Спецможливості
Новини

Зерно Причорномор’я

05.06.2008
835
Зерно Причорномор’я фото, ілюстрація
14 квітня в Києві пройшла перша (але за всіма ознаками далеко не остання) конференція “Зерно Причорномор’я-2004”, організаторами проведення якої виступили аналітичний центр “Украгроконсалт” і “Украгропромбіржа”. Спонсорами проведення конференції, зрозуміло, виступили найбільші світові зернові трейдери: “Бунгі” (найбільший у світі виробник рослинних олій, який володіє в Україні Дніпропетровським олійно-екстракційним заводом і випускає олію під торговою маркою “Олейна”), найбільший у світі трейдер сільськогосподарської продукції — компанія “Каргілл”, а також такі “зубри” зернового ринку, як “Луї Дрейфус”, “Суффлє”, “Дабл-Ю-Джі грейн”. Серед спонсорів були також і українські учасники — “Зерноторгівельна компанія” та банк “Форум”. У конференції взяли участь більше 120 представників з 11 країн світу.

Вступну доповідь, яка стосувалася видів зернового ринку на цей рік, зробив директор Украгроконсалту Сергій Фефілов. За його прогнозами, експорт пшениці в цьому році становитиме 2,1 млн тонн, ячменю — 2,5–3,0 млн тонн, соняшнику — 250–300 тис. тонн. Експорт соняшникової олії — 800–850 тис. тонн (уявіть тільки собі обсяг повернення ПДВ від експорту олії — близько 500 млн грн — от радість для уряду!). Виробництво зерна прогнозується на рівні 32–35 млн тонн, соняшнику — 4,1 млн тонн, ріпаку — 153 тис. тонн. Таким чином, матимемо й цього року (як у 2001–2002 роках) “катастрофічно” великий врожай з приблизно тими ж наслідками.


Про проблеми російського зернового ринку в 2004-2005 маркетиновому році (МР) доповів Дмитрій Рилько з російського аналітичного центру “ІКАР”. Основними проблемами Росії є ті, що й у нас: стале погіршення вагонного парку зерновозів та низька ефективність елеваторного господарства. Серйозною проблемою інфраструктури російського зернового ринку є відсутність у Росії глибоководних портів. А тому Росія продовжуватиме інтенсивно використовувати потужності українських портів. Перший досвід застосування російським урядом інтервенційних механізмів показав їхню практично повну неефективність. Розвиток у Росії ф’ючерсного аграрного ринку перебуває на тій самій нульовій позначці, що й в Україні (з чим всіх нас і вітаю на 13-му році незалежності).


З критичним аналізом ситуації на зерновому ринку України виступив президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко. Заставні ціни на зерно встановлені вдвічі нижчими за ринкові, а тому ніхто й не користується механізмом заставних закупівель; до кінця 2003 року так і не було здійснено розрахунків з сільгосптоваровиробниками за зерно, “експропрійоване” до регіональних ресурсів, внаслідок чого збитки товаровиробників становили сотні мільйонів гривень. У 2003 році, внаслідок заборони імпорту зерна, до жовтня Україна втратила 2,5 млрд гривень, купуючи зерно за набагато вищими цінами. 70 відсотків ринку зерна в Україні контролюють 24 компанії, але через непрофесійні дії уряду ці компанії скоротили інвестиції в українське сільське господарство удвічі.
Що ж, на думку Леоніда Козаченка, треба робити? Лібералізувати аграрний ринок, припинити дискримінацію суб’єктів аграрного ринку, виключити адміністративне втручання в діяльність ринку (як же тоді жити без хабарів на одну зарплату? — Ю.М.), удосконалювати інфраструктуру аграрного ринку, включаючи розвиток системи управління аграрних ризиків (страхування, хеджування), запровадження системи складских свідоцтв, упроваджувати іпотечне кредитування, розширювати лізинг сільськогосподарської техніки, удосконалення системи підготовки кадрів.


Представник Американської пшеничної асоціації В. Петерсон зупинився на досвіді Бразилії в розвитку аграрного сектора (є чому повчитися). Основним компонентом кормів у світі є соя: за останні 20 років споживання сої у світі збільшилося втричі. Реагуючи на це, Бразилія стала найбільшим виробником сої у світі, випередивши США. За останні 10 років внесення мінеральних добрив зросло в 3 рази. Завдяки унікальним кліматичним умовам, бразильські сільгоспвиробники отримують до трьох урожаїів на рік, вирощуючи три культури — сою, кукурудзу, пшеницю, — в трипільній сівозміні. На сьогодні на агробізнес Бразилії припадає 30 відсотків ВВП, а на експорт аграрної продукції — 45 відсотків загального обсягу. Проблемою Бразилії залишаються високі транспортні (маркетингові) витрати — 30–47 дол./10 тонн, які у 2–3 рази перевищують аналогічні витрати в США.


Пан Петерсон не утримався від шпильки в наш бік. В 1911 році проблемами експорту зерна з Південної Росії (України) були нерозвинена інфраструктура, високі маркетингові витрати, низька якість зерна. За останні 90 років у цьому плані мало що змінилося.
Дещо розвіяла скепсис американця експерт Украгроконсалту Тетяна Брагінець, яка розповіла про наявну інфраструктуру зернових терміналів України, яких на сьогодні налічується 12 і які спроможні здійснити за рік перевалку 25–28 млн тонн зерна (експорт, імпорт, транзит). Більше половини перевалки зерна здійснюють три портові комплекси Одеської області: “Південний”, Одеський та Іллічівський порти. Для довідки наведемо основні параметри цих портів.
Порт “Південний” має місткості для зберігання зерна в 275 тис тонн і спроможний відвантажувати 25 тис. тонн зерна на добу. Потужності комплексу дають змогу обробляти за добу 240 вагонів та приймати до 200 тонн на добу зерна з автопоїдів. Пропускна спроможність зернового терміналу “Південний” — 3,5 млн тонн/рік.
Одеський морський порт може одночасно завантажувати судна з чотирьох елеваторів. Має сумарну місткість 328 тис тонн зерна і спроможний за рік пропустити 3,5 млн тонн.
Іллічівський морський порт має місткості для зберігання зерна на 135 тис тонн і спроможний перевалити за рік 6,5 млн тонн зерна. Після введення в дію третьої черги комплексу потужність цього зернового терміналу збільшиться до 8 млн тонн/рік. На цьому комплексі можуть вантажитися одночасно два судна класу “Панамакс” (понад 50 тис .тонн).


 У світі стрімко знизились запаси продовольчої пшениці. Отже, щоб убезпечити себе, потрібно нарощувати запаси в урожайні роки. В цьому році Уряд України має намір закупити вп’ятеро разів більше зерна, ніж закуповували у попередні роки. Ми маємо намір закупити піврічний запас продовольчої пшениці — 3 млн тонн — за рахунок коштів регіонів і центру. Цим ми вирішимо дві проблеми — продовольчої безпеки і запропонуємо аграріям доволі вигідну ціну на озиму пшеницю.
Озима пшениця в цій частині Європи є найбільш невигідною культурою, в той же час, — найголовнішою. Тому аграрний бізнес сьогодні займається зерновими культурами зі скороченим періодом вегетації, зокрема кукурудзою та ячменем. Але це — непродовольче зерно, а нас цікавить зерно продовольче. Тому Україна буде йти в наступні роки на розширення площ ярої пшениці, яка ніколи не була традиційною для нас.
Наступна проблема — раціональне споживання і розумне використання природних ресурсів. Кожного року в світі на 6 відсотків зростає попит на рослинні олії. Для України це сьогодні трагедія: посіви соняшнику зростають у геометричній прогресії. Два-три роки перебування соняшнику на одному місці, і найкращий у світі чорнозем виходить з ладу на десятки років.


Альтернатива соняшнику — соя та ріпак, які поліпшують грунт. Це вимагає інвестицій, і ці культури не є традиційними для України. Ми запрошуємо Європу, Близький Схід інвестувати в розширення посівів сої та ріпаку. Можливості, по суті, необмежені. Паралельно при цьому вирішуємо проблему виробництва біодизеля, який сприяє зменшенню викидів в атмосферу шкідливих речовин. Нам також слід підключитися до виробництва високооктанових і спиртовмісних бензинів за рахунок додавання спирту з цукрових буряків і відходів цукробурякового виробницва.
Аграрний бізнес, особливо великі транснаціональні корпорації, мають до на нас претензії, особливо за минулий рік. Але, дійсно, в Україні був вкрай “жорсткий неврожай.”
Цікавим є питання про вигідні для сільгоспвиробників ціни на зерно, які уряд запропонує цього року. Якщо врожай зерна дійсно становитиме 35 млн тонн, то які ж кошти доведеться залучити уряду для того, щоб у липні-вересні зняти з ринку десь 5–7 млн тонн зерна? А тут ще й вибори президента України на носі. Хіба що знову заборонять торгувати зерном всім, окрім “осіб, наближених до імператора”, або вилучатимуть зерно безоплатно під обіцянки-цяцянки сплатити якось потім, при нагоді.
З 1 січня 2005 року надавати послуги із зберігання зерна зможуть лише сертифіковані зерносховища. З 924 українських зерносховищ сертифіковано аж... 82. І тільки нині має бути прийняте спільне рішення Мінагрополітики та Держстандарту щодо самої процедури сертифікації. Що ж буде з тим зерном, яке лежатиме в несертифікованих зерносховищах після нового року?
Біодизель. Як казав поет, як багато в цьому слові. Для Західної Європи ця проблема є важливою, і не через менший викид гидоти в атмосферу, а через те, що додавання дешевшої ріпакої олії до дорогої соляри здешевлює дизельне паливо. А от американцям на біодизель начхати: в них соляра дешева (ціни — як в Україні), і додавання до неї дорожчої олії призведе до збільшення ціни палива.


Але американці додають спирт до бензину, правда, спирт кукурудзяний, ця суміш коштує десь на 20 відсотків дешевше за чистий бензин. Додають спирт до бензину і бразильці, правда, спирт з цукової тростини. Це вигідно, особливо в умовах перевиробництва цукру-сирцю. Але щоб додавати до бензину спирт з цукового буряку — це вже теє... Скільки ж буде коштувати такий бензин?
Давайте сіяти ріпак та сою! Я дивуюся, чому в США не вирощують ріпак, а в ЄС не вирощують сою? І в Канаді та Австралії чомусь надають перевагу ріпаку, а не сої. Чому ріпак не вирощують у Бразилії? Мабуть, є якісь природні обмеження, наприклад, кліматичні. А тут — і сою, і ріпак! Я від експертів чув, що максимальні площі під ріпак в Україні не можуть бути більшими за 500 тис. га. Он посіяли в 2002 році 222 тис. га ріпаку, а зібрали аж... 43 тис. тонн. Американці звичні до соєвих продуктів:  там мешкає багато вихідців із Східної Азії, а як привчити наше населення їсти соєве м’ясо та пити соєве молоко замість тваринних? Та й вихід олії з сої, яка, до того ж, має специфічний смак, удвічі менший, ніж з соняшнику.


А хіба є технології збирання, зберігання та транспортування ріпаку в Україні? Невелике відхилення від агротехнології — і маєш високий вміст ерукової кислоти в ріпаку, який вже не можна використовувати з продовольчою метою. А транспортування дрібного насіння? Повіз на олійний завод машину насіння ріпаку — дай Боже, щоб доїхала хоча б половина. І хіба елеватори вміють зберігати насіння ріпаку?
Отже, не буде суттєвого зростання площ під ріпаком та соєю в найближчому майбутньому. А потужності олійно-екстракційних заводів в Україні продовжують зростати, будуються нові заводи. Висновок напрошується сам собою — треба вже соняшник виносити на Державний герб України.
Ну й, нарешті, останній пасаж стосовно претензій зернових компаній до уряду. Виявляється, уряд тут ні в чому не винний — винне оте повітря, яке, замість того, щоб рухатися горизонтально, почало рухатися по вертикалях. Ну, просто, як у тому нудному романі — “Коні не винні”.
Отже, правий Леонід Козаченко, коли говорить про удосконалення системи підготовки кадрів: спочатку треба вчитися, а вже потім братися керувати.


Юрій Михайлов

Інтерв'ю
Новообрана Верховна Рада за швидкістю прийняття законів змагається з Верховною Радою УРСР комуністичних часів, коли будь-яке питання голосувалося за хвилину: «Хто за? Хто проти? Хто утримався? — Одноголосно». Блискавично розробили і внесли... Подробнее
Николай Орлов
У 2016 році значно зросла кількість рейдерських захоплень підприємств. Серед постраждалих є і  представники аграрного бізнесу. Лише протягом першого півріччя зі скаргами на дії рейдерів до

1
0