Коли прокинеться російський ведмідь?

Росія вклала величезні суми у відновлення молочної промисловості. Чи дадуть ці інвестиції результат? Яка нині молочна галузь Росії?

Такий новенький корівник можна побачити на сході Німеччини або на середньому заході Сполучених Штатів: 800 корів, комфортні стійла й ультрасучасні доїльні автомати. Але цей корівник зведено на підприємстві "Барибіно" під Москвою.
Неважко здогадатися, що недавно сюди було вкладено великі інвестиції. Керівник підприємства Давид Гулько пишається новою установкою. І водночас додає, що, не маючи підтримки держави, а саме: кредиту за зниженою процентною ставкою - він навряд чи зміг би зробити інвестиції в еквіваленті приблизно 5 млн євро.

Мета - самозабезпечення
На підприємстві "Барибіно" повністю проявляється концепція російської держави: сільське господарство має значною мірою гарантувати постачання населення продуктами харчування, щоб не було потреби в дорогому імпорті продовольства.
Російський уряд відреагував на різке скорочення виробництва сільськогосподарської продукції після розпаду СРСР створенням державної програми "Розвитку агропромислового комплексу". На хвилі приватизаційних процесів середини й кінця дев'яностих багато підприємств збанкрутували й припинили своє існування, внаслідок чого виробництво сільськогосподарської продукції істотно зменшилося (див. табл. 1).
У 1999 році в країні виробили 55,7 млн т молока, тепер виробляють усього 31,9 млн т. Через світову економічну кризу та надзвичайно спекотне літо 2010 року падіння виробництва тривало, на 2011 рік теж прогнозують подальше скорочення.
Протягом багатьох років російське сільськогосподарське виробництво не може покрити внутрішній попит. Самозабезпечення молоком знизилося з 84,2% в 2000 році до 77,8% в 2008. Отже, щороку збільшується обсяг імпорту молочної продукції, а також м'яса - тут на сьогодні частка імпорту становить близько 30 відсотків.

Пожвавлення виробництва
Мета російського уряду - не пізніше 2020 року скоротити квоти на імпорт до 10% у молочній продукції і до 15 - на м'ясо. Для досягнення цього результату держава щорічно виділяє від 2 до 4 млрд євро. Ці гроші витрачають, приміром, на надання господарствам кредитів за зниженою процентною ставкою, а також на передачу підприємствам сільськогосподарських земель. Особливу увагу приділяють дрібним селянським господарствам, щоб вони могли впевнено розвиватися далі.
Для підвищення ефективності виробництва господарств у державі підтримують практично кожний захід. Так, на території молочних регіонів довкола Москви й Санкт-Петербурга, Воронежа, а також Краснодара на березі Чорного моря було замінено понад 200 застарілих установок на нове доїльне обладнання, придбано іглу для телят, а також імпортовано західний генетичний матеріал. Починаючи з 2006 року, тільки з Німеччини завезли понад 70000 голів нетелей.
Гроші гарантували виживання багатьом підприємствам. Але лише деякі змогли продемонструвати істотне зростання протягом такого короткого періоду. Так, наприклад, агрохолдинг "ЕкоНива"зі штаб-квартирою у Воронежі на сьогодні має у своєму підпорядкуванні понад 25 підприємств та понад 100000 га землі й 12000 голів великої рогатої худоби.
Підприємство "Тріо Плюс" із Липецька в 2003 році володіло близько 1000 га земель, а в 2006 - уже мало 8300 га. Усе перейшло у власність компанії, оренда землі для Росії - рідкість. Через хвилю банкрутств, яка прокотилася сільським господарством, багато старих споруд скупили практично за безцінь. Єдиною умовою продажу було збереження робочих місць для працівників та підтримка місцевості у життєдіяльному стані.
Але, незважаючи на появу підприємств із сучасною моделлю управління, які змушені убезпечувати свою територію від злодіїв високими парканами, ще не досягнуто вирішальних результатів у забезпеченні держави продуктами харчування. Вони й досі виробляють усього близько 2 млн тонн молока, що є лише невеликим вкладом у загальне виробництво.
Високі ціни на молоко
Майже половину обсягу російського молока (44%) виробляють у колишніх колгоспах і радгоспах. Їх перетворили на закриті або відкриті акціонерні товариства. У більшості випадків не відомо, хто є акціонерами. Частково йдеться про іноземних інвесторів і церкву.
Решту молока (52%) виробляють у так званих індивідуальних господарствах, в яких часто тримають тільки одну корову, щоб забезпечити молоком свою родину. Фермерські господарства виробляють близько 4% молока.
Завдячуючи дефіциту молока, протягом багатьох років підприємствам платять пристойні гроші за нього (див. табл. 2). У довгостроковій перспективі ціни на молоко в середньому залишаться приблизно на 20% вищими, ніж у ЄС. Нині - 43 євроценти. Влітку ціни коливалися між 32 й 36 центами. Через надзвичайно спекотне літо торік постачання істотно зменшилося, тому й кількість сировини була обмежена.
Майже для 140 млн споживачів у Росії така ситуація спричинила високі ціни на продукти харчування. Так, приміром, один літр молока жирністю 2,5% коштує понад 1 євро. Для збіднілого прошарку сільського населення основні продукти харчування частенько стають ледь доступними.
Великі молочні ферми часто постачають своє молоко одночасно на кілька молокозаводів. "Хто пропонує кращу ціну, той і одержує молоко", - сказав керівник підприємства Давид Гулько.
Через нестачу сировини та внаслідок зрослого попиту та прийнятні можливості збуту, здається, що ринкові відносини між молокозаводами й тваринницькими фермами протилежні тим, які діють в іншому світі. Великі підприємства зазвичай укладають річну господарську угоду з фермерами, в якій узгоджують поквартальні обсяги постачання сировини.

Тенденція до прямих продажів
Завдяки державному стимулюванню, на сьогодні в Росії спостерігається тенденція переходу на прямі продажі молока й молочних продуктів. Підприємства прогнозують ще вищі ціни на молоко. Вони планують постачати молоко в школи й лікарні або переорієнтувати виробництво на продукти національної кухні. Наприклад, господарство в селі Чапово, під Москвою, започаткувавши власне виробництво моцарели, зайняло дуже прибуткову нішу ринку.
Водночас керуючі господарствами зазначають, що, в зв'язку з високими витратами виробництва - від 26 до 30 євроцентів за кг молока, - вони теж мають потребу в більших надходженнях.
 Хоча ціни на основні корми й зарплати робітників ще й досі доволі низькі, але витрати на купівлю посівного матеріалу, комбікормів, племінної худоби або сперми й стійлової техніки за рубежем боляче б'ють по кишенях власників. Через високі ветеринарні та ввізні мита підсумкова ціна нетелі сягає майже 3000 євро. А за устаткування нового стійлового місця керівники підприємств платять 4500-6000 євро. Правда, ціна на дизельне паливо залишається досить низкою (50 центів у перерахунку на євро), але його витрата істотно вища, що багато в чому обумовлено тривалим зимовим періодом.
Хоча кількість працівників на сільськогосподарських підприємствах після переходу на ринкові відносини різко зменшилася, рівень використання робочої сили, напрочуд, і досі високий. Так, на підприємстві "Зеленоградська", яке має 1000 гол. корів і 2500 га земель, нині трудиться близько 200 працівників. На початку нового тисячоліття там працювало 650 людей!

Гостра нестача фахівців
Крім того, що багато працівників не мають поняття про основні новинки й ноу-хау сільськогосподарської технології, вони не вміють самостійно прораховувати  орієнтований результат, їм не вистачає потрібної мотивації. Досвідчений і мотивований персонал знаходить вигіднішу роботу в інших галузях економіки, де найчастіше можна заробити вдвічі більше, ніж у сільському господарстві. У середньому заробітна плата працівника сільського господарства становить близько 9000 руб., що еквівалентно 230 євро. Щоб знайти хоч яку-небудь робочу силу, деякі підприємства запрошують на роботу монголів або узбеків. Хтось перейшов на використання доїльних роботів.
Професійна аграрна підготовка, так само як і вища освіта в аграрних університетах, неефективна й далека від практики. Університети постійно зазнають великих втрат, тому що в них не вистачає фахівців та інженерів. Консалтинг сільськогосподарських підприємств практично не здійснюють.
Успішними господарствами Росії часто керують іноземці або жінки, в яких менша пристрасть до алкоголю. Багато сільських жителів сумують за соціалізмом: "Раніше про все піклувалася партія, тепер кожна людина сама відповідає за свою долю. Багато хто до цього ще не звик", - бідкалася московський гід Олена.
Підприємствам залишається тільки самим навчати своїх співробітників, а для цього потрібно запрошувати фахівців-консультантів із Заходу. Їм краще вдається розкрити потенціал і резерви підприємств, а також навчити співробітників іти в ногу з часом. "Дорогі консультанти часто швидко "окуповують" себе, бо вони бачать моїх співробітників збоку, а також запобігають розкраданням і корупції", - сказав керівник одного з підприємств.
Незважаючи на недовіру, підприємці почуваються зобов'язаними працівникам і самому сільському регіону, в якому вони ведуть свою діяльність. Тому підприємства забезпечують своїх працівників, навіть якщо вони вже вийшли на пенсію, молоком і м'ясом або фінансують відновлення сільської церкви.

Що далі?
Багато підприємств - виробників молока Росії, завдяки державній програмі підтримки, останніми роками змогли модернізувати й розширити свої господарства. Але, попри потужні фінансові вливання в галузь, за оцінками експертів, Росія ще щонайменше п'ять-десять років дуже залежатиме від імпорту молока й м'яса.
Найближчим часом ахіллесовою п'ятою російського сільського господарства буде забезпечення кваліфікованою робочою силою. Від мотивації й професійних навичок робітників залежить майбутнє підприємств.
С. Ленерт