Завинило вино

Культура споживання справжнього вина в нашій країні не завжди була на висоті. Історично склалося: в пошані були кріплені вина. “Шмурдяк”, як називають його в народі, допомагав розігрітися швидко й не надто дорого. Особливою популярністю він користувався в 90-ті. Повальне зубожіння населення спричинило брак попиту на якісний продукт і призвело до застою в галузі. Відновлення виноградників було скоріше винятком, ніж правилом, площі під ними скорочувалися. Фальсифікатори, вважає виконавчий директор I Національного виноробного холдингу Андрій Cалацький (на знімку), і тепер користуються безграмотністю та бідністю споживачів.
— На початку нового тисячоліття, — каже він, — економічна ситуація поліпшилася. Чим, до речі, скористалися виробники горілки й пива. За споживанням міцних алкогольних напоїв ми — серед лідерів. Але споживання вина на душу населення в Україні у кілька разів нижче, ніж, наприклад, у країнах об’єднаної Європи. Звідси — це розуміють усі — перспективність нашого ринку. Сприятимуть його розширенню тенденції щодо популярності здорового способу життя. З одного боку, вино — живий продукт, чого не скажеш про горілку. З другого, цей продукт, на відміну від пива, не має дріжджової основи. Користь споживання вина (звичайно ж, у помірних кількостях) підтверджена безліччю досліджень. Так, у французів, котрі активно споживають вино протягом усього життя, смертність від захворювань серцево-судинної системи значно нижча, ніж у нас.
Підтвердження тому, що і у нас користь вина починають розуміти — останнім часом обсяги його реалізації помітно зросли, зокрема і на експорт, що робить галузь інвестиційно привабливою. Зростає й культура споживання — така тенденція виражається, приміром, у зміні споживчих інтересів на користь сухих вин. Хоча поки що це лише перші боязкі кроки, адже божественний напій, представлений на полицях магазинів, залишає бажати кращого.
— Як на ринку вина позначиться вступ України в СОТ? Чи стануть, скажімо, німецькі або вина Нового Світу серйозними конкурентами вітчизняної продукції?
— Ризики виноробної галузі від вступу України в СОТ очевидні для всіх гравців ринку. Після відкриття кордонів і зняття мита країну наводнять якісні вина і за прийнятними цінами. Основний потік імпорту надходитиме з Чилі, Аргентини, Іспанії, Італії, Франції, ПАР. Тільки за перший рік частка вин із далекого зарубіжжя може зрости з 0,1 до 3-5 відсотків. Після оцінки потенціалу виробники далекого зарубіжжя, напевне, направлять в Україну великі рекламні бюджети. Вартість входу в ринок значно підвищиться. Наслідком стане перерозподіл частки ринку на користь найбільших гравців.
— Чи не остерігаєтеся ви прогнозованої експансії грузинської і молдовської продукції на українському ринку? Які можуть бути наслідки такої експансії, і хто є небезпечнішим конкурентом: Молдова чи Грузія?
— Не можу сказати однозначно, чи несуть загрозу українським виноробам молдовські і грузинські вина. Витіснення вітчизняного виробника навряд чи станеться. Місткості українського ринку не досить, щоб реалізувати продукцію і з Молдови, і з Грузії. Російський ринок залишиться для них стратегічним. Варто очікувати, що незабаром вирішиться питання про ввезення молдовських і грузинських вин до РФ. Звісно, заходи з боку Росії змушують виробників вин цих країн задуматися над диверсифікацією свого експорту.
Складно оцінити, наскільки імпортерам вдасться збільшити свою частку на ринку. Значного зростання обсягів реалізації молдовських і грузинських вин поки що не спостерігається. Тим більше, що у вітчизняного споживача сформувалася досить висока лояльність до українських вин. До кримських вин, зокрема. Ймовірно, серйозна боротьба розгорнеться в нижньому ціновому сегменті. Але кампанія російських ЗМІ проти молдовських і грузинських вин уплине на їх попит і на українському ринку.
— Чи можуть українські вина зайняти “грузинську” нішу на ринку Росії?
— Теоретично — так. Адже не секрет, що грузинських вин продають у кілька разів більше, ніж їх фізично можуть зробити з грузинського винограду. Це свідчить про величезні масштаби фальсифікації. Комічний вигляд має ситуація, коли відомим особам західного світу пропонують продегустувати грузинські вина, щоб переконати загал у високій якості напою. Безсумнівно, в Грузії є прекрасні вина. Питання в тому, чи вони потраплять на стіл споживача? Упевнений, сьогодні відповідь на це запитання — негативна. Що дає, наголошую, теоретичну можливість зайняти грузинську нішу в РФ.
Якщо ж перейти до практики, то все не так райдужно. Стосовно України в російських ЗМІ набирає обертів “чорна” PR-кампанія. Що, природно, не сприяє популяризації там нашої продукції. У цьому контексті кримські вина в дещо виграшній позиції, бо росіяни переважно не вважають Крим частиною України. До речі, саме в Криму містяться ті виробники українських марочних вин, які можуть “потягатися” з грузинами. Ще один чинник невизначеності — виробники Нового Світу. Вони починають скоординовані, на рівні своїх держав, дії щодо освоєння російського ринку. Далі. Сировинна проблема в Україні. Повноцінно її можна буде вирішити лише через п’ять-шість років завдяки сьогоднішнім інвестиціям у закладання виноградників.
Варто зазначити, що не можна бути впевненим у перспективності ринку в країні, де власну лікеро-горілчану промисловість зупиняють на місяць-другий через “технічні нестиковки” у видачі акцизних марок. Для державної машини, що живе на нафтодолари, — це дрібний інцидент. А для галузі — колосальний удар.
Отже висновок такий: якщо й вийде “розжитися”, то тільки частиною тимчасово пустуючої ніші. Швидше за все, російську проблему протягом найближчих місяців грузини урегулюють на державному рівні.
— Нещодавно російські санітарні служби пред’явили претензії аргентинським і чилійським виробникам. Чи означає це, що російський напрямок експорту цих країн буде спрямовано в Україну?
— Претензії Росспоживнагляду до виноробів Чилі й Аргентини змушують їх активніше вивчати найближчі до Росії ринки збуту. Наприклад, в Україні, де Аргентина вже робить кроки щодо просування своєї продукції. Але по-перше, закріплення на нашому ринку потребує, порівняно з Росією, значно більших зусиль (на одиницю продукції). По-друге, претензії до аргентинців і чилійців, на мою думку, — не більш ніж “легенда”. Її головне завдання — створити враження реальної боротьби з фальсифікатом і трохи розмити політичне забарвлення проблеми. Я вважаю малоймовірною експансію вин із Нового Світу. Це пояснюється передусім тим, що частка ринку виробників із країн далекого зарубіжжя вкрай мала. За оцінками експертів, вона не перевищує 0,1%. Тенденція до збільшення цього сегменту існує. Але темпи його росту незначні. Обсяги продажу вин з далекого зарубіжжя можуть збільшитися вдвічі-втричі. Але навіть у цьому разі масштаби присутності виробників із Нового Світу на українському ринку будуть незначні. Одного бажання й можливості виробників продавати свої вина в Україні — мало. Часто навіть винам із ближнього зарубіжжя потрібна адаптація продукту до нашого ринку. Дуже важливо зробити його зрозумілим для українського споживача, а споживач уже сам вирішить — пити чи не пити. Продукція чилійських і аргентинських виноробів поповнить верхній ціновий сегмент. Їхня орієнтовна вартість у роздрібній сягне близько 30 гривень. Таким чином, вони складуть конкуренцію хіба що кращим грузинським винам.
— Які кроки повинна зробити влада, щоб захистити національного виробника й стабілізувати розвиток галузі?
— Дотепер неврегульованими залишаються немало ключових питань. По-перше, відшкодування виробникам вина витрат на розвиток виноградників. Без державної підтримки тут потрібно говорити про збереження галузі як такої. Навіть сировинна проблема в цілому може бути успішно вирішена за участі держави. Тому що тоді виробникові буде зрозуміло, чому треба вкладати кошти у виноградники. У цьому зв’язку можна навести позитивний приклад Болгарії, коли ЄС відшкодовує болгарським виноробам близько 70 відсотків їхніх витрат. У нас такий механізм не відпрацьовано.
По-друге, законодавчо не визначено земельне питання — гектари під солодкими гронами не є власністю господаря виноградників, бо не підлягали розпаюванню під час аграрної реформи. Тут теж можливі ризики в разі відкриття внутрішнього ринку для виробників з об’єднаної Європи.
Тому до вступу в СОТ потрібно відпрацювати механізм відшкодування витрат виробникам сировини і врегулювати питання власності на землю. Програма захисту українського виробника повинна передбачати компенсацію можливих негативних наслідків зняття мита й обмежень на імпорт. Передусім ідеться про дотації й інвестиції у виноградарство й виноробство.
— Як ви оцінюєте сучасний стан виноградарства?
— Як досить складний, але позитивні зрушення є. На жаль, сільськогосподарські підприємства не мають достатньо коштів для самостійного розвитку якісних виноградників. Тому дотепер спостерігається тенденція до зменшення площ виноградників. Причому їх викорчовують як з технологічних причин — старіння, так і для відведення земель під забудову, що є характерним для Південного берега Криму. Крім того, не варто забувати про так звані галузеві ризики: рослинництво цілком залежить від кліматичних умов. Існує також історичне підгрунтя проблем українських виноградників. Їхній сортовий склад підбирали з урахуванням оптимуму вирощування винограду, а не потреб ринку й виноробства. Тому висаджували здебільшого життєстійкі сорти — Ркацителі, приміром. А таких класичних європейських, як Каберне-Совіньон, Совіньон Зелений, у країні посаджено мало. В Україні білі сорти становлять 70 відсотків у структурі насаджень, а червоні — 30. При цьому структура споживання зворотна. Але головне, вітчизняні винороби усвідомили: або вони задовольнять попит споживача, або це зроблять іноземні конкуренти чи виробники інших алкогольних напоїв. Тому структура виноградників поступово вирівнюється.

Валерій Друженко