Вороги й шкідники бджіл. Хто вони?

Вороги й шкідники бджіл. Хто вони?

Мабуть, у природі немає жодної істоти, в якої не було б ворогів. Чимало їх і в медоносної бджоли, незважаючи на грізну зброю — отруйне жало. Дехто охочий до меду, дехто не від того, щоб поласувати вощиною, проте є й такі, що полюють на самих бджіл. Серед численних недругів медоносної бджоли особливе місце посідають комахи, зокрема оси. Одна з них — бджолиний вовк, або філант, — іноді у великій кількості оселяється поблизу пасік і завдає бджолам доволі відчутної шкоди.

Бджолиний вовк вирізняється з-поміж інших ос тим, що зверху на кожному сегменті жовтого черевця в нього намальовано чорний трикутник, спрямований вершиною назад. Довжина комахи — 12–17 мм. Гніздо бджолиного вовка досить своєрідне. На глибину близько метра він риє вертикальну нірку з кількома розгалуженнями в кінці. У кожному з них лежить личинка (або яєчко), яку доросла комаха забезпечує свіжою поживою — бджолою. Оса значно прудкіша й сильніша, тому завжди перемагає бджолу. Ударивши її жалом у надглотковий вузол, вона не паралізує, а вбиває полонянку. А убивши, стискає черевце й груди жертви, вичавлює з неї мед і жадібно злизує його. Як виявили дослідження, для дорослої комахи мед — ласощі, а для її личинки — отрута. Тож перед згодовуванням бджолу належить зробити їстівною, тобто видалити з неї мед. Цікаво, що полює на бджіл лише самиця, а самець навіть жала не має і живиться тільки нектаром квітів.
Для боротьби з бджолиним вовком місця його поселення рекомендується переорювати, заливати водою або винищувати комах біля нір перед заходом сонця, коли вони злітаються.
Шкодять бджолам і гуртосімейні оси. Восени, коли температура повітря знижується до 8...10°С тепла, бджоли стають малоактивними й не охороняють льотків, оси ж продовжують літати, проникають у вулики й викрадають мед, інколи нападають і на бджіл, якими вигодовують своїх личинок.
Щоб позбутися ос, руйнують та обкурюють їхні гнізда, що біля пасіки, поблизу вуликів ставлять прозорі пляшки, на третину заповнені соком фруктів, кавуна або водою, підсолодженою медом. Оси залазять у пляшки і масово гинуть.
Так само ведуть боротьбу і з шершнем, цією великою гуртосімейною осою завдовжки 26–35 мм, що будує свої гнізда переважно в дуплах дерев. Спіймавши біля льотка бджолу, шершень висмоктує з неї мед, потім пережовує її й годує своїх личинок. Залазять шершні й до вулика, аби поживитися медом. Найбільше їх розводиться під осінь. Так само, як інші оси, шершні полюбляють стиглі фрукти. На щастя, цих отруйних, небезпечних для бджіл і людей, комах у природі значно менше, ніж інших справжніх ос.
Охочі до меду й мурашки різних видів. Протягом доби вони спроможні винести з вулика цілий кілограм меду. Крім того, ці комахи знищують яйця та личинок бджіл. Тож для пасіки слід вибирати місце, де немає їхніх гнізд. Слід пам’ятати також, що таких лісових мурашок, як руда та темно-бура, лісівники використовують для біологічної боротьби зі шкідниками дерев, тому їх як корисних розселяють і охороняють.
А для відлякування мурашок від вуликів використовують листя чорнокореня, петрушки, часнику, волоського горіха, пижма, хризантеми, м’яти, помідорів тощо. Його розкладають на стелю вулика.
Аби запобігти проникненню мурах до вуликів, землю навколо них посипають попелом, кілочки, на яких вони стоять, намазують солідолом. Якщо до ямки, зробленої в гнізді мурашок, залити трохи нафтопродуктів або гноївки, то ці комахи переселяються в інше місце.

Щоб поживитися медом чи пергою, у вулик нерідко проникають і щипавки, найчастіше — звичайна та городня. Узагалі вони всеїдні, живляться рослинами й тваринними рештками, іноді пошкоджують листя і квіти. Живуть під камінням, під корою, що відстала, у щілинах.
Потрапляючи до вулика, щипавки заносять різну інфекцію, забруднюють і псують стільники.
Характерна прикмета щипавки — кліщі (церки) на кінці черевця. У самців вони довші, у самиць — коротші й рівніші. Важко повірити, що ця, на перший погляд, безкрила комаха може ще й літати. Під коротенькими лусочками-надкрилками на спині в неї заховані віялом складені та ще й удвічі зігнуті крила. Перед польотом вона, вигнувшись, кліщами розправляє крила. Цей інструмент слугує комасі й для нападу та оборони. Для захисту вона має хімічну зброю — бризкає на 5–10 см рідиною з дуже неприємним запахом. 4–6 таких “пострілів” один за одним — і відступають не лише бджоли, а й мурашки, миші та пташки.
Для боротьби зі щипавками передусім слід тримати вулики чистими й сухими, утеплювальний матеріал, де вони ховаються, струшують над вогнем, оглядають щілини, а кілочки, на яких стоять вулики, намазують солідолом.
Чимало неприємностей пасічникам завдає воскова міль (вогнівка), велика й мала. Всюди в Україні поширена велика воскова міль. Розмах крил метелика — від 15 до 35 мм, довжина гусені — 14–18 мм.
Увечері метелик проникає до вулика і на стільники, у щілини та в сміття на дні відкладає яєчка. Протягом 26 днів свого життя самиця може відкласти до 2–3 тисяч яєць, з яких, залежно від температури, через 5–12 днів виходять маленькі гусениці й починають жаді-бно поїдати віск та пергу, прокладаючи в стільниках ходи і снуючи павутину. Від пошкодження стільників з розплодом личинки бджіл гинуть. Розвиток молі — від яйця до метелика — триває приблизно 49 днів, а то й довше.
Особливо сильно міль пошкоджує стільники у сховищах рамок, якщо пасічник туди не навідується, не контролює їхнього стану. Гусениці повністю з’їдають не лише віск стільників, а й старі кокони лялечок бджіл, а потім і екскременти, власні та залишені попередніми поколіннями гусениць. За таких умов метелики виводяться дедалі дрібнішими. Рамки з сильно пошкодженими стільниками вибраковують і перетоплюють на віск.
Аби не допустити цього, стільники у сховищах періодично оглядають, навіть якщо вони утримуються в щільно зачинених ящиках. Для боротьби з восковою міллю уражені нею запасні стільники обкурюють сіркою в не заселених бджолами вуликах, ящиках або в щільно зачинених приміщеннях. Обкурювання повторюють через тиждень, а потім ще через 15–20 днів.
При 10°С морозу воскова міль гине на всіх стадіях розвитку, тому взимку стільники доцільно зберігати в холодних приміщеннях. Гине вона й за температури 48°С у термічних камерах, якщо витримати її там 4 години. Шкідника відлякують за допомогою різних рослин, запахів яких він не витримує: листя волоського горіха, чебрецю, полину, часнику, пижма, кірок плодів цитрусових. Їх кладуть у вулики та ящики, де зберігаються стільники.
Цікаво зазначити, що в сильних сім’ях бджоли самі оберігають стільники від воскової молі. А тому навесні за теплої погоди, десь наприкінці квітня — на початку травня, запасні стільники забирають на пасіку і ставлять у вулики сильних сімей за вставні дошки. Під дошкою і над нею мають бути щілини для проникнення бджіл до рамок. До того ж, коли треба буде розширити гніздо — рамки завжди будуть “під рукою”.
Серед численних видів павуків також є вороги бджіл. Найчастіше вони, разом зі шкідливими комахами, стають здобиччю хрестовика, домового павука та бокохода.
Під осінь хрестовика можна зустріти всюди — у лісі й у саду, на горищі й у сараї, а нерідко й на пасіці між кущами розіпне він свої великі сіті, до яких потрапляють бджоли, іноді й матки.
Ще ближче до здобичі поселяється домовий павук, який розпинає невеличкі тенета під прилітною дошкою чи під дашком або дном вулика, а то й усередині знайде собі куточок. Тож на пасіці треба всюди знищувати павутину, павуків та їхні кокони. Зовсім безкарно полюють на бджіл та джмелів павуки-бокоходи. Вони схожі на крабів, тому їх ще називають крабовими павуками. Ловильних тенет вони не тчуть, а вистежують здобич на квітці, набувши її кольору. Якогось ефективного способу боротьби чи захисту від них не існує, та добре, що бокоходів у природі значно менше, ніж хрестовиків та домових павуків.
Крім комах та павуків (останні до комах не належать), великої шкоди пасіці можуть завдати миші. У сховищах вони спроможні зіпсувати всю вощину. Восени та взимку миші через льоток проникають до вулика з бджолами, влаштовують там гнізда, розплод-жуються і поїдають мед, пергу, стільники, мертвих бджіл, а іноді й живих. Запах мишей бджолам настільки неприємний, що вони навіть не відбудовують пошкоджених ними стільників. Тому з мишами треба вести невтомну боротьбу, застосовуючи профілактику, особливо під час підготовки до зимівлі.
Аби миші не проникли у вулик, на льотки слід ставити металеві решітки, винищувати їх за допомогою пасток та принад, скажімо, суміші алебастру з цукром або з подрібненим смаженим соняшниковим насінням. Наївшись такої суміші, миші зап’ють її водою, виставленою поруч. У шлунку алебастр затвердіє — і миші загинуть. Вони обминатимуть вулик, якщо біля нього розкидати стебла чорнокореня або будяку, небезпечні для них і реп’яхи лопуха, якими затуляють нори.
Чимало у бджіл ворогів і серед пташок, але полювати на них не рекомендується, оскільки користі вони приносять значно більше, ніж збитків, винищуючи величезну кількість шкідників сільськогосподарських рослин. Якщо ж вони зграями нападають на пасіку, то їх відлякують пострілом з рушниці. Відлякують їх і за допомогою магнітофона, прокручуючи записи тривожних криків пташок або голоси хижих пернатих.
Звісно ж, це далеко не повний перелік тих, хто шкодить бджолам, навіть серед комах. Ще існують паразити та різноманітні інфекційні захворювання, але то вже окрема тема.
В. Бабенко