Засiйте поле медоносами

Засiйте поле медоносами

У рослинному свiтi квiтка — найдивовижнiше Боже творiння. Hастає визначений час — i квiти рясно вкривають пагони та стебла, вражаючи нас розмаїттям барв, пахощами та формами. А ще ця жива окраса природи видiляє солодкий ароматний нектар — поживу для комах.
Так вибудовуються, так би мовити, “взаємовигiднi стосунки” мiж рослиною та комахою: перша частує нектаром, а друга її запилює,
аби виросло повноцiнне насiння.

Hектар видiляють особливi залози квiтки — нектарники, вони розташованi переважно бiля основи маточки й тичинок, але зустрiчаються також на рештi частин квiтки. Позаквiтковi нектарники, тобто такi, що розташованi на листках, черешках i стеблах, можна побачити не так часто.
Hектар являє собою водний розчин цукрiв: глюкози, фруктози, сахарози, мальтози тощо. У невеликiй кiлькостi вiн мiстить також мiнеральнi солi, ферменти, кислоти, ароматичнi речовини, спирти. А ось вiтамiни вiдсутнi. Однак у медовi вони є, проте завдяки пилку. Профiльтрований, очищений вiд пилку мед вiтамiнiв не мiстить.
Концентрацiя цукрiв у нектарi здебiльшого становить 30—50% i залежить вiд виду рослин та умов зростання, змiнюючися протягом дня. У деяких рослин вона є досить високою: скажiмо, у материнки — 60, у липи — 72, у кiнського каштана — 74,5, а в софори японської — аж 80%.
Iнтенсивнiсть видiлення нектару рiзними видами рослин залежить вiд часу доби. У бiльшостi з них (липа, гречка, собача кропива, материнка, вика тощо) вона найвища у ранковий перiод, у решти — в серединi дня (фацелiя, iван-чай, плакун) та ввечерi (синюха, горошок, медунка тощо).
В Українi нараховується близько 900 видiв медоносiв, iз них головних — близько 470, хоча взяток забезпечують лише кiлька десяткiв. Переважна частина їх належить до трав’янистих рослин (70,2%), саме про них i буде наша розповiдь (про медоноснi дерева й чагарники йшлося в минулому номерi “Пропозицiї”).
Слiд зауважити, що слово “медонос” застосовують до рослин лише умовно, адже бджоли збирають не мед, а нектар, який у своїх шлуночках перетворюють на мед, проте у лексиконi пасiчникiв воно добре прижилося i вживається нарiвнi зi словом “нектаронос”.
Оскiльки бджоли є активними помiчниками хлiбороба, незамiнними стимуляторами врожаю ентомофiльних (комахозапильних) сiльськогосподарських культур, то саме з них i почнемо нашу розмову.
У захiдних країнах благотворну роль бджiл у сiльському господарствi оцiнили давно. В iнтерв’ю українськiй газетi “Фермерське господарство” (№11, 2001 р.) про це розповiв Боб Коул, голова Асоцiацiї фермерiв-пасiчникiв Пiвнiчної Америки. Йшлося, зокрема, про те, що пiвтори тисячi вуликiв та чимале транспортне господарство трейлерiв для перевезення їх (адже бджоли запилюють польовi та садовi культури аж у п’яти штатах США) приносить американцевi з трьома його синами доволi непоганi доходи: вiд меду — до 50 тисяч, а вiд запилення — 250 тисяч доларiв. Пан Коул пояснив, що їхнi фермери вмiють лiчити грошi й добре знають, що без запилення, скажiмо, плантацiя полуницi принесе лише 30—40% урожаю порiвняно iз запиленою бджолами. Крiм того, пiсля запилення бджолами виростає ягода правильної форми, вона має яскраве забарвлення i чудовий смак — усi товарнi якостi.
Серед iншого, Боб Коул розповiв, як у 1932 роцi в Калiфорнiї фермери вирiшили збiльшити площi люцерни i запилити культуру за допомогою бджiл, аби одержати бiльше насiння. Проте пасiчники мали за таку послугу вiддати фермерам частину меду, зiбраного на люцернi. Пасiчники не погодилися. Люцерна не вродила. I вже наступного року фермери навiть заплатили пасiчникам за запилення — i не програли, адже врожай виявився втричi бiльшим вiд запланованого. Така сама iсторiя повторилася у 1936 роцi з садiвниками. Вiдтодi в Америцi й практикуються мобiльнi пасiки для запилення. Кореспондент був украй здивований цiєю розповiддю, адже вiн нiколи не чув, щоб в Українi хтось платив пасiчниковi за те, що той ставить свої вулики бiля гречаного поля. Hавпаки, вiд нього самого вимагають плати.
Тож вiзьмiть це собi на розум, шановнi вiтчизнянi фермери, не повторюйте помилок своїх попередникiв — голiв колгоспiв, якi часто-густо iгнорували використання бджiл для пiдвищення врожаїв. Учiмося на чужому досвiдi.
У пам’ятi ще лишився спогад про те, як за радянських часiв гречану крупу продавали лише хворим на дiабет. Hинi ж її вистачає всiм (були б грошi), адже площi посiву цiєї культури значно збiльшено. I мед тепер чи не найчастiше продають гречаний — духмяний, темно-червонуватий або коричневий. Вiн багатий на залiзо, а тому незамiнний у лiкуваннi недокрiв’я. Квiтка живе лише один день, проте на однiй рослинi цих квiток понад тисяча, i, починаючи з раннiх посiвiв, вони з першої половини червня цвiтуть — вiд нижнiх до верхнiх — протягом 25—30 i бiльше днiв. У середньому медопродуктивнiсть гречки становить 70—100 кг/га. Hайпродуктивнiшими є сорти: Аелiта — близько 175 кг/га, Вiкторiя — понад 135 та Глорiя — бiльш як 130 кг/га. Крiм того, ця культура дає багато пилку — до 225 кг/га. Внесення суперфосфату пiд посiви гречки сприяє пiдвищенню медопродуктивностi на 25—30%. Помiрна тепла погода за вологостi повiтря 60—80% є найсприятливiшою для її цвiтiння й медозбору, а несприятливими є вiтри, дощi та спека.
Для ефективного запилення гречки на гектар посiвiв достатньо двох бджолиних сiмей, до найвiддаленiших дiлянок вiдстань не повинна перевищувати 400—500 м. З перевезенням пасiки запiзнюватися не слiд, оскiльки в першу половину цвiтiння видiляється найбiльша кiлькiсть нектару. Та й узагалi у всiх рослин його найбiльше в перших квiтках.
Якщо в лiсостеповiй зонi гречка дає понад 44% товарного меду, то в степовiй у неї вiд спеки пересихають нектарники. Зате вiд соняшникiв тут одержують понад 77% меду. Посухостiйкiсть соняшнику зумовлена тим, що його корiнь сягає на глибину до трьох метрiв. Цю олiйну культуру висiвають майже в усiх областях України. Медопродуктивнiсть соняшнику становить 30—75 кг/га. Вона значною мiрою залежить вiд сорту та агротехнiки вирощування. Свiтло-жовтий з терпкуватим присмаком мед швидко й сильно кристалiзується, тому для зимiвлi бджiл його використовувати не варто. Соняшник цвiте у липнi-серпнi протягом трьох-чотирьох тижнiв. Для нормального запилення достатньо виставити одну бджолосiм’ю на гектар.
Аби насiння та плiд зав’язалися як слiд, бджолi доводиться вiдвiдувати квiтку кiлька разiв. Скажiмо, для гречки й конюшини достатньо двох разiв, соняшникова квiтка потребує шести вiдвiдувань, а ось баштаннi культури — аж 20—30.
Порiвняно з двома попереднiми культурами, про якi йшлося, рiпак в Українi, на жаль, менш популярний, проте доволi перспективний — з нього виробляють цiнну харчову олiю. Олiю використовують також як паливо для дизелiв, макуху — на корм худобi, зелену масу — на корм та сидеральнi добрива тощо. Варто зазначити, що iз зелених листкiв готують надзвичайно смачний салат. Рiпак ще й добрий медо- та пилконос. Озимий — зацвiтає у травнi, ярий — пiзнiше. Квiтує 30—35 днiв. Медопродуктивнiсть становить у середньому 60—130 кг/га. Мед прозорий, з приємним запахом, проте вiн швидко кристалiзується, тому бджолам на зиму не придатний (так само як i з гiрчицi та свирiпи). Для запилення гектара посiву достатньо двох бджолосiмей.
Еспарцет виколистий поширений по всiй Українi як цiнна кормова культура. До того ж, вiн неабиякий медонос — за сприятливих погодних умов його медопродуктивнiсть сягає 400 кг/га. Цвiте у липнi-серпнi протягом 15—30 днiв. Цiннiсть його полягає ще й у тому, що в цей час квiтуючих медоносiв у природi зовсiм мало. Hавiть за сухої погоди еспарцет, хоча й у незначнiй кiлькостi, проте стабiльно видiляє нектар. З легким ароматом, приємний на смак, свiтло-бурштиновий мед кристалiзується повiльно, тому придатний для зимiвлi бджiл. Квiти цiєї рослини дають багато пилку — 160—180 кг/га. Для запилення насiнникiв еспарцету на гектар потрiбнi 2—3 бджолосiм’ї. Слiд зауважити, що пiд час косiння на сiно квiтуючого еспарцету гине велика кiлькiсть бджiл, якi прилетiли по нектар, тому на косарку слiд чiпляти вiдлякувальнi пристрої.
Буркун також належить до цiнних кормових та нектаро- й пилконосних рослин. В Українi серед багатьох його видiв найбiльш поширеними є однорiчний буркун бiлий та дворiчнi — бiлий та жовтий. Цю культуру вирощують у всiх зонах, крім Карпат. Дворiчний буркун висiвають переважно на не придатних для сiльськогосподарського використання землях, на крутосхилах ярiв i балок, на засолених грунтах, для закрiплення пiскiв. Зустрiчається вiн i в дикому станi як бур’ян. Ця посухостiйка бобова рослина, корiння якої проникає в грунт до двох метрiв, дає багато зеленої маси. Квiтує у червнi-серпнi протягом 40—45 днiв i вiдзначається високою медопродуктивнiстю — 200—300, а за сприятливих умов — до 600 кг/га.
Якщо в гречки нектар вимивається дощем i висихає у спеку, то в буркуна, завдяки специфiчнiй будовi квiтки, цього майже не вiдбувається. Мед буркуна бiлий або свiтло-бурштиновий, приємний на запах i смак.
Однорiчну рослину фацелiю вирощують як сидеральну й кормову культуру. Та особливо уподобали її пасiчники — за високу медопродуктивнiсть (250—500, а iнколи й до 1500 кг/га). Квiтує 50—55 днiв. Висiвають фацелiю (8 кг/га насiння) у кiлька строкiв, тому цвiте вона з травня по вересень включно. Hайпродуктивнiшим є перший посiв, коли снiг зiйде. Рослини зацвiтають через 35—45 днiв. Hасiння збирають, коли воно дозрiло в середнiй частинi суцвiття. Спiзнення призводить до втрати насiння, рослини з якого вiдзначаються найвищою медопродуктивнiстю. Iнодi фацелiю висiвають i пiзно восени, аби до зими не зiйшла й не вимерзла. Hа одному мiсцi може рости 3—4 роки, розмножуючись самосiвом.
До умов зростання фацелiя невибаглива, посухостiйка, добре росте на супiщаних, суглинистих, торф’яних, чорноземних та iнших грунтах. Її культивують майже на всiй територiї України.
Рослина видiляє нектар упродовж цiлого дня, тому бджоли охоче вiдвiдують її з ранку до вечора, навiть у спекотну погоду, оскiльки нектарники добре захищенi i нектар не висихає. Мед з фацелiї високоякiсний, бiлий або iз зеленуватим вiдтiнком, смачний, має нiжний запах.
Завдяки дуже гарним блакитним квiткам огiрочник лiкарський культивують як декоративну рослину. Квiтки використовують у медицинi, а з листя, що пахне огiрками, готують салати та супи. Крiм того, що для нас найважливiше, огiрочник — чудовий медонос, який дає 200—300 кг меду з гектара суцiльного посiву. Цю однорiчну рослину можна зустрiти по всiй Українi. Пiсля сiвби (30 кг/га) зацвiтає через 45—55 днiв, квiтування триває 40—45 днiв у червнi-серпнi. Квiтка видiляє нектар протягом усього дня. Мед — бiлий.
Хамерiй вузьколистий або iван-чай зажив слави одного з найпродуктивнiших медоносiв. Ця багаторiчна рослина дає вiд 120 до 510 кг/га нектару. Вона росте на пiщаних грунтах у свiтлих лiсах, особливо на свiжих згарищах та вирубках. Кожна квiтка, оздоблена рожевими пелюстками, цвiте 4—5 днiв. Квiтує рослина у червнi-серпнi протягом 45—50 днiв. Смачний свiтло-бурштиновий мед має дуже приємний запах. З iван-чаю бджоли збирають також пилок, що має зелений колiр.
Синяк звичайний здавна славиться серед пасiчникiв. Його високо цiнував український винахiдник рамкового вулика П. I. Прокопович, який вивозив свою пасiку в мiсця масового зростання цього чудового медоноса, що квiтує у червнi-вереснi до 60 днiв. Поширений вiн по всiй Українi, росте на крутосхилах i в степах, на сухих луках та на полях як бур’ян. Завдяки стабiльному та iнтенсивному видiленню нектару численними квiтками медопродуктивнiсть синяку становить вiд 300 до 1000 кг/га. За сприятливих погодних умов бджолосiм’я може за день зiбрати понад 8 кг цього високоякiсного, смачного, свiтло-бурштинового меду з чудовим ароматом.
Доволi цiнною особливiстю квiтки цiєї рослини є те, що нектар у нiй добре захищений як вiд висихання, так i вiд вимивання дощем. Тому бджоли охоче вiдвiдують цей щедрий медонос упродовж цiлого дня. Крiм нектару, вони також збирають з нього пилок, що має темно-синє забарвлення. Тож варто насiяти цього надзвичайно корисного дворiчного бур’яну бiля пасiки, тим бiльше, що i в народнiй медицинi його використовують проти кашлю, епiлепсiї, пiсля змiїних укусiв та як кровоспинний засiб.
Отже, для безперервного забезпечення пасiки з весни до осенi нектаром вiдведiть бiля неї дiлянки пiд цi чудовi медоноси. Вони здебiльшого зовсiм невибагливi щодо грунту, а тому ними можна засiяти крутосхили ярiв та балок, а також рiзнi неугiддя.
Постає питання — де взяти насiння? Ранiше насiння медоносiв вирощували певнi господарства, але через кризове становище, неплатоспроможнiсть усе це занепало. Тому нинi доводиться особисто шукати господарства, у яких його можна придбати, звертаючись передусiм до районних та обласних бджолопiдприємств. А насiння таких усюдисущих медоносних бур’янiв, як буркун, синяк та iншi, можна заготовити й самому.

В. Бабенко
Фото автора