“Зелений тиждень’2003”: вагома перемога України

З 17 по 26 січня цього року в Берліні (ФРН) відбулася щорічна виставка “Зелений тиждень”, традиційно присвячена питанням розвитку сільського господарства, якості продовольства та охороні довкілля. Ця виставка пройшла під символічним гаслом “Аграрна політика ЄС на тлі проблем глобалізації та розширення ЄС”.

У цьогорічній виставці “Зелений тиждень” взяли участь 1596 учасників з 55 країн (1095 із них — з Німеччини). Загальна площа виставки — 114,000 м2, а площа експозицій — 61,720 м2. Проте виставка “Зелений тиждень” — це не лише набір експозицій, а й місце проведення численних семінарів (понад 250) для фахівців. Саме тому спочатку зробимо загальний огляд дискусійних питань, винесених на обговорення на спеціальні форуми, а потім зупинимося на огляді експозицій окремих країн, приділивши головну увагу Україні.
У своєму виступі на урочистому відкритті виставки міністр захисту прав споживачів, продовольства та сільського господарства пані Рената Кюнаст окреслила основні завдання, які стоять перед країнами ЄС: узгодження Спільної сільськогосподарської політики (ССП) ЄС з вимогами Всесвітньої торговельної організації (ВТО), гармонізація сільського господарства країн Західної та Центральної Європи. Пані Кюнаст вважає необхідним зміну CCП з огляду на майбутнє, передусім це стосується поступового скорочення субсидування експорту згідно з домовленостями в рамках ВТО. Оскільки Німеччина є основним донором бюджету ЄС, а основними реципієнтами є такі країни, як Франція, Іспанія, Португалія, слід шукати компромісу між інтересами цих країн.
Скорочення субсидій фермерам має компенсуватися спеціальними програмами підтримки доходів мешканців сільських місцевостей, виробництвом екологічно чистої продукції (біопродукція) тощо.
Ці питання знайшли своє відображення у ході дискусій у рамках Агрофоруму “Аграрна політика ЄС на тлі проблем глобалізації”. Наприклад, один із учасників дискусії підкреслив, що щобільшими є субсидії, то меншим є бажання займатися реформуванням існуючої системи. Проте реформування системи має передбачити такий аспект: бідне населення мешкає саме в бідних сільських районах, а допомога надходить у міста. Тому слід підтримувати та розвивати сільські місцевості.
Віце-прем’єр-міністр уряду України Іван Кириленко поставив такі запитання: якою буде ССП після розширення ЄС і чи не з’явиться нова “залізна завіса” між країнами Європи та Україною? Відповідь члена Єврокомісії Франца Фішлера була заспокійливою: ССП спрямована на усунення торговельних бар’єрів (квот, митних бар’єрів тощо) стосовно країн, які розвиваються.
Те, про що великі чиновники говорять дипломатично, загальними фразами, люди простіші говорять прямо. Наприклад, голова Національної асоціації німецької харчової промисловості Петер Трауманн висловився приблизно так: харчова промисловість Німеччини переживає важкі часи, тому розширення ЄС є чудовою нагодою для просування німецьких товарів на нові ринки. Водночас ринки західних країн виявляються закритими для товарів з нових країн, через те що такі товари мають відповідати вимогам ЄС щодо стандартів якості. Крім того, поступки стосовно скорочення експортних субсидій на переговорах в рамках ВТО мають супроводжуватися одночасними діями з підтримки та захисту внутрішнього ринку.
Це можна розуміти таким чином: формально ми знімемо всі перешкоди, але внутрішній ринок ЄС все одно залишиться закритим для вашої продукції, бо вона не відповідає дуже високим стандартам якості, які поки що є для вас недосяжними. А до того часу, як ви їх досягнете, ми вигадаємо щось нове, аби вас на наш ринок не пустити.
Перейдімо тепер до огляду експозицій виставки. Всі країни-учасники намагалися розрекламувати свою продукцію, наголошуючи насамперед на її самобутності. Часто це супроводжувалося виступами національних фольклорних колективів для створення відповідної атмосфери. На стенді Ірландії можна було послухати гру на волинці, атмосферу сільських шинків намагалися передати виконавці з Естонії та Литви… Перераховувати можна дуже довго.
Справжньою подією цьогорічної виставки можна назвати експозицію України. Проте й тут не обійшлося без конфузу: український павільйон у перший день роботи виставки був закритий — не встигли підготувати експозицію. Головний організатор експозиції Віктор Тимченко пояснив це так: “За нашим задумом, експозиція мала бути виконана виключно з дерева, дерев’яні конструкції для цього треба було доставити із Західної України. Проте снігопади в горах затримали автомобілі рівно на одну добу”.
Ну що ж, у житті все трапляється, від конфузів не застраховані навіть господарі виставки. Так, на урочистому відкритті виставки журналісти з багатьох країн світу були розміщені в секторах великого конференц-залу, не обладнаних системою синхронного перекладу. Але повернімося до нашої експозиції. Порівнюючи минулорічний український павільйон з цьогорічним, можна сміливо стверджувати: зроблено не крок уперед — зроблено великий стрибок.
Справді, експозиція України мала свою самобутність: усі стенди були виконані у вигляді українських дерев’яних хаток, столи та лавки в українському ресторані були також дерев’яні. В українському павільйоні з ранку до вечора лунали українські пісні та музика, виконувані учасниками ансамблю самодіяльності Національного аграрного університету. Ці виступи приваблювали безліч відвідувачів. Але найголовнішим було те, що організатори експозиції спромоглися одержати ветеринарні сертифікати, що дало змогу українську продукцію не тільки демонструвати, а й пропонувати відвідувачам павільйону її скуштувати, а, за бажання, навіть придбати.
І це дало свої наслідки: великі черги вишиковувалися біля експозицій Кіровоградської, Київської, Донецької областей, Республіки Крим. Кіровоградці й кияни пропонували за суто символічну плату (1 євро) скуштувати їхньої горілки та один з різноманітних сендвічів з ковбасою, м’ясом або сиром на закуску. Деякі відвідувачі робили по кілька заходів: українські продукти припали до душі західним споживачам. Широкий асортимент продукції пропонували донеччани, особливо приваблювали відвідувачів кондитерські вироби відомого концерну “АВК”. Приємно було дивитися на натовп біля стенду пивзаводу “Оболонь”, адже про вибагливість німецьких споживачів щодо пива годі й казати.
Велика черга стояла і до стендів Республіки Крим, де хітом експозиції були відомі кримські вина “Масандра”. Відвідувачам пропонували скуштувати вино, і ті, кому воно припало до смаку, могли його негайно придбати. Відгуки відвідувачів були такі: вино чудове і водночас відрізняється за смаком від тих вин, до яких ми звикли.
Отже, українська експозиція приваблювала численних відвідувачів (на відміну від минулого року, коли їх можна було порахувати по пальцях, а сама експозиція створювала враження, наче ти потрапляв усередину великої порожньої холодної крижини). Однак були й деякі недоліки, які слід віднести скоріше на рахунок самих учасників, аніж організаторів павільйону.
Українську експозицію знову було представлено за регіонами. Мабуть, важко на кількох квадратних метрах зосередити всю продукцію, яку може поставити певна область, тим більше організувати її рекламу. А, проте, знайшлися регіони, яким важко було забезпечити присутність бодай однієї людини, яка за стендом вітала б відвідувачів. Байдуже поставилися до своїх експозицій Волинська, Івано-Франківська, Полтавська, Вінницька, Дніпропетровська області.
На стендах, за одним винятком, були присутні не фахівці, а люди, які просто могли розмовляти німецькою. Траплялися непоодинокі випадки, коли до українських стендів з конкретними пропозиціями зверталися західні підприємці, але не було з ким провести переговори і навіть укласти просто на виставці контракт. Єдиним винятком був заступник директора об’єднання “Масандра”.
Здивувало ставлення до реклами своєї продукції таких відомих в Україні торговельних марок, як “Олейна” та “Чумак”: заплатити великі гроші за участь, а потім відмахутися від усього… “Олейна” витрачає значні кошти на рекламу своєї продукції в Україні (наприклад, на таку програму, як “Смачно з Борисом Бурдою”). А от на те, щоб послати на “Зелений тиждень” когось, хто міг би наочно продемонструвати якість дніпропетровської олії, не знайшлося чи то грошей, чи то бажання. Те саме стосується й “Чумака”. Вінницька область відома своєю плодоовочевою продукцію, зокрема соками “Вінні”. Так от, продукція демонструвалася у вкрай обмеженому асортименті та й ще здалеку — скуштувати її відвідувачам ніхто не пропонував.
Жодних висновків із досвіду минулого року не зробив “Рибпром”: ті самі “Бички в томатному соусі” в доісторичних бляшанках. Якби німцям забажалося б їх скуштувати, довелося би звернутися в музей за відповідним ключем.
Україна зробила великий крок уперед у представленні продукції своєї харчової промисловості на такій поважній виставці, як “Зелений тиждень”. Хотілося б сподіватися, що наступного року український павільйон стане вже в один рівень з країнами — постійними учасницями виставки, а бажаючих придбати продукцію, виготовлену в Україні, буде не менше, ніж бажаючих придбати швейцарські сири та шоколад, норвезькі морепродукти, свіжі овочі та фрукти із середземноморських країн.
Саме експорт продукції харчової промисловості, а не звичайного зерна закріпить за Україною назву “Зерновий кошик Європи”.
Юрій Михайлов