Система удобрення ячменю озимого
Одним із шляхів збільшення виробництва фуражного зерна може бути розширення посівів озимого ячменю. Ця культура добре росте на різних грунтах, але кращими для нього є структурні грунти з середнім та високим умістом поживних речовин і реакцією грунтового розчину близькою до нейтральної (pHсол. 6,0–6,5). Малопридатні для вирощування ячменю безструктурні, солонцюваті, піщані та кислі підзолисті грунти.
Одним із шляхів збільшення виробництва фуражного зерна може бути розширення посівів озимого ячменю. Ця культура добре росте на різних грунтах, але кращими для нього є структурні грунти з середнім та високим умістом поживних речовин і реакцією грунтового розчину близькою до нейтральної (pHсол. 6,0–6,5). Малопридатні для вирощування ячменю безструктурні, солонцюваті, піщані та кислі підзолисті грунти.
О. Доценко, канд. с.-г. наук,
М. Мірошниченко, д-р біол. наук,
ННЦ «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського»,
Г. Господаренко, д-р с.-г. наук,
Уманський національний університет садівництва
Внаслідок високої продуктивності ячмінь озимий виносить із грунту значну кількість поживних речовин. Особливістю культури є те, що всі ці поживні речовини необхідні її рослинам у коротший, порівняно з іншими зерновими, проміжок часу, що обумовлено більш високими темпами росту й розвитку. Коренева система ячменю не здатна засвоювати поживні речовини із важкорозчинних сполук.
Насамкінець фази кущення ячмінь поглинає понад половини спожитого впродовж всієї вегетації азоту, максимум споживання припадає на період від початку кущення до виходу рослин у трубку. Тому врожайність культури значною мірою залежить від передпосівного та ранньовесняного застосування азотних добрив. Забезпечення рослин доступними сполуками фосфору особливо важливо у перші чотири-п’ять тижнів вегетації. Це стимулює розвиток кореневої системи, впливає на формування колоса та ступінь його озернення. Калій інтенсивно надходить у рослини з перших днів росту і до фази цвітіння. Він сприяє зміцненню стебла, зниженню ураженості хворобами, підвищенню виповненості зерна.
За врожайності 60 ц/га та відповідної кількості нетоварної продукції ячмінь озимий виносить із грунту 130–180 кг/га азоту, 60–90 — фосфору і 120–170 кг/га калію. Повне забезпечення його основними елементами живлення є головною передумовою отримання високих і стабільних урожаїв.
У системі удобрення ячменю озимого виокремлюють основне застосування добрив і підживлення навесні. Органічні добрива (гній, пташиний послід тощо) застосовувати не рекомендується, аби не спровокувати вилягання посівів. У основне удобрення доцільно внести всю заплановану норму фосфорних і калійних добрив, а також стартову дозу азотних, особливо під час сівби за непаровими попередниками. Мінеральні добрива, внесені восени, підвищують інтенсивність початкового росту і розвитку рослин, збільшують густоту продуктивного стеблостою, поліпшують структуру врожаю і сприяють кращій перезимівлі. Основне внесення добрив проводять у рядки під час сівби або врозкид під передпосівну культивацію. Оптимальна рекомендавана норма фосфорних і калійних добрив, залежно від типу грунту та попередників, варіює в межах
Р60–90К60–90 для Полісся і Р30–60К30–60 — у Степу та Південному Лісостепу.
Під час сівби необхідно забезпечити внесення комплексних мінеральних добрив: діамофоску марки 10:26:26, нітроамофоску марки 13:19:19, суперагро марки 4:20:20 та їхні відповідні аналоги. Припосівна доза добрив на полях із середнім умістом рухомих сполук фосфору та калію повинна становити 1,0 ц/га фізичної маси, на полях з низьким умістом цих елементів живлення її доцільно збільшити до
1,5 ц/га. У степовій та лісостеповій зонах України на полях, де переважають грунти з важким гранулометричним складом (важкосуглинкові, легкоглинисті), можна обмежитися внесенням під час сівби суперфосфату, амофосу або супрефосу із розрахунку 20–40 кг Р2О5/га. За застосування комплексних мінеральних добрив врозкид під передпосівний обробіток грунту дозу необхідно збільшити в 1,5–2,0 рази, порівняно із припосівним способом, унаслідок втрати переваг від їхньої локалізації. Слід пам’ятати, що застосування фосфорних добрив створює передумови для одержання стабільних врожаїв навіть у зоні ризикованого землеробства, до якої відноситься переважна частина нашої держави.
Під час сівби озимих зернових культур додаткового внесення азотних добрив не потребують тільки посіви на парових полях. Після решти попередників під передпосівний обробіток грунту доцільно внести азотні добрива із розрахунку 30–40 кг/га д. р., оскільки наприкінці серпня — на початку вересня запаси мінерального азоту в шарі грунту 0–60 см після просапних та стерньових попередників, як правило, знаходяться на низькому та дуже низькому рівні.
Ячмінь озимий добре реагує на внесення азотних добрив. Їх, як і під інші озимі зернові культури, вносять вроздріб впродовж вегетаційного періоду, з урахуванням основних зональних відмінностей. Раннє весняне відновлення вегетації та короткий період активного засвоєння поживних речовин із грунту, що супроводжується інтенсивним кущенням і наростанням вегетативної маси, потребують значного забезпечення азотом на III етапі органогенезу. Тому підживлення ячменю азотом, навіть за доброго попередника, дає високий ефект. Крім того, не менше половини від загальної норми азоту застосовують напровесні. У західному, центральному та північному регіонах у період відновлення вегетації доцільним є внесення азоту в дозі 40–45 кг/га та у фазі виходу в трубку — 35– 40 кг/га. В умовах Полісся іноді ефективно третє (пізнє) підживлення у дозі 20–30 кг/га. На Сході та Півдні, навпаки, більшу частину азотних добрив вносять у ранньовесняне підживлення, а решту — прикоренево у фазі кущення. Оптимальну, економічно обгрунтовану дозу азоту визначають за результатами грунтово-рослинної діагностики на відповідному етапі органогенезу. Ячмінь озимий відновлює вегетацію навесні дуже рано. Мікробіологічні процеси в грунті у цей час перебігають досить слабо і мобілізація азоту значно відстає від зростаючих потреб рослин у цьому елементі живлення. Для ранньовесняного підживлення рекомендується використовувати аміачну селітру або карбамідо-аміачну суміш (КАС), оскільки вони у своєму складі містять швидкодіючу нітратну форму азоту для забезпечення інтенсивного росту і розвитку рослин на початкових етапах онтогенезу.
Що пізніше проведено сівбу, то важливішим є підвищення дози азотних добрив до 50–70 кг/га д. р. у перше підживлення для стимуляції кущення рослин. Однак слід враховувати, що ячмінь озимий за підвищеного забезпечення азотом без застосування ретардантів часто вилягає.
Глобальні кліматичні зміни зумовлюють у східних та південних регіонах України перманентні весняні посухи, які істотно зменшують ефективність азотних підживлень посівів озимих зернових культур у період відновлення вегетації. Результати польових досліджень ННЦ «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського» свідчать про доцільність перенесення частини запланованої на весну норми азотних добрив у підживлення пізно восени, перед переходом середньодобової температури повітря нижче 5°С і припиненням вегетації рослин. Доза внесення азотних добрив під час цього агрозаходу становить 35–45 кг/га д. р. Впродовж зимово-весняного періоду азотні сполуки разом із вологою переміщуються в нижні шари грунту і залишаються доступними для рослин під час посушливих погодних умов навесні.
Ячмінь озимий, залежно від типу грунту, добре реагує на внесення окремих мікроелементів (мідь, цинк, марганець, бор тощо) та їхніх комбінацій.
Внесення азоту не тільки підвищує врожайність, але й поліпшує якість зерна. Збільшення норми азоту від N30 до N60 під час підживлення на VIII етапі органогенезу підвищило врожайність зерна ячменю на 3,2 ц/га, а вміст білка зріс від 11,0 до 12,2%, покращилася перетравність протеїну, що досить важливо для зерна фуражного спрямування. За даними Закарпатської сільськогосподарської станції, найвищий уміст білка в зерні ячменю озимого забезпечило внесення мінеральних добрив у нормі N120P60K60.
Також для підвищення продуктивності ячменю озимого можна використовувати бактеріальні препарати Поліміксобактерин і Діазофіт, розроблені Інститутом сільськогосподарської мікробіології та агропромислового виробництва НААН. До складу Поліміксобактерину входять фосфатмобілізувальні бактерії Paenibacillus polymyxa КВ, які продукують у навколишнє середовище стимулятори росту рослин, вітаміни групи В, а також органічні кислоти, що є основним чинником розчинення важкодоступних мінеральних фосфорних сполук. Препарат Діазофіт створено шляхом глибинного культивування селекціонованого штаму Rhizobium radiobacter 204str, його дія спрямована на підвищення активності процесу фіксації азоту атмосфери в кореневій зоні інокульованих рослин.
Мінеральні добрива вносять під час сівби або під передпосівну культивацію, а бактеріальні препарати застосовують шляхом передпосівної обробки насіння. Передпосівну обробку насіння проводять уручну або за допомогою машини для протруєння насіння типу ПС-10. Загальний об’єм робочого розчину, який складається із гектарної норми бактеріального препарату та води, не повинен перевищувати 2% ваги насіння. Відповідно до інструкції може додаватися прилипач (NaКМЦ, меляса, желатин, казеїн тощо). Після бактеризації насіння просушують до повітряно-сухого стану. Для збереження життєздатності бактерій під час підсушування та транспортування оброблене біопрепаратом насіння має бути захищеним від потрапляння прямих сонячних променів.
Інокуляція обумовлює активний розвиток кореневої системи рослин, що позитивно впливає на здатність озимих зернових культур до перезимівлі. Більш розвинена коренева система формує також стійкість рослин до посухи завдяки проникненню у нижні горизонти грунтового профілю і кращому забезпеченню культури вологою в умовах її дефіциту.
Передпосівну бактеризацію посівного матеріалу Діазофітом проводять із розрахунку 100 мл препарату на гектарну норму насіння, норма застосування Поліміксобактерину — 150 мл.
Крім того, для інокуляції насіння ячменю та інших озимих зернових культур рекомендують використовувати біопрепарати на основі азотфіксувальних мікроорганізмів, такі як Ризоагрин, Ризоентерин, Флавобактерин, Агрофіл.