Особливості вирощування пшениці озимої в Україні

Здавна в Україні головними зерновими є озимі культури: пшениця, жито, ячмінь, тритикале, - площа яких у середньому становить 7-8 млн га. Визначальною зерновою культурою вважають пшеницю озиму, яку сіють у межах 6-7 млн га. Врожайність культури залежить від природного та техногенного ресурсного забезпечення.

С. Танчик, д-р с.-г. наук, завкафедри землеробства та гербології,
НУБіП України,
Л. Центило, канд. с.-г. наук, директор,
ТОВ «Агрофірма "Колос"»
Сквирського р-ну Київської обл.

До природних факторів слід віднести потенційну (природну) родючість грунту, забезпеченість рослин вологою та теплом, рівень надходження та використання посівами фотосинтетичної активної радіації (ФАР).
Проте за останні 10-15 років природні фактори в Україні суттєво змінилися, особливо кліматичні - в бік потепління. Слід нагадати, що, за даними українського Гідрометцентру, за останні десять років у Лісостепу України середньорічна добова температура підвищилася на 0,9°С (з 6,8 до 7,7°С). Гідротермічний коефіцієнт (ГТК) у Поліссі із 1,4-1,5 наблизився до 1,3 (зона достатнього зволоження), у Лісостепу - з 1,3 знизився до 1,2 (зона слабкої посушливості), а в Степу - з 1,2 до 1 (зона посушливості). Такі кліматичні зміни слід обов'язково враховувати під час вирощування сільськогосподарських культур i, особливо, озимих зернових.
 Лімітуючий фактор протягом вегетаційного періоду i, особливо, в період сівби - вміст доступної вологи. Адже встановлено, що для отримання дружних сходів озимих культур у кореневмісному шарі на 1 см грунту має бути не менше 1 мм доступної вологи. Крім того, на 50-60% продуктивність озимих зернових культур закладається в осінній період: якісне насіння, своєчасне i добре проведене висівання, дружні сходи i продуктивне кущення, достатнє накопичення в рослинах вуглеводів (насамперед, цукрів). Для цього потрібно, щоб культурні рослини були забезпечені всіма необхідними життєвими факторами (вологою, поживними речовинами, теплом) в оптимальній кількості i оптимальних співвідношеннях.
За таких умов вирішальна роль належить техногенному ресурсному забезпеченню, тобто технологіям вирощування культур. Нині багато говорять, що в арсеналі товаровиробників усіх природно-кліматичних зон є ресурсоощадні технології вирощування зернових культур, особливо озимих. Проте товаровиробник запитує, де вони i в чому їхня сутність. Важко відповісти на ці питання, адже стандартних технологій не може бути. Технології вирощування сільськогосподарських культур, у тому числі й озимих зернових, мають розроблятися відповідно до біологічних i морфологічних особливостей культури, навіть окремого сорту, враховувати біокліматичний потенціал конкретної зони i бути адаптовані до відповідних грунтово-кліматичних умов. Крім того, технології мають бути енергетично й економічно обгрунтовані, направлені на розширене відтворення родючості грунту та екологічну безпеку довкілля i вирощеної продукції.
Однією із головних складових технологій (особливо, що стосується вирощування пшениці озимої) є правильний добір попередників. Дослідженнями встановлено i практикою підтверджено, що кращі попередники під озимі зернові в Україні - чисті (зона Степу) та зайняті пари. До останніх, насамперед, відносять багаторічні бобові трави на один укіс, горох, вико-вівсяні суміші тощо. Загальна площа чистих та зайнятих парів в Україні не перевищує 1 млн га. Зменшення поголів'я ВРХ в 5,5 раза (в 1990 р. було 24,6 млн голів, у 2011 р. - 4,5 млн) призвело до різкого зменшення посівних площ під кормовими культурами, які є головними для полів під зайнятим паром i кращими попередниками озимих зернових.
Так, у 1990 р. гороху висівали 1,2 млн га, тоді як у 2012 р. - лише 300 тис. га, тобто площа висівання гороху зменшилася вчетверо. Така сама ситуація i з багаторічними бобовими травами (конюшина, люцерна, еспарцет). Крім того, ті господарства, що не занапастили тваринництво i вирощують багаторічні бобові трави, через високу вартість насіння не використовують їх лише на один укіс, а вирощують протягом двох-трьох, а то й чотирьох років, проводячи за вегетаційний період три-чотири укоси. За цей період коренева система трави, особливо люцерни й еспарцету, сягає 2,5-3 м завглибшки i надзвичайно висушує грунт. Тому в посушливі роки такий попередник із одного з кращих перетворюється на одного із найнебезпечніших попередників під озимі зернові, в т. ч. i під пшеницю озиму.
Тому основні площі (близько 80%, або 5-6 млн га) озимих зернових в Україні засівають після непарових попередників: кукурудза та сорго на силос, соя, ріпак озимий та ярий, зернові колосові, цукрові буряки і навіть соняшник. Головний недолік непарових попередників полягає в тому, що вирощувані культури пізно звільняють поле (в кращому разі - за 15-20 днів до сівби озимих зернових). Це призводить до несвоєчасного i неякісного обробітку грунту, а отже, погіршуються поживний i, особливо, водний режими.
Останнім часом товаровиробник покладає великі надії на сою як один із кращих попередників для озимих зернових. Це й зрозуміло, адже сою в Україні вирощують на площі близько 1 млн га, i як бобова культура вона збагачує грунт азотом. Проте соя найінтенсивніше використовує вологу з грунту в період від цвітіння до наливання зерна, що відбувається в серпні. Транспіраційний коефіцієнт культури - близько 600, стрижнева коренева система проникає в грунт до 1 м, коефіцієнт водоспоживання становить близько 300 м3 на центнер зерна, тоді як у кукурудзи - вшестеро нижчий. Маючи такі властивості, рослини сої використовують надзвичайно велику кількість вологи з грунту, значно висушуючи його. Під час дозрівання зерна рослини сої різко втрачають листя, i лишається стебло з бобами: рослини не захищають поверхню поля від прямих сонячних променів. Зерно сої у своєму складі має близько 40% білків i 20% олії, вологовіддача зерном відбувається повільно, дозрівання зерна за сприятливих умов відбувається впродовж 10-15 днів. У цей час поверхня поля відкрита, тож інтенсивно втрачається грунтова волога. З огляду на це соя як зернобобова культура - не кращий попередник, особливо в посушливі роки, для озимих зернових, у т. ч. i пшениці озимої. Дані, наведені в таблиці 1, показують, що тільки горох i гречка як попередники під пшеницю озиму змогли зберегти потрібну кількість достатньої вологи як у 0-30-сантиметровому, так i в метровому шарі грунту. Після решти попередників кількість доступної вологи в 1,5-2 рази менша. Сходи пшениці озимої були зріджені. За таких умов сіяти зернові після непарових попередників недоцільно.
Подальше спостереження за вмістом доступної вологи в грунті показує, що навіть інтенсивні осінньо-зимові опади не змогли компенсувати втрати вологи після непарових попередників. Після відновлення вегетації (06.04.2012 р.) запаси вологи в метровому шарі були на 23-45 мм менші порівняно з посівами гороху i гречки (табл. 1). Це негативно відбилося на подальшому рості i розвитку культурних рослин пшениці озимої, формуванні майбутнього врожаю (табл. 2).
Останнім часом багато дискусій щодо строків сівби. Окремі вчені у цьому питанні намагаються зробити аграрну революцію i рекомендують висівати пшеницю озиму не тільки в жовтні, а навіть i в листопаді. За нашими тривалими дослідженнями, в Лісостепу України оптимальні строки сівби пшениці озимої - з 20 по 30 вересня, а ще точніше - 23-25 вересня.
 Висока продуктивність пшениці озимої також залежить від оптимального живлення рослин. Частка елементів живлення у формуванні врожаю становить 35-40%. Коренева система пшениці озимої характеризується невисокою здатністю засвоювати поживні речовини з важкорозчинних сполук у грунті. Тому органічні добрива під непарові попередники вносити недоцільно. Гній краще вносити під парозаймаючі культури, які рано звільняють поле. Оптимальна норма органічних добрив під пшеницю озиму на чорноземних грунтах - 30 т/га. Із мінеральних добрив високу ефективність забезпечує нітроамофоска, яку вносять під передпосівну культивацію у нормі 100 кг д. р./га.
Особливу увагу слід звернути на весняне підживлення, коли культурні рослини гостро відчувають нестачу азоту. По мерзлоталому грунту слід внести сульфат амонію в нормі 100 кг д. р. на гектар, який має 21% азоту i 24% сірки. Азот перебуває в амонійній формі, добре поглинається грунтом, що обмежує його втрати. Важливу роль відіграє сірка, яка стимулює засвоювання культурними рослинами макро- та мікроелементів із грунту. За фізичної стиглості грунту застосовують прикореневе підживлення аміачною селітрою, яка містить 34% азоту (50% - у формі NH4 і 50% - у формі NO3). Вносять таке добриво звичайними зерновими дисковими сівалками впоперек основної сівби на глибину 4-6 см. Товаровиробники аміачну селітру вносять здебільшого по мерзлоталому грунту або по вегетуючих рослинах (розкидним способом). Такий спосіб веде до значних втрат азоту, особливо того, що перебуває у нітратній формі (NO3).
Задля підвищення врожайності i, особливо, якості зерна пшениці озимої застосовують позакореневе підживлення сечовиною (карбамід). Її водний розчин має нейтральну реакцію, завдяки чому не відбувається травмування культурних рослин (унаслідок опіків), а дозу сечовини у розчині можна доводити до 30%. Азот у сечовині міститься в амідній формі, тож відразу використовується рослиною для синтезу амінокислот. Доцільно проводити три підживлення: на початку виходу культури в трубку (одночасно із внесенням гербіцидів); кінець виходу в трубку - колосіння (можливе поєднання із внесенням фунгіцидів); початок наливання зерна (можливе одночасно із внесенням інсектицидів). Норма внесення сечовини - 20 кг/га д. р. під час кожного внесення.
Наведені дані щодо врожайності (табл. 2) показують, що навіть за несприятливих погодних умов як осіннього періоду 2011 р., так i весняно-літнього періоду 2012 р. за дотримання науково обгрунтованих технологічних заходів урожайність пшениці озимої можна отримувати на рівні 5-6 т/га, що засвідчує досвід господарювання ТОВ «Агрофірма "Колос"» Сквирського району на Київщині.