Еспарцет: знайомий незнайомець (європейці досліджують...)
Європейські аграрії досить активно використовують еспарцет на кормові цілі. Крім того, вишукують нові можливості його використання завдяки додатковим біологічним особливостям цієї рослини, про які мало хто знає. Так, нещодавно було завершено чотирирічний Проект «Європейське дослідження еспарцету», в якому брали участь 12 провідних західноєвропейських університетів, серед яких Reading University, The National Institute of Agricultural Botany (NIAB), Cotswold Seeds. Результати проведених досліджень виявилися доволі цікавими.
Європейські аграрії досить активно використовують еспарцет на кормові цілі. Крім того, вишукують нові можливості його використання завдяки додатковим біологічним особливостям цієї рослини, про які мало хто знає. Так, нещодавно було завершено чотирирічний Проект «Європейське дослідження еспарцету», в якому брали участь 12 провідних західноєвропейських університетів, серед яких Reading University, The National Institute of Agricultural Botany (NIAB), Cotswold Seeds. Результати проведених досліджень виявилися доволі цікавими.
«Еспарцет — якийсь сільськогосподарський парадокс: із погляду кормової культури — ця рослина, здається, найбажаніша серед решти кормових бобових рослин; а з агрономічного погляду вона є небажаною, оскільки не дуже добре росте». Д-р Дж. Шихі, конференція GRI
Д. Крюков
Спеціально для журналу «Тваринництво та ветеринарія»
Таніни та протеїнове забезпечення
Хоча врожайність еспарцету нижча, ніж люцерни, проте сконцентрований у його листі танін (таніни — це група фенольних сполук рослинного походження з великою кількістю груп ОН) сприятливо впливає на перетравність сирого протеїну в рубці, тим самим запобігає виникненню тимпанії у жуйних тварин. Як відомо, протеїни відіграють дуже важливу роль у повноцінному годуванні молочного стада.
Так, у дорослої тварини потреба забезпечення білком має задовольнити потреби: на підтримку життя, утворення молока, приріст живої маси; у молодих тварин — на розвиток і приріст живої маси. У жуйних тварин близько 60–75% білків корму дуже швидко розщеплюються в рубці під дією ферментів мікроорганізмів до аміаку. При цьому близько 90% його витрачається на синтез мікробного протеїну, а 10% – на гепаторенальну циркуляцію. Решта білків (25–40%) розщеплюється в кишківнику до амінокислот і всмоктується в кров.
Отже, таніни еспарцету, сполучаючись із білковими молекулами протеїну, уповільнюють процес його розщеплення в рубці жуйних тварин, тим самим сприяючи ефективнішому білковому обміну. Цього не відбувається з іншими бобовими, що значною мірою пояснює, чому за використання еспарцету в раціоні ВРХ значно прискорюється щоденний приріст живої маси порівняно з будь-яким іншим кормом. На сьогодні біологічна роль танінів перебуває в процесі вивчення, але є деякі припущення щодо їхньої активної дії проти патогенної мікрофлори в ШКТ тварин.
Тимпанії можна уникнути
Досить часто тимпанія (скупчення газів) спостерігається після поїдання твариною бобових кормових культур, таких як люцерна та конюшина. Саме виникнення тимпанії є однією з основних причин, що сопнукають фермерів не вирощувати бобові. Еспарцет ніколи не спричинює здуття, і це одна з його переваг. Європейські науковці стверджують, що наявність у раціоні корови лише 20% еспарцету значно знижує ризик виникнення зміщення сичуга.
Проект «Здорове сіно»
(люцернове та еспарцетове сіно — що краще?)
Узагальнюючи дані європейських досліджень, можна в порівняльному аспекті оцінити кормові переваги люцерни та еспарцету.
По-перше, у стебел рослин неоднакові будова та поживна цінність. Стебла люцерни мають грубіший вигляд, ніж еспарцетові, особливо це помітно в сіні. Пояснюється це тим, що стебло еспарцету має більшу порожнину, воно з тонкими стінками, отже, ніжніше та м’якше. Перетравність сухої речовини та енергетична цінність стебел еспарцету вищі на 4 і 7%, відповідно.
По-друге, ціла рослина еспарцету містить у своєму складі більше цукру на 1,5–2%, що робить її придатнішою для силосування, тоді як силосування люцерни пов’язане з великими труднощами.
По-третє, здатність еспарцету утримувати вологу вища на 5,4–6,2%, що свідчить про посухостійкість культури.
Заготівля сіна цих культур дала можливість встановити перевагу еспарцетового корму над люцерновим за вмістом протеїну і безазотистих екстрактивних речовин (БЕР), відповідно, на 2,12 і 5,14% за практично однакового вмісту сухої речовини. Така висока втрата протеїну в люцерновому сіні пояснюється значною втратою листкової частини, яка, як відомо, є основним протеїновим носієм. Еспарцет теж втрачає листя, але за досягнення стандартної вологості ці втрати не настільки виражені, що дає змогу в процесі заготівлі сіна краще зберегти поживні речовини.
Завдяки високому вмісту протеїну та БЕР еспарцетове сіно енергонасиченіше. Зокрема, в його сухій речовині концентрація обмінної енергії перевищувала люцернове сіно на 2,3%, а енергопротеїнове співвідношення (ЕПВ) — на1 4,3%. Таким чином, еспарцетове сіно має більшу поживну цінність та вищу енергонасиченість цінність.
Тварини споживали сіно цих культур теж неоднаково, що обумовлено різним ступенем поїдання корму. Так, за практично рівноцінного раціону люцернове сіно тварини поїдали на 85–91%, тоді як еспарцетове — на 92–97%. Це, передусім, пояснюється фізичними властивостями еспарцетового сіна, яке ніжніше завдяки порожнистій структурі стебла. Своєю чергою, люцернове сіно дещо грубіше й характеризується меншою кількістю листкової маси, що зменшилася в процесі приготування й транспортування корму.
Отже, еспарцетове сіно якісніше за люцернове. Його охоче поїдають тварини, воно має високі показники перетравності та використання поживних речовин і енергії, що дає можливість збільшити продуктивність молочно-тварин-
ницької ферми.