Знайомтеся: той, хто прий­шов «із кра­си­во­го жит­тя»

Ба­га­тий на кар­ди­нальні зміни та не­сподіван­ки, ми­ну­лий рік Де­рев’яно­го Ко­ня пе­ред своїм відхо­дом підніс аг­раріям про­щаль­ний по­да­ру­нок — но­ву «мітлу», себ­то тре­ть­о­го за ра­хун­ком про­тя­гом 2014-го очільни­ка Міна­гро­політи­ки. Ним став 37-річний бізне­с­мен Олексій Пав­лен­ко. Та чи радіти та­ко­му «по­да­рун­ку», се­ля­ни по­ки що не зна­ють…

І. Бірюкова
i.byrukova@univest-media.com

Замість про­ло­гу
Ви­со­кий, струн­кий, у гарній ви­ши­ванці, оп­тимістич­ний, на­пра­во і наліво роз­дає обіцян­ки — та­ким за­пам’ятав­ся аг­раріям по­пе­редній міністр аг­ро­політи­ки, юрист за освітою Ігор Швай­ка. «Хо­ро­ший хло­пець, але шко­да, що у сільсько­му гос­по­дарстві — по­вний нуль», — при­близ­но так відгу­ку­ва­ли­ся про ви­со­ко­по­са­дов­ця се­ля­ни. За йо­го керівництва по­зи­тив­них змін, про котрі всі мріяли після Май­да­ну, у сільсько­му гос­по­дарстві, на жаль, так і не ста­ло­ся. На­впа­ки — бю­ро­кратія збільши­лась, ко­рупція зрос­ла, на­томість вартість праці аг­рарія знач­но змен­ши­ла­ся (по­до­рож­ча­ли аб­со­лют­но всі ре­сур­си: паль­не, до­б­ри­ва, посівний ма­теріал, — од­нак за ви­роб­ле­не і ви­ро­ще­не фер­ме­рові пла­тять такі самі копійки, як і раніше). Із по­зи­ти­ву хіба те, що в аг­раріїв не відібра­ли по­дат­кові пільги.
«Є у нас Міна­гро­політи­ки, але не­має влас­не аг­рар­ної політи­ки», — із су­мом кон­ста­ту­ва­ли аг­рарії, мріючи про та­ко­го міністра, як, на­при­клад, про­фесійний аг­рарій Іван То­мич, ко­т­рий завжди тур­бу­вав­ся про фер­мерів, як про рідних дітей. А ще у ба­га­ть­ох се­лян жевріла надія: а мо­же, у них все ж поцікав­лять­ся, ко­го во­ни хо­чуть ба­чи­ти на по­саді їхньо­го міністра. Ди­ва не ста­ло­ся…
Не поціка­ви­лись…
Після відстав­ки Іго­ря Швай­ки по­са­ду аг­рар­но­го міністра спо­чат­ку про­ро­ку­ва­ли пре­зи­ден­ту Ук­раїнської аг­рар­ної кон­фе­де­рації Ле­оніду Ко­за­чен­ку. А чо­му б і ні?! Він, об­раз­но ка­жу­чи, «з’їв со­ба­ку» в аг­робізнесі й, го­ло­вне, ду­же по­до­бається се­ля­нам. За те, що постійно кри­ти­кує вла­ду че­рез не­до­лу­гу аг­рар­ну політи­ку. Ко­ли на офіційних за­хо­дах пан Ко­за­чен­ко ви­го­ло­шує сміливі, ро­зумні про­мо­ви, всі аг­рарії про­сто у за­хваті. От і сподіва­ли­ся за сло­вом по­ба­чи­ти діло… Як­раз і на­го­да та­ка бу­ла…
Але «кар­та» в уря­до­во­му па­сь­янсі ляг­ла по-іншо­му, і кан­ди­да­ту­ра аг­рар­но­го міністра для се­лян ста­ла чер­го­вою не­сподіван­кою 2014-го.
Аг­рар­не відом­ст­во очо­лив бізне­с­мен Олексій Пав­лен­ко, який, як то ка­жуть, є «тем­ною ко­няч­кою» не ли­ше в аг­рар­но­му світі, а й у чи­нов­ниць­-
ко­му колі.
По­дей­ку­ють, ко­ли він зай­шов у міністер­ст­во, аби прой­ти до сво­го кабіне­ту, то спо­чат­ку йо­го навіть не про­пу­с­ти­ла охо­ро­на — настільки це «об­лич­чя» тут бу­ло «не­засвіче­ним» раніше. То­му, при­род­но, ви­ни­кає низ­ка за­ко­номірних за­пи­тань: хто та­кий, звідки взяв­ся, чо­го че­ка­ти? От­же…
Хто та­кий  
За офіційни­ми дже­ре­ла­ми, уро­д­же­нець Чер­ка­щи­ни Олексій Пав­лен­ко є до­сить освіче­ною лю­ди­ною. І свої дип­ло­ми він не ку­пив у підзем­но­му пе­ре­ході (як де­які міністри по­пе­редніх урядів), а от­ри­мав їх за знан­ня у «кру­тих» вітчиз­ня­них та за­рубіжних ви­шах. Ви­пу­ск­ник Києво-Мо­ги­лянсь­кої ака­демії, во­ло­дар МВА — шко­ли бізне­су Nyenrode в Нідер­лан­дах — це щось та оз­на­чає! Окрім цьо­го, Олексій Пав­лен­ко ося­гав «ази» фінан­со­во­го ме­недж­мен­ту в Міжна­родній бізнес-школі та ме­недж­мент зовнішньо­е­ко­номічної діяль­ності — в Ака­демії міжна­род­ної торгівлі при Міністерстві еко­номіки Ук­раїни.
Свою тру­до­ву діяльність май­бутній міністр роз­по­чав у 1990-ті су­пер­вай­зе­ром, після чо­го по­вер­нув­ся до Гол­ландії, де кон­суль­ту­вав ра­ду ди­рек­торів однієї із місце­вих вер­фей та зай­мав керівну по­са­ду в одній із ком­паній.
На відміну від сво­го по­пе­ред­ни­ка, пан Пав­лен­ко за­пев­няє, що в аг­робізнесі він не про­фан — у 2003–2006 рр. очо­лю­вав аг­ро­ком­панію «Райз», яка нині вхо­дить до Ukrlandfarming бізне­с­ме­на Оле­га Бах­ма­тю­ка. Але на­ступ­ною ста­ла по­са­да ви­ко­нав­чо­го ди­рек­то­ра Гру­пи ком­паній «Фокс­трот». Прав­да (як­що це вва­жа­ти за ро­бо­ту на землі), у 2011–2012 рр. нинішній міністр був чле­ном на­гля­до­вої ра­ди ПП «Аг­ро­про­г­рес» (Чернігівська об­ласть). А ос­таннє (до при­зна­чен­ня на чи­нов­ниць­ку по­са­ду) йо­го місце ро­бо­ти — парт­нер інвест­фон­ду Pharus Assets Management. Та­кож слід до­да­ти, що кан­ди­да­ту­ру па­на Пав­лен­ка на по­са­ду аг­рар­но­го міністра за­про­по­ну­ва­ла ма­ловідо­ма до ос­танніх ви­борів партія «Са­мо­поміч».

Звідки взяв­ся
 Як уже ста­ло тра­дицією, ко­жен чи­нов­ник ви­со­ко­го ран­гу на по­чат­ку ос­воєння но­вої по­са­ди пе­ред на­ро­дом на­ма­гається ви­да­ти се­бе чи не за му­че­ни­ка, ко­т­рий вирішив ляг­ти на жер­тов­ний ол­тар «во бла­го ідеї». За­зви­чай це по­дається під «со­усом»: мов­ляв, раніше у ме­не все бу­ло ОК, не хотів сю­ди йти, але що вдієш — ду­же про­си­ли, са­ме то­му і вирішив зва­ли­ти на власні плечі та­кий не­по­силь­ний тя­гар…
Олексій Пав­лен­ко та­кож не став ви­нят­ком. Як він сам за­пев­няє, на міністерсь­ку по­са­ду прий­шов із «кра­си­во­го жит­тя бізне­су».
«Я осо­би­с­то прий­няв рішен­ня піти із кра­си­во­го жит­тя під на­звою “бізнес” для то­го, щоб ра­зом із ко­ман­дою про­фесіоналів у цей істо­рич­ний мо­мент для Ук­раїни зро­би­ти щось, що за­ли­шить­ся в історії». Та­кою сміли­вою фра­зою очільник Міна­гро­політи­ки дав привід для роз­думів як для бізне­с­менів, так і для про­стих оби­ва­телів. Перші, в ко­т­рих ро­бо­та у бізнесі асоціюється із постійною біга­ни­ною, стре­са­ми від до­шку­лянь чи­нов­ників-бю­ро­кратів та не­стабільної ва­лют­ної політи­ки, ніяк не мо­жуть зро­зуміти: у чо­му ж криється «кра­са» їхньо­го бізне­со­во­го жит­тя. Але от оби­ва­телі «кра­си­ве жит­тя бізне­су» уяв­ля­ють ду­же чітко: елітні ав­то­мобілі, заміські вілли-па­ла­ци, відпо­чи­нок в ек­зо­тич­них країнах, до­ро­ге спирт­не, дов­го­ногі дівча­та... Про­те не бу­де­мо ла­ма­ти го­ло­ву, що на­справді хотів ска­за­ти міністр, ад­же виз­на­чен­ня «кра­си» у кож­но­го різне. А що­до обіцян­ки «за­ли­ши­тись в історії» — жит­тя, тоб­то ця са­ма історія, по­ка­же…

Чо­го че­ка­ти
«Які ваші пер­шо­чер­гові за­вдан­ня на по­сту міністра?» — на та­ке за­пи­тан­ня жур­налістів но­во­приз­на­че­ний міністр АПК відповів:
«Усі во­ни про­пи­сані в ко­аліційній угоді. Це — пи­тан­ня відкрит­тя євро­пейсь­ких ринків, орен­ди землі та ка­да­с­т­ро­вих відно­син, про­бле­ма ко­рупції, яка є в ба­га­ть­ох дер­жав­них ор­га­нах, по­чи­на­ю­чи із Держ­ком­зе­му, Укр­спир­ту і т. д. Об­сяг ро­бо­ти над­зви­чай­но ве­ли­кий. Ду­же сподіва­ю­ся, що ми змо­же­мо ці ве­ликі амбітні пла­ни ре­алізу­ва­ти».
Як­що по­слу­ха­ти міністра — чу­дові пла­ни, пре­красні пер­спек­ти­ви (хо­ча при­близ­но та­ке са­ме го­во­ри­ли-обіця­ли й усі йо­го по­пе­ред­ни­ки). Але три­во­гу вик­ли­кає та­ка фра­за, яку пан Пав­лен­ко зро­нив на яко­мусь офіційно­му за­ході і во­на про­со­чи­лась у пре­су: «Ми прий­ш­ли із бізне­су. Ми — віру­си бізне­су в бю­ро­кра­тич­но­му апа­раті уря­ду. Ми не­се­мо зміни у си­с­те­му, яка не го­то­ва зміню­ва­ти­ся, але ми її поміняємо, то­му про­це­си бу­дуть болісни­ми».
А те­пер спро­буємо зро­зуміти пси­хо­логію будь-якої лю­ди­ни, яка все своє свідо­ме жит­тя зай­мається бізне­сом. Зви­чай­но ж, її ро­зум завжди пра­цює в од­но­му на­прямі: що тре­ба зро­би­ти, аби при­мно­жи­ти влас­ний капітал. Та­кий ко­мерційний інстинкт (тре­ба за­зна­чи­ти, цілком здо­ро­вий інстинкт!) у бізне­с­менів, мож­на ска­за­ти, в крові.
То­му пер­ше за­пи­тан­ня, на яке хотіло­ся б по­чу­ти відповідь: чи змо­же лю­ди­на, ко­т­ра ще вчо­ра ма­ла ве­ликі при­бут­ки, зай­ма­ю­чись «кра­си­вим» бізне­сом, ки­ну­ти все і піти пра­цю­ва­ти за кілька ти­сяч гри­вень, які пла­ти­ти­муть не що­го­ди­ни, а ли­ше раз у місяць? Чи мов­ча­ти­муть підприємницькі інстинк­ти, ко­ли щод­ня до­ве­деть­ся не при­мно­жу­ва­ти при­бут­ки, а проїда­ти раніше за­роб­ле­не (са­ме це пе­ред­ба­чає ро­бо­та на дер­жавній службі, інак­ше то вже бу­де ко­рупція…)?
На такі за­пи­тан­ня стверд­ною відповідь мо­же бу­ти ли­ше в од­но­му ви­пад­ку: на міністерсь­ку по­са­ду прий­шов аль­т­руїст. Ви у це віри­те? Осо­би­с­то я — ні (од­нак ду­же хотіло­ся б по­ми­ли­ти­ся!)
Про­те ми за­бу­ли ще про один цілком здо­ро­вий інстинкт, який та­кож є у кож­но­го нор­маль­но­го бізне­с­ме­на. Це — ба­жан­ня обійти своїх кон­ку­рентів, от­ри­ма­ти більший, аніж во­ни, при­бу­ток. То­му в аг­раріїв ви­ни­ка­ють цілком об­грун­то­вані по­бо­ю­ван­ня: а чи не пе­ре­тво­рить­ся Міна­гро­політи­ки у ве­ли­ке ПСП із од­ним влас­ни­ком, а сільгоспви­роб­ни­ки — у кон­ку­рентів? Чи не цьо­го сто­сується і на­тяк на май­бутні «болісні про­це­си»?
Як­би пан Пав­лен­ко справді знав (як він на­ма­гається усіх пе­ре­ко­на­ти), чим сьо­годні жи­ве се­ло, то, мож­ли­во, зро­зумів би, що най­кра­щою стра­тегією йо­го міністерсь­кої діяль­ності бу­ло б… про­сто за­ли­ши­ти сільгоспви­роб­ників у спо­кої. Ад­же во­ни вже не че­ка­ють від дер­жа­ви жод­ної до­по­мо­ги, а ли­ше мріють про те, аби їм не за­вда­ва­ли «болісних змін» (скільки ж мож­на!). А то, ка­жуть, ще од­не-два та­ких «ре­фор­му­вань» — і го­ду­ва­ти країну бу­де ніко­му.