Спецможливості
Агробізнес

Віталій Саблук. Синдром постсоціалістичної економіки

28.10.2016
3618
Віталій Саблук. Синдром постсоціалістичної економіки фото, ілюстрація
Віталій Саблук, заступник директора ННЦ «Інститут аграрної економіки», член НГО «НЕП»

У багатьох країнах комуністичного табору і, звичайно, в СРСР, приватне підприємництво прирівнювалось до карного злочину. В тому числі індивідуальна сільськогосподарська діяльність громадян. Лозунги за 25 років змінились. А правове поле, регуляторна політика і, особливо, ментальність, — практично ні. Про всі нюанси вітчизняного та європейського оподаткування сільгосппідприємців propozitsiya.com розповів заступник директора ННЦ «Інститут аграрної економіки», член НГО «НЕП» Віталій Саблук.

У сільському господарстві диспропорція економічних свобод для мільйонів громадян, які формують приватний підприємницький сектор, і сільгосппідприємств, які є правонаступниками радянських прототипів — колгоспів, радгоспів та їх трестів, що формують корпоративний сектор, надзвичайно разюча! Дискримінаційне положення приватного сектору перед корпоративним досягло апогею в усіх площинах — у податкових пільгах, у прямій підтримці, у доступі до знань та організованого ринку.

В європейських країнах економічні свободи розподілені навпаки. Вони в першу чергу надані громадянам, а не юридичним особам.

Податкові привілеї

Право займатись індивідуальною діяльністю самостійно та мати з цього доходи є головним конституційним привілеєм громадянина будь-якої розвиненої країни, для чого не треба ходити в податкові за якоюсь там реєстрацією. Майже всюди ця діяльність, яку часто називають прибутковою, ділиться на сільськогосподарську (1), промислову (2) чи самостійну фахову (адвокати, аудитори, ветеринари тощо) (3). Іншим видом діяльності громадянина з метою одержання доходу є несамостійна праця (зарплата) (4).

В законах про доходи (прибутки) фізичних осіб будь-якої розвиненої країни містяться нормативи щодо доходу громадян від капіталу. Типово їх ділять на доходи від дивідендів (у тому числі від виплат на долі чи акції сільгосппідприємств, після того, як ці підприємства сплатять «корпоративні» податки) та цінних паперів (5), доходи від здачі в оренду (6) та доходи від пенсій і страховок (7).

Отже, сім частин закону, сім розділів декларації, які будь-яка особа зобов’язана заповнити.

Основним податком для більшості фермерів практично всіх європейських країн є податок із доходів (прибутків) фізичних осіб, а основними формами господарювання є індивідуальне, сімейне фермерство без створення юридичної особи та прості товариства громадян, створені на основі договору, що дозволяє оподатковувати не результат діяльності товариства, а окремо кожну його частку пропорційно участі громадянин-учасників.

Для власноруч працюючих фермерів законодавчо встановлено норми, які ми б, з огляду на наші стереотипами сприйняття, назвали б нормами для групи фізичних-осіб платників єдиного податку. І, у противагу нашому податковому законодавству, ні в них, ні в інших європейських податкових законах ви не знайдете «нашої» 4-ї групи платників. Як зазначив керівник проекту «Українсько-німецький діалог» доктор Зассе на комітетських слуханнях по сімейному фермерству 12 жовтня 2013 року, в Європі всі юридичні особи та навіть фізичні, які «не вписуються» в ці рамки, оподатковуються на загальних підставах.

Головні податкові привілеї в розвинених країнах прописані саме в законах про оподаткування громадян. Вони ніяк не стосуються компаній чи їх власників, для яких в Україні створили спеціальну 4-ту групу  і«зачинили» її від доступу працюючих у сільському господарстві громадян-приватників.

Головні привілеї в Європі:

нульова ставка податків до певної величини доходу (прибутку) від індивідуальної діяльності громадянина;

можливість не відображати дохід (прибуток) від індивідуальної сільгоспдіяльності, якщо він менший за встановлену «нижню межу». В Німеччині, наприклад, така нижня планка — 900 євро в рік на одну особу. Проте будь-яка ділянка землі повинна декларуватись, як і сільгоспдіяльність, яка на ній здійснюється, якщо дохід є вищим за «нижню межу». Тобто, щоб одержати нульову податкову ставку, потрібно обрахувати податкову базу. Це правило «кнута і пряника» є, до речі,  одним із запобіжників проти тіньового виробництва;

—звільнення від ведення бухгалтерського обліку та можливість обраховувати дохід по нормативу на гектар чи на корову в разі, якщо ферма (господарство) чи її частина, яка припадає в разі спільного господарювання на одну особу, менша за встановлений законом розмір. У тій же Німеччині — це 20 «сільськогосподарських» гектарів або 50 гектарів лісових насаджень. Середній норматив доходу в такому разі — 350 євро з гектару в рік для сільгоспземель. Він враховує все, тому норматив доходу від утримання корів, якщо їх не більше ніж 50 голів на цих 20 гектарах, — нуль;

можливість платити ПДВ як відсоток від ціни по компенсаційним ставкам, які в декілька разів нижчі від «звичайних відсотків», по яким платять цей податок всі інші, обраховуючи свою додану вартість. Дозволяється не вести «податковий» облік, всю цю «важку» для пересічного працівника писанину з вхідним і вихідним ПДВ. У деяких країнах таке право дається і середньорозмірним господарствам, і навіть фермам із реєстрацією юрособи, але всі (!) надають його в першу чергу для підтримки малих ферм, інколи суттєво посилюючи: Чехія дозволяє не сплачувати ПДВ при обороті господарства до 31 тисячі євро на рік, Франція компенсує найменшим власноруч господарюючим фермерам-громадянам, які потрапляютьють в цю «групу спрощенців-єдинщиків» згідно їх законодавства. 

Це «джентльменський набір» привілеїв «капіталістичного Заходу» для самостійно господарюючих селян, щоб вирівняти їх можливості конкурувати з великими індустріальними агрогосподарствами заради збереження соціальної спрямованості сільської економіки, утримання високого рівня зайнятості, підняття самоспроможності сільських громад, нарощування масового попиту на продукцію інших галузей своїх економік як результату достатньо високих доходів від господарювання у переважної маси самотужки працюючих громадян у сільській місцевості.

Ці привілеї не доступні для сільгосптоваровиробників — юридичних осіб. Вони ніде не звільнені від податку на прибуток і податок на виплату дивідендів засновникам (в Німеччині 15% і 25%). Тож фізична особа, якщо не працює в своєму господарстві (і оподатковується по доходу від капіталу), одразу втрачає більш ніж третину у порівнянні із громадянином, який займається фермерством як індивідуальною діяльністю.

Які ж привілеї, в тому числі податкові, мають інші виробники в європейських країнах, в тому числі великі фермерські господарства та сільгосппідприємства? Список досить широкий. Це і можливість «переносити» збитки попередніх періодів для зменшення прибутків поточного року, і прискорені методи амортизації нової техніки, обладнання, споруд, і право продовжувати «фермську книгу» при переході власності від батька до сина, і пільгове оподаткування інновацій природо- і енергозберігаючого характеру тощо.

Переважна більшість опитувань фермерів в ЄС показує, що середні та великі фермери і керівники сільгосппідприємств на перше місце за важливістю для себе ставлять вищезазначені привілеї, в той час, як малі фермери, які господарюють без реєстрації юрособи, на перше місце за дієвістю ставлять привілеї згідно законів про оподаткування доходів громадян. Ці ж податкові привілеї для малих виробників, які виписані в законах про оподаткування індивідуальної діяльності і доходів громадян, за думкою фермерів і багатьох експертів, є більш дієвими, ніж пряма підтримка.

Пряма підтримка

Це друга, після податкової, площина, в якій сектор індивідуальної занятості громадян знаходиться в суттєво гіршому положенні, ніж корпоративний сектор.

В європейських країнах пряма підтримка доходів «на працюючого малого фермера» за

обсягом не менша, а то і більша, ніж підтримка виробництва «на гектар». У Німеччині у 2014 році самостійно працюючим на своїх фермах людям (так звані статті соціального спрямування) надано €3,7 млрд підтримки (€2,2 млрд на часткову компенсацію пенсійних відрахувань, €1,5 млрд на часткову компенсацію медичних та соціальних страхових внесків),  і лише €3 млрд розподілено між всіма виробниками «на гектар».Особливості фінансової підтримки фермерів у Німеччині

Неважко провести розрахунки: навіть, якщо взяти всіх майже 700 тисяч працюючих у сільському господарстві Німеччини, то на одну особу припадає понад €5,2  тисяч. Якщо взяти всі 16,75 млн гектарів сільгоспугідь країни, то на 1 припадає лише €179. Зауважу, що малі виробники теж одержують підтримку на свої гектари, в той же час наймані працівники нечисленних сільгосппідприємств, заможні великі фермери у доступі до статей «соціальної» підтримки суттєво обмежені. Типово, в перерахунку на найманого працівника така підтримка в європейських країнах не буде надаватися, більше того, роботодавець буде зобов’язаний брати на себе частину соціального страхування найманця як відсоток від його заробітної плати, що теж зменшуватиме прибутки підприємства і, відповідно, суму, яка розподілятиметься між засновниками.

Доступ до знань, практик та до організованого ринку

Це третя площина нерівноправності між приватним і корпоративним секторами в Україні. Багато хто чув від європейських фермерів, що членські внески в сільськогосподарські палати чи іншого подібного роду організації по-суті є скритими податками. Це — правда. В більшості європейських країн діє правило зв’язаної умови — фермер має доступ  податкових пільг чи прямої підтримки, якщо він сплачує з кожного гектару чи кожної голови худоби €10-20 внеску. Ці кошти подвоюються-потроюються бюджетними субсидіями і спрямовуються такими організаціями на постійне підвищення знань, на поширення передових практик і навичок серед всіх фермерів. Тобто, платять більше великі, бо в них більше гектарів чи поголів’я, а вчаться всі однаково. Така діяльність палат додатково посилюються оплаченою за рахунок держави чисельною спільнотою експертів-дорадників. В австрійській Штирії, наприклад, кількість одноденних занять для фермерів-членів палат — 38-40 на рік або приблизно три заняття в місяць. Діяльність палат є одним із найважливіших інструментів аграрної політики у підвищенні продуктивності і врожайності на фермерських господарствах, у посиленні гарантій щодо відповідності їх продукції найновішим вимогам харчової безпеки, в упередженні розповсюдження епідеміологічних хвороб. Саме тому такого розриву у врожайності зернових чи продуктивності молочних корів між малими та великими виробниками як у нас, в Європі — немає.

На повну протилежність до української системи, в Європі для фермерів, які маркетують свою продукцію власноруч, немає обмежень у доступі до кінцевого споживача. Навпаки, їм дозволено більше, ніж іншим. На суботніх ярмарках дозволено торгувати тільки їм, ніяких посередників — лише особисто члени фермерської сім’ї. Стіни та стеля доброї половини італійських, французьких чи швейцарських прифермських сироварень покриті шаром плісняви і не відповідають сучасним вимогам харчової безпеки, однак 100-200-х річна історія безпечного споживання продукції з цих ферм, відповідальність фермерів, що від батька до сина усвідомлено покроково слідують перевіреній технології за таких умов і дорожать довірою до себе зі сторони клієнтів, більшість із яких знають у лице, з якими спілкуються щосуботи, вважаються контролюючими органами більш надійним запобіжником від неякісного продукту, ніж відеокамери і кваліфікація найманих робітників на сучасних сільськогосподарських і харчових підприємствах. До самозайнятих фермерів застосовується нагляд, їх відносять до найбільш благонадійної групи виробників по харчовим ризикам. Інші – під постійним контролем, торгують на загальних правилах, ніяких поблажок.

Українські реалії

Нерівність прав між приватним і корпоративним секторами в українському сільському господарстві, у протилежність до європейських реалій, не є новим явищем. Вона не виникла в останні роки, а є наслідком особливостей регуляторного поля, яке нам дісталось «у спадщину» з часів державно-соціалістичної економіки. Деякі міжнародні експерти називають це синдромом постсоціалістичної економіки. Більше того, прірва між економічними свободами двох секторів збільшилась саме десятиріччя – півтора назад, і не стільки за рахунок розвитку одного, корпоративного, хоч він і одержав значні привілеї, а в більшій мірі через ігнорування прав виробників іншого, приватного. Фермерство як індивідуальна діяльність громадян до цих пір не має своїх рамок ні в податковому, ні в соціально-пенсійному, ні в харчобезпековому полі.

Перші кроки по виправленню ситуації почали робитись лише в останні роки. Прийняття поправок до закону «Про фермерські господарства» щодо сімейних господарств – перший із них, який, окрім іншого, визначає можливість самоідентифікуватись у податковому полі всім членам сім’ї через голову господарства. Такий підхід практикується в багатьох країнах Європи, часто його називають правом сплітінгової ставки. На черзі законодавчі ініціативи щодо виділення індивідуально та сімейно самозайнятих громадян в окрему групу платників податків по аналогії із правами, які надаються в ЄС-країнах для індивідуальної діяльності.

Обраний шлях має як своїх прибічників, так і критиків. До конструктивної критики слід віднести позиції ряду експертів, які хоча в цілому і підтримують швидкі кроки щодо вирівнювання прав громадян з юридичними особами, все ж зазначають, що обраний механізм більш складний, ніж той, яким користуються громадяни Європи. Позиція слушна – відобразити права громадян в Податковому та Господарському кодексах та інших законах, зокрема «Про податок з доходів фізичних осіб» було б найбільш відповідаючим європейським правилам підходом. Однак, по-перше, чи готова до таких кардинальних змін законодавча та виконавча влада, і навіть, якщо так, це потребуватиме значної кількості часу і зусиль. По-друге, багато питань виникатиме із використанням спільно-сумісної власності членів сім’ї  одним, декількома чи всіма її членами, що потребуватиме врегулювання в інших сферах законодавства. Тож обраний підхід (через окрему податкову групу), погоджуючись із зауваженнями, але зважаючи на короткострокові цілі, все ж виглядає прийнятним.

Більше хвилювання викликає неконструктивна критика і побудовані на ній спроби ще більше викривити нерівність у законодавчому полі. Деякі експерти, відверто заявляючи, що не бачать у майбутній моделі сільського господарства малих до 40 гектарів чи до 100 корів самозайнятих господарств, намагаються пропагувати підвищення податкового навантаження для всіх виробників через введення єдиного податку з гектару. Їх головний аргумент – боротьба із тіньовими підприємцями, які на усній основі домовляються про оренду паїв за 400-500 кг зерна та за готівку наймають техніку для сівби, обробітку та збирання врожаю. Так, проблема зростання сірого ринку виробництва сільгосппродукції загострюється, переростає в рейдерські конфлікти навколо засіяних площ, права на врожай на яких ніхто не може підтвердити. «Зникнення» двох тисяч фермерських господарств, як показують дослідження автора статті, теж у більшості випадків є переходом у тінь. Однак механізм підвищення податкового навантаження на гектар ще більше унеможливить застосування диференційованого підходу, який практикують практично усі розвинені країни. Він лише ускладнить завдання як знизити чи обнулити податкові ставки для громадян, які працюють на своїх чи орендованих гектарах власноруч, так і взагалі, по-перше, звільнити від обрахування податкової бази тих, які господарюють на малих ділянках ради самозабезпечення продуктами, і, по-друге, підвести під контроль підприємців, які уникають оподаткування, маскуючись під населення.

Чим довше ми зволікатимемо із законодавчим встановленням ідентифікаційних ознак для відмежування господарств населення від індивідуальних і сімейних господарств і від «сірих» підприємців, тим довше ми не зможемо на практиці застосувати політику пріоритетної підтримки малих і середніх виробників. Приклад останнього року, коли політичну ініціативу спрямувати їм багато мільярдів прямої підтримки не змогли відобразити в бюджеті, є свідченням цього. Все знову вперлось у до болі примітивні реалії — підтримати того, кого де-юре не існує в правовому полі, неможливо.

Зважаючи на специфіку нашого податкового законодавства, єдиним швидким шляхом вирівняти у правах індивідуальне господарювання селян та виробництво у сільськогосподарських та фермерських підприємствах є:

— якомога скоріше ввести індивідуально та сімейно власноруч господарюючих громадян в податкове поле,

— виділити їх при цьому в окрему податкову групу із тим, щоб була змога надати виключно таким суб’єктам аналогічні до європейського зразку привілеї, та закріпити ці привілеї законами.

Інакше синдром переросте у небезпечну для третини населення країни і затяжну соціально-економічну хворобу.

 

Інтерв'ю
Николай Орлов
До кінця 2016 року парламент повинен прийняти Закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Цей закон має відкрити ринок землі в Україні. 
Міністерство аграрної політики, Ярослав Краснопольський
Нещодавні зміни у складі уряду можуть торкнутися  і діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства. Що змінилося і яких новацій очікувати? Із цим запитанням ми звернулися до першого

1
0