Володимир Клименко: перш ніж починати виробництво, необхідно подумати, куди вироблену продукцію збути

Другий рік поспіль урожай зерна в Україні сягає 40 млн т. Це закономірність чи випадковість? З таким та кількома іншими питаннями заступник головного редактора “Пропозиції” Юрій Михайлов звернувся до генерального директора Української зернової асоціації (УЗА) Володимира Клименка.

Володимир Клименко. Після двох неврожайних років, коли виробництво зерна спустилося на саме дно — 24,5 млн т, — вийшло так, що система спрацювала, і врожай становив 40 млн т зерна.
На мою думку, тут зіграли свою роль кілька факторів. По-перше, позиція Президента України змусила по-іншому поставитися до проблем сільського господарства місцеву владу. По-друге, дається взнаки проведена земельна реформа. По-третє, вагомими були дії Кабінету Міністрів, який розробив механізми пільгового кредитування сільського господарства — мотивація до праці сільгоспвиробників була підкріплена економічними механізмами. Нарешті, треба згадати про списання величезних боргів для сільського господарства. Таким чином, виникли передумови для зацікавлення бізнесу, керівників господарств у сільськогосподарській діяльності.
Одержані 40 млн т зерна мали як позитивні, так і негативні наслідки.
Головним позитивним наслідком цього є усвідомлення всіма, від Президента країни до простого селянина, що синхронна робота може дати зовсім інший результат. По-друге, ми одержали яскравий приклад дії ринкової економіки. Стало зрозуміло, що продовжувати діяти старими комуністичними методами, наприклад, закликами до встановлення “справедливої” ціни, вже не можна — вони не спрацьовують.
Ще один позитивний момент — Україна повертається в ряд світових лідерів виробництва зерна. У цьому році зерно вже експортовано до країн, які раніше пшеницю в нас не купували, — до Японії та Бразилії. А кожна зернина є рекламою українського зерна, нашого сільського господарства.
Зрештою, поява реального товару дала поштовх розвиткові всієї інфраструктури — транспорту, елеваторів тощо.
До недоліків я б відніс відсутність визначених ринків збуту продукції, перевиробництво певних видів продукції, що призвело до зменшення цін. І тут постає нове бачення стратегії виробництва: перш ніж починати виробництво, необхідно подумати, куди вироблену продукцію збути. Виробити — виробили, але далі діяти так уже не можна.
Нині лунає багато закликів: давайте в Державному бюджеті передбачимо чи то 300 мільйонів гривень, а то й навіть мільярд на заставні закупівлі, що дасть змогу знімати з ринку зайву пропозицію. З одного боку, це — вихід, в різних країнах такий механізм діє. А з іншого боку, чому з Державного бюджету необхідно покривати подібні витрати, коли ще до початку виробництва можна було визначити, чого і скільки треба виробляти?
Юрій Михайлов. Складається враження, що нині — та ж сама розгубленість щодо того, що робити з вирощеним зерном. Механізм заставних цін не працює, незважаючи на прийнятий закон “Про зерно і ринок зерна в Україні”, оскільки немає грошей. Прем’єр-міністр знову закликає продавати зерно виключно через біржі, незважаючи на минулорічне рішення Антимонопольного комітету з цього приводу. Знову лунають заяви, що не треба продавати зерно “дешевше за…”. Мінагрополітики збирається оскаржувати біржові угоди, якщо ціна в них його не влаштовує тощо. Враження таке, що ніхто нічому не навчився і жодних висновків з минулорічної ситуації не зробив.
Володимир Клименко. Лікарі кажуть, що лікувати треба не наслідки хвороби, а її причину. Що стосується сільського господарства, то необхідно перейти до роботи на базі точних, науково доведених даних. Сільське господарство повинно прийти до бізнес-планування. А будь-який бізнес-план у першу чергу передбачає не як виробити продукцію, а де її продати? А сьогодні вже приблизно 9 млн га знову відведено під озимі. Отже, в зиму ми ввійдемо з параметрами минулого року. І наступного року результат може виявитися таким самим, як і цього року.
Я не хочу сказати, що ми маємо поганий результат. Іноді в бізнесі доводиться мати справу з не до кінця прорахованими ризиками. І є група бізнесменів, яка вважає, що все одно треба діяти — там життя покаже. Часто це дає непогані результати. Отже, не знаю, куди буду продавати, але знаю, що повинен займатися бізнесом, а куди буду продавати — думатиму пізніше. Це — теж підхід. І якби ми не мали протягом двох останніх років цих 40 млн т зерна, то й згадані проблеми не постали б. Важливо було отримати ці 40 млн т зерна.
Завдання полягає в тому, щоб ми навчилися дуже точно рахувати баланси виробництва та реалізації продукції. Наведу такий приклад. Нині, на середину вересня, на внутрішньому ринку не можна купити ріпак — його просто немає. Одна велика компанія, до речі, член УЗА, змогла купити лише 20 тис. т ріпаку (за планів 60 тис. т) для завантаження власних потужностей з виробництва олії. Спробуйте купити горох — навіть для експорту його вистачає лише на два місяці. А після закінчення експорту наші комбінати хлібопродуктів не можуть знайти горох для себе. Немає жовтого проса, сої — за сезон в Україну імпортується близько 100 тис. т соєвого шроту з Аргентини, Бразилії, Німеччини та ін. Імпортується приблизно 10,5 тис. т соєвих бобів.
Отже, з одного боку, ми шукаємо в бюджеті кошти для викупу надлишків зерна, а з іншого, — цілу низку сільськогосподарських товарів, які можна було виробити в Україні, доводиться імпортувати.
Юрій Михайлов. Наскільки я знаю, на Заході прийнято працювати під форвардні контракти. Наприклад, фермер домовляється про виробництво певних обсягів продукції зі споживачем — елеватором — на певний час за зафіксованою ціною. І починає виробництво тільки після цього. Чому б, наприклад, не перейти в Україні до наведення ладу саме з розвитку форвардної торгівлі? Укладення форвардних контрактів дало б змогу в масштабах країни визначити попит, обсяги можливого експорту. А банки фінансують лише тих, хто такі контракти уклав.
Володимир Клименко. В умовах відсутності управління структурою виробництва, в умовах свідомого перевиробництва навіщо комусь укладати форвардні контракти, наприклад, зовнішньоекономічні, якщо можна за цих умов потім задешево купити товар?
Юрій Михайлов. Наприклад, олійний завод, якому не вистачає ріпаку чи сої, укладає завчасно форвардний контракт з сільгоспвиробниками на вирощування ними цих культур і гарантує їм збут за наперед визначеною ціною. Всі задоволені: олійний завод матиме гарантовано сировину, а виробники — гарантований збут за прийнятною ціною. Крім того, маючи укладений форвардний контракт, виробник може легше отримати банківський кредит. Застосування такого механізму в масштабах країни дасть чітко прогнозовану і керовану картину.
Володимир Клименко. Для одержання банківського кредиту необхідно надати бізнес-план. Для банків головним критерієм видачі позики є наявність у позичальника застави. Якщо необхідна застава є, то, за великим рахунком, банк не цікавить решта речей, у тому числі, що позичальник буде з цією позикою робити.
По-друге, у банків немає якихось методів оцінки реальності наданого форвардного контракту. Якби наявна законодавча база, культура підприємництва відповідала західним зразкам, тоді справді — форвардні контракти стали б потужним інструментом і фінансування виробництва, і прогнозування та управління економікою. За цих умов кредити справді видавалися б під форвардні контракти навіть за умов відсутності у виробника застави. Але в наших умовах банк чудово розуміє, що контракт може бути фіктивним.
Однак тут виникає інше питання. Був укладений реальний контракт, вирощування йде за планом з дотриманням усіх технологій. Але пройшов градобій, і врожай загинув. І вся система стає нежиттєздатною через відсутність в Україні системи страхування сільськогосподарського виробництва. У країні є маса страхових компаній, які, проте, мають нульовий капітал, а зерновий бізнес вимагає наявності великих коштів. Візьміть, наприклад, соняшник. Нині ціна соняшнику — 1000 грн/т. За умов виробництва 3 млн т необхідно застрахувати продукцію на 3 млрд грн. Яка страхова компанія здатна на це? Колись у державі була одна страхова компанія, у якій були сконцентровані великі ресурси, і, можливо, до цього треба повертатися.
Юрій Михайлов. Кабінет Міністрів прийняв постанову щодо обов’язкового страхування врожаю та сільськогосподарських тварин. При цьому страхова премія становить 10 відсотків ціни врожаю. Звідси випливає, що сільгоспвиробник гарантовано втрачає 10 відсотків свого доходу. У той самий час у західних країнах страхування є добровільним, крім того, часто страхові премії субсидуються з Державного бюджету.
Володимир Клименко. У мене є дуже великі сумніви, що ця постанова буде виконуватися. Припустімо, в якійсь області діють дві страхові компанії. А я як керівник, знаючи, хто в них працює, не довіряю жодній з них. Як мене можна змусити застрахуватися?
Страхові компанії повинні мати у своїх штатах достатню кількість кваліфікованих агрономів, які постійно слідкуватимуть за дотриманням виробником технологій. Якщо врожай загинув через градобій, — тут усе ясно. А якщо врожай загинув через недотримання технологій вирощування? Як потім довести, що в загибелі врожаю в цьому випадку винним є виробник? Тобто страхові компанії застраховані об’єкти повинні тримати під повним контролем. Є в нас в Україні такі організації?
Спочатку треба на рівні уряду визначити перелік страхових компаній, які можуть займатися цією діяльністю, ліцензувати їх. Хіба може клієнт самостійно перевірити, наскільки міцним є фінансовий стан певної страхової компанії? Держава повинна дати гарантії, що у разі загибелі врожаю через стихійне лихо страхова компанія повністю відшкодує збитки. Необхідно прийняти закон, що страхові компанії, які займатимуться цим видом діяльності, нестимуть солідарну відповідальність. Ці відібрані компанії повинні створити спільний фонд, застрахувати цей фонд у потужної західної страхувальної компанії.
Слід повністю переглянути всю систему страхування в сільському господарстві, і все розписати в окремому законі.
Що стосується розміру страхових премій у 10 відсотків урожаю, то за того рівня доходів, який нині існує в сільському господарстві, віддати ще 10 відсотків... Кредит у банках — 30 відсотків, 10 відсотків віддай страховикам. Виникає питання: хто на кого працює? Як сільгоспвиробник може за таких умов отримати прибуток? Навіщо тоді взагалі працювати?
І питання про банківську ставку є складним. З одного боку, банкіри кажуть, їм необхідно розвивати інфраструктуру, відкривати відділення на рівні районів. Начебто, справедливо. Але ж і сільгоспвиробникам треба розвивати інфраструктуру, оновлювати машинно-тракторний парк. Кабмін трохи притиснув банки, заявивши, що буде компенсувати банківську ставку тільки тим, у кого вона не перевищуватиме 24 відсотки, дивись, і кредити подешевшали.
З іншого боку, відсотки по кредитах — це макроекономічне питання, тут відіграє свою роль, у тому числі, й обсяг грошової маси в країні, який регулюється Нацбанком. Наприклад, якщо банківську ставку зробити в 10 відсотків, то за один день банки залишаться без грошей — їх негайно розберуть під кредити. Гроші мають таку саму ціну, як і будь-який інший товар. І якщо їх замало, то й ціна на них велика. Але треба визнати, що ставки по кредитах для сільського господарства не відповідають тому, що повинно бути.
І знову ж таки, хто створює паніку на ринку? Банки, які вимагають повернути кредити до 1 вересня. Люди тільки-но зібрали врожай, а тут на них тиснуть щодо повернення позики. І в найбільш несприятливий момент всі кидаються продавати продукцію. Чому б не прийняти закон про кредитування сільського господарства, в якому б було чітко виписано, що банківські ставки для сільського господарства не повинні перевищувати певного рівня, а кредити повинні надаватися на термін мінімум до 1 січня.
Треба поставити під контроль елеваторну промисловість. Довести зерно до потрібної кондиції можна тільки на елеваторі. Виробник привіз зерно на елеватор, а там такі розцінки, що... Тому держава повинна забезпечити пільгове зберігання зерна на елеваторах і взяти під контроль тарифи за зберігання зерна.
Юрій Михайлов. У західних країнах дуже великі обсяги перевезень здійснюються водними шляхами — по річках та озерах: Дунай, Рейн, Міссісіпі, Великі озера тощо. Чому в Україні основні перевезення здійснюються залізничним транспортом?
Володимир Клименко. Наш залізничний транспорт — дуже цікава система, і цікава, передусім, додатковими зборами. Залізниця постійно рапортує, що її тарифи є найменшими у світі, але мовчить про те, що у багатьох випадках додаткові збори перевищують сам тариф. Зернова асоціація на Кабміні пропонувала залізниці ввести лише один тариф — ніяких інших додаткових зборів. Коли людина купує залізничний квиток для проїзду, вона сплачує саме за проїзд. Але ж вона не повинна додатково сплачувати переговори машиніста з диспетчерами. А от із товарними перевезеннями починається: додаткові збори за переведення стрілок, за роботу світлофорів, за подачу вагонів і локомотиву тощо. Я вже не кажу про додаткові побори під час відвантаження у вигляді грошей та пляшок для начальників станцій, машиністам... Встановіть єдиний тариф, за якого б підприємець знав, скільки коштує перевезення з одного пункту до іншого. Раніше була така система — тонно-кілометр. Але це питання для нашої залізниці — як свята корова в Індії.
Це призвело до того, що в радіусі 150–200 км від морських портів зерно перевозиться тільки автомобілями. Укрзалізниця сама винна у скороченні обсягів перевезень залізницею.
Безумовно, річковий транспорт є реальною альтернативою залізниці. Був час, коли в Україні ніхто не хотів купувати елеватори — не було товару. Навіщо купувати склад, якщо в ньому немає чого зберігати? З’явився товар — почалося відродження елеваторів, у тому числі річкових. Ціла низка річкових елеваторів уже знайшла нових господарів.
Проте в перевезенні внутрішніми водними шляхами існують певні проблеми: недостатня кількість барж, складність проходження шлюзів на Дніпрі — іноді доводиться довго чекати. Але найближчими роками транспортування вантажів річками повинно розвинутися.
Юрій Михайлов. Уряд запевняє, що в Україні є всі передумови для виникнення ф’ючерсного ринку...
Володимир Клименко. При всіх складнощах таке завдання реалізувати можна і треба. І колись же треба починати. Усе залежить від законодавчого середовища, наскільки воно сприятливе для виникнення ф’ючерсного ринку.
Інше питання, хто саме є засновником ф’ючерсної біржі. Я вважаю, що засновниками ф’ючерсної біржі могли б стати, наприклад, тридцять найбільших банків України, які могли б сформувати достатній статутний фонд. Я не виключаю, що однією з цілей створення великого статутного фонду могло б бути спорудження потужного портового елеватора на мільйон тонн зерна (і засипати його зерном).
Створювати ф’ючерсну біржу на базі вбогих сільгоспвиробників не можна. А створювати біржу на базі організації, яка має 100 м2 приміщення, п’ять телефонів і кілька працівників, — звісно, з цього нічого не вийде.