Регідратація — обов’язкова складова терапії для телят, у яких діарея

Л. Крюкова
l.kryukova@univest-media.com

Важливе значення у разі виникнення діареї будь-якого генезу має про­фесійно-грамотне призначення засобів для ліквідації зневоднення, або регідратаційна терапія, яку проводять за допомогою електролітних розчинів. Раннє та адекватне їхнє застосування — головна умова швидкого й успішного лікування.
Для визначення найоптимальнішого способу лікування телят (2–3-й день життя), хворих на диспепсію, фахівці ВДСГА (Вятська державна сільськогосподарська академія) провели дослідження: хворих тварин було розподілено на дослідну та контрольну групи.
 Телятам контрольної групи назначали голодну дієту впродовж першої доби, пропускали два випоювання молозивом, антимікробну терапію (окситетрацикліну гідрохлорид, по
0,2 г двічі на добу на одну голову), відвар насіння льону концентрацією 1:20 (по 0,5 л двічі на добу).
 Телят дослідної групи лікували із використанням регідратаційної терапії: два випоювання молозивом заміняли регідратаційним розчином (NaCl — 3,5 г; NaHCO3 — 2,5 г; KCl —1,5 г; С6Н12О6 — 20 г; дистильована вода — до 1000 мл). Отриманий розчин у кількості 1 л випоювали в декілька прийомів. У подальшому цей розчин давали по 300 мл за 20 хв до годівлі. Дозу молозива зменшили вдвічі, потім поступово її збільшували, доводячи до норми на 3-й день. Також двічі на день випоювали йодинолом (1 мл/кг маси тіла з водою за 20 хв до годівлі), поступово замінюючи його на біфідумбактерин (по 2,5 дози щодня до одужання).
Під час дослідження крові на початку хвороби встановлено, що рівень гемоглобіну, гематокриту, еритроцитів і загального білка перевищує межі фізіологічної норми у телят обох груп. Так, у дослідній групі: Hb — 11,6±0,60 г/%; загальний білок — 6,39±0,18 г/%; Ht — 45,0±0,51%; кількість еритроцитів — 8,6±0,51 млн/мкл. У контрольній групі: Hb — 11,5±0,22 г/%; загальний білок — 6,36±1,89 г/%; Ht — 44,5±3,78%; кількість еритроцитів — 9,38±0,86 млн/мкл.
Через два дні після початку лікування у дослідній групі телят за використання регідратаційної терапії встановлено такі показники крові: Hb — 10,4±0,67 г/%; загальний білок — 6,34±0,10 г/%; Ht — 39,0±0,61%; кількість еритроцитів — 7,21±0,63 млн/мкл.
На п’ятий день лікування: Hb — 10,15±0,63 г/% (тобто за період лікування знизився на 2,45 г/%); загальний білок — 5,78±0,62 г/% (знизився на 0,61 г/%); Ht — 37,0±0,42% (знизився на 8%); кількість еритроцитів — 7,31±0,37 млн/мкл (знизилась на 1,2 млн/мкл).
У контрольній групі телят зазначені вище зміни в аналізах крові відбувалися набагато повільніше. Перебіг хвороби телят контрольної групи тривав на два дні довше, ніж у дослідній.
Враховуючи наведені дані, а також тривалість хвороби, можна зробити висновки, що комплексне лікування телят із використанням регідратаційної терапії з фізіологічної точки зору є найоптимальнішим, сприяє швидшій дезінтоксикації та відновленню водно-електролітного обміну.

Оцінюємо ступінь зневоднення
Зневоднення телят відбувається дуже швидко, тому працівники ферми повинні вміти не тільки своєчасно діагностувати, а й надати необхідну допомогу телятам швидко й ефективно, щоб уникнути їхньої загибелі. Так, телята втрачають від 5 до 10% ваги тіла у вигляді рідини упродовж одного дня проносу. За втрати понад 8% рідини тварина потребує негайного лікування, якщо ж рівень зневоднення сягає понад 14% денної втрати — це може призвести до загибелі тварини (рис. 1).
Отже, для того, щоб встежити початок захворювання, слід ретельно проводити огляд тварини: фахівці рекомендують робити це щодня (краще безпосередньо перед випоюванням теляти; якщо теля випоюють двічі на добу, — то зранку і ввечері). Яким чином можна оцінити ступінь зневоднення? Є чимало тестів та клінічних симптомів, за допомогою яких можна розпізнати хворобу і ступінь дегідратації (таблиця).
 Спостереження за поведінкою. Теля пригнічене, весь час лежить розпластавшись на боку, слабо реагує на зовнішні подразники, не хоче підійматися на ноги або його важко підняти — ознаки, що відразу мають насторожити. Один із найвиразніших показників зневоднення і хвороби — поведінка теляти під час випоювання.
Слід звернути увагу на те, наскільки виражений у них ссальний рефлекс: у телят можуть бути відсутні симптоми діареї та зневоднення, але якщо тварин потрібно спонукати до приймання молока — це вже сигнал, таких телят потрібно ретельно оглянути на предмет проносу чи іншого захворювання. Також слід приділяти увагу відрам, із яких випоюють молоко чи ЗЦМ: якщо є залишки, то, скоріш за все, очікуйте найближчим часом діарею.
 Оцінка зовнішнього вигляду. Звертайте увагу на вуха: за сильного ступеня зневоднення вони опущені вниз. За втрати рідини понад 5% ваги тіла може спостерігатися енофтальм (глибоке западання очних яблук в орбіти). Стан ясен оцінюється за кольором та зволоженням. Ясна у нормальному стані мають бути рожевими і вологими. Білі і сухі ясна — 8–10% зневоднення.
 Оцінка випорожнень. Оглядаючи тварину, обов’язково дивіться на чистоту підстилки, а також під корінь хвоста: за діареї хвіст і задня частина тіла будуть забруднені рідким калом, а на підстілці ви знайдете його залишки.
Оцінку випорожнень проводять за чотирьох- чи п’ятибальною шкалою. Так, 1 балу (найнижчому) відповідають фекалії нормального кольору та консистенції, за 2 балів — рідшої консистенції (типу йогурту), за 3 — калові маси вважають проносом — вони мають консистенцію сиропу, водянисті, з неприємним запахом, за 4 балів — усі випорожнення, що за консистенцією рідші сиропу.
Якщо ж оцінювати за п’ятибальною шкалою, то за 4 балів — випорожнення мають консистенцію фруктового соку із видимими фекальними речовинами, а за 5 — консистенції води без фекальних речовин або зі слизом і/чи кров’ю.
 Оцінка дихання. Дихання слід оцінювати за п’ятибальною шкалою: 1 бал – нормальне дихання без проблем; 2 бали — легке покашлювання, соплі, регулярне дихання; 3 бали — середній кашель і тахіпноє; 4 бали — напади сильного кашлю і тахіпноє; 5 балів — постійний сильний кашель і нерегулярне дихання.
 Тест на шкірі. Для того, щоб оцінити гідратацію, роблять шкірний тест (найкраще — на шиї) теляти. Цей тест є достатньо результативний і показовий. Для цього потрібно пальцями захопити та відтягнути шкіру і потім порахувати, за скільки секунд вона розрівняється. Якщо шкіра розрівнюється менш ніж за 2 с — це показник нормальної гідратації. Якщо на це затрачається від 2 до 6 с, теля втратило близько 8% рідини, понад 6 с — зневоднення сягає 10%.

Шлунково-кишкові та респіраторні розлади молодняку
   Серед хвороб молодняку сільськогосподарських тварин особливе місце займає діарея (диспепсія) — збірна назва гострих шлунково-кишкових захворювань новонароджених телят, що характеризуються різною тяжкістю перебігу — від короткочасного легкого розладу травлення до важких проносів, зневоднення організму, токсикозу і загибелі телят. Диспепсія новонароджених телят за частотою, масовістю і розміром економічних збитків займає лідируюче місце серед незаразної патології молодняку ВРХ — від 50 до 100% .
Втрата телят внаслідок діареї може сягати 30–50% і більше загальної кількості народжених тварин. Телята, які перехворіли токсичною діареєю, надалі сильно відстають у рості. Вони відновлюють свою первинну масу приблизно до 20-денного віку, але енергія росту у них ще тривалий час знижена. У корів, що перехворіли діареєю у ранньому віці, молочна продуктивність знижена приблизно на 10%. Крім того, збиток господарству, заподіяний діареєю новонароджених телят, виражається різким зниженням можливостей відтворення стада, а також вимушеною витратою коштів і затратами часу, який доводиться витрачати на лікування хворих телят, що до того ж не завжди буває успішним.
Симптоматично виражений стан діареї здатен знижувати шлун­­­­­кову перетравлюваність до нуля, і навіть перехворілі телята все ще неповноцінно перетравлюють поживні речовини — на 18–22,9% гірше за своїх здорових ровесників і відстають у рості на 12–18%. І тільки через три тижні після ліквідації вогнища захворювання функція перетравлювання спожитого корму відновлюється до нормального рівня, а вслід за цим підвищується і приріст маси тіла.
   Респіраторні розлади, на перший погляд, начебто і не пов’язані безпосередньо із травленням. Проте дослідження показують, що прояв патології такого виду призводить до різкого гальмування секреторної функції шлун­ково-кишкового тракту і зниження його рухової активності.
Паралельно з цим респіраторна патологія негативно впливає на склад і резистентність нормальної мікрофлори ротової порожнини, шлунка і кишечника. Тому супутнім фак­­тором розладів системи дихання є типовий дисбактеріоз, у результаті перетравність поживних речовин на тлі такої патології знижується на 5–8,8% (K. Elze et al., 1981).
Телята із розладами дихальної системи відстають у рості і розвиваються дуже повільно. Так, у телиць, що перехворіли бронхопневмонією, спостерігали негативні наслідки: зі 100 перехворілих 8 тварин залишаються безплідними, 12 — запліднюються на три місяці пізніше нормального терміну, у 40% корів після отелення перша лактація менша на 20%. Усього вибраковується близько 60% перехворілих телят.
   Нерідко респіраторні розлади у молодняку ВРХ проявляються одночасно зі шлунково-кишковими. У такому разі доводиться констатувати синергічний ефект негативного впливу цих патологій на процес перетравлення поживних речовин і подовження реабілітаційного періоду після одужання тварин.
Є відомості, що недорозвинення телят у віці 1–6 міс., викликане хворобами шлун­ково-кишкової та респіраторної етіології, стає причиною зниження потенціалу продуктивності дорослої корови не менше ніж на 1000 кг молока на рік. Пояснюється це недорозвиненням рубця і кишечника, зменшенням кількості залозистих клітин вимені, зниженням відносної маси серця у зв’язку з істотною втратою інтенсивності росту внутрішніх органів теляти у період захворювання і відразу після нього.

Інформація про те, на який день життя
занедужала тварина, допоможе у визначенні
етіологічного чинника захворювання
На рисунку чітко видно залежність: якщо діарея у телят почалася на 1–2-й день життя, то збудником найчастіше є колібактерії. Найпоширеніші причини: неналежна гігієна родильного відділення, недостатня чистота боксів для телят (особливо взимку, коли ретельно вимити їх досить важко). Причиною може бути й те, що молозиво, яке одержало теля, поганої якості, що пов’язано із неправильною годівлею корів під час сухостійного періоду, захворюванням тварин або ж із випоюванням молозива від першотільних корів. До речі, численні дослідження засвідчують, що близько 50% усього молозива, яке випоюють телятам на підприємствах, є неякісним.
На 5–7-й день причиною виникнення діареї можуть бути як колібактерії, так і віруси. Якщо проноси у телят виникають на 9-й день життя, то до зазначених вище збудників приєднуються криптоспоридії. На 10-й день і пізніше діарея у телят, швидше за все, виникає через криптоспоридії.

Що містить пероральний електроліт?

Під час регідратаційної терапії перевагу слід надавати оральній регідратації — високоефективному, простому, доступному і недорогому методу. Оральна регідратація за прояву діареї різного генезу — перший і найефективніший лікувальний захід на фермах за появи перших симптомів захворювання. Протипоказань для її проведення немає.

Пероральні електролітні розчини для лікування проносу телят у своєму складі мають містити збалансовані за кількістю іони натрію, калію, хлору, гідрокарбонату, цитрату, а також глюкозу, сахарозу або декстрозу.
   Вміст натрію у розчині має становити від 80 до 120 ммоль/л. Для поліпшення абсорбції натрій слід використовувати із глюкозою у пропорції 1:1.
   Глюкоза є джерелом енергії, її вміст не має перевищувати 200 ммоль/л, тому що це може викликати зміну осмотичної концентрації розчину. Розчин із високою осмотичною концентрацією може спричинити виведення води із кишечника замість того, щоб затримати її там і таким чином вирівняти осмотичну концентрацію по обидві сторони кишечника.
   Розчини для пероральної регідратації також можуть містити інші електроліти, особ­ливо калій і хлорид, а також багато мінералів. Калій і хлорид потрібні для того, щоб підтримувати рН крові і забезпечувати скорочення м’язів, особливо серця. Важко сказати, яким має бути оптимальний вміст цих компонентів у електролітному розчині, щоб поповнити втрати організму, але у більшості розчинів частка калію становить від 10 до 30, а хлориду – від 50 до 100 ммоль/л.
   Для того, щоб знизити метаболічний ацидоз, до розчинів додають бікарбонат, цитрат, лактат, ацетат чи пропіонат.
Зазвичай вони використовуються у сполуці з натрієм. Частіше використовують бікарбонат, його слід давати приблизно через 4 год після згодовування молока. Бікарбонат і цитрат стримують згортання казеїну в сичугу. Залу­жувальні агенти мають становити від 50
до 80 ммоль/л.
   Іншими додатковими компонентами мо­­жуть бути гельоутворювальні агенти, такі як, наприклад, пектин та ін. (до речі, досі не доведено ні їхньої великої користі, ні шкоди).
Пероральні регідратаційні розчини, що містять гельоутворювальні елементи, зменшують діарею упродовж кількох годин після використання розчину і можуть обволікати запалені ділянки слизової кишечника. З одного боку, уповільнення проходження розчину через кишковий тракт може допомогти кишечнику абсорбувати більше поживних речовин. З друго­го — саме це може знизити здатність організму вимивати токсини.
   Електролітний розчин може також містити в собі молочнокислі бактерії, смакові добавки, вітаміни (особливо важливий вітамін С, який підсилює імунітет, адже в такому віці телята ще не можуть синтезувати його самі).

Фармакологічні форми електролітів: порівняльний експеримент у господарстві

Як відомо, розчини для пероральної регідратації, або електролітні розчини, призначені для поповнення втрат рідини та електролітів під час діареї. Пероральну регідратацію застосовують для поліпшення кислотного балансу через забезпечення виснаженого організму тварини електролітами та водою.
У своєму господарстві ми провели невеликий експеримент щодо використання різних фармакологічних форм електролітів: електроліт українського виробництва Пектосіл у вигляді порошку, рідкий Електросол Орал (Німеччина) та Болюс електролітний із Польщі. Що це за препарати?
Œ  Пектосіл — електролітична добавка для нормалізації роботи шлунково-кишкового тракту (припинення діареї) у телят, що містить у своєму складі глюкозу, декстрозу, хлорид натрію, хлорид калію, бікарбонат натрію, бутират кальцію, пектини, G-танін, пробіотики, ентеросорбент, бетаїн. Рекомендовано призначати цей електроліт теляті із розрахунку 120 г на добу (двічі у день по 60 г препарату, або 5 мірних ложок, що додаються) розчинити в 1,5–2 л води, підігрітої до 38…39°С. Але слід пам’ятати, що в день використання препарату не можна випоювати теля молоком!
Термін використання у господарстві — два дні.
  Електросол Орал – м’яка прозора рідина, що досить легко розчиняється у воді або чаї. Дозування на одне теля — 50 мл (розчиняємо 50 мл препарату у 2 л води; використовуємо двічі на добу).
Термін використання у господарстві — 3–5 днів.
Ž  Болюс електролітний — спресований у гранули овально-видовженої форми електроліт.
Засто­сування: за перших ознак діареї — 2 болюси з інтервалом 2–3 год, з другого дня — 1 болюс на добу до повного одужання.
Після використання у господарстві зазначених електролітів було проведено аналіз економічної доцільності їхнього застосування:
Œ  Пектосіл за два дні використання обійшовся господарству в середньому 2,8 дол. США;
  Електросол Орал — за 3–5 днів — 5,6 дол.;
Ž Болюс електролітний — 4 дні — близько 30 дол.
 Таким чином, підсумовуючи сказане, ми прийняли рішення використовувати у своєму господарстві вітчизняний електроліт Пектосіл.