Фумігація в Україні — реальна чи формальна?

Одним із найефективніших методів запобігання поширенню шкідливих видів фауни, зокрема карантинних, між країнами й усередині країни є знезараження (в тому числі і фумігація) сільськогосподарської, лісової і промислової продукції, тари, складів, вагонів, трюмів суден, приміщень виробничих підприємств тощо.

З часу незалежності України фумігацією стали називати процес проведення знезараження вантажів проти комах, хоча за радянських часів під поняттям “фумігація” розуміли і проведення дератизаційних заходів (боротьба з гризунами) на суднах.
Технологія проведення фумігації як методу дезінсекції потребує складної підготовки та постійного безпосереднього контролю. Час експозиції вантажу під фумігацією за температури від 5°С і вище становить від 5 до 10 діб, проведення ж фумігації за температури менше 5°С неможливе (згідно з “Рекомендаціями щодо захисту рослин у 2010 р.”, виданими Державною інспекцією захисту рослин Київської обл.) Після проведення фумігації потрібна дегазація (провітрювання), яка триває від двох до чотирьох днів залежно від обсягу завантаженості приміщення. Іншими словами, процес вельми енергоємний і затратний, що не завжди виправдано. Крім того, під час проведення фумігації використовують отрути I-го класу небезпеки (фуміганти), а це означає, що приміщення (склади, зерносклади, силоси, контейнери тощо), які піддаються фумігації, мають бути абсолютно герметичними. Переважна більшість зерносховищ, складських та інших приміщень в Україні не відповідають вимогам до проведення фумігації: їхня герметизація неможлива, а через близьке розташування до робочої зони неможливо провести як власне фумігацію, так і дегазацію.

Закон України “Про карантин рослин” передбачає, що для проведення заходів знезараження потрібно облаштувати спеціально відведені безпечні місця на кордоні, в пунктах переходу, залізничних вузлах. Прикро, але в жодному порту, в жодному пункті переходу в Україні таких місць немає.
У постанові КабМіну від 12 травня 2007 р. № 705 “Про деякі питання реалізації ЗУ “Про карантин рослин” затверджується Порядок проведення огляду, обстеження, аналізу, фумігації (знезараження) та інспектування, де п. 14 передбачено, що “заражені шкідливими організмами об’єкти регулювання, що вивозяться за межі митної території України або карантинні зони, підлягають обробці або фумігації (знезараженню). Але не сказано: де саме (за межами митної території, в карантинній зоні чи деінде), в яких місцях і на основі чого (інструкції, методичних вказівок) мають проводити знезараження, — тобто не розкрита сама процедура. Знезараження потрібно проводити в тому місці, де його, власне, виявлено. Тобто безпосередньо в порту, в пунктах переходу, на терміналах мають бути створені відповідні умови і режими для проведення обробки.
Турбує не власне урядова постанова і не її зміст, а те, що з року в рік КабМін вносить зміни до цього документа (2004, 2006, 2007, 2009, 2010 рр.), і, на жаль, зміни ці не змінюють суті питання та не вирішують проблеми. На мою думку, гостро стоїть питання не про процедуру видачі фітосанітарного сертифіката, яка вже й так достатньо прописана, а в тому, що сьогодні ці сертифікати від Одеси до Львова видають приватні компанії, тоді як карантинна карта України все більше й більше майорить різноколірними кружечками, трикутниками та квадратиками, якими позначають зараженість території України тим чи іншим карантинним організмом. Панове чиновники на цьому гріють руки, проте бізнесмени не ремствують, позаяк розуміють, що все одно потрібно буде до них звертатись, тож і поводяться улесливо та догідливо.

Доказом відсутності прогресу та здорового глузду у вирішенні наболілого питання може слугувати лист Головного державного санітарного лікаря України (сфера опіки — водний транспорт) М. Голубятникова до начальників портів міст Іллічівськ та Одеса за вих. №146/3 від 15.01.2007 р., у якому на основі вимог п. 6.5 санітарних правил “Державних санітарних правил “Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві” ДСП 8.8.1.2.001–98 і розділу 5, розділу 10 п. 10.1.9. “Правил фітосанітарного контролю на державному кордоні України” №72 від 25.09.96 р. Головний державний санітарний лікар України на водному транспорті зобов’язує адміністрацію портів знайти можливість розміщення майданчиків для знезараження (фумігації) транспортних засобів (вагон, автомобіль, контейнер, судно, ліхтер і т.д.) та складів.

У 2009 р. ці питання перед МінАПУ ставило й МОЗ України. За дорученням від 19.03.2009 р. заступник директора Департаменту організації санітарно-епідеміологічного нагляду МОЗ України Л. Мухарської Центральна санепідемстанція МОЗ України розглянула проект наказу МінАПУ №217 “Про затвердження Порядку здійснення організації та контролю за проведенням обробки та фумігації (знезараження) об’єктів регулювання органами Державної служби з карантину рослин України” і відповіла так:
Ні, ні, ні. До сьогоднішнього дня ці питання так і не вирішені. Наказ №217 досі (а пройшло вже два роки) не зареєстрований у Мін’юсті і юридичної сили не має. Яким же чином виконуються ці роботи? Як саме проводять фумігацію вантажів рослинного і тваринного походження, транспортних засобів тощо?

Один із прикладів
Наведу приклад із власної практики. Під час надходження імпортного вантажу (насіння соняшнику) на одному з терміналів Київської області спеціалістами Державної інспекції з карантину рослин було виявлено зараження вантажу шкідником — вогнівкою. Власник вантажу звернувся до мене з проханням провести фумігацію для подальшого розмитнення та використання вантажу. Як виявилось, автомобільний транспортний засіб, який перевозив вантаж, був затриманий і перебував на території митного пункту. На наше питання, де, в якому місці ми маємо проводити знезараження, була отримана відповідь, що автомобіль не може бути відправлений за територію митниці для проведення знезараження. Зі свого боку, ми запропонували провести фумігацію за допомогою фумігаційної спеціалізованої палатки американського виробництва, яка б забезпечила герметичність на час проведення фумігації та безпечність персоналу на терміналі. Однак керівництво терміналу та інспектор із карантину відмовились відкривати автомобіль навіть на декілька хвилин для проведення фумігації, аргументуючи це тим, що є ризик зараження інших вантажів, оскільки місця на терміналі мало й авто стоїть поблизу інших транспортних засобів. Своєю чергою, представники СЕС поставили вимогу, щоб ми написали офіційний лист, у якому б гарантували, що проведення фумігації не зашкодить здоров’ю людей, у тому числі й персоналу терміналу. Крім цього, вимагали у власника вантажу низку дозвільних документів, які просто неможливо було оформити. Тому власник вантажу був вимушений відправити вантаж назад до країни-імпортера.
Виходить, що власник зазнав збитків через витрати на транспортування, за простоювання, а також інші витрати, пов’язані з неприбуттям вантажу на місце призначення тільки тому, що в державі досі не вирішене питання щодо окремо виділених майданчиків для проведення фумігації. І таких випадків — сотні кожного дня. То де ж ті обіцяні “організація і контроль за проведенням фумігації (знезараження)”, що передбачені ЗУ “Про карантин рослин”? Якого економічного розквіту країни у перспективі можна очікувати з таким карантинним станом та якого розвитку підприємництва — з такою “організацією та контролем”?!

В Україні склалася катастрофічна ситуація з нормативною базою, у якій були б прописані самі методи знезараження. На що слід покладатися, адже в Перелік підкарантинних матеріалів та об’єктів, визначений цією постановою, ввійшло понад 1000 найменувань, і кожен із об’єктів потребує індивідуального підходу, індивідуального методу знезараження. Наприклад, такий підкарантинний матеріал, як зрізані квітки та пуп’янки (код згідно з УКТЗЕД–0601). Тільки в одну Київську область та Київ за рік ввозять квітів на суму понад $1 млрд; рослин, заражених тлею, кліщами, трипсом тощо, — також занадто. Проблема в тому, що квіти просто неможливо піддати фумігації: кожен може уявити собі, що буде з рослиною після чотирьох-п’яти діб експозиції під фумігацією. А інших, альтернативних, методів знезараження законодавство не передбачає.

Якщо йдеться про порожні приміщення, склади, зерносховища, контейнери тощо, то існує просте вирішення проведення знезараження: перейняти досвід, який практикує весь світ, — і проводити дезінсекцію аерозольним методом. У 2003–2004 рр., коли готували проект Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо ліцензування діяльності з проведення фумігації (знезараження) підкарантинних матеріалів та об’єктів”, мною було запропоновано уряду замінити формулювання терміну “знезараження” на “фумігацію та інші спеціальні методи знезараження”. Оскільки дану пропозицію враховано не було, то інші спеціальні методи знезараження, зокрема й аерозольна дезінсекція, “випали” з-під контролю Інспекції з карантину рослин. А значить, єдиним “визнаним”, не завжди виправданим, методом знезараження залишилась фумігація. Але і в “фумігаційній справі” з дня на день не обходиться без казуїстики.

Хто має право
проводити фумігацію
Проведення фумігації можливе лише суб’єктом підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на проведення даних видів робіт. З 2009 р. дану ліцензію видають на “проведення фумігації (знезараження) об’єктів регулювання, що визначені ЗУ “Про карантин рослин”, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони”, а ліцензійні умови прописані на проведення фумігації (знезараження) підкарантинних матеріалів та об’єктів. Тобто, отримуючи ліцензію, ви фактично не маєте прописаних правил, які вам потрібно виконувати, адже назва ліцензії не відповідає назві ліцензійних умов. Крім цього, ліцензія дає право на проведення фумігації (знезараження) об’єктів регулювання, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони. Але чи переміщуються через карантинні зони або державний кордон елеватори, зерносховища, заражені амброзією, ценхрусом, американським білим метеликом, середземноморською плодовою мухою, каштановою міллю та іншими шкідливими організмами? Як бачимо, — ні. Виходить, що проведення фумігації всередині країни нічим не регламентується.

Практично нічим не регламентується й проведення фумігації на суднах, залізничних вагонах, контейнерах, зернових складах, знезараження лісоматеріалу, бавовнику і всіх тих об’єктів понад 1000 найменувань, які ввійшли до Переліку. Донині немає жодної зареєстрованої та узгодженої інструкції, що прописала б єдиний безпечний регламент проведення знезараження.
За детальнішого розгляду процедури проведення фумігації на суднах узагалі виникає питання про її легітимність: чому фумігацію проводять у завантаженому судні, експозиція відбувається у відкритому морі під час перевезення вантажу в іншу країну, а дегазація — взагалі у відкритому морі? Не важко здогадатися, що морський вітер постійно міняє напрямок, у зв’язку з чим уся ця процедура закінчується плачевно. Адже такий вид фумігації неприйнятний щонайменше з двох причин. По-перше, така фумігація є життєво небезпечною для екіпажу судна і не відповідає жодним правилам техніки безпеки: вже неодноразово траплялись летальні випадки під час рейсу на судні після проведеної фумігації. Достатньо одного прикладу судна “Святого Стефана”, на борту якого в 2009 р. було профуміговано 40 тис. тонн ячменю. Під час рейсу сталося отруєння екіпажу фосфінами, внаслідок чого померла одна людина, п’ятеро осіб було госпіталізовано. По-друге, чому покупець, якому відвантажують зерно в нашій державі, купує заражену комахами продукцію? Адже, коли ви приходите до супермаркету, ви не купуєте заражену ковбасу, не приносите її додому, щоб продезінфікувати, а потім з’їсти. Ви також не викликаєте бригаду, яка проведе знезараження цієї ковбаси, а відразу купуєте чисту продукцію. В будь-якому разі, так передбачено і загальноприйнято. Тоді чому ж зерно з нашої країни можна продати з вражаючою кількістю комах на 1 кг продукції? Крім цього, сумарне збільшення вантажопотоку зумовлює збільшення кількості оброблених суден. Згідно з листом ЦСЕС на водному транспорті №2444/3 від 01.12.2005 р., збільшення обсягів застосованого фуміганту в 2005 р. становило понад 60 тонн — і це тільки в портах. Неналежний нагляд контролюючих органів за процесом проведення фумігаційних робіт у портах призвів до збільшення ризику гострих, хронічних отруєнь і летальних випадків серед членів фумігаційних фірм, членів екіпажів суден, докерів та інших працівників контролюючих органів (митної служби, прикордонної служби, карантину, СЕС, швейцарської інспекційної компанії SGS). Також хотілося б відмітити, що роботи виконують як у літній, так і зимовий час.

Навіщо засмічувати країну, що й так задихається від неблагополучного санітарного стану, якщо є простий і логічний вихід: потрібно проводити знезараження альтернативними, безпечнішими, методами всередині країни (в т.ч. способом аерозольної дезінсекції), на елеваторах та зерносховищах, під час транспортування, використовуючи при цьому препарати III класу небезпеки. В 2011 р. на ринок України ввезений і зареєстрований інсектицид К-Обіоль, який призначений для обробки зернових та інших продуктів тваринного і рослинного походження, що усуває використання фумігантів.

З перших днів існування Фумігаційної асоціації, покірним слугою якої являється й автор цієї статті, членами асоціації в МінАПУ, Мінекології, КабМін і т.д. написано і надіслано тисячі листів із пропозиціями співпраці та проханнями прислухатись до думки практичних спеціалістів. Однак постанови та накази виходять кожного року без урахування проблем знезараження. Учасники ринку фумігації неодноразово пропонували розроблені на основі власного досвіду інструкції. В 2005 р. розроблений “Проект інструкції з боротьби з шкідниками методом знезараження на карантинних і підкарантинних об’єктах” був направлений до Укрголовдержкарантину для подальшого опрацювання. Інструкція розрахована для використання екіпажами суден; працівниками експлуатаційних і технічних служб пароплавства; докерами; працівниками елеваторів, хлібоприймальних підприємств, комбінатів хлібопродуктів, реалізаційних баз; працівниками залізниці; служби карантину рослин; спеціалістами Центрів державного санітарно-епідеміологічного нагляду (ЦТСЕН); працівниками митниць і контрольних прикордонних пунктів; служб охорони праці й техніки безпеки.

Та замість того, щоб спільно встановити взаємовигідну інструктивну базу, впродовж останніх двох років МінАПУ намагалось видати абсолютно некомпетентні та дискримінуючі накази.
Яка б політична ситуація не складалась у державі, які б економічні фактори не впливали на процес розвитку країни, зрозуміло одне: процес проведення знезараження потребує негайного втручання держави, взаємодії органів державної влади з суб’єктами підприємницької діяльності та визначення “правил гри” для кожного.
Єдина надія — на те, що керівництво новоствореної Державної ветеринарно-фітосанітарної служби України зверне увагу на проблеми знезараження (фумігації) в країні та співпрацюватиме з усіма учасниками ринку. Адже тільки спільними зусиллями країна зможе досягти санітарно-фітосанітарної стабільності, а процесами знезараження почнуть перейматися не окремі посадовці, а вся нація, яка прагне споживати безпечну продукцію та мати імідж надійного, “чистого” у широкому розумінні партнера у міжнародних колах.

С. Кріводонов,
генеральний директор ТОВ “Спецспектор”