Спецможливості
Статті

Вирощування люцерни та її кормова цінність

12.12.2013
178380
Вирощування люцерни  та її кормова цінність фото, ілюстрація

На жаль, площі посівів люцерни на сьогодні не такі, яких потребує виробництво. Причиною цього є недостатня обізнаність аграріїв щодо високої господарської цінності культури та неналежна поінформованість про технологію вирощування високих стабільних урожаїв за низької собівартості.

П. Ковбасюк, канд. с.-г. наук, доцент,

НУБіП України

Значення люцерни обумовлене комплексом показників, і насамперед високою врожайністю впродовж чотирьох-шести років, середньою вимогливістю до умов зростання, повноцінністю, пластичністю.
Люцерна посівна — одна з найурожайніших багаторічних культур.
За впровадження інтенсивної технології вирощування, люцерна може забезпечити збирання 50–60 т/га зеленої маси та 3–4 т/га перетравного протеїну за низької собівартості кормових одиниць та білка.
Люцерна забезпечує отримання сіна високої поживності, цінного зеленого та пасовищного корму (кормова цінність), багатого на протеїн, мінеральні, органічні речовини та вітаміни. За високого вмісту кальцію, фосфору та інших речовин люцерновий корм цінніший від конюшинового, еспарцетового та корму із вики.
У сухій масі люцерни міститься 17–18% протеїну, 13–14 — білка, 2,5–3,0 — жиру, 24–28 — клітковини, 35–37 — БЕР, у 100 кг сіна — 11,5–12,5 кг перетравного білка, 56–63 к. од. Тривалість ефективного використання люцернових посівів — понад 10 років. Навесні, а також після скошування люцерна швидко відростає, що забезпечує два-три, а за зрошення — п’ять і більше укосів, що зумовлює її високу врожайність.

   Останнім часом усе більшого поширення набуває виготовлення із зеленої маси люцерни білково-вітамінних пасти та порошкового концентрату, в яких вміст протеїну доведено до 50–55% за значної кількості каротину та інших поживних речовин. Білково-вітамінний концентрат люцерни вводять у корми як високобілкову вітамінізовану добавку. Такий спосіб підвищення білковості кормів менш енергоємний порівняно із виготовленням трав’яного борошна.
Цінність люцернового корму (кормова цінність) визначається не тільки вмістом білка, а й його збалансованістю та амінокислотним складом. Люцерна посівна містить майже всі амінокислоти, у тому числі найважливіші із них: лізин, метіонін, триптофан. У зеленій масі й сіні втричі більше лізину і в сім разів триптофану, ніж у зерні кукурудзи. Крім того, білки, які містить люцерна, легкорозчинні у воді й нейтральних солях, завдяки чому краще засвоюються організмом тварин.
Корми із люцерни охоче поїдають усі види тварин, тому їх широко використовують у годівлі. Доведено, що культура цінна під час роздоювання тварин: поїдання зеленої маси у цей період значно підвищує надої та біохімічні показники молока.
Люцерна посівна — сильний азотфіксатор. Залежно від умов вирощування, 1 га посівів цієї культури може фіксувати 200–250 кг азоту (і навіть більше), а коренева система залишає таку кількість азоту, фосфору, калію та інших елементів, що й внесення 45–60 т/га гною.
Коріння люцерни завдяки проникненню у грунт на 2–3 м і глибше виносить у верхній шар кальцій, фосфор та інші елементи, збагачуючи його поживними речовинами.
Люцерна відзначається здатністю пригнічувати патогенні мікроорганізми грунту. Під впливом багаторічних трав у ньому зникає шкідлива мікрофауна і розвивається корисна мікрофлора. Велика цінність культури в тому, що вона формує високу врожайність та якість шляхом значної азотфіксації, не потребує внесення дорогих і шкідливих для довкілля азотних добрив, а тому відіграє велику роль у біологізації кормовиробництва та є цінною складовою енергоощадних технологій.
У зв’язку із здатністю поліпшувати агрофізичні, агрохімічні і біологічні властивості грунтів бобові трави є кращим попередником для всіх культур сівозміни.

 Вимоги до умов вирощування
Люцерна середньовибаглива до грунтів, вологолюбна і разом з тим посуховитривала, жаро- та холодостійка. Грунтово-кліматичні умови всіх зон сприятливі для вирощування люцерни на корм, а для одержання насіння найпридатніші в Степу і Лісостепу.
Найкраще люцерна росте на чорноземних, каштанових і бурих грунтах, добре — на дерново-карбонатних і дерново-підзолистих із карбонатними материнськими породами. Малопридатні торф’яники, неполіпшені солонці та солончаки, кислі болотні грунти із високим заляганням підгрунтових вод.
Реакція грунтового розчину має бути нейтральною або слаболужною (рН 6,0–7,2). Культура витримує слабке засолення грунтів.
Люцерна — світлолюбива культура. До цього фактора свого росту й розвитку вона найчутливіша у період від появи сходів і до початку стеблування, а також під час цвітіння. Тому люцерну сіють під покрив культур, які менше затінюють трави.
Оптимальною вологістю грунту для формування зеленої маси є 70–90% НВ. Перезволоження і близьке залягання підгрунтових вод (1,5 м) негативно впливають на стан її рослин і є причиною загнивання коренів та зрідження посівів.
Люцерна — зимостійка культура. Вона витримує морози до 25°С, а за доброго снігового покриву — до 40…45°С. Проте слід мати на увазі, що часте скошування молодих рослин, надмірне спасування пасовищ, несвоєчасне скошування восени знижують зимостійкість.
В Україні поширені як чисті посіви люцерни, так і сумішки цієї культури зі злаковими. Дослідження та виробнича перевірка у різних зонах країни показали, що чисті посіви багаторічних трав на 10–15% менш продуктивні, ніж їхні сумішки.
Вищі врожаї травосумішок, до складу яких входить два або три компоненти, зумовлені біологічними особливостями кожного із них (кормова цінність). Так, у сприятливі для перезимівлі роки із вологим літом продуктивнішою виявляється конюшина, а в несприятливі — люцерна й еспарцет.
Співвідношення компонентів у сумішках залежить від грунтово-кліматичних умов. Перевагу над чистими посівами мають сумішки довгострокового використання травостою.
Сумішки із бобових і злакових трав стійкі до спасування і витоптування тваринами, вони безпечніші з точки зору виникнення тимпанії у жуйних, забезпечують збалансованіший за поживними речовинами корм, що має значення за їхнього використання у зеленому конвеєрі, особливо навесні і на початку літа.
Травосумішки стійкіше витримують погодні аномалії, краще протистоять конкуренції бур’янів, аніж чисті посіви. Місце рослин люцерни, які випали із травостою, займають стійкіші і довговічніші злакові трави. Крім цього, злакові, висіяні разом із бобовими, частково використовують азот, який зв’язують бульбочкові бактерії на коренях бобових, і тому мають більше білка, ніж висіяні у чистому посіві. У травосумішках немов нівелюються біологічні особливості різних видів і груп рослин: сповільнений темп росту одного виду компенсується бурхливим розвитком другого, забезпечуючи за періодами вегетації впродовж років вирощування стійкіший урожай.
Найпродуктивніші люцерно-злакові травосумішки наведено у таблиці.

Технологія вирощування люцерни на кормові цілі
Високі врожаї люцерни, як і інших культур, забезпечують інтенсивна технологія вирощування та дотримання послідовності всіх її елементів, що створює оптимальні умови реалізації біологічного потенціалу посівів.
Люцерну, як уже зазначалось, можна вирощувати на різних грунтах, але кращі для неї чорноземи каштанові, дернові, сірі лісові грунти, які містять достатню кількість гумусу, фосфору та карбонатів, непридатні — кислі, засолені і щільні.
Люцерну вирощують у польових, грунтозахисних і кормових сівозмінах, а також у запільних клинах сівозмін. Слід мати на увазі, що вона дає високі й стійкі врожаї зеленої маси і насіння лише у посівах, чистих від бур’янів, на грунтах, багатих поживними речовинами та добре забезпечених вологою. Не слід сіяти люцерну на малородючих, еродованих силових землях. Кращим попередником для неї( люцерни) є озимі і ранні ярі колосові, а також овочеві культури, кормові коренеплоди та ін. Слід уникати висіву люцерни після кукурудзи на зерно, соняшнику, тому що їхні кореневі рештки заважають проведенню якісної передпосівної підготовки грунту, а також догляду за посівами. Сама люцерна є цінним попередником для інших культур і, перш за все, для озимої пшениці.

Обробіток грунту
Правильний обробіток грунту для вирощування люцерни , окрім сприяння накопиченню вологи, водночас забезпечує його очищення від бур’янів. Починають обробіток із пожнивного лущення грунту на глибину 5–7 см дисковими засобами із таким кутом атаки різальних частин, який забезпечував би ретельне підрізування бур’янів і добре розпушування верхнього шару грунту.
Ділянки навіть із невеликою кількістю пирію та інших кореневищних бур’янів обробляють лемішними лущильниками, які краще їх підрізають. Для досягнення кращого результату в боротьбі з багаторічними бур’янами грунт лущать на глибину 10–12 см, а за значного засмічення кореневищними цю операцію повторюють через 10–15 днів, а потім проводять зяблеву оранку. Час і глибина останньої також мають велике значення у боротьбі з бур’янами та для накопичення вологи і поживних речовин у грунті. Дані багатьох дослідних установ показують, що кращі результати зяблева оранка дає через місяць після пожнивного лущення. За ранньої оранки накопичується більше вологи і поживних речовин у грунті порівняно з їхніми запасами на ділянках, де було проведено оранку в пізніший термін.
Весняну підготовку грунту починають із закриття вологи напровесні у міру дозрівання грунту.

Висівання
За висівання люцерни під покрив пізніх культур (кукурудза на зелений корм) рекомендують проводити дві культивації: першу — в період підготовки грунту під ранні зернові, другу — перед висівом люцерни і пізніх покривних культур. Прикочування (перед- і післяпосівне) проводять кільчасто-шпоровими котками, які добре ущільнюють грунт, не допускаючи його розпорошення.
Насіння люцерни дрібне, тому грунт перед висівом культури має бути ретельно розроблений, поверхня поля добре вирівняна, щоб можна було рівномірно і на нормальну глибину загортати насіння та згодом отримати дружні сходи.
Рослини люцерни самі накопичують у грунті велику кількість біологічного азоту, тому здебільшого азотні добрива під люцерну не вносять. Лише в початковий період росту, коли бактерії на коренях рослин ще слаборозвинуті та не в змозі забезпечити їх атмосферним азотом, внесення азоту в нормі 20–30 кг/га прискорює їхній розвиток і значною мірою сприяє утворенню доброго травостою. Під люцерну вносять лише фосфорно-калійні добрива (Р60-90К60-120).
Крім макроелементів, під люцерну використовують і мікродобрива: бор, молібден, марганець, мідь тощо.
На кормові цілі люцерну рекомендовано висівати у нормі 16–18 кг/га, або 8–9 млн схожих насінин на один гектар (кормова цінність). Застосовують звичайний рядковий спосіб сівби.
Глибина загортання насіння люцерни залежить від механічного складу грунту: на важких його загортають на глибину 1–2 см, на середньосуглинкових — на 2–3 см. У будь-якому разі для одержання дружних сходів насіння має потрапляти у вологий шар грунту. Водночас слід мати на увазі, що за занадто глибокого загортання насіння паростки гинуть ще до виходу на поверхню грунту, а за мілкого — погано вкорінюються унаслідок швидкого висихання верхнього шару землі.
Найкраще висівати люцерну навесні і на початку літа, категорично не рекомендують робити це пізніше другої декади серпня. Через значну твердість насіння люцерни перед висівом його скарифікують, тобто механічно травмують тверду оболонку.
Дотримання технології вирощування люцерни (високоякісний передпосівний обробіток грунту з урахуванням його вологості й стану, оптимальні строки і способи сівби: у вологий грунт, кондиційним насінням із високою енергією проростання, загорнутим на відповідну глибину, післяпосівне коткування, створення сприятливих умов для росту й розвитку рослин у післясходовий період та застосування гербіцидів) дає можливість зменшувати норму висіву люцерни на 25–30%.
Щоб отримати більше вітамінного корму (трав’яна січка, гранули, брикети, білково-вітамінні концентрати тощо), люцерну доцільно скошувати у фазі бутонізації, а на силос і сінаж — до початку масового цвітіння. Для підвищення продуктивної довговічності її скошують у різні строки, розбиваючи поле на чотири-п’ять ділянок. Першу косять не пізніше фази початку бутонізації, останню — у період масового цвітіння.
Для успішної перезимівлі та високої продуктивності травостою впродовж наступних років має значення час скошування восени (кормова цінність). Рекомендовані терміни останнього скошування люцерни, за зонами: на Поліссі і в Лісостепу — не пізніше третьої декади серпня, у Степу — до 20 вересня або перед закінченням вегетації (після перших приморозків) на висоті не нижче 10 см. Залишена стерня затримує сніг, а це захищає рослини від вимерзання і збільшує нагромадження вологи в грунті.

Інтерв'ю
14-15 березня в Одесі пройшов черговий конгрес "Органічна Україна". Органічне землеробство, як і кожне явище, має як своїх прихильників, так і своїх противників. І у тих, і у інших є свої аргументи. Тож сьогодні редакція сайту «Пропозиція... Подробнее
Провідний український виробник ЗЗР та добрив – компанія "UKRAVIT" – підбиває підсумки року, що добігає кінця. Попри всі несподіванки й негаразди, "UKRAVIT" продовжив своє зростання. Розширювалися мережа торгових представництв і асортимент... Подробнее

1
0