Використання піщаних земель під сади та ягідники

В умовах ринкової економіки в Україні актуальною є меліорація земель, підвищення їх родючості і ефективності використання. Одним із резервів раціонального використання земель може слугувати освоєння під сади пісків і піщаних грунтів (їх низьку природну родючість можна поліпшити спеціальною передпосадковою підготовкою). Вирощування ж зернових, технічних та овочевих культур на освоєних піщаних землях малоефективне.
В Україні піщаних грунтів (вміст мулистих часток — 0–2,5%) налічується близько 571 тис. га, у т. ч. у Волинській області — 145 тис. га, Житомирській — 139, Чернігівській — 119, Київській — 80, Львівській — 40, Сумській — 30, Херсонській — 7, Полтавській — 6, Харківській — 1,6 тис. га.
Глинисто-піщані землі (вміст мулистих часток — 2,5–5,0%) в цих областях займають площу 852 тис. га. Негумусованих пісків в республіці налічується 161 тис. га. Велику площу пісків займають Нижньо-Дніпровські і Верхньо-Дніпровські масиви.
Прийоми вирощування плодових та ягідних насаджень на піщаних грунтах, розроблені вченими Інституту садівництва УААН, впроваджуються в його дослідному господарстві “Дмитрівка”.
Приступаючи до освоєння виділеної ділянки, в господарстві, в першу чергу, детально вивчають грунтові умови. Піщані масиви відзначаються значною строкатістю. Перш за все, вони характеризуються різною потужністю пухкопіщаних відкладів, неоднаковими властивостями підстилаючих порід. Це й обумовлює різноманітність їх водно-фізичних і фізико-хімічних властивостей, а також неоднакову родючість. Тому інколи навіть у межах одного масиву, який виділено під сад, умови росту дерев неоднакові, в зв’язку з чим потрібна диференційована передпосадкова підготовка грунту.
Неглибокі піски, що, починаючи з глибини менше 1 м, підстеляються суглинком, здебільшого придатні для вирощування плодових дерев і за звичайної підготовки грунту. На таких землях застосовують рекомендовані зональні технології.
Під оранку вносять 50–60 т/га гною або компосту, а також мінеральні фосфорно-калійні і азотні добрива, доводячи вміст NPK до оптимального рівня. Кислі дерново-підзолисті грунти перед закладанням саду вапнують. Дозу вапна розраховують за гідролітичною кислотністю. В молодих насадженнях азотні добрива щорічно вносять в нормі 60–90 кг/га діючої речовини рано навесні, а в плодоносних дозу азоту збільшують до 120 кг/га і вносять у два прийоми — рано навесні і в період зав’язування плодів. Фосфорно-калійні добрива застосовують в міру необхідності, щоб підтримувати оптимальний рівень вмісту відповідних поживних речовин в грунті.
У той же час середні піски з глибиною піщаного шару 1,5–2 м, які підстеляються суглинковими відкладами (морена, прісноводний суглинок та ін.), при закладанні насадження потребують спеціальної передпосадкової підготовки. Їх окультурюють локальним способом. З цією метою в місцях садіння дерев викопують ямобурами ЯП-120, КЯУ-100 або КПЯ-100 ями діаметром 1,0–1,2 м і глибиною 0,8–1 м. Їх заправляють на 3/4 об’єму сумішшю глиноматеріалів (прісноводний суглинок, морена, мергель), торфом або торфогнойовим компостом із додаванням фосфорних і калійних мінеральних добрив.
Меліоранти укладають в ями і пошарово: на дно — глину шаром 10–15 см, потім органічні матеріали (перегній, компост). Витрата меліорантів на 1 га при цьому становить: глиноматеріалів — 120–150, торфу або компосту — 150 м3. Мінеральні добрива вносять із розрахунку 0,7–1,9 кг суперфорсфату і 0,2–0,4 кг хлористого калію на 1м3 прісноводого суглинку, а також 5–7 л аміачної води, 3–4 кг суперфорсфату і 2–3 кг хлористого калію на м3 низинного торфу.
В окремих випадках ями заправляють мулом, який видобувають при очищені ставків, озер, або родючим чорноземовидним шаром, який знімають під час будівництва, шляхобудування тощо.
Для заповнення ям меліорантами виготовлено спеціальний пристрій, який являє собою начіпне обладнання до розкидача органічних добрив ІПТУ-4 або РОУ- 6.
Після засипання ями зарівнюють бульдозером, відновлюється розбивка. Потім ямобуром викопують неглибокі посадкові ями діаметром 0,6–0,7 м і глибиною 0,4–0,5 м.
Піски з глибиною гомогенного піщаного шару понад 3 м окультурюють за допомогою створення меліоруючих прошарків по лініях рядків майбутнього саду. Для цього після розмітки площі по лініях рядів землерийною машиною (використовували машину ПЗМ-2) викопують траншеї завширшки 2,5–2,8 м і глибиною 0,8–1,0 м. По їхньому дну спочатку створюють водоутримуючий прошарок з місцевих глиноматеріалів – суглинку, морени, лесу, мергелю тощо. Меліоранти завозять у траншеї самоскидами або тракторними візками і за допомогою бульдозерів розрівнюють шаром 8–10 см. Потім завозять і розрівнюють органіку (торф) таким самим шаром.
Витрата глиноматеріалів і торфу на 1 га становить 500–530 м3 кожного компонента. У зв’язку з низьким вмістом рухомого фосфору в суглинкових породах і обмінного калію в торфі, ці меліоранти збагачують мінеральними фосфорно-калійними добривами з такого ж розрахунку, що й за локального окультурювання. Прошарки засипають піщаним грунтом, поверхню вирівнюють. По лінії засипаних траншей проводять розмітку посадкових місць, викопують ями (звичайних розмірів). Перед садінням їх заправляють перегноєм або торфокомпостом (по 12–15 кг на ямку). Така передпосадкова підготовка значно поліпшує водний і поживний режими грунту.
Запаси продуктивної вологи в його метровому шарі підвищуються на 40–74%, а біогенність грунту — у 2–2,6 раза.
Коріння дерев на окультурених ділянках зосереджується у прошарках і під ними, тобто в глибоких горизонтах, що робить насадження більш стійкими до несприятливих погодних умов.
Досить небезпечними шкідниками молодих садів на пісках є личинки хруща. Для боротьби з ними на ділянці, яку виділено під закладання насаджень, в травні вносять 20%-ну аміачну воду з розрахунку 2000 л/га, на глибину 20–30 см, плугом дообладнаним ємкостями для рідини.
На пісках можна вирощувати всі породи й сорти, районовані в конкретній грунтово-кліматичній зоні, однак перевагу віддають більш стійким. Високу продуктивність на піщаних грунтах показали сорти яблуні Слава переможцям, Антонівка звичайна, Джонатан, Рубінове Дуки, Зимове лимонне, Пепінка золотиста, Айдаред, Джонаголд, Глостер, Росавка, Ліберті, Катерина, Флоріна, Гала, Шафран краснокутський; сливи — Ренклод Альтана, Анна Шпет, Угорка звичайна.
Визначаючи схему посадки саду, враховують силу росту підщеп і сортів, глибину шару піску, ступінь його окультуреності, спосіб формування дерев тощо. При формуванні площинної крони дерева сильнорослих сортів яблуні на сіянцях Антонівки звичайної і груші на сіянцях Олександрівки висаджують з відстанню між ними 6х4 м, яблуні на середньорослих підщепах (МЗ 154–118) — за схемою 5х3 — 4 м, а дерева цієї самої культури з проміжною вставкою слаборослих підщеп ПБ-9, 62–39 — 6–4 х 1,5–2,0 м.
Велику роль відіграє правильний вибір способів поливу. На пісках унаслідок їх слабкої вологоємкості і високої вологопроникності застосовують ті, які дають змогу проводити часті поливи невеликими нормами: дощування, крапельний і підгрунтовий.
Для дальшого підвищення родючості освоєних піщаних грунтів один раз на 3–4 роки вносять по 50–60 т/га органічних добрив і щороку — мінеральні, особливо азотні. Внесення добрив сприяло доброму росту вегетативної маси дерев та приростів пагонів (27–32 см). Крім того, висівають сидеральні культури — люпин, ріпак, горох, озиме жито.
Виробнича перевірка технологій у дослідному господарстві “Дмитрівка” Інституту садівництва та інших господарствах підтвердила їх високу ефективність.
Урожайність яблуні сортів Джонатан, Айдаред, рубінове Дуки на клонових підщепах за ряд років на окультурених піщаних землях становила 180 ц/га проти 35 ц/га на неокультурених піщаних грунтах. Урожай малини — 50 ц/ га. Рентабельність виробництва плодів — 300%, чистий прибуток з 1 га саду — понад 6000 грн.
У 1985–1986 рр. 4,5 га освоєних піщаних земель дали річний економічний ефект 19–22 тис. грн. Розрахунки показують, що всі затрати на закладання насаджень окуповуються вже на перший рік повного плодоношення.
v v v
Описана технологія впроваджується у Володарському і Бориспільському районах Київської та в Цюрупинському районі Херсонської області.У зв’язку з розпаюванням землі і зміною форм власності на землю, зростанням чисельності фермерських і приватних господарств, великих кооперативів розширилися можливості окультурення малопродуктивних піщаних грунтів під сади та ягідники.
В. Майдебура,
гол. наук. співробітник Інституту садівництва УААН,
д-р с.-г. наук, професор,
Б. Оверченко,
ст. наук. співробітник Інституту гідротехніки і меліорації УААН,
відділення “Агроресурси”, канд. с.-г. наук, заслужений працівник
сільського господарства України