Спецможливості
Агробізнес

ЗАКОНОМ ПО ТІМ’ЯЧКУ, або Як держава знову бажає управляти сільським господарством

05.06.2008
696
ЗАКОНОМ ПО ТІМ’ЯЧКУ, або Як держава знову бажає управляти сільським господарством фото, ілюстрація
Наприкінці травня цього року народні депутати Верховної Ради більшістю голосів прийняли Закон України “Про державну підтримку сільського господарства України”, який згодом підписав Президент України Леонід Кучма. Прийняття цього важливого документа нагадувало анекдот радянських часів, коли під час голосування чергової резолюції Ради Безпеки ООН виявилося, що представник СРСР спить. Помічник його будить і говорить, що треба голосувати. Наш полпред, не довго думаючи, питає: “А як проголосували США?” Йому говорять, що американці відповіли: “Так”. Тоді він підхоплюється і кричить: “Ні!”.

Проти прийняття вищезгаданого закону голосували комуністи. Іронія ситуації полягає в тому, що, власне, саме вони мали б голосувати “за”, а решта “захисників інтересів народу” мала б голосувати “проти”. Але червоний колір подіяв на нардепів так само, як червона мулета на бика під час кориди.
На початку липня Українська аграрна конфедерація після обговорення можливих наслідків прийняття цього закону для аграрного сектора України вирішила звернутися до Президента України з проханням накласти вето на цей закон. Проте цей заклик виявився голосом волаючого в пустелі: Президент закон підписав.
Подивимося, чим же “порадували” село його найпалкіші захисники. Взагалі-то документ правильніше було б назвати законом про державне (або кабмінівське) управління сільським господарством. Читаємо у статті 1 “Цілі та сфера застосування Закону”: “Цей Закон визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення”.


Знову вилізла боком звичка наших бюрократів: братися керувати будь-чим за відсутності елементарних знань щодо об’єкта управління. Вражає вже те, що в законі навіть не визначено: навіщо взагалі підтримувати сільське господарство? Аграрні політики розвинених країн чітко відповідають на це питання: для вирівнювання доходів сільгоспвиробників (з рештою, населення країни) з метою запобігання неконтрольованій міграції сільського населення в міста. Ще на початку 30-х років минулого століття у США введення заходів державної підтримки доходів фермерів супроводжувалося прийняттям закону про мінімальну заробітну плату найманих сільськогосподарських працівників.
Підтримка ж доходів сільгоспвиробників без законодавчого вирішення питання щодо мінімальної зарплати найманих сільгосппрацівників означає продовження політики влади щодо забезпечення умов для збагачення вузького кола керівників сільгосппідприємств за рахунок решти селян. Досить згадати відверту заяву заступника голови Адміністрації Президента України академіка Павла Гайдуцького про те, що аграрна реформа в Україні була здійснена заради інтересів колишніх керівників КСП (“Пропозиція” 7’2000).


Ну а заклики уряду на кшталт: “Якщо в собівартості пшениці нового врожаю не буде 15% зарплати, керівники можуть збирати сумки і йти, я їм подякую за роботу”, — підкреслив прем’єр-міністр, зазначивши, що “підвищення заробітної плати селянам повинно відбутися вже цього року” (Укрінформ: новини агропромислового комплексу, №28, 12 липня 2004 р.), — нагадують заклинання шамана. Навіть якщо керівники й “підуть з сумками”, можете бути впевненими, що сумки не будуть порожніми. Безумовно, влада може й притягнути до відповідальності окремих керівників господарств, але ж не можна просто так “подякувати” тисячам їх.
Ще одне попереднє зауваження. Хоча державна підтримка сільського господарства є питанням доволі широким, даний закон чомусь обмежується лише підтримкою цін на сільгосппродукцію. А де ж підтримка держави в таких питаннях, як: розвиток сільської місцевості і сільських громад, розвиток аграрної освіти, у тому числі підвищення ефективності підготовки кадрів аграрних спеціальностей, питання підвищення кваліфікації сільгосппрацівників? А то тільки й галасу: “Українське село гине!”.
Знову, як і в законі “Про зерно і ринок зерна в Україні”, новий документ одночасно запроваджує і заставні закупівлі, й інтервенційні операції. Нагадаємо, що заставні закупівлі — це американський механізм державної підтримки сільського господарства, а інтервенційні операції — європейський. І якому ж це розумнику прийшла думка повтуляти в ці закони одночасно два різних механізми? Американські та європейські законодавці, перш ніж прийняти відповідний документ, прискіпливо моделюють можливі наслідки цього прийняття для всієї економіки: процес може затягтися на кілька років. В Україні ж один розумник ляпнув, інші підхопили, а у результаті — “маємо те, що маємо”.


Алгоритм нового Закону виглядає так. Кабінет Міністрів в особі якогось Аграрного фонду встановлює мінімальні і максимальні ціни на сільгосппродукцію. Як встановлює? А як Бог на душу покладе. От, наприклад, встановили мінімальну ціну на цукор (начебто для підтримки цукрової галузі), і сьогодні вона (тобто ціна) дорівнює собівартості виробництва цукру в США. Але порівняйте середню зарплатню в США і в Україні! Ще маємо результат: десять років тому в Україні працювало 192 цукрових заводи, на цей рік дозвіл на переробку буряків отримали 84 підприємства.
А як цього року визначили собівартість виробництва зерна вчені з Інституту аграрної економіки? Порахували за відомими лише їм методиками і сказали: на рівні 520 грн/т (реально — на рівні 350 грн/т), додали 25% рентабельності (на Заході рентабельність понад 10% вважається фантастичною) й отримали ціну 650 грн/т без ПДВ або 800 грн/т з ПДВ. Ось ринок і завмер. Зате яка палка турбота про селян!
Отже, змалювали “зі стелі” ці мінімальні та максимальні ціни. Далі Кабмін, чи то пак, Аграрний фонд, дивиться на ціни на Аграрній біржі, яку він повністю контролює. Якщо реальні ціни відрізняються у небажаний для уряду бік більше ніж на 20%, Кабмін вводить адміністративне регулювання цін в аграрному секторі економіки. На західних біржах торги перериваються, якщо ціни суттєво відрізняються від цін закриття контрактів попереднього дня — тобто цінам не дають зростати дуже стрімко, але уряди не вдаються до встановлення граничних цін, після яких настає диктатура пролетаріату. А тут — нам із криниці видніш!


Ну і як же збирається уряд керувати? Звісно як: горлати на всю пельку: “Ніззззяяя!” Обмежити рентабельність переробних підприємств, дозволити продавати товари лише за ціною, встановленою Кабміном, установити “нетарифні обмеження (квоти) щодо імпорту або експорту окремого об’єкта державного цінового регулювання”... Це останнє “обмеження” взагалі суперечить правилам Світової організації торгівлі, куди Україна, начебто, так рвалася ще кілька місяців тому. Тепер, здається, вже не рветься — на біса, якщо створюється Єдиний економічний простір? Плювати нам на світові правила торгівлі: ми створимо свій простір паріїв світової економіки!
Ну й, нарешті, стосовно біржі. Все, що можна було спаскудити в біржовому питанні, цим законом зроблено. В Україні вводиться єдина Аграрна біржа, діяльністю якої керує Кабмін, який і є єдиним її засновником. Члени Аграрної біржі, окрім Кабміну, не мають жодних прав: вони не можуть призначати або змінювати керівництво біржі, не можуть виступати проти будь-яких дій Кабміну, наприклад, стосовно призупинення або заборони торгівлі товарами на біржі; вони не можуть змінювати статут. Виключно Кабмін  визначає плату за здійснення операцій на біржі, формує наглядову раду Аграрної біржі тощо.


Процитуємо деякі пункти зі статті 17 Закону:
“в) засновником аграрної біржі є Кабінет Міністрів України в особі Аграрного фонду. При цьому Кабінет Міністрів України здійснює засновницький внесок до статутного фонду (капіталу) такої аграрної біржі у розмірі, що дорівнює мінімальним вимогам до статутного фонду банку-резидента, який має ліцензію для здійснення повного обсягу банківських операцій, за рахунок свого резервного фонду;
г) членами аграрної біржі можуть бути виключно резиденти;
ґ) інші, ніж Аграрний фонд, члени аграрної біржі не мають права приймати рішення щодо:
призначення або зміни керівництва аграрної біржі; введення плати за здійснення Аграрним фондом будь-яких операцій, пов’язаних з державним ціновим регулюванням відповідно до цього Закону; будь-яких обмежень щодо торгівлі об’єктами державного цінового регулювання на аграрній біржі; введення будь-яких застережень щодо обмеження права Аграрного фонду призупиняти або зупиняти торги об’єктами державного цінового регулювання у випадках, визначених цим Законом; зміни положень статутних документів аграрної біржі, які звужують або обмежують компетенцію Аграрного фонду або Наглядової ради аграрної біржі; зміни встановлених правил кліринго-розрахункового обслуговування членів аграрної біржі; ліквідації або реорганізації аграрної біржі; інших рішень, які, відповідно до норм цього Закону, перебувають у виключній компетенції Аграрного фонду або Кабінету Міністрів України”.
Усе, як у тому анекдоті: пункт перший — начальник завжди правий; пункт другий — якщо начальник не правий, дивись пункт перший. Як говориться, приїхали. До чого тут лозунги та розмови щодо побудови держави з ринковою економікою? Уряд все може вирішити на свій розсуд. З цим, як то кажуть у відповідних випадках, прийміть, селяни, наші щирі співчуття.


Юрій Михайлов

Інтерв'ю
Війна в Україні триває. Наші захисники та захисниці продовжують відважно боротися проти російських окупантів і з кожним днем наближають Перемогу. В той же час, на своєму фронті продовжують працювати і українські аграрії. Попри всі труднощі... Подробнее
Загальновизнані стандарти безпеки якості харчових продуктів - це мова, якою розмовляють імпортери, міжнародні торговельні мережі і закупівельники. Україна поки що тільки на шляху формування культури

1
0