Вітай бджолу на Зосима...

Нині вже достеменно відомо: бортництво як форма громадської життєдіяльності виникло раніше від землеробства. Поруч із рибальством та мисливством пасічництво було основним заняттям наших пращурів. Мед та віск широко використовувалися в обрядових дійствах та в культових спорудах. А, скажімо, закріплення угод київських князів обов’язково завершувалося частуванням знаменитим медовим трунком. Тому й торгівці, які пливли “із варяг у греки”, вважали за честь придбати на Русі славетної медівки. Численні історичні знахідки, що збереглися від тих часів, засвідчують: якщо людина тримала власну пасіку, це підкреслювало її більш високе суспільне становище. Навчившись професійно займатися бджільницьким промислом, прадавні українці віддали шану маленькій комасі, величаючи її “божим створінням”. Відтак у бджоли і покровителі: святі Зосим та Савватій.
За наших часів бджільництво розвивалось досить стабільно. Так у 1995 році Україна досягла рекордного показника у виробництві меду: 62,7 тис.т. Навіть отримуючи його щорічно на пасіках усіх категорій господарств від 40 до 60 тис. т, ми входили в п’ятірку найбільших виробників цього продукту у світі. Півроку тому, зібравшись на свій 4-й з’їзд, пасічники були змушені констатувати: за останні десять років майже зовсім перестав існувати громадський сектор, зникли міжгосподарські підприємства, пасіки КСП, бджолорозплідники. Останні майже всі приватизовані. Єдине тішить: з них лише кілька змінило профіль своєї діяльності. Економічні негаразди вплинули і на роботу районних та обласних спілок пасічників. Та найбільшої шкоди завдала бджільництву нинішня сувора зима. Ці та багато інших проблем і спонукали міністра аграрної політики України Сергія Миколайовича Рижука чи не вперше в історії існування аграрного відомства провести селекторну нараду з єдиного питання — стану справ у галузі бджільництва.
Розпочинаючи розмову з тими, хто зібрався в студіях селекторних нарад у регіонах, Сергій Миколайович зазначив, що безперечно є опоненти, які не вважають цю проблему настільки актуальною, аби обговорювати її в такому широкому колі, але для міністерства всі галузі важливі. “Всім нам, керівникам і спеціалістам у системі АПК, — сказав він, — потрібно глибше усвідомити те, що часто недооцінюється у нашій повсякденній діяльності. А саме: бджоли є важливою і невід’ємною часткою живої природи, вони своєю запилювальною роботою формують урожай насіння і плодів ентомофільних сільськогосподарських культур, забезпечуючи непомітний на перший погляд відтворний процес у рослинному світі. Бджіл утримують тільки на пасіках. Скрізь, де є сади, де вирощують польові, овочеві, баштанні культури і взагалі запилювані бджолами рослини, мають бути пасіки. Тому чисельність бджолиних сімей слід регулювати всіма заходами, які дали б змогу розвивати різні форми пасік — від дрібних любительських до великих спеціалізованих.
Таких втрат бджіл, як цього року, ще не знала наша держава. І хоча картина строката, у деяких регіонах загинуло від 25 до 50% бджолосімей. До речі, щороку їх стає дедалі менше. І якщо у 1994 році, найбільш сприятливому для галузі, налічувалося 4,2 млн бджолосімей, то станом на 1 січня нинішнього року — 2,8 млн. Страшно сказати: скорочення відбулося на 34%, а в таких областях, як Волинська, Луганська, Тернопільська і Херсонська, більш ніж наполовину”.
Нагадуючи про лікувальні та профілактичні властивості меду, Сергій Миколайович підкреслив: “Японці, які пережили Хіросіму та Нагасакі, сьогодні стали лідерами довголіття, адже широко використовували в харчуванні продукти бджільництва. За останні 30 років споживання меду в Японії зросло в п’ять разів, а використання маточного молочка — з 1,5 до 200 т на рік. Тут на державному рівні здійснюється програма, згідно з якою кожна дитина отримує добову норму маточного молочка. А в сусідній Росії серед заходів, спрямованих на оздоровлення населення, розробка та впровадження харчових біологічних добавок на основі продуктів бджільництва є однією з актуальних, і держава активно підтримує підприємництво в цьому напрямі.
Водночас у нас через економічні негаразди і нерозуміння, а подекуди й через відсутність інформації, споживання меду знижується, практично не використовуються в харчуванні маточне молочко, квітковий пилок, перга, інші продукти бджільництва. Виробництво дитячого харчування на основі бджолиних продуктів узагалі відсутнє. Як таке може бути? У цілому по країні на душу населення виробляється 0,5 кг меду, а споживається й того менше. Я просто шкодую, що раніше не провів таку нараду і не взявся обома руками за цю проблему”.
Окремо міністр аграрної політики зупинився на питанні запилення культур, адже відомо, що 70% роботи бджоли припадає на запилення. Недооцінка цього чинника, на думку Сергія Рижука, дуже часто призводить до хибних висновків щодо низької врожайності сільгоспкультур. “Наука твердить, — говорить він, — що для нормального запилення необхідно утримувати 2,5 бджолосім’ї на 1 га посівів. У нас цей показник — півсім’ї. В окремих областях ситуація просто катастрофічна. Соняшнику сіємо щороку чимало, а врожайність отримуємо 89 ц/га. Без бджоли нічого й займатися культурою! У Луганській області, наприклад, посіви соняшнику зросли в 1,4 раза, а валовий збір зменшився на 15%, на дві третини скоротилася кількість бджолосімей. Або Херсонська область. Площі під соняшником збільшились у 1,2 раза, врожайність одна з найнижчих по Україні — 6,2 ц/га, на гектарі ентомофільних культур утримується лише 0,1 бджолосім’ї. Безумовно, низька врожайність соняшнику в багатьох регіонах зумовлена не лише проблемою недозапилення, але й відкидати її не можна. Адже науковці твердять, що при нормальному запиленні врожайність соняшнику підвищується на 40–50%. Уявіть: якщо хоча б на 20% збільшити врожайність за рахунок бджіл, то можна було б отримати додатково 650 тис. т соняшнику. А з урахуванням іншої продукції виручена сума сягала б 1 млрд грн. От і судіть про роль галузі бджільництва в АПК”.
Конструктивний тон розмови наради підтримав і директор відомого в Україні та за її межами Інституту бджільництва ім. П. Прокоповича Леонід Боднарчук: “Бджільництво при всіх негараздах у сільському господарстві зберегло себе як галузь, успішно витримало болісне входження в ринкову економіку. Цьому в основному сприяло те, що приватний сектор у бджільництві становив 80%, і те, що в пасічництво йшли і йдуть люди одержимі, для яких це і професія, і хобі на все життя.
Найвищий прибуток в галузі забезпечується за рахунок запилення 5 млн га ентомофільних культур. Це одна із складових технології вирощування цих рослин. Шкода, що прибутки від галузі рослинництва поки що не впливають на розвиток бджільництва. У проекті Закону “Про бджільництво” ця позиція була врахована. Та ліквідована, на жаль, при подальшому погодженні в Мінфіні та Мін’юсті. Серед низки питань, які необхідно розв’язати найближчим часом, — відновлення бджолосімей та збільшення їх до 6 млн. Зима цього сезону розпочалася рано і була досить тривалою. Часто й різко змінювалися температури. Бджоли спожили надмірну кількість корму для стабілізації мікроклімату в гнізді, почали хворіти. Безоблітний період становив 5 місяців. Негативно вплинули на ситуацію і безпечність деяких бджолярів, і невчасна боротьба з кліщем, і наявність меду з домішками паді та пізнє згодовування цукру. Як результат, ми втратили стільки бджолосімей, скільки не втрачали за 10 останніх років”.
Детально проаналізувавши кількість бджолосімей по областях, директор Інституту запропонував вжити заходів, аби збільшити її кількість у кожному з п’яти бджільничих регіонів (так розподілена Україна) на 100–150 тисяч сімей, а в кожній області — щонайменше на 25–30 тисяч. Для цього необхідно припинити стихійний неконтрольований експорт воску за кордон. Звернути увагу на реалізацію бджолопакетів на експорт. Особливо в західному регіоні, який спеціалізується на розведенні бджіл. На спільному засіданні ради асоціації “Укрбджолопром” та Президії Спілки пасічників України Інституту бджільництва ім. Прокоповича було доручено розробити проект закону про запилення, погодити його з департаментом рослинництва Мінагрополітики і подати до Верховної Ради України.
Не оминувши і такої складної та водночас важливої проблеми, як селекційна робота, Леонід Боднарчук підкреслив, що “в результаті посиленої метизації Україна могла повністю втратити аборигенні породи бджіл. І особливо це стосувалось української степової бджоли. Та завдяки напруженій роботі селекціонерів створено 4 типи чистопородних порід бджіл української степової та 3 типи карпатських. Триває процес формування чотирьох племзаводів. У 2001–2002 роках атестовано 12 племрозплідників та 24 племінні пасіки, а також створено та атестовано селекційний центр Інституту бджільництва. Переконаний, що ця спільна праця науковців та селекціонерів дасть можливість забезпечити пасіки високопродуктивним племінним матеріалом. Звісно, за фінансової підтримки селекційної роботи з боку держави”.
Учасники селекторної наради — а серед них були і керівники, і науковці, і суб’єкти племінної справи, і представники переробних підприємств, і пасічники — висловили чимало цікавих пропозицій. Зокрема, щодо створення в кожній області, а можливо, і в районі Будинків меду. І не лише для торгівлі медом та продукцією бджільництва, а й для пропаганди самої справи, наукових знань про галузь і т. ін. Микола Іванович Горбенко, голова правління ВАТ “Дніпропетровськбджолоагросервіс”, привернув увагу міністра до такого питання, як підготовка кадрів. Колись у кожному районі працювали зоотехніки з питань бджільництва. Нині ж немає навіть реальної картини галузі, не проводиться ревізія бджолиних сімей, пасічникам не надається методична допомога. Наталя Дмитрівна Сенчук, голова Полтавського обласного товариства пасічників, запропонувала, наприклад, створити в кожному регіоні комісію з кількох спеціалістів, які провели б комплексне обстеження пасік усіх форм власності. Директор приватного підприємства “Хмельницькмед” Олексій Михайлович Горелік вважає, зокрема, що потрібно негайно вирішити питання з пільговою закупівлею цукру для пасік. А ще віднайти кошти і зупинити продаж бджолиних сімей до Польщі та Росії. На проблемі виробництва вощини зупинилась Антоніна Іванівна Черкасова, директор Полтавського філіалу Інституту бджільництва: “Гадяцький завод свого часу виробляв віск та вощину для всієї галузі. Два роки тому ділки незаконно створили на заводі два підприємства, розпродали унікальне обладнання, розпорошили кадри. Нині вощина та віск випускаються в малих обсягах, низької якості, що не відповідає чинним стандартам”. Ця ситуація потребує вивчення відповідною комісією. Словом, ті, хто зібрався в студіях, виявилися не байдужими до теми обговорення. А ті, кому ця розмова була нецікавою, залишили нараду на самому її початку, як-от у Білій Церкві Київської області. Тут взагалі не спромоглися зібрати зацікавлених осіб та пасічників, бо до зали селекторних нарад прийшло всього три чоловіки. Мабуть, для “галочки” місцевого керівництва...
Завершуючи зустріч, міністр аграрної політики Сергій Рижук звернувся до керівників обласних та районних ланок управління з проханням розробити і здійснити комплекс заходів з реанімації галузі бджільництва, створити в кожному регіоні спілку пасічників, відновити роботу бджолоконтор. Адже це їхня робота — допомогти пасічникові з необхідним реманентом, ліками, реалізацією виробленої продукції. Для координації правових взаємин між землеробами та бджолярами потрібно залучити сільські ради. Бо це і питання реєстрації пасік, і їх кочівлі, і оплати роботи, і збільшення посівів медоносних трав, і випадків потрави бджіл та викрадення їх тощо.
Зі свого боку міністерство, пообіцяв міністр, зробить усе можливе, аби забезпечити сприятливі умови функціонування бджільництва: буде продовжено роботу з розробки та впровадження нових нормативно-правових документів, посилено увагу до наукових досліджень у бджільництві, збільшено фінансування атестованих племінних господарств з коштів, виділених на виконання Державної програми селекції у тваринництві, а головне, продовжено роботу з підтримки галузі за рахунок Програми фінансової підтримки виробництва продуктів рослинництва і тваринництва...
Як, чому і коли весняним опікуном бджіл став святий Зосим (церковне свято, 30 квітня), можуть відповісти хіба що священики. Та насправді маленьку працелюбну комашку, “боже створіння”, здатна й мусить захистити лише людина, якій бджола так віддано служить. Тому на Зосима сподівайся, а сам пильнуй.
Підготовлено прес-службою
Мінагрополітики