По­пе­лиці кісточ­ко­вих — не все так про­сто!

Од­ним із чин­ників не­спри­ят­ли­во­го впли­ву на вро­жайність і якість то­вар­ної про­дукції куль­ту­ри є шкідливі ор­ганізми. В аг­ро­еко­логічних умо­вах Лісо­сте­пу Ук­раїни доміну­ю­чи­ми і най­не­без­печніши­ми шкідниками сли­ви  є сисні фіто­фа­ги. 

Се­ред ен­то­мо­комп­лек­су кісточ­ко­вих куль­тур особ­ли­ве місце посіда­ють сисні шкідни­ки — по­пе­лиці. Ба­га­то вче­них відміча­ють, що з-поміж чис­лен­них видів ко­мах найшкодочинніши­ми ви­я­ви­ли­ся са­ме пред­став­ни­ки ро­ди­ни по­пе­лиць Aphididae. В ре­зуль­таті жив­лен­ня цих ко­мах де­фор­му­ють­ся та вси­ха­ють мо­лоді па­го­ни і гілки, жовтіє і пе­ред­час­но опа­дає ли­с­тя, іноді вси­ха­ють цілі де­ре­ва. Зо­к­ре­ма, у кісточ­ко­вих на­са­д­жен­нях найбільшої шко­ди се­ред сис­них ко­мах за­вда­ють по­пе­лиці: Myzus cerasi F. — виш­не­ва, M. persicae Sulz. — зе­ле­на пер­си­ко­ва i Hyalopterus pruni Geoffr. — сли­во­ва опи­ле­на.

Шко­да від по­пе­лиць по­ля­гає в то­му, що, за­се­ля­ю­чи чис­лен­ни­ми ко­лоніями на­са­д­жен­ня кісточ­ко­вих де­рев, во­ни виділя­ють ве­ли­ку кількість мед­вя­ної ро­си, яка суцільним ша­ром вкри­ває ли­с­тя, па­го­ни та гілки де­рев. На цих виділен­нях по­се­ля­ють­ся саж­кові гри­би ро­ду Capnodium, че­рез що знач­но зни­жується фо­то­син­т­тич­на діяльність листків — ут­руд­нюється ди­хан­ня, фо­то­син­тез, за­три­мується транспірація. Це спри­чи­нює знач­не ос­лаб­лен­ня на­са­д­жень, зни­жується приріст па­гонів, інко­ли де­ре­ва ги­нуть, особ­ли­во уразливі мо­ло­ді на­са­д­ження за спе­кот­ної по­го­ди. Крім то­го, до лип­ких ча­с­тин, вкри­тих мед­вя­ною ро­сою, при­ли­пає пил і бруд, у рос­лин по­ру­шується обмін ре­чо­вин, суттєво погіршується то­вар­на якість плодів.

По­си­ле­на ува­га до по­пе­лиць обу­мов­ле­на не тільки своєрідністю біології, їхнім зна­чен­ням у біоце­но­зах, але й ти­ми еко­номічни­ми збит­ка­ми, яких за­вда­ють пред­став­ни­ки цієї гру­пи ко­мах унаслідок жив­лен­ня важ­ли­ви­ми сільсько­го­с­по­дарсь­ки­ми куль­ту­ра­ми, а та­кож пе­ре­не­сен­ням чис­лен­них фіто­па­то­ген­них вірусів. Особ­ли­во шко­до­чин­ною є зе­ле­на пер­си­ко­ва по­пе­ли­ця (Myzodes persicae Sulz.) — не­без­печ­ний пе­ре­нос­ник 182 вірусів, яку вив­ча­ли пе­ре­важ­но на технічних і ово­че­вих куль­ту­рах.

За да­ни­ми де­я­ких афідо­логів, світо­ва фа­у­на налічує 225 видів по­пе­лиць, які є пе­ре­нос­ни­ка­ми 270 вірусів. Так, на­при­клад, Myzus persicae Sulz. — пер­си­ко­ва по­пе­ли­ця пе­ре­но­сить близь­ко 50 видів вірус­них хво­роб і, зо­к­ре­ма, є ос­нов­ним пе­ре­нос­ни­ком шар­ки сли­ви. Од­нак у сли­во­вих са­дах Мол­до­ви ос­нов­ни­ми пе­ре­нос­ни­ка­ми вірусів є геліхри­зо­ва (Brachycaudus helichrysі Kalt.) і будяко­ва (Brachycaudus cardui L.) по­пе­лиці. Ос­тан­ня по­ши­ре­на у Західній Європі, Північній Аф­риці, Азії, Японії, Північній Аме­риці, Ук­раїні. Вид дво­дом­ний. Шко­дить на­са­д­жен­ням аличі і те­ре­ну. Ут­во­рює ко­лонії на ниж­нь­о­му боці листків, що вик­ли­кає їхнє силь­не скру­чу­ван­ня.

У су­часній спеціальній літе­ра­турі більш-менш по­вно висвітлені пи­тан­ня ви­до­во­го скла­ду афідо­фа­у­ни кісточ­ко­вих порід: вишні, че­решні, сли­ви, аб­ри­ко­са та перси­ка, — їхніх па­ра­зитів, хи­жаків та па­то­генів.

По­пе­лиці (Homoptera, Aphidinea) — ма­сові ко­ма­хи, які жи­вуть ве­ли­чез­ни­ми ко­лоніями на кісточ­ко­вих пло­до­вих, за­вда­ю­чи їм знач­них збитків ви­с­мок­ту­ван­ням со­ку, який не­обхідний для рос­ту і роз­вит­ку. У мо­ло­дих рос­лин, за­се­ле­них по­пе­ли­ця­ми, ви­к­рив­ля­ють­ся і за­си­ха­ють па­го­ни, скру­чується ли­с­тя, ут­во­рю­ють­ся га­ли, по­ру­шується фо­то­син­тез, у ціло­му різко зни­жується вро­жайність і якість про­дукції. У при­род­них біоце­но­зах по­пе­ли­ця та­кож яв­ляє со­бою од­ну із ма­со­вих груп ко­мах.

  У досліджен­нях за­рубіжних вче­них се­ред видів по­пе­лиць, які шко­дять сливі, най­по­ши­реніший вид — Hyalopterus pruni Geoffr. — сли­во­ва опи­ле­на по­пе­ли­ця, ко­лонії якої та­кож бу­ло ви­яв­ле­но і на ви­но­градній лозі. Вид по­ши­ре­ний у Європі, Ізраїлі, Індії, Ав­ст­ралії, Японії, США. Найбільшої шко­ди по­пе­ли­ця за­вдає мо­ло­дим па­го­нам: за­се­ле­не з ниж­нь­о­го бо­ку ли­с­тя злег­ка скру­чується, жовтіє і пе­ред­час­но опа­дає. Ча­с­то за­се­лен­ня є ду­же без­лад­ним, і ли­с­тя не завжди скру­че­не. Ко­ма­хи ви­хо­дять із зи­му­ю­чих яєць у кінці квітня чи на по­чат­ку трав­ня. За­се­лен­ня сли­во­вих на­са­д­жень відбу­вається про­тя­гом черв­ня та інко­ли на по­чат­ку лип­ня. За спо­с­те­ре­жен­ня­ми, мед­вя­на ро­са є по­жи­вою для ко­рис­них мух та ос, що по­люб­ля­ють со­лод­ке.

За ви­со­кої тем­пе­ра­ту­ри повітря і помірної во­ло­гості за­вдя­ки знач­но­му по­тенціалу розмно­жен­ня чи­сельність сли­во­вої опи­ле­ної по­пе­лиці на мо­ло­дих де­ре­вах сли­ви мо­же ся­га­ти 7–8 тис. ли­чи­нок на 100 листків — во­ни повністю вкри­ва­ють нижній бік ли­ст­ко­вої пла­с­тин­ки.

В Ук­раїні у кісточ­ко­вих на­са­д­жен­нях най­частіше і в значній кількості зустріча­ють­ся такі ви­ди попелиць: на сливі — оче­ре­тя­на, або сли­во­ва опи­ле­на (Hyalopterus pruni Geoffr.), ве­ли­ка сли­во­ва, або бу­дя­ко­ва (Brachycaudus cardui L.), сли­во­во-хме­ль­о­ва (Pharadon humuli Schr.), ла­таттєва (Rhopalosiphum nymphacae L.); на че­решні — виш­не­ва Myzus cerasi F., на вишні — виш­не­ва M. lythri Schrank. У 1952 р. німець­кий уче­ний С. Bаrner розділив вид M. cerasi F. на два підви­ди, один із яких за­се­ляє тільки че­реш­ню — M. pruniavium Bаrn. а дру­гий роз­ви­вається на вишні — M. cerasi Fabr.

Вид Myzus cerasi F. зда­тен роз­ви­ва­ти­ся на пер­вин­них кор­мо­вих рос­ли­нах до по­яви гіно­пар­них1 і без­кри­лих амфігон­них2 са­миць, од­нак самці (кри­латі) ут­во­рю­ють­ся тільки на вто­рин­них кор­мо­вих рос­ли­нах: підма­рен­ни­ку м’яко­му (Galium mollugo), ве­роніці лікарській (Veronica officinalis), очанці пря­мо­сто­ячій (Euphrasis stricta).  

Спо­с­те­ре­жен­ня­ми вста­нов­ле­но, що вірусні і міко­плаз­мові за­хво­рю­ван­ня че­решні най­по­ши­реніші у півден­них регіонах Ук­раїни.

Мак­си­му­ми міграцій по­пе­лиць M. cerasi F., M. persicae Sulz. і B. helichrysi Kalt., за вис­нов­ка­ми латвійських вче­них, при­па­да­ють на тра­вень–чер­вень і ве­ре­сень. За­галь­на кількість по­пе­лиць усіх видів зу­мов­люється се­ред­нь­омісяч­ною тем­пе­ра­ту­рою квітня–трав­ня і опа­да­ми у цей період.

Оскільки по­пе­лиці на­ле­жать до пойкіло­терм­них ор­ганізмів, то швидкість обміну ре­чо­вин у них здебільшо­го за­ле­жить від тем­пе­ра­ту­ри і во­ло­гості на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща.

По­пе­лиці — ко­ма­хи із не­стабільни­ми по­пу­ляціями, що ха­рак­те­ри­зу­ють­ся спа­ла­ха­ми розмно­жен­ня. В ос­нові ре­гу­лю­ван­ня їхньої чи­сель­ності ле­жить рос­лин­ний фак­тор (ви­ду, сор­ту, по­шко­д­жу­ва­но­го ор­га­ну, стадії роз­вит­ку рос­ли­ни); ефек­тивність інсек­ти­цидів, міне­раль­них до­б­рив, біологічних агентів; про­це­си са­мо­ре­гу­ляції чи­сель­ності (ут­во­рен­ня кри­ла­тих роз­се­лю­ва­чок); вплив кліма­тич­них умов, від яких знач­ною мірою за­ле­жить жив­лен­ня по­пе­лиць.

Се­ред за­побіжних за­ходів з ме­тою профілак­ти­ки по­ши­рен­ня по­пе­лиць ефективним є об­сте­жен­ня са­д­жанців, оскільки на­весні на па­го­нах, гілках і стов­бу­рах мо­жуть місти­ти­ся яй­ця цих шкідників, а во­се­ни і влітку — ли­чин­ки та до­рослі осо­би­ни.

Аг­ро­технічні заходи щодо об­ме­жен­ня чи­сель­ності по­пе­лиць пе­ред­ба­чають ви­ро­щу­ван­ня ви­со­ко­якісно­го са­див­но­го ма­теріалу, пра­виль­не за­кла­дан­ня са­ду в оп­ти­мальні стро­ки, своєчас­не про­ве­ден­ня захисних за­ходів. Важ­ли­ве зна­чен­ня має і про­сто­ро­ве розміщен­ня із чер­гу­ван­ням порід, що не ма­ють спільних шкідників.
Ство­рен­ня по­вноцінних са­до­за­хис­них смуг із підліском на­вко­ло пло­до­во-ягідних на­са­д­жень, а та­кож висіван­ня ме­до­носіїв (фа­целії, кро­пу, лю­пи­ну, гірчиці, ріпа­ку то­що) спри­я­ють на­ко­пи­чен­ню афідо­фагів.

Так, вив­чен­ня ди­наміки співвідно­шень між афідо­фа­га­ми і по­пе­ли­ця­ми з ура­ху­ван­ням по­год­них умов про­тя­гом ве­ге­таційно­го періоду дає змо­гу роз­ро­би­ти прий­о­ми уп­равління про­це­са­ми са­мо­ре­гу­ляції ор­ганізмів в ок­ре­мих лан­ках аг­ро­еко­си­с­тем.

  Се­ред при­род­них во­рогів по­пе­лиць най­е­фек­тивніши­ми хи­жа­ка­ми є му­хи-лев­копіси і хижі га­лиці. З-поміж 60 видів, що на­ле­жать до ше­с­ти ро­дин (кок­ци­неліди, хри­зопіди, ха­меміїди, сирфіди, афідіїди і се­си­даміди), най­важ­ливіши­ми і най­е­фек­тивніши­ми афідо­фа­га­ми є хижі кок­ци­неліди ро­ду Scymnus Kug., а са­ме: S. subvilosus Gz, S. frontalis F., зо­ло­то­оч­ка се­ми­крап­ко­ва (Chrysopa septempunctata McLachlan), сирфіди — Pacagus tibialis Pall. i Scaeva albomaculata Macquart, та­кож па­ра­зи­ти пе­ре­тин­ча­с­то­крилі — Praon volucra Hal. із ро­ди­ни афідід.

Ціка­ви­ми сво­го ча­су бу­ли спо­с­те­ре­жен­ня польсь­ких на­уковців. Вчені підса­д­жу­ва­ли ли­чи­нок мух-дзюр­ча­лок Episyrphus balteatus Deg. у ко­лонії Aphis pomi Deg. Ре­зуль­та­ти ек­с­пе­ри­мен­ту по­ка­за­ли, що ли­чин­ки пер­шо­го віку що­дня зни­щу­ва­ли у се­ред­нь­о­му від 3 до 10 іма­го по­пе­лиць. Ли­чин­ки тре­ть­о­го віку з’їда­ли 80–90 по­пе­лиць про­тя­гом дня. Про­те як­що у ко­лонії на од­ну ли­чин­ку при­па­да­ло 100 до­рос­лих по­пе­лиць, то во­ни швид­ко ги­ну­ли.

Важ­ли­ве зна­чен­ня у зни­женні чи­сель­ності по­пе­лиць ма­ють ли­чин­ки срібля­с­то-сірих мух із ро­ди­ни Chamaemyiidae.

На чи­сельність Myzus cerasi F. суттєво впли­ва­ють при­родні во­ро­ги, такі як кок­ци­неліди і де­які пред­став­ни­ки ро­ди­ни кліщів Acarid.

Ве­ли­ке зна­чен­ня в об­ме­женні шкідли­вості по­пе­лиць ма­ють їхні при­родні во­ро­ги — афідо­фа­ги. То­му слід зро­би­ти все мож­ли­ве для при­ваб­лен­ня і на­ко­пи­чен­ня їх у са­дах.

За ре­ко­мен­дацією ба­га­ть­ох дослідників, біологічні за­хо­ди об­ме­жен­ня чи­сель­ності по­пе­лиць вклю­ча­ють збе­ре­жен­ня та підтри­му­ван­ня чи­сель­ності ко­рис­ної ен­то­мо­фа­у­ни: під час за­кла­дан­ня са­ду потрібно фор­му­ва­ти сму­ги із не­кта­ро­нос­них де­рев і кущів із різни­ми періода­ми цвітіння, во­се­ни за­ли­ша­ти ку­пи із різно­т­рав’я для при­ваб­лю­ван­ня на зимівлю жуків-кок­ци­нелідів.

Ос­нов­ни­ми ре­зер­ваціями шкідли­вих видів ко­мах є пе­ри­ферійні са­ди та при­ватні са­ди­би, де за­хист від шкідників за­зви­чай не про­во­дить­ся.

Ба­га­торічні на­са­д­жен­ня — особ­ли­вий аг­ро­це­ноз, в яко­му хімічні за­со­би ви­ко­ри­с­то­ву­ють ба­га­то­ра­зо­во про­тя­гом ве­ге­тації. Са­ме тут відмічається підви­ще­на кон­цен­т­рація от­руй­них ре­чо­вин та їхніх ме­та­болітів. Оскільки не­має га­ран­то­ва­ної аль­тер­на­ти­ви за­сто­су­ван­ню хімічних за­собів за­хи­с­ту, це ста­вить за­вдан­ня що­до зни­жен­ня йо­го не­га­тив­них наслідків. Суть по­ля­гає в то­му, що пе­с­ти­цид­не на­ван­та­жен­ня за­ле­жить не стільки від кількості про­ве­де­них об­при­с­ку­вань, стільки від за­сто­су­ван­ня більш не­без­печ­них пе­с­ти­цидів, хо­ча їх і ви­ко­ри­с­то­ву­ють із мен­ши­ми нор­ма­ми ви­т­ра­ти.

За спо­с­те­ре­жен­ня­ми вче­них, у ро­ки ма­со­во­го розмно­жен­ня оче­ре­тя­ної по­пе­лиці H. рruni Geof. об­при­с­ку­ван­ня інсек­ти­ци­да­ми доцільно про­во­ди­ти на по­чат­ку ут­во­рен­ня пер­ших ко­лоній на па­го­нах, оскільки пізнє за­сто­су­ван­ня за­хис­них пре­па­ратів змен­шує вихід стан­дарт­ної про­дукції удвічі і більше. Збільшен­ня нор­ми ви­т­ра­ти пре­па­ра­ту не підви­щує вро­жай­ності куль­ту­ри!

Ре­ко­мен­дується за­сто­су­ван­ня шка­ли інтен­сив­ності розмно­жен­ня по­пе­лиць, що є своєрідним інди­ка­то­ром їхньої ма­со­вої по­яви. Спо­с­те­ре­жен­ня за по­пе­ли­ця­ми та своєчас­не за­сто­су­ва­ння інсек­ти­ци­дів мо­же запобіг­ти ак­тив­ному розмно­жен­ню шкідника.

За спо­с­те­ре­жен­ня­ми іно­зем­них дослідників, ефек­тив­ним ви­я­ви­ло­ся за­сто­су­ван­ня імідак­ло­при­ду, кар­бо­суль­фа­ну та тіаме­ток­са­му у фрук­то­вих са­дах, що спри­я­ло підви­щен­ню вро­жай­ності до 83 кг із де­ре­ва, порівня­но із кон­тро­лем, де бу­ло відміче­но низь­кий рівень уро­жаю — 1,5–2 кг з де­ре­ва. Хо­ча має місце на­бут­тя по­пе­ли­ця­ми ре­зи­с­тент­ності під час три­ва­ло­го за­сто­су­ван­ня інсек­ти­цидів.

В ос­лаб­ле­них на­са­д­жен­нях ефек­тивність хімічних за­ходів різко зни­жується, оскільки у зв’яз­ку із по­слаб­лен­ням стійкості сортів проти хво­роб во­ни ста­ють сприй­нят­ли­ви­ми і до по­шко­д­жень шкідни­ка­ми, втра­ти вро­жаю від яких ся­га­ють до 50%. То­му за та­ких умов ефек­тивнішим мо­же бу­ти біологічний за­хист рос­лин.

Ство­рен­ня сортів, стійких до шкідли­вих ор­ганізмів, є од­ним із важ­ли­вих за­вдань се­лекціонерів. Їхнє ви­ко­ри­с­тан­ня як у ви­роб­ництві, так і в по­даль­шо­му се­лекційно­му про­цесі дає змо­гу не тільки ви­ро­щу­ва­ти еко­логічно чи­с­ту про­дукцію за мен­ших ви­роб­ни­чих ви­т­рат, а й сприяє об­ме­жен­ню не­га­тив­но­го впли­ву пе­с­ти­цидів на довкілля.

Ю. Ла­ба, канд. с.-г. на­ук, в. о. на­чаль­ни­ка відділу насіннєвих досліджень,

ДЦ сер­тифікації та ек­с­пер­ти­зи сільсько­­гос­по­дарсь­кої про­дукції