Французькі й вітчизняні свинарники різняться, та принцип схожий

Типова французька родинна ферма — це переважно 100 га угідь та невеликі виробничі комплекси — чи то молочні,  чи м’ясні. Зазвичай на таких фермах задіяно дуже мало найманих працівників: повний робочий день працюють власник із дружиною, допомагають його батьки та діти. Про одне з таких господарств далі й піде мова.

А. Назаренко
a.nazarenko@univest-media.com
Фото  Л. Крюкова

Регіон Бретань, що на самому заході Франції, — відомий, перш за все, своїми природними та історичними надбаннями, його по праву вважають батьківщиною французького шарму. Тут, на узбережжі Атлантичного океану та Біскайської затоки, розміщені популярні літні курорти. Та основною галуззю економіки регіону поряд із туризмом та харчовою промисловістю є сільське господарство.
Департамент Морбіан, що у Бретані, вважають історичним центром регіону. Адже тут містяться два найвідоміших та найбільших мегаліти, а точніше — мегалітичні коридорні гробниці — Гаврині та Диссіньяк, а також безліч замків, фортець та монастирів. Клімат у регіоні м’який морський, тут вирощують зернові та овочі, але головною галуззю сільського господарства є молочно-м’ясне тваринництво. Розведення свиней у цій місцевості не є популярним напрямом, тому фермерське господарство, що вже 20 років займається вирощуванням свиней, викликало в нас жвавий інтерес.
Власне виробництво кормів
Виробничий комплекс Іва Шазля на 740 голів основних свиноматок складається із декількох приміщень:
  відділення для осіменіння та утримання поросних свиноматок;
  відділення для опоросів та підсисних свиноматок;
  відділення для поросят після відлучення;
  відділення для молодняку на дорощуванні та відгодівлі (на 3500 місць).
Та перше приміщення, яке кинулось у вічі, — цех із виробництва комбікормів. І хоча він стоїть дещо віддалік від основних приміщень, проте відіграє одну з найважливіших ролей у виробництві свинини. Комбікорм для годівлі тварин господарство виробляє із власної сировини: культури на корм, окрім сої, яку закуповують, вирощують на полях неподалік ферми.
У приміщенні встановлено вертикальні бункери, де зберігають три (інколи чотири) види зерна: ячмінь, тритикале, кукурудзу. Шнеком кожна із культур спрямовується до міксера, туди ж додають вітамінні та мінеральні добавки, соєвий шрот — так готують комбікорм. Готовий корм зберігають у силосах. Для годівлі тварин його транспортують із допомогою шнека трубами до годівниць уже безпосередньо у приміщення з тваринами.

   Система рідкої годівлі
Частина корму змішується із водою та подається до системи рідкої годівлі (для свиноматок). Позаяк свиноматок у цеху осіменіння утримують групами по сім голів у загонах з індивідуальними станками, що самостійно зачиняються, проблем із годівлею за такої системи тут не виникає. Адже споживання корму тваринами відбувається індивідуально (ширина годівниці — 46 см). Для відпочинку передбачено окрему зону, проте свиноматка може деякий час залишатись у станку для годівлі, аби побути наодинці. У цих станках проводять й осіменіння тварин.
У цеху, де утримують поросних свиноматок у групах, завдяки системі рідкої годівлі свиноматки одночасно й рівномірно розподіляються всією довжиною годівниці — це полегшує спостерігання за тваринами.
Інколи свиноматки після опоросу втрачають апетит, споживають мало корму та через це втрачають вагу. Тому в господарстві для уникнення цієї проблеми перші два дні після опоросу свиноматкам дають корм підвищеної енергонасиченості. Позитивною особливістю годівлі рідким кормом є забезпечення свиноматок достатньою кількістю води (додатково у кожному загоні зі свиноматками встановлено по дві ніпельні напувалки). Власник запевняє, що завдяки рідкій годівлі зменшується кількість випадків захворювання свиноматок на метрит-мастит-агалактію.
Контролюють якість корму щодня — рідкий корм добре піддається візуальній оцінці.
   Система сухої годівлі
Молодняк годують сухим кормом: поряд із годівницями також установлено ніпельні напувалки. До сухого корму ще додають соєву олію, аби корм для тварин не розпорошувався. Частину молодняку реалізують після періоду дорощування, коли тварини досягають ваги у середньому 79 кг.

Виробничі процеси: контроль та гігієна
 У Франції, як і в більшості країн Європи, ведуть жорсткий контроль за вмістом у м’ясі антибіотиків або їхніх залишків. І позаяк основний дохід родина отримує саме зі свиноферми, вони роблять усе для того, щоб виробництво свинини було на найвищому рівні.
Дотримуючи правила: краще попередити хворобу, ніж потім її лікувати, — фермер багато часу приділяє саме проведенню профілактичних заходів, зокрема вчасній вакцинації тварин. Однак, якщо хвороби уникнути все ж таки не вдалося, разом із ветлікарем призначають лікування та намагаються якомога рідше вдаватися до антибіотикотерапії — лише у крайньому разі (шляхом випоювання).
Хоча французькі свинарі зазвичай відлучають поросят у віці 21 день (за живої ваги 6,5 кг), тут відлучення проводять у віці 28 днів (8,2 кг). Господар аргументує своє рішення тим, що у цьому віці поросята вже добре розвинені та менше підпадають під вплив стресу, краще споживають корми та швидше набирають вагу. Проте в цей час рівень антитіл у їхньому організмі ще занизький, через що тварини можуть бути уразливими до хвороб. Тому деякі станки, де утримують поросят після відлучення, оснащено ще інфрачервоними лампами, які застосовують у разі потреби підігрівання повітря. Температуру в приміщенні підтримують на рівні максимум 27°С.
Контроль показників якості мікроклімату (температури, вологості повітря тощо) проводять щоденно. Окрім того, проводять спостерігання за свиноматками у відділенні для опоросу, щоб вчасно виявити його початок.