Віталій Федоренко: Ефективний захист рослин можливий тільки на тлі високої культури землеробства

Держава має повернутися обличчям до науки

Різні часи знав Інститут захисту рослин УААН. Злети та падіння, заможність, стабільність і матеріальну скруту. Проте, всупереч усім цим перепадам, тут завжди працювали фахівці найвищої кваліфікації. Наразі — нове піднесення. Інститут захисту рослин виокремлюється серед інших наукових установ УААН великою кількістю молодих облич у корпусах і лабораторіях, непоганим, як для наукової установи, рівнем заробітної платні, прогресивним молодим керівництвом і неповторною творчою аурою. “Пропозицію” з Інститутом захисту рослин пов’язують давні й традиційно дружні взаємини. Співробітники цієї наукової установи — постійні автори, вони неоднораз виступали на сторінках нашого часопису з проблемними, практичними, конче потрібними виробничникам матеріалами. Сьогодні пропонуємо нашим читачам бесіду кореспондента Олексія Рижкова з директором Інституту захисту рослин УААН Віталієм Федоренком і заступником директора з наукової роботи Сергієм Ретьманом.

О.Р. Нинішній рік чи не найгірший для українських аграріїв за останні роки. Зібрано доволі невеликий урожай. А як можна оцінити нинішній рік із точки зору фахівця із захисту рослин?

В.Ф. Справді, нинішній рік був надзвичайно складним за різними параметрами. Ви чудово знаєте, яка ситуація склалася на зерновому ринку, зважаючи на природні умови й весни, й зими. Пропала озимина. На невеличкі залишки озимини напала концентрована кількість шкідників. Кузька, п’явиці тощо. Дещо меншої, але теж відчутної шкоди завдав клоп черепашка. І, безумовно, слід було спрямувати всі зусилля на захист. Практично залишилися лише насіннєві матеріали — еліта, супереліта, матеріали селекціонерів. Розріджені посіви — ще одна причина появи великої кількості бур’янів, оскільки “святе місце порожнім не буває”. Не спрацювали гербіциди цього року й через неординарні погодні умови. Це все спонукало нас до пошуку нових творчих підходів до розв’язання проблеми захисту рослин у різних регіонах країни. Тут на нас була, безумовно, покладена велика відповідальність. Може, десь і були проколи, але здебільшого зі своїм завданням ми впоралися. З огляду на неврожай зернових великі надії покладали на кукурудзу. І раптом — спалах чисельності бавовникової совки. Практично посіви всього Півдня України — Одещини, Миколаївщини, Херсонщини — були пошкоджені цим небезпечним шкідником. А вже був такий період розвитку кукурудзи, коли обприскувати не можна, а до того ж, по два метри стеблостій. А чим у такому разі вносити препарати — обприскувачами, гелікоптерами, літаками? Отже, в чому розв’язання проблеми? Насамперед, у біологічному захисті. Адже ми кидаємося вживати пожежних заходів, а можна просто запобігти виникненню пожежі. Профілактика — це і є біометод. Де трихограма? Її немає. У нашому інституті є напрацювання. Над цими питаннями працюють провідні фахівці України. Втім, мало мати напрацювання, потрібна ще державна увага. Аграрії дедалі більше налаштовані на сприйняття біологічного методу, тому що з проблемою загрози совок сільгосптоваровиробники стикаються щороку і змушені шукати вихід із ситуації, що склалася. І тепер дедалі голосніше лунають голоси у численних ЗМІ, що агітують за впровадження біологічного методу. Слід відновити мережу біолабораторій, яка існувала в Україні. Наразі, на жаль, дуже багато ділків, які пропонують трихограми, що не спрацьовують. Слід знати особливості її біології, адже є вогнівкова, совкова, плодожеркова трихограми. Інститут має доносити цю інформацію до обласних біолабораторій, а ті вже до районних. І тоді ми досягнемо успіху. Друга велика проблема — сарана. Нині ми розпочинаємо велику роботу з моніторингу цього шкідника. Група наших фахівців виїжджає в асканійські степи. Робитимемо розкопки, намагатимемося спрогнозувати, що на нас чекає надалі. Це проблема не лише Півдня України, потерпають також уже і Сумська, і Харківська області. Це, вочевидь, спричинено тим, що все ж таки відбувається глобальне потепління. Дуже багато шкідників, які були типовими для Півдня, стають звичними й у Лісостепу та на Поліссі. Хлібна жужелиця вже є й на Київщині. І добре, що спрацювала служба Держпрогнозу на чолі з Ольгою Сядристою. Хотів би підкреслити, що ця служба, незважаючи на брак коштів, працює надзвичайно інтенсивно і прогнозує появу шкідників. Річ в іншому. Не вистачає коштів на засоби захисту. Завжди питання захисту від сарани було державним. Ніколи сільгосптоваровиробник не витрачав кошти на захист від неї. Цю проблему можна розв’язати лише на державному рівні. На превеликий жаль, у нас цього немає. Ми зверталися до Кабміну, розуміємо, що в державі матеріальна скрута. Проте водночас, якщо ми не вживатимемо заходів боротьби із сараною, ми дедалі біднішатимемо, тому що втрачатимемо відповідну кількість сільгосппродукції. Хочу звернути увагу й на феромонні пастки. Це надзвичайно важлива річ для боротьби проти західного кукурудзяного жука. Із півдня на нас насувається сарана, із заходу — західний кукурудзяний жук. Я був цьогорік на Закарпатті й побачив вражаючу картину. На феромонну пастку виловлювали 60 особин (а це значить, що в популяції їх 120). Які заходи боротьби? По-перше, сівозміна. Ефективний захист можливий тільки на тлі високої культури землеробства. Буде висока культура землеробства — можна впроваджувати ефективний захист. Якщо її не буде, то які б ефективні препарати не були, ми не досягнемо позитивних результатів. Слід усе робити в комплексі. Ми налагодили дуже тісні зв’язки з іноземними фірмами. Нині з’являються й вітчизняні виробники. Ми випробовуємо і їхні препарати. Продукція вітчизняних фірм також ефективна. Сподіваюся, що за нашими виробниками майбутнє. Їх варто підтримати. Ще раз наголошу: тільки комплексний підхід до захисту рослин дасть належний ефект. Отже, слід пропагувати сівозміну, культуру землеробства, добрива. Інститут має бути методичним науковим центром не лише з випробовування препаратів, а й із впровадження сучасних технологій захисту рослин у виробництво. Відзначу нашу співпрацю з господарством “Білозерка” у Херсонській області. Ми повністю взяли на себе захист рослин у ньому, завдяки нашій спільній роботі там були одержані високі врожаї.

О. Р. Нині в українських наукових установах існує кадрова проблема. Найкращих фахівців зваблюють високими зарплатами зарубіжні фірми. Чи актуальна ця проблема для Інституту захисту рослин?

В. Ф. Безумовно, така проблема є. Тому що, якщо фахівець вартий уваги, має добру освіту, знає іноземну мову, його із задоволенням беруть до іноземної фірми, де оплата значно вища, ніж у нас. Проте, на щастя, є молоді люди, які свідомо залишаються працювати в нас, готують дисертації, набираються досвіду, заробляють не лише фінансовий капітал, а й науковий. Утім, я б не сказав, що в нас така вже маленька зарплата. До того ж, наші співробітники завжди можуть десь підробити. Справді, у нас сплав молодості й досвіду. Інститут наразі на підйомі. До нас пишуть, звертаються, йдуть фермери, голови господарств, науковці: що робити, як робити. Ми завжди даємо консультації. Крім того, ми — одна з небагатьох організацій, яка має право реєструвати препарати. Проводимо ретельне випробування у трьох точках України. Потім даємо звіти, затверджуємо на вченій раді, опісля подаємо на реєстрацію. Такого професійного опрацювання даних немає в жодному інституті.

С. Р. Інститут захисту рослин є методичним науковим центром і законодавцем мод щодо захисту рослин. Ми працюємо разом із Головною державною інспекцією захисту рослин і Міністерством аграрної політики. Щодо розцінок на Державні випробування, то вони у нас найвищі через дуже високу кваліфікацію наших фахівців. Випробування щодо хвороб проводимо на штучних інфекційних фонах. Жоден випробувальний центр із тих, що існують в Україні, не пропонує цього. Щодо шкідників проводимо випробування, використовуючи метод підсадки. Фахівці найвищої кваліфікації є в нашому інституті в галузі родентицидів. У нас є все для якісних досліджень: жива колонія, підтримка температури; вноситься родентицид, ставляться мітчики. Лише так можна мати чітку картину щодо дії того чи іншого препарату.

О. Р. Кілька років тому іноземні компанії почали потроху йти з України. Як, на вашу думку, чи можна твердити зараз про розчарування західних компаній — виробників засобів захисту рослин — в українському ринку?

В. Ф. Ні, я не можу сказати, що наявне розчарування в українському ринку. Навпаки, компанії повертаються до України. Нас нещодавно запрошували до Швейцарії до штаб-квартири компанії “Сингента”, до Італії — компанія “ДоуАгроСайенсіс”. Це свідчить про те, що з нами хочуть мати справу, розглядають український ринок як дуже перспективний і не збираються йти з України.

О. Р. Чи є співпраця з аграрними навчальними закладами?

В. Ф. У нас існують міцні зв’язки з Національним аграрним університетом. Я нещодавно зустрічався з деканом факультету захисту рослин НАУ Сергієм Мельничуком. Ми домовилися про тіснішу співпрацю. Річ у тім, що студенти факультету захисту рослин проходять у нас виробничу та переддипломну практику. Практично всі наші доктори наук на різних засадах співпрацюють із Національним аграрним університетом, читають там лекції. Це дає їм можливість відшліфувати свою лекторську майстерність, узагальнити свої напрацювання, розставити все “по поличках”. І, думаю, це йде на користь як навчальному процесу, так і науці. Ми плануємо найближчим часом зробити такий клас, щоб студенти працювали, вчилися в нас. Ще один напрям — магістратура. Є домовленість, що магістратуру студенти проходитимуть на базі нашого інституту під спільним керівництвом наших фахівців і фахівців Національного аграрного університету. Ми створюватимемо філії кафедр НАУ в нашому інституті для поліпшення навчального процесу. Втім, вважаю, в майбутньому ми працюватимемо ще тісніше, щоб бути єдиним цілим. У сфері захисту рослин дуже багато вільних місць. Районні станції захисту рослин недоукомплектовані фахівцями. Там працюють пенсіонери, а часто-густо й люди без агрономічної освіти. Ця царина потребує молодого поповнення. І молодь туди піде, якщо стануться відчутні зміни в оплаті праці співробітників станцій захисту рослин.

О. Р. А які прогнози на наступний рік? Чи будемо з урожаєм?

В. Ф. З урожаєм наступного року ми будемо, якщо дотримуватимемося технологій захисту рослин, розроблених Інститутом захисту. Безумовно, враховуючи навіть нинішній рік, можна прогнозувати велику чисельність шкідників. Наступного року ми прогнозуємо появу звичайного бурякового довгоносика. Також буде велика кількість хлібного жука. Дошкулятимуть клоп шкідлива черепашка, саранові, західний кукурудзяний жук. Буде, безумовно, засилля совок, кукурудзяного метелика та цілої низки інших шкідників. До цього слід бути готовими, розробити плани, запастися відповідними засобами захисту рослин і, найголовніше, дотримуватися правильної політики, яка грунтується на поєднанні високої культури землеробства і високої технології захисту рослин.

С. Р. Я б хотів окремо зупинитися на проблемах захисту озимої пшениці. Це — стратегічна культура. Є ранні посіви озимої пшениці. На них домінують злакові мухи. Якщо не провести захисту проти цих злакових мух — чекайте біди. Знову висуватимуть звинувачення Інституту захисту рослин, мовляв, науковці на цьому не наголошували. Так ось, ми наголошуємо: зверніть на це увагу. Крім того, зверніть увагу на совок на озимому ріпаку. Це теж неабияка проблема.

О. Р. Які плани інституту на найближче майбутнє?

С. Р. Ми плануємо створити на базі Інституту захисту рослин підготовчі курси фахівців із захисту рослин для фермерів, нових землевласників. Пропагуватимемо передові наукові підходи. Втім, тут потрібна підтримка держави, тому що сам інститут не в змозі власним коштом навчати фермерів. Плануємо ще створити комп’ютерну систему “Робоче місце агронома”. Там будуть розписані основні культури та шкідливі об’єкти. Й відповідно підбиратимуться пестициди та система захисту.

В. Ф. Плануємо створити також комп’ютерне забезпечення прогнозної системи, щоб охопити через комп’ютерну систему всю Україну з центром у нашому інституті задля того, щоб ми могли зібрати банк даних про спалахи тих чи інших шкідників, опрацювати належно цю інформацію. На основі розроблених моделей можна дати точний прогноз.

С. Р. Взагалі, як на мене, держава має повернутися обличчям до науки. Буде більше фінансування — відповідно, буде й більша віддача.