Адап­тивні вла­с­ти­вості ку­ку­руд­зи

Серед зернових культур за обсягами виробництва зерна (понад 850 млн т) у світі перше місце займає кукурудза. Інтродукція цієї культури, особливо у Старому Світі, відбувалась достатньо повільно, що, в першу чергу, пов’язано з її тропічним походженням. Поступова адаптація до помірного клімату сприяла появі нових, нетипових для неї, ознак.

В. Чер­чель, Б. Дзю­бець­кий,
В. Ма­роч­ко,
Дер­жав­на ус­та­но­ва Інсти­тут сільсь­ко­го гос­по­дар­ст­ва сте­по­вої зо­ни НА­АН

Ос­нов­ною пе­ре­по­ною для інтен­сив­но­го поширення ку­ку­руд­зи в більш північних регіонах ви­я­ви­лась фо­то­пе­ріо­­дич­на ре­акція рос­ли­ни на тривалість світлового дня. Тропічні ви­ди рос­лин за­зви­чай відно­сять­ся до куль­тур ко­рот­ко­го дня, і для фор­му­ван­ня ни­ми ге­не­ра­тив­них ор­ганів не­обхідно, щоб три­валість дня бу­ла близь­ко 12 год та мен­ше, а як­що во­на ста­но­вить 15–17 год — відбу­вається, в ос­нов­но­му, інтен­сив­не на­ро­щу­ван­ня ве­ге­та­тив­ної ма­си. Де­які фізіологічні дос­ліди за­пе­ре­чу­ють чіткий зв’язок між тривалістю дня та ве­ге­тації у ку­ку­руд­зи і пов’язу­ють уповільнен­ня роз­вит­ку рос­лин більше з тем­пе­ра­ту­рою по­вітря. Про­те в та­ких дослідах, скоріш за все, вив­ча­лись зраз­ки, вже адап­то­вані до пев­них умов помірної зо­ни, з ней­­траль­ною фо­то­періодич­ною ре­акцією. Під­твер­д­жен­ням на­яв­ності ре­акції рос­лин на фо­то­періодизм мо­жуть бу­ти спо­с­те­ре­жен­ня за ве­ге­тацією тропічних зраз­ків, не­адап­то­ва­них до дов­го­го дня, а та­кож досліджен­ня зі стро­ка­ми сівби в Ук­раїні та в тропічній зоні за зи­мо­вої ге­не­рації зразків, відсе­лек­то­ва­них в умо­вах помірної зо­ни (табл. 1).

   Ціка­во за­зна­чи­ти, що за пізньо­го стро­ку сівби три­валість періоду схо­ди — цвітіння ка­чанів стабільно змен­шу­ва­лась у се­ред­нь­о­му на один-два дні за­леж­но від ге­не­тич­но­го по­хо­д­жен­ня зраз­ка. Більш ран­нь­о­с­тиглі ге­но­ти­пи північ­но­го еко­ти­пу ре­а­гу­ва­ли на стро­ки сівби ак­тивніше (до п’я­ти днів), ніж се­ред­нь­о­с­тиглі і се­ред­нь­опізні (0–2). Та­ка ре­акція гібридів на стро­ки сівби по­яс­нюється не тільки впли­вом ек­с­т­ре­маль­них умов літа. Цвітіння ско­ро­стигліших зразків за дру­го­го стро­ку сівби відбу­вається в кінці лип­ня — на по­чат­ку серп­ня, ко­ли світо­вий день ско­ро­чується. То­му, вірогідно, змен­шен­ня три­ва­лості періоду схо­ди — цвітіння пов’яза­но і з не­од­но­ти­по­вою фо­­то­періодич­ною ре­акцією різних ге­но­типів, що підтвер­д­жується спо­с­те­ре­жен­ня­ми за ци­ми фор­ма­ми у зи­мо­во­му роз­сад­ни­ку в тропічній зоні. Зо­к­ре­ма, се­ред­ня три­валість періоду схо­ди — цві­тін­ня 50% ка­чанів у ліній ку­ку­руд­зи за чо­ти­ри се­зо­ни ви­ро­щу­ван­ня в зи­мо­во­му роз­сад­ни­ку ста­но­ви­ла 47 діб, а за оп­ти­маль­но­го стро­ку висіву у Дніпро­пе­т­ровсь­ку бу­ла довшою на вісім діб.
Се­ред ба­га­ть­ох тропічних куль­тур, уве­де­них у ви­роб­ництво помірної зо­ни, са­ме ку­ку­руд­за ха­рак­те­ри­зується ши­ро­ким спе­к­т­ром зразків із різно­манітною три­валістю ве­ге­таційно­го періоду за­вдя­ки до­бо­ру ге­но­типів із ней­т­раль­ною фо­то­періодич­ною ре­акцією. Че­рез пла­с­тич­ність цієї оз­на­ки во­на знай­ш­ла по­ши­рен­ня в країнах із різним кліма­том, у то­му числі і в північніших ши­ро­тах, де раніше її ви­ро­щу­ван­ня бу­ло не­мож­ли­вим: Німеч­чині, Англії, Швеції та ін. Біологія рос­ли­ни ку­ку­руд­зи дає змо­гу їй адап­ту­ва­тись до різно­манітних умов, го­ло­вни­ми з яких є теп­ло- та во­ло­го­за­без­пе­ченість.
   Ку­ку­руд­за — теп­ло­люб­на куль­ту­ра піз­ньо­го стро­ку сівби. Висів про­во­дять за тем­пе­ра­ту­ри грун­ту 10°С і ви­ще. Про­те північні еко­ти­пи, сфор­мо­вані за­вдя­ки три­валій адап­тації до умов помірно­го кліма­ту, ха­рак­те­ри­зу­ють­ся кра­щою хо­ло­­достійкістю і здатні про­ро­ста­ти за тем­пе­ра­ту­ри 5…6°С, а схо­ди ок­ре­мих з них мо­жуть витримувати за­мо­роз­ки до -4°С. Хо­лод­не повітря та низь­ка тем­пе­ра­ту­ра грун­ту за­зви­чай за­три­му­ють по­яву сходів та вик­ли­ка­ють у ба­га­ть­ох зразків силь­не ан­тоціано­ве за­барв­лен­ня піхви ли­ст­ка. Як­що насіння не про­труєне пре­па­ра­та­ми фунгіцид­ної та ін­сек­ти­цид­ної дії, то в хо­лод­них умо­вах посіви ча­с­то по­шко­д­жу­ють­ся хво­ро­ба­ми і шкідни­ка­ми. Рос­ли­ни ку­ку­руд­зи най­чут­ливіші до теп­ла в період фор­му­ван­ня ге­не­ра­тив­них ор­ганів та інтен­сив­но­го рос­ту. Оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра повітря в цей час має становити 24…26°С, а зни­жен­ня її до 15°С та ниж­че мо­же при­зу­пи­ни­ти ча­ст­ко­во або повністю роз­ви­ток рос­лин.
Для виз­на­чен­ня теп­ло­за­без­пе­че­ності сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур най­час­ті­ше ко­ри­с­ту­ють­ся су­ма­ми се­ред­нь­о­до­бо­вих ефек­тив­них тем­пе­ра­тур (понад 10°С). В Ук­раїні во­ни варіюють від 1800 до 2300°С на Поліссі, від 2300 до 2900°С — у Лісо­сте­пу та від 2900 до 3500°С — у Сте­пу. Період із се­ред­нь­о­до­бо­вою плюсовою тем­пе­ра­ту­рою понад 10°С три­ває у се­ред­нь­о­му: на Поліссі — 156–160, у Лісо­сте­пу — 156–170 і в Сте­пу — 166–187 днів.
   Для гібридів різних груп стиг­лості про­тя­гом ве­ге­тації не­обхідна чітко виз­на­че­на для їхньо­го нор­маль­но­го визрі­ван­ня су­ма ак­тив­них тем­пе­ра­тур (табл. 2). Це зумовлює відповідну струк­ту­ру гібридів у різ­них регіонах ку­ку­руд­зосіян­ня.

   Дер­жав­ною ус­та­но­вою Інсти­тут сіль­сько­го гос­по­дар­ст­ва сте­по­вої зо­ни НААН вста­нов­ле­но оп­ти­маль­не співвід­но­шен­ня біотипів гібридів ку­ку­руд­зи для різних зон ви­ро­щу­ван­ня. Згідно із гру­па­ми стиг­лості на Поліссі доцільно ви­ро­щу­ва­ти ран­нь­о­с­тиглі (70%) та се­ред­нь­о­ранні (30%) гібри­ди, у Лісо­сте­пу — ран­нь­о­с­тиглі (35%), се­ред­нь­о­ранні (55) та се­ред­нь­о­с­тиглі (10%) та всі біологічні гру­пи в зоні Сте­пу: 25%, 30, 30 і 15%, відповідно. До­три­ман­ня на­уко­во об­грун­то­ва­но­го співвідно­шен­ня гіб­ридів є виз­на­чаль­ним чин­ни­ком підви­щен­ня рівня вро­жай­ності та надійно­го визрі­ван­ня зер­на ку­ку­руд­зи.

   Важ­ли­вою кліма­тич­ною ха­рак­те­ри­с­ти­кою зо­ни ку­ку­руд­зосіян­ня є її во­ло­го­за­без­пе­ченість. Роз­поділення опадів різни­ми зо­на­ми та об­ла­с­тя­ми ха­рак­те­ри­зується нерівномірністю як за ро­ка­ми, так і за пе­ріода­ми ро­ку. Се­ред ку­ку­руд­зосійних зон Ук­раїни знач­ний дефіцит во­ло­ги відзна­чають май­же в усіх регіонах Сте­пу. Тут період без опадів під час ве­ге­тації ку­ку­руд­зи до­ся­гає 30 і більше днів (за статистикою, посушливий   май­же ко­жен чет­вер­тий рік із 10). Слід за­зна­чи­ти, що одні дослідни­ки вва­жа­ють ку­ку­руд­зу по­су­хостійкою куль­ту­рою, інші — во­ло­го­лю­бною, про­те в цих твердженнях не­має ніяких про­тиріч. Ку­ку­руд­за для фор­му­ван­ня ви­со­ко­го вро­жаю по­тре­бує знач­них за­пасів во­ло­ги. Зо­к­ре­ма, для от­ри­ман­ня вро­жаю зер­на 6,0–6,5 т/га потрібно 480–600 мм опадів, до то­го ж мінімум 200 мм — за ве­­ге­таційний період за умо­ви по­крит­тя не­обхідної по­тре­би грун­то­ви­ми за­па­са­ми та зво­ло­жен­ням повітря. Про­те во­ло­гу рос­ли­ни ку­ку­руд­зи ви­ко­ри­с­то­ву­ють в два ра­зи еко­номніше, ніж пше­ни­ця, яч­мінь, овес.
По­су­ха є од­ним із ос­нов­них фак­то­рів, що ліміту­ють роз­ви­ток ку­ку­руд­зи в Ук­раїні. Во­на ви­ни­кає як ре­зуль­тат до­стат­ньо дов­гої відсут­ності дощів та су­про­во­д­жується ви­со­кою тем­пе­ра­ту­рою і со­няч­ною інсо­ляцією. Най­частіше во­на по­чи­нається з ат­мо­сфер­ної по­су­хи, яка ха­рак­те­ри­зується низь­кою віднос­ною во­логістю повітря (18–20% та ниж­че). За дов­го­т­ри­ва­лого невипадання  дощів до­дається ще й грун­то­ва по­су­ха через не­ста­чу до­ступ­ної для рос­лин во­ди у грунті. Во­на мо­же різни­ти­ся інтен­сивністю (слаб­ка, се­ред­ня, силь­на, над­зви­чай­на) та се­зо­ном, а та­кож ступенем впливу зне­вод­нен­ня і пе­регріву. Здебільшо­го по­су­ха найшкідливіша на по­чат­ку на­ли­ван­ня зер­на, а в період інтен­сив­но­го рос­­ту при­зво­дить, в ос­нов­но­му, до змен­шен­ня па­ра­метрів мор­фо­логічних оз­нак. Як­що во­на на­стає по­сту­по­во, рос­ли­ни всти­га­ють при­сто­су­ва­ти­ся до неї (упо­вільню­ють ріст, змен­шу­ють ви­па­ро­ву­ван­ня во­ди та ін.). У та­ко­му разі мож­на от­ри­ма­ти за­довільний уро­жай по­су­хостійких форм, особ­ли­во як­що по­су­ш­ли­ва по­го­да змінюється на спри­ят­ли­ву. Не­без­печ­нішою є комбіно­ва­на по­су­ха, ко­ли не­ста­ча во­ди у грунті збігається з впливом су­хо­го жар­ко­го повітря. За силь­ної або три­ва­лої по­су­хи пе­ре­ва­жа­ють про­це­си де­гра­дації, ви­ни­кає різке по­ру­шен­ня функціону­ван­ня си­с­тем життєдіяль­ності — і рос­ли­ни ги­нуть. Вплив підви­ще­ної тем­пе­ра­ту­ри (однієї зі скла­до­вих по­су­хи) на вро­жай ку­ку­руд­зи та­кож за­ле­жить від на­пру­же­ності і три­ва­лості її дії.
   Стійкість різних ге­но­типів до по­су­хи виз­на­чається зміною вро­жай­ності зер­на, на яку опо­се­ред­ко­ва­но чи без­по­се­ред­ньо впли­ва­ють різні мор­фо­логічні і біологічні оз­на­ки. То­му під час оціню­ван­ня і до­бо­ру по­су­хостійких форм слід вра­хо­ву­ва­ти ком­плекс оз­нак. По­су­хостій­кість — склад­на інте­г­ро­ва­на оз­на­ка, яка кон­тро­люється не за ок­ре­ми­ми оз­на­ка­ми рос­лин, а цілісною си­с­те­мою ор­ганізму, що по-різно­му ре­а­гує на дефіцит во­ло­ги, і скла­дається із де­кількох рівнів.
По­пу­ляційний рівень стійкості ку­ку­руд­зи до по­су­хи за­ле­жить від функ­ціональ­ної ор­ганізації аг­ро­це­но­зу.

   Рівень стійкості рос­лин до по­су­хи та­кож обу­мов­люється їхньою мор­фо­логіч­ною бу­до­вою. По­су­ха не­га­тив­но впли­ває на еле­мен­ти струк­ту­ри вро­жаю (змен­шується кількість ка­чанів на рос­лині, розмір ка­ча­на та вихід зер­на з ньо­го), ви­со­ту рос­лин, розмір міжвуз­ля, ли­с­тя та ін. Відо­мо, що фор­ми, які ма­ють не­ви­сокі рос­ли­ни з ком­пакт­ною архітек­тонікою, стійкіші до не­га­тив­ної дії стре­су. З еле­ментів струк­ту­ри вро­жаю на ста­більність ге­но­типів більш ою мірою впли­ває ма­са 1000 зе­рен, кількість ка­чанів і зе­рен у ря­ду. Вра­хо­ву­ю­чи, що ку­ку­руд­за до­стат­ньо при­сто­со­ва­на до по­су­ш­ли­вих умов, у про­цесі ево­люції во­на на­бу­ла адап­тивних вла­с­ти­во­с­тей, що зу­мов­лю­є ра­ціональ­не ви­ко­ри­с­тан­ня рос­ли­ною во­ло­ги, яка над­хо­дить у ви­гляді різних опадів. Рос­ли­на ку­ку­руд­зи орієнто­ва­на у про­сторі та­ким чи­ном, що мо­же зби­ра­ти во­ло­гу (ро­са, дощ, ту­ман то­що) і ске­ро­ву­ва­ти її без­по­се­ред­ньо до ко­ре­ня, за­вдя­ки чо­му в нижній ча­с­тині стеб­ла фор­­му­ють­ся до­дат­кові повітряні ко­рені, які беруть участь не тільки в аб­сорб­ції во­ди, але й підви­щу­ють стійкість рос­лин до ви­ля­ган­ня, особ­ли­во під час силь­но­го вітру. Мор­фо­логія ли­ст­ка зла­ко­вих куль­тур, у то­му числі й ку­ку­руд­зи, дає змо­гу уник­ну­ти до­дат­ко­вих не­про­дук­тив­них втрат рос­ли­ною во­ло­ги, яка ви­па­ро­вується у про­цесі транс­пірації та охо­ло­д­жує ли­ст­ко­вий апа­рат, за­побіга­ю­чи йо­го пе­регріван­ню. Знач­на ча­с­ти­на про­дихів, че­рез які ви­па­ро­вуєть­ся во­ло­га, міститься у верхній ча­с­тині ли­ст­ка і за зни­жен­ня ос­мо­тич­но­го ти­с­ку, вик­ли­ка­но­го дефіци­том во­ди, спеціальні мо­торні кліти­ни скру­чу­ють ли­ст­ко­ву пла­с­тин­ку і тим са­мим змен­шу­ють транс­пірацію та за­хи­ща­ють ли­ст­ко­вий апа­рат від опіків. Цей про­цес улітку завжди мож­на спо­с­теріга­ти в денні години, особ­ли­во за три­ва­лої відсут­ності опадів.
Фізіологічний рівень стійкості має підтри­му­ва­ти ос­мо­тич­ний тиск у тка­ни­нах. Куль­ту­ри по­су­ш­ли­вих регіо­нів (ксе­рофіти) ма­ють при­сто­су­ван­ня, які да­ють змо­гу підтримувати по­су­ш­ливі періоди і ча­с­то пов’язані з ана­томічною бу­до­вою ор­ганів рос­ли­ни: на­явність мо­тор­них клітин, особ­ли­вості розміщення про­дихів як на листі, так і за­леж­но від яру­су розміщен­ня листків, розмір про­дихів, щільність провідних пучків, роз­мір клітин, опу­шеність, тов­щи­на ку­ти­ку­ли та ін. Усі на­звані фак­то­ри спри­я­ють підтри­ман­ню ос­мо­тич­но­го ти­с­ку в тка­ни­нах рос­лин, рівень якого  мо­же підтри­му­ва­тись і біохімічни­ми ме­ханізма­ми. Ви­со­кою во­до­ут­ри­маль­ною здатністю ци­то­плаз­ми в умо­вах по­су­хи ха­рак­те­ри­зу­ють­ся фор­ми, що на­ко­пи­чу­ють низь­ко­мо­ле­ку­лярні гідрофільні біл­ки, які зв’язу­ють у ви­гляді гідрат­них обо­ло­нок знач­ну кількість во­ди, а та­кож підви­щують кон­цен­т­рацію проліну і мо­но­­са­ха­­­ридів. По­су­ха спричинює суттєву пе­­ре­­­бу­до­ву гор­мо­наль­ної си­с­те­ми рос­лин: змен­шується вміст гор­монів — ак­ти­­ва­торів рос­ту та збільшується — ін­гібіторів рос­ту. Вплив цих фак­торів у ку­ку­руд­зи при­зво­дить до ко­ли­ван­ня ви­со­ти рос­лин, до­вжи­ни міжвузлів та ви­со­ти за­кла­дан­ня ка­ча­на (фо­то 4).
   Ге­не­тич­ний рівень стійкості за­ле­жить від на­яв­ності цієї оз­на­ки у вихідних форм та ха­рак­те­ру її ус­пад­ку­ван­ня в гібри­дах.
Слід відзна­чи­ти, що всі зазначені  по­каз­ни­ки по­су­хостійкості, як пра­ви­ло, тісно взаємозв’язані, але їхнє роз­ме­жу­ван­ня потрібне для по­яс­нен­ня різно­маніття ме­тодів оцінювання та іден­ти­фікація по­су­хостійких зразків. Ос­­кільки стій­кість до по­су­хи має склад­ну поліген­ну при­ро­ду, то більшість на­яв­них ме­­тодів ана­лізу­ють тільки ок­ремі ча­с­ти­ни цієї інте­г­ро­ва­ної оз­на­ки.
   Іден­тифікацію ге­но­типів за па­ра­ме­т­ра­ми по­су­хостійкості слід про­во­ди­ти за ре­зуль­та­та­ми ви­про­бу­вань в еко­логічно­му градієнті, сфор­мо­ва­но­му за до­по­мо­гою різних аг­ро­технічних за­ходів і пунк­тів із різни­ми умо­ва­ми ви­ро­щу­ван­ня, з обов’яз­ко­вим вклю­чен­ням ек­с­т­ре­маль­них зон, де що­ро­ку спо­с­терігається по­су­ха. Та­кож до­сить надійним фо­ном є ба­га­торічні ви­про­бу­ван­ня, ад­же кон­траст­ність умов за ро­ка­ми настільки знач­на, що здебільшо­го її вплив на вро­жайність більший, ніж зо­наль­них кліма­тич­них відмінно­с­тей. Як пра­ви­ло, за до­по­мо­гою цих ме­тодів повніше роз­кри­ва­ють мор­фо­логічний і он­то­ге­не­тич­ний рівні стійкості гібридів ку­ку­руд­зи.
Під час до­бо­ру та оціню­ван­ня гібри­дів ку­ку­руд­зи за оз­на­кою «по­су­хостій­кість» до­сить надійним інстру­мен­том є ство­рен­ня еко­градієнта гу­с­то­ти сто­ян­ня рос­лин. Ре­акція ге­но­типів на за­гу­щен­ня посівів на не­зро­шу­ва­них зем­лях силь­но ко­ли­вається за ро­ка­ми і за­ле­жить від ге­но­ти­пу гібри­да. У та­ких умо­вах фор­муєть­ся особ­ли­вий аг­рофіто­це­ноз, в яко­му зміню­ють­ся еко­логічні зв’яз­ки індивідів та кон­ку­рен­то­с­про­можність скла­до­вих це­но­зу ку­ку­руд­зя­но­го по­ля, що при­зво­дить до зміни габіту­су рос­лин, по­каз­ників мор­фо­логічних та гос­по­дарсь­ких оз­нак.
   Під час до­бо­ру гібридів ку­ку­руд­зи для по­су­ш­ли­вих умов взаємодія факторів: ге­но­тип х гу­с­то­та та ге­но­тип х рік ма­є до­б­ру аналізу­ю­чу здатність та вка­зу­є на умо­ви ви­ко­ри­с­тан­ня у ви­роб­ництві та­ких форм і опо­се­ред­ко­ва­­но — на по­су­хостійкість зразків. Та ця за­ко­номірність не завжди ви­прав­да­на. Загальновідо­мо, що стійкі до за­гу­щен­ня лінії ма­ють від­повідний габітус рос­лин: ерек­тоїдне розміщен­ня ли­с­тя, міцне стійке стеб­ло, се­редній за розміром ка­­чан, вузь­кий лист та ін. Рос­ли­ни та­ко­го ти­пу ха­рак­те­ри­зу­ють­ся порівня­но низь­кою індивіду­аль­ною про­дук­тивністю, але ви­со­кою функціональ­ною ор­га­нізацією аг­ро­це­но­зу. Для мак­си­маль­но­го про­яву інди­віду­аль­ної про­дук­тив­ності пер­шо­ряд­но­го зна­чен­ня на­бу­ва­ють такі по­каз­ни­ки: розмір ка­ча­на, кількість ка­чанів з од­ної рос­ли­ни, ма­са 1000 зе­рен, вихід зер­на з од­но­го ка­ча­на. До­сить ча­с­то такі по­су­хостійкі ге­но­ти­пи не ви­т­ри­му­ють за­гу­щен­ня і зни­жу­ють уро­жайність зер­на, але за нор­маль­ної гу­с­то­ти сто­ян­ня мо­жуть сфор­му­ва­ти до­сить ви­со­кий уро­жай у не­по­лив­них умо­вах. Під час ви­бо­ру по­су­хо­стій­ких гібридів мож­на орієн­ту­ва­ти­ся на два ти­пи рос­лин ку­ку­руд­зи: ті, що здатні ви­т­ри­му­ва­ти стре­сові умо­ви літньо­го періоду ве­ге­тації за за­гу­щен­ня та ті, що призначені для посівів з нор­маль­ною гу­с­то­тою рос­лин. Перші фор­ми мо­жуть бу­ти при­ваб­ли­віши­ми, ос­­кільки за спри­ят­ли­вих умов у посівах із підви­ще­ною гу­с­то­тою за­без­пе­чу­ють уро­жайність ви­щу, ніж у гібридів інших форм. В умо­вах постійної інтен­сифікації га­лузі рос­лин­ництва важ­ли­вим фак­то­ром підви­щен­ня ви­роб­ництва зер­на є до­три­ман­ня ре­ко­мен­до­ва­ної тех­но­логії відповідно до особ­ли­во­с­тей кож­но­го гібри­да.
   Та­ким чи­ном, пе­ре­ду­мо­вою виз­нан­ня ку­ку­руд­зи в Ук­раїні бу­ла три­ва­ла адап­тація куль­ту­ри до кліма­тич­них особ­ли­во­с­тей різних зон, пов’яза­них, в ос­нов­но­му, з фо­то­періодич­ною ре­ак­цією, ско­ростиглість, хо­ло­достійкістю, стійкістю до по­су­хи та жа­ри. За­вдя­ки знач­ним успіхам у ство­ренні гібридів ку­ку­руд­зи, адап­то­ва­них до та­ких стре­со­вих фак­то­рів, сьо­годні спо­с­те­рі­гаєть­ся знач­не роз­ши­рен­ня об­сягів ви­роб­ництва зер­на ку­ку­руд­зи та сор­ти­мен­ту гібридів. За ста­ти­с­ти­кою, в Ук­раїні про­тя­гом 2012–2013 рр. ви­ро­щу­ва­ли по­над 500 гібридів різ­них ком­паній. То­му ви­ни­кає цілком ло­гічне завдання проведення об’єктив­ного оцінювання всьо­го різно­маніття гібридів, щоб ви­роб­ни­кові не по­ми­ли­тись та відібра­ти са­ме ті з них, які за­без­пе­чать мак­си­маль­ний ре­зуль­тат. Підж час вибору між кра­щи­ми вітчиз­ня­ни­ми та іно­зем­ни­ми брен­да­ми слід враховувати доцільність до­дат­ко­вих ви­т­рат на посівний ма­теріал і їхню окуп­ність під час ре­алізації ви­ро­ще­ної про­дукції та  по­пе­редню оцінку гібридів ку­ку­руд­зи за рівнем адап­тації до регіону ви­ро­щу­ван­ня.