар та за випадання опадів накопичити необхідні запаси вологи. Під озиму пшеницю серед непарових попередників у попередні виробничі сезони кращими були горох, кукурудза на зелений корм та однорічні бобові сумішки. Одержати повноцінні своєчасні сходи озимини можна тільки за умови достатньої кількості вологи в грунті. Застосування кукурудзи молочно-воскової стиглості як попередника під озимі було можливе лише за своєчасного збирання і якісної підготовки грунту в стислі строки та наявної вологи.
   Проведені реформи в агропромисловому виробництві викликали суттєві зміни в тваринництві та рослинництві. Змінилась структура посівних площ, що зумовило значне скорочення посівів гороху і культур, які раніше використовували на кормові цілі (кукурудза на зелений корм та силос) та за правильного обробітку були добрими попередниками для озимих.
На сучасному етапі аграрне виробництво потребує проведення позитивних змін у структурі посівних площ, розширення посівів високопродуктивних і економічно вигідних культур. Триває пошук найрентабельнішого виробництва зернової продукції та вдосконалення технології вирощування зернових і зернобобових культур. Так, останніми роками спостерігається швидке розширення посівних площ такої високобілкової культури, як соя.
Соя займає важливе місце серед основних зернобобових культур. Площі її вирощування постійно зростають як у світі, так і в нашій державі. Так, у 2003 р. соя займала лише 189,6 тис. га, минулого року її посіви перевищили 1200 тис., а в 2015 р. вони збільшаться до 2 млн га. Вирощування ультраскоростиглих та ранньостиглих сортів цієї культури, своєчасна і якісна підготовка грунту під сівбу озимих створять належні умови для одержання повноцінних сходів.
   Основним лімітуючим фактором одержання дружних сходів озимини та оптимальних умов їхньої вегетації є грунтова волога. В умовах недостатнього зволоження для вирощування стабільних і високих урожаїв озимої пшениці важливе значення мають заходи, які забезпечать максимальне нагромадження та збереження вологи в грунті до початку проведення сівби. Це один із важливих факторів одержання своєчасних повноцінних сходів та створення нормальних умов перезимівлі озимих.
Для з’ясування впливу різних попередників на фізичні властивості грунту, процеси накопичення вологи і раціонального її використання та формування врожайності озимої пшениці на Ерастівській дослідній станції Інституту сільського господарства степової зони НААН у лабораторії технології вирощування кормових культур упродовж 2004–2009 рр. було проведено відповідні дослідження.

Підготовка грунту
Після збирання попередників підготовку грунту під висівання озимої пшениці проводили згідно з рекомендаціями. Після непарових попередників, таких як горох, кукурудза на зелений корм і силос та соя, під час підготовки грунту під сівбу озимини важливе значення має своєчасність і послідовність виконання технологічних операцій, спрямованих на якісний обробіток та накопичення вологи. Після збирання попередників негайно проводять лущення чи дискування стерні (залежно від попередньої культури) лущильниками або важкими дисковими боронами (ЛДГ-10, ЛДГ-15 або БДВ-7, БДП-6,3, «Солоха», «Містраль») на глибину 8–10 см. З цією метою ефективно застосовують комплексні агрегати із важких культиваторів, голчастої борони та кільчасто-шпорових котків або їхні аналоги (обробіток на глибину 10–12 см). Основне завдання такої передпосівної підготовки — ретельно вирівняти посівний шар грунту для забезпечення оптимального розміщення насіння за глибиною, а перемішані з грунтом пожнивні рештки, що створюють високу його шпаруватість та призводять до суттєвих втрат вологи, — винести на поверхню та прикоткувати. Це створить захисний мульчувальний ефект і убезпечить грунт від інтенсивного нагрівання та втрат вологи.
Останніми роками за інтенсивного підсихання верхнього посівного шару та недостатньої кількості опадів слід широко використовувати комбіновані агрегати. Найефективнішим є обробіток комбінованими агрегатами АКГ-6, АПБ-6, КР-4,5, АКП-5, АКШ-5,6 («Резидент»), «Європак». Подальше розпушування грунту проводять паровими культиваторами на глибину загортання насіння.

Строки висівання
У технології вирощування озимих культур важливе значення мають строк сівби, попередники та система удобрення. У степовій зоні найкращою продуктивністю та морозостійкістю характеризуються рослини пшениці, які на час завершення осінньої вегетації сформували 3–4 пагони. Щоб утворити таку їхню кількість, рослинам озимих потрібно восени набрати суму ефективних температур 250…300°С (тобто цей період має тривати 60–65 днів). За цей час рослини накопичують достатню кількість пластичних речовин, завдяки яким вони краще витримують несприятливі умови зимового періоду. У зв’язку з глобальним потеплінням подовжилася тривалість осінньої вегетації, що скоректувало строки сівби озимої пшениці: вони змістились, порівняно з середніми багаторічними показниками, на 10–15 днів. До початку зими в найкращому фізіологічному стані, як правило, перебувають рослини за висіву з 20 по 30 вересня, тобто в допустимо пізні строки, які були рекомендовані раніше.
Формування високої продуктивності озимих культур вдається досягти завдяки їхньому збалансованому живленню впродовж усього вегетаційного періоду, що зумовлено чітким дотриманням системи удобрення. За осінній період рослини озимої пшениці засвоюють до 30% поживних речовин загальної потреби за вегетацію і негативно реагують на недостатню забезпеченість ними. Надмірна кількість у грунті азотних сполук восени призводить до інтенсивного росту, перерослі рослини сильно уражуються хворобами.

Особливості удобрення озимих після бобових попередників
Система живлення озимих культур після різних попередників передбачає надходження у грунт основних елементів живлення із мінеральними добривами, які мають компенсувати їхнє винесення з урожаєм попередньої культури. Враховуючи біологічні особливості озимих культур, особливу потребу в елементах живлення вони відчувають у найбільш відповідальні фази розвитку: під час кущення, виходу в трубку, формування прапорцевого листка. Для задоволення потреби озимої пшениці в азоті слід забезпечити послідовне його надходження відповідними частками впродовж усієї вегетації (як шляхом біологічної фіксації із повітря після попередника, яким були бобові культури, так і з мінеральних добрив). Післядія бобових культур різнилася залежно від строку збирання попередньої культури. Так, після гороху надходження азоту завдяки біологічному фактору спостерігалось уже в осінній період. Рослини озимої пшениці мали темно-зелений колір і були добре розвинуті. Водночас після сої вони були меншого розміру, але перевищували рослини, розміщені по попереднику — кукурудзі на силос. Надходження азоту після сої відбувалось весняно-літнього періоду. Тому обов’язково слід враховувати ці особливості часового надходження азоту від попередників — бобових культур. У посівах озимих, розміщених після бобових культур, застосування азотних добрив допустиме тільки в разі низьких запасів мінерального азоту і вносити його понад 20 кг/га недоцільно!
   Для забезпечення доброго росту і перезимівлі озимих культур потреби у фосфорі припадають на фази сходи — припинення осінньої вегетації. Недостатня його кількість призупиняє ріст кореневої системи, затримує розвиток рослин.
Обмежене надходження калію озимим рослинам в осінній період порушує їхній вуглеводний обмін, що суттєво знижує рівень стійкості до низьких температур. Тому під час сівби восени під озимі культури потрібно вносити фосфорно-калійні добрива, а азотні — в помірній кількості, що забезпечить оптимальні умови для перезимівлі та підвищить стійкість рослин проти хвороб. Застосування добрив із урахуванням таких вимог забезпечуватиме добру продуктивність культур та підтримання родючості грунту.

Обробка насіння та глибина висівання залежно від запасів вологи
Важливим заходом у технології вирощування озимої пшениці є протруювання насіння. Протруюють кондиційне насіння, очищене від домішок. Цей захід проводять за 5–10 днів до проведення висіву за допомогою протруювачів. Добір протруйників здійснювали на основі результатів обстеження або насіннєвої експертизи на предмет виявлення можливого розвитку хвороб насіння та сходів, враховували спектр дії препаратів, їхню ефективність проти збудників хвороб. Ефективнішими виявились препарати із широким спектром дії, до складу яких входить кілька діючих речовин: Вітавакс 200 ФФ, в. с. к. (2,5 л/т), Максим Стар (1,5 л/т).
За сприятливого зволоження і дотримання рекомендованих строків висівання оптимальна норма висіву після непарових попередників становила 5,0–5,5 млн/га.
   В умовах недостатнього зволоження для одержання своєчасних сходів озимих культур важливе значення має дотримання диференційованої глибини загортання насіння з урахуванням ваги 1000 насінин, строків сівби, біологічних особливостей сорту та рівня зволоження верхнього шару грунту. За достатньої грунтової вологості висівають в оптимальні строки на глибину 5–6 см. Якщо верхній шар грунту пересихає, а нижні шари зволожені, то глибину загортання насіння збільшували до 7 см, до того ж використовували крупніше насіння, а поле після сівби обов’язково коткували. За відсутності або недостатньої кількості вологи в посівному шарі висівання проводили в допустимо пізні строки, а глибину загортання насіння зменшували до 4–5 см, розраховуючи на надходження вологи з випаданням опадів. За таких умов недоцільно застосовувати глибоке загортання насіння, бо це може призвести до зниження його польової схожості, зрідження посівів, що, відповідно, спричинить зниження врожаю.
   За недостатнього зволоження важливим фактором, який суттєво впливає на продуктивність озимої пшениці, є рівень вологозабезпеченості протягом усієї вегетації культури. Осінній період останнім часом характеризується посушливими погодними умовами. Доцільність використання тих чи інших попередників під озиму пшеницю визначали, в першу чергу, запасами вологи в грунті, які залишалися після їхнього збирання. Тому повнота сходів озимої пшениці суттєво залежала від попередників та запасів вологи в посівному шарі грунту. Одержані результати визначення запасів продуктивної вологи в посівному шарі (0–10 см) на час сівби озимої пшениці показали, що її кількість (у середньому за роки досліджень) після гороху, кукурудзи на зелений корм була достатньою, а після кукурудзи на силос та сої була дещо меншою, а в окремі роки — навіть недостатньою для одержання дружних сходів. Після пізно зібраних попередників сходи озимої пшениці з’являлись на три-чотири дні пізніше, а повнота сходів була дещо нижчою — на 3,4–5,1%. У півтораметровому шарі грунту кращі умови щодо вологозабезпечення озимини відмічали після таких попередників, як кукурудза на зелений корм — 144 мм, а після гороху, відповідно, — 124 мм. Короткий період вегетації і ранній строк збирання попередніх культур вплинули на тривалість періоду, впродовж якого накопичувалася волога. Так, кукурудза на силос і соя мали на 30–35 днів триваліший період вегетації та дещо пізніший строк збирання (І–ІІІ декада серпня), використання таких попередників зумовило нижче (на 28,5–32,6%) поповнення запасів вологи в грунті до сівби озимих порівняно із попередником — кукурудза на зелений корм.
Розміщення озимих після різних попередників ставить їх у нерівнозначні умови росту і розвитку. Це пов’язано, насамперед, із різною кількістю поживних речовин та вологи, що залишають попередники. Відмінності у вологозабезпеченні рослин озимої пшениці в період осінньої вегетації зумовлені, в першу чергу, впливом різних попередників. Як відомо, в умовах степової зони основне поповнення запасів вологи у грунті в посівах озимої пшениці відбувається, в основному, впродовж осінньо-зимового періоду.
Отримані дані щодо запасів вологи в 0–150-сантиметровому шарі грунту в період поновлення весняної вегетації рослинами озимої пшениці свідчать, що вони були більшими на ділянках, звільнених від кукурудзи на зелений корм, і становили 230 мм. Це пояснюється кращим поглинанням опадів грунтом в осінньо-зимовий період. Дещо нижчі запаси продуктивної вологи формувались після гороху (214 мм), а після попередників, якими були соя та кукурудза на силос, перебували майже на одному рівні — в межах 200 мм.
   У весняно-літній період вегетації (у фазі колосіння озимої пшениці) запаси вологи зменшилися більш ніж удвічі. Найменше вологи було використано рослинами озимини у зріджених посівах, розміщених після кукурудзи на силос, що виявилося під час формування елементів структури врожаю та продуктивного стеблостою. У посівах озимої пшениці після кукурудзи на зелений корм та гороху на зерно, які мали короткий період вегетації, густота продуктивного стеблостою збільшилась на 5,2–18,7%, маса зерна з колоса — на 0,3–0,6 г, маса 1000 зернин — на 6,7–7,3%, порівняно з посівами озимих, розміщених після попередників з тривалішим періодом вегетації (кукурудза на силос). Найбільшу врожайність зерна озимої пшениці було одержано після кукурудзи на зелений корм, а найменшу — після кукурудзи на силос. Ефективними попередниками під озимі були кукурудза на зелений корм та горох на зерно. Соя як попередник під озиму пшеницю виявилась кращою від кукурудзи на силос і наближалась до показників озимої пшениці, що була розміщена по гороху.

Інтерв'ю
Николай Орлов
У 2016 році значно зросла кількість рейдерських захоплень підприємств. Серед постраждалих є і  представники аграрного бізнесу. Лише протягом першого півріччя зі скаргами на дії рейдерів до
Німецький досвід організації тепличного бізнесу — тема нашої розмови з директором з інноваційних технологій у рослинництві консалтингової компанії «Аграрний Центр Innovation» Юрієм Куликом, який нещодавно особисто його вивчав... Подробнее

1
0