Ресурсоощадна технологія вирощування озимого ріпаку
Озимий ріпак — найпоширеніша олійна культура з родини капустяних. Ріпакове насіння містить 38–50% олії, 16–29 — білка, 6–7 — клітковини, 24–26% безазотистих екстрактивних речовин. Олія — основна мета вирощування ріпаку. Ріпакову олію використовують як продукт харчування і як сировину для різних галузей промисловості.
Озимий ріпак — найпоширеніша олійна культура з родини капустяних. Ріпакове насіння містить 38–50% олії, 16–29 — білка, 6–7 — клітковини, 24–26% безазотистих екстрактивних речовин. Олія — основна мета вирощування ріпаку. Ріпакову олію використовують як продукт харчування і як сировину для різних галузей промисловості.
М. Доля, д-р с.-г. наук, професор,
членкор НААН,
Л. Бондарєва, канд. с.-г. наук, доцент,
Національний університет біоресурсів
і природокористування України
Ріпак — невибаглива до тепла культура. Його насіння починає проростати вже за температури 1°С, проте для одержання сходів на третій-четвертий день потрібна температура 14…17°С. Рослини вегетують за 5…6°С і продовжують осінню вегетацію навіть за настання нічних заморозків. Для осінньої вегетації достатня сума активних (понад 5°С) температур 750…800°С. Найкраще перезимовують рослини із розвинутою розеткою, яка складається із 6–8 справжніх листків. Такого рівня осіннього розвитку можна досягти за дотримання оптимального строку сівби і рекомендованої густоти рослин. Сходи озимого ріпаку за пізніх строків сівби не встигають пройти загартування і гинуть за -6…8°С. За вдалого загартування ріпак витримує морози на рівні кореневої шийки до -12…14°С.
Під час формування стручків і достигання ріпак потребує достатнього вологозабезпечення. Культура добре реагує на часті, але не сильні дощі. Якщо під час наливання і достигання насіння ріпаку культура відчуває нестачу вологи, то маса 1000 насінин зменшується від 4,0–4,5 до
2,5–3,0 г, достигання насіння прискорюється, урожайність зменшується.
Для формування 1 ц насіння ріпак потребує значно більше поживних речовин, аніж зернові культури. Він добре росте на чорноземах, темно-сірих та сірих лісових грунтах, дерново-підзолистих та ін. із нейтральною або слабокислою реакцією грунтового розчину (рН 6,6–7,2). Його можна вирощувати і за індексу рН понад 7,2, і нижчого від 6,6.
Ріпак є важливою кормовою культурою зеленого конвеєра. Зелену масу використовують у ранньовесняний та пізньоосінній періоди. Урожай зеленої маси в озимих проміжних посівах досягає 340–360 ц/га, що становить 36–38 к. од. Навесні після скошування зеленої маси ріпаку встигають вчасно посіяти основні культури — кукурудзу, просо, гречку тощо. Поукісні та пожнивні посіви забезпечують худобу зеленим кормом в осінній період.
Це цінний попередник — особливо для зернових культур. Він мало висушує грунт, поліпшує його агрофізичні властивості і фітосанітарний стан, рано звільняє поле. Добре розвинена стрижнева коренева система проникає глибоко в грунт, покращує його структуру, розпушує, що особливо важливо за використання важких тракторів. Приорювання кореневої системи, стерні і подрібненої соломи дає змогу частково повертати органіку в грунт, який після її мінералізації збагачується азотом — 60–65 кг/га, фосфорною кислотою — 32–36 і калієм — 55–60 кг/га.
Ріпак використовують як сидерат. Приорювання навесні зеленої маси (220–240 ц/га) рівноцінне внесенню 18–20 т/га гною.
За сучасної структури посівних площ, коли 50% і більше займають зернові, ця культура є основним попередником для озимих зернових. Тому озимий ріпак висівають після озимого і ярого ячменю, озимої пшениці.
Не можна сіяти ріпак після цукрових буряків, оскільки виникає небезпека поширення нематоди, яка є спільним шкідником для обох культур. Не розміщують ріпак після соняшнику та капустяних (гірчиці, редьки, капусти та ін.). Повертати ріпак на попереднє поле у сівозміні дозволяється не раніше ніж через чотири-п’ять років.
Ріпак як перехреснозапилювана культура потребує просторової ізоляції — щонайменше 500 м, яка потрібна також і для захисту від шкідників та хвороб.
Вирощування ріпаку і зернових культур в одній сівозміні поліпшує фітосанітарний стан полів, зводить до мінімуму зараження зернових кореневою гниллю.
Ця культура для успішного вирощування потребує більшої кількості добрив, аніж зернові. На формування 1 ц насіння ріпак використовує 6 кг N, 2,4 — Р2О5 і 4,2 кг К2О. Частину елементів живлення можна компенсувати внесенням органічних добрив — 20–30 т/га (гній краще вносити під попередник).
Норма внесення мінеральних добрив залежить від попередника, родючості грунту і програмованого рівня врожайності. Фосфорні і калійні добрива вносять під оранку чи культивацію, азотні добрива (N25 у фізичній вазі) вносять перед сівбою лише після зернових попередників. Надмірне азотне живлення в осінній період погіршує перезимівлю рослин. Перше підживлення азотними добривами проводять на початку відновлення весняної вегетації, друге — рекомендується проводити через 14–20 днів. Третє підживлення — у середині цвітіння культури — сприяє росту стручків і збільшенню маси насіння.
Вегетативна маса озимого ріпаку інтенсивно наростає впродовж двох-трьох тижнів після відновлення вегетації, і в цей період культура потребує найбільше азоту. Тому майже 80–90% азоту слід вносити у перші два тижні весняного росту ріпаку. Підвищена потреба рослин в азоті також під час росту генеративних органів і формування зерна. Тому важливим є підживлення ріпаку у фазі цвітіння. Він добре реагує на внесення мікроелементів, особливо бору.
Першочерговими прийомами вирощування культури є моніторинг і контроль післядії агрохімікатів, що впливають на ріст і розвиток рослин ріпаку в польових сівозмінах. А також застосування сучасних ресурсоощадних технологій із застосуванням бакових сумішей на основі макро- та мікродобрив і засобів захисту рослин (таблиця).
Осінній захист ріпаку — це гарантія його успішної перезимівлі і високого врожаю
Особливості осіннього росту і розвитку рослин у 2014 р. сприятливі для розвитку небажаної рослинності на посівах озимих, тож насамперед слід приділити посилену увагу проведенню їхнього захисту від комплексу одно- та багаторічних видів бур’янів. Це зумовлено погодними умовами, зокрема інтенсивним зволоженням грунту на початку органогенезу ріпаку озимого, а також пшениці озимої, ячменю, жита, тритикале та інших.
Також важливо враховувати те, що за останнє 10-річчя у сівозмінах усіх грунтово-кліматичних зон України забур’яненість в осінній період набуває господарсько важливого значення. Особливо це актуально у разі застосування точного висіву, переходу на мінімальний обробіток грунту або системи землеробства «ноу-тілл», у разі недотримання агротехнічних заходів та порівняно короткої ротації культур у польових сівозмінах.
Наявність навіть незначної кількості як однорічних, так і багаторічних злакових та дводольних видів бур’янів зумовлює значне зменшення врожаю на початку його формування чи на початку розвитку і погіршення його якості у господарствах усіх форм власності.
Насамперед заслуговують на увагу агрофітоценози із коренепаростковими бур’янами та видами, що виживають після застосування захисних заходів, проведених під час вирощування попередньої культури. Зазвичай недостатнім є контроль осотів, березки польової, лободи, а також злакових видів бур’янів, що зумовлюють інтенсивне засмічення сільськогосподарських культур і зниження продуктивності районованих та перспективних сортів і гібридів на 35% і більше.
У зв’язку із цим слід застосовувати як профілактичні, так і спеціальні захисні заходи, композиції та технології, які є дієвими у господарствах усіх форм власності.
Першочергово потрібно звернути увагу на гербіциди для захисту посівів ріпаку озимого від злакових бур’янів та падалиці з таким діючими речовинами, як хізалофоп-П-етил, 125 г/л, клетодим, 120 г/л, хізалофоп-П-тефурил, 40 г/л.
Також проти комплексу дводольних бур’янів слід внести двокомпонентні гербіциди (клопіралід, 267 г/л + піклорам, 67 г/л) у період формування 3–5 листків у ріпаку, що є характерним для осіннього етапу розвитку цієї культури у зволожені роки, оскільки ріпак в усі роки спостережень виявив свою неконкурентоспроможність щодо бур’янів та падалиці в осінній період.
Названі вище діючі речовини добре змішуються із мікродобривами та регуляторами росту, наприклад хлормекват-хлоридом, 700 г/л, який регулює ростові процеси, запобігає переростанню та виляганню рослин. Вказані вище діючі речовини гербіцидів сумісні із фунгіцидами та інсектицидами, що дозволені і рекомендуються до застосування виробничникам на початку осіннього етапу вегетації культури.
На пізніх посівах ріпаку нагальним і необхідним запобіжним заходом є застосування гербіцидів із мікро- та мікродобривами, які підсилюють ефективність контролю бур’янів і сприяють ефективному захисту посівів від
одно- та багаторічних видів у разі їхнього переростання.
Сучасні технології захисту ріпаку і зернових колосових культур доцільно проводити з урахуванням історії кожного поля, що дасть змогу запобігти негативним змінам у фізіології
структур агрофітоценозів.