Спецможливості
Агробізнес

ВІД ДЕКЛАРАЦІЇ ДО ДІЇ

05.06.2008
674
ВІД ДЕКЛАРАЦІЇ ДО ДІЇ фото, ілюстрація
У жовтні громадська організація “Інститут сільського розвитку” провела в Києві круглий стіл на тему “Комплексний розвиток сільської місцевості: від декларації до дії”, в якому взяли участь представники урядових і неурядових організацій та установ, так би мовити, практики та теоретики, які мають безпосереднє відношення до колиски нашого суспільства, себто українського села. Зазначимо, що й організатори, й учасники цього заходу були одностайні в тому, що сьогодні конче потрібна консолідація зусиль владних та бізнесових структур, а також громадськості задля подальшого розвитку українського села, що переживає нині не найкращі часи, потерпаючи від безробіття та зубожіння селян. Тобто присутні не стали з'ясовувати “хто винен?”, а намагалися дати відповідь на запитання: “що робити?”, щоб сільський житель мав гідне і заможне життя з вишневим садочком коло хати. Та якщо практики (представики дорадчих служб, кредитних спілок, обслуговуючих кооперативів) уже приблизно знають, що і як треба робити, щоб наблизити наших селян до світлого майбутнього, то теоретики (чиновники та науковці) й досі пропонують різні загальнонаціональні та галузеві програми, більшість із яких просто не спрацьовує. Але й перші, й другі погоджуюються в одному, що поєднання їх зусиль та досвіду принесе більшу користь селу, соціальні проблеми якого треба вирішувати тільки у комплексі з іншими питаннями і за суттєвої підтримки держави. Але надамо слово самим учасникам круглого столу.

Іван ТОМИЧ, голова комітету Верховної Ради з питань аграрної політики і земельних відносин, президент Асоціації фермерів та приватних землевласників:


“За роки незалежності в Україні були лише декларації дій щодо комплексного розвитку сільської місцевості. Хоча, відповідно до існуючого законодавства, з 1991 року на соціальний розвиток села потрібно було направити 14 млрд грн, а виділено за цей час менше 100 млн грн. Тому сьогодні маємо жахливу ситуацію. Факти на поверхні: понад 2 тисячі сіл не мають шкіл, майже 400 — не мають ніяких закладів охорони здоров’я, понад 1 млн селян користується привозною питною водою. Як наслідок, в українському селі народжується вдвічі менше дітей і дитяча смертність удвічі більша, ніж у середньому по Україні. Ці жахливі приклади можна продовжувати, але суть у тому, що треба докорінно змінювати ситуацію в українському селі, а через нього і в державі. Потрібно змінювати пріоритети. До сьогодні пріоритетами вважають вироблені тонни зерна, молока та м’яса... Тобто основне у сільському господарстві — статистика, а не добробут селян. А добробут цей такий, що далеко не кожен сільський житель має можливість отримувати зарплату за день, еквівалентну одному американському долару. Думаю, що починаючи з 2005 року, пріоритетною повинна бути підтримка розвитку сільської місцевості та якісних показників соціальних стандартів у сільській місцевості.


У бюджетній політиці на 2005 рік дещо змінено підхід до фінансування підтримки села. Бюджет у цифровому виразі значно зростає порівняно з попередніми роками, і ця динаміка, на перший погляд, є досить оптимістичною — 7,4 млрд грн по АПК та 1,3 млрд грн на розвиток села. В цілому закладається 9,3 млрд грн, але структура цих коштів і напрямки програм, які будуть реалізовуватись, зовсім не оптимістичні. Зрозуміло, що першочергове завдання — це розв’язання соціальних питань: газофікація, дороги, шкільні та дошкільні заклади. Друге питання — створення робочих місць на основі прибуткового сільськогосподарського виробництва. Але за ситуації, коли майже 70% сільськогосподарських підприємств є збитковими, важко говорити, що навіть за наявності тієї законодавчої бази і бюджетної політики село буде набагато благополучнішим. Тому що бюджетна підтримка, яка передбачається, за своєю структурою дещо інша, ніж її декларують.
Проаналізуємо з погляду виробництва. З 1 січня 2005 року сільськогосподарські товаровиробники всіх форм власності стануть платниками податку на додану вартість. Це означає, що навантаження на кожне агропідприємство зросте по Україні майже до 2 млрд грн, додатково 20% відрахувань треба буде сплачувати у фонд заробітної плати. Зрозуміло, що це майже 800 млн грн по Україні, а насправді — це зменшення заробітної плати. Таким чином, 2,8 млрд грн буде відібрано у товаровиробника сьогодні. А що він одержить? 1,8 млрд грн за державними програмами, які спрямовано на підтримку виробництва. Та варто подивитися на структуру цих програм, щоб визначити їх ефективність. Наприклад, програма підтримки здешевлення виробництва мінеральних добрив. Цьогоріч на неї виділили 140 млн грн — тим часом ціна на добрива підвищилась із 490 до 730 грн/т. Зрозуміло, що збільшення до 200 млн грн у 2005 році призведе до подібного результату, якщо механізм реалізації програми буде аналогічний цьогорічному. Такі приклади можна продовжити й по інших програмах.


Якщо проаналізувати доступність цих програм, то вони посильні лише 9–11% сільгоспвиробників, а фермерам ще менше — в межах 2%, особисті ж селянські господарства їх майже не використовують. А якщо додати до цього інфраструктуру і послуги, що вкрай необхідні у сільській місцевості, то останніми роками цим не радують. Все частіше наголошують на адміністративному вирішенні питань у плані виробництва. А ті послуги, що  потрібні у соціальній сфері, ті перші обслуговуючі кооперативи, та інфраструктура, які налагоджувались до 2002–2003 років сьогодні практично занепали. Отже, одне з основних питань нині — створення робочих місць у сільській місцевості, надання послуг населенню.
Комітет ВР, розуміючи ситуацію, одним із вирішальних завдань бачить довготермінову державну програму розвитку сільської місцевості з конкретними джерелами та механізмами підтримки і розвитку села, а вже потім — підтримка прибутковості сільгоспвиробництва”.


Микола ГРИЦЕНКО, директор Київської обласної аграрної дорадчої служби:
“Проблема комплексного розвитку сільської території та сільських громад досить складна і, на нашу думку, сьогодні є кілька складових розвитку сільської місцевості. Хай там що кажуть, але якщо у сільській місцевості не буде досить потужного сільськогосподарського виробництва, то буде важко рухати інші сфери розвитку села. Сьогодні є три форми господарювання. По-перше, це великі реформовані господарства, і в селах, де є гарні господарі, вони допомагають у міру своїх можливостей розвивати соціальну інфраструктуру. Але ми маємо такі випадки, коли на село прийшов, як кажуть, ефективний власник, котрий узяв в оренду землю, тік, поставив охорону, прийняв на роботу 30–50 чоловік і не хоче знати, що робиться в селі. Більше того, він не живе в цьому селі, та й контору свою тримає десь у місті. В селі лишився сільській голова, тисяча жителів, для яких не знайшлося робочих місць, немає чим обробляти городи тощо. Що робити в такій сільській місцевості?
Інша група товаровиробників — фермери, які хоч і допомагають чимось своєму селу, але у глобальному масштабі не вирішують питання соціального розвитку. Третя група — власники особистих селянських господарств. Це найбільш численна група товаровиробників і водночас найбільш знедолена та найбільш незахищена. Ці люди не згуртовані, не мають ні фінансових коштів, ні державної підтримки. Що робити сільській громаді?
Дорадчі служби спрямовують свою діяльність, по-перше, на допомогу цим трьом категоріям виробників у покращенні прибутковості ведення сільського господарства. Це прямі технологічні консультації. Але найголовніше завдання дорадчої служби сьогодні — надання допомоги органам місцевого самоврядування в розвитку ринкової інфраструктури. Ми ініціюємо створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, комунальних підприємств та заготівельних пунктів. Та проблема розв’язується досить важко. Сьогодні, щоб створити кооператив, треба сформувати матеріально-технічну базу. Якби ми прийшли до цього десь років три-чотири тому, коли розпайовували майно КСП, то це можна було зробити безболісно.


Наша дорадча служба в Київській області створила 14 таких кооперативів, і тільки у цьому році до формування матеріальної бази трьох кооперативів залучено ще не розпайоване, а точніше не розтягнуте, майно на 2,5 млн грн. Що це за майно: колишня крупорушка, олійниця, столярний цех — тобто все, що залишилося. Люди збираються, формують кооператив, ремонтують і надають собі ж самим послуги через кооператив.
У багатьох селах створюють комунальні підприємства — це відповідь на запитання: що робити і як розвивати інфраструктуру там, де нема сільгоспвиробників. Наприклад, у    с. Розкішне Київської області з населенням 3,5 тисячі людей проблема була з водопостачанням, сміттям. Два роки тому за підтримки дорадчої служби було створено комунальне підприємство, і воно працює, а 1300 дворів одержують комунальні послуги через це підприємство. Там є перукарня, невеличкий магазин, створено 13 робочих місць.
Власники особистих селянських господарств виробляють багато продукції, і можна по-різному оцінювати дохід сільської родини: від пенсії чи зарплати, але ж є ще дохід від виробництва продукції. Найбільша проблема — вигідно реалізувати те, що виростили. Ми знаємо, як “дикі” заготівельники скуповують за безцінь худобу, обважують, обмірюють та обдурюють селян. В одному селі зробили експеримент, створивши маркетингову службу, з допомогою якої тільки за рік було заготовлено 1,9 тисячі свиней і 200 голів ВРХ. Крім того, що люди мали справжню реальну вартість за худобу, вони отримали ще 30 тис. грн дотацій із держбюджету за реалізацію великовагової худоби. В іншому випадку цих дотацій вони б не одержали.


Створити в селі малий бізнес значно важче, ніж у місті, а молоді неможливо набути елементарних знань та досвіду. Наші структури проводять семінари, як започаткувати та вести свій власний бізнес у сільській місцевості. В групах буває 15–20 чоловік і близько 50% із них відкривають свій бізнес, не пов’язаний із сільськогосподарським виробництвом. Нині у деяких селах відкривають сервісні центри на зразок колишніх побутових комбінатів, але на основі приватної власності, де є невеликі швейні цехи, майстерні з ремонту взуття, перукарні тощо.
Але найголовніше — це розвиток соціальної інфраструктури, і тут роль дорадчих служб велика. Перше — формування соціального капіталу та активізація сільської громади. Ми проводимо зібрання, щоб згуртувати людей, і надаємо допомогу з розробки комплексних програм розвитку сільської території. На сьогодні в Київській області дорадча служба розробила дев’ять таких програм для дев’яти сіл на 4–5 років. Це як маленька конституція, де є бюджет, розписано заходи по роках і є випадки, де залучено близько 150 тис. грн коштів на різні цілі. Але дорадчі служби не можуть працювати без державної підтримки, бо є дві складові: надання комерційних послуг, за які можуть замовники платити, і надання соціально спрямованих послуг та формування сільської громади та капіталу, громадських об’єднань...
За це ні одна громада дорадчій службі не заплатить, і тут має допомогти держава, якщо вона зацікавлена у розвитку цієї складової”.


Віталій АНТИПЕНКО, начальник Департаменту розвитку сільської місцевості та підприємництва Міністерства агрополітики:
“Нинішній соціально-економічний стан на селі формувався впродовж декількох останніх десятиріч. На його сучасних характеристиках найбільше позначилися два чинники: економічна криза 90-х років та соціальні втрати, якими супроводжувалося реформування аграрного сектору. Вони зумовили такі негативні явища, як зайнятість сільських жителів і занепад соціальної інфраструткури села, наростання депопуляції, прискорення обезлюднення та вимирання сіл. За час, що минув після передостаннього перепису населення в 1989 році, кількість сільських жителів зменшилася на 1,6 млн осіб, або на 9,4%. Це відбувалося в основному за рахунок перевищення смертності над народжуваністю, тобто процес депопуляції, який наростає щороку, і 2003 року становив мінус 163 тис. жителів на селі. Демографічна ситуація в сільській місцевості вкрай негативна, і занепад сільських територій продовжується.
З цього випливає дві основні проблеми на селі: безробіття та бідність. Поглиблення реформи та розвиток аграрного сектору економіки неможливі без вирішення комплексу питань щодо поліпшення соціально-демографічної ситуації на селі, ставлення до села не лише як до місця виробництва агропродукції, а й як до бази відтворення потенціалу нації та її життєвого серидовища.
На виконання Указу Президента України від 21 лютого 2002 року №170 “Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та подальшого розвитку агарного сектору економіки” Мінагрополітики разом із зацікавленими центральними органами виконавчої влади, регіонами та науковцями ще в 2002 році розробили та затвердили державну програму розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року, метою якої було призупинення негативних процесів у соціальній сфері села. То був перший крок до формування високорозвиненої соціальної інфраструктури на селі та створення передумов для підготовки загальнодержавної національної програми соціального розвитку села на період до 2011 року. Згідно з цією держпрограмою, у поточному році на соціальний розвиток села спрямовується понад 500 млн грн за сімома основними напрямами. Зокрема, 172 млн грн — на виконання інвестиційних проектів для сільських об’єктів, 200 млн грн — на спорудження магістральних газопроводів та відводів. А постановою КМУ  № 509 передбачено виділення 12 млн грн для комунальної сфери села на ліквідацію аварійно-небезпечних ситуацій на об’єктах житлово-комунальної сфери. До цього року таких коштів для села ще не виділяли. В урядовому проекті державного бюджету на наступний рік передбачається в цілому на АПК не менше 10% від загальних витрат бюджету, а на будівництво соціальної інфраструктури на селі не менше 1% від обсягів ВВП. Якщо брати абсолютні цифри, то це 9,8 млрд грн на весь комплекс, у тому числі 7,4 млрд грн на підтримку розвитку сільського господарства та для розв’язання соціальних проблем на селі.


Коротко про напрями. По-перше, поетапне відшкодування суб’єктам господарювання власних коштів, витрачених у 1999-2004 рр. на будівництво об’єктів соціально-культурного призначення — 200 млн грн. По-друге, на будівництво та реконструкцію об’єктів соціальної сфери села — 600 млн грн, на державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників — 100 млн грн, на реформування та розвиток комунального господарства у сільській місцевості — 35 млн грн, на розвиток фізичної культури та спорту серед сільського населення — 12 млн грн. До того ж прийнято рішення відновити схему формування переліків об’єктів та фінансування їх будівництва через підрозділи Мінагрополітики, що досьогодні не відбувається. Це дасть можливість поновити контроль за використанням бюджетних коштів та добудувати в найкоротший термін тисячі об’єктів, покращити умови проживання селян.
За підтримки народних депутатів нам вдалося зняти нарахування ПДВ в разі передачі до комунальної власності територіальних громад об’єктів соціальної інфраструктури села, що посприяє значному прискоренню процесу передачі. Інший бік згаданої проблеми — утримання цих об’єктів та поліпшення матеріальної бази. Є два напрями її розв’язання: або щорічно виділяти бюджетні кошти (на 2005 рік їх пропонують не менше 2,1 млрд грн), або розробити спеціальний закон (що значно складніше) про самодостатнє фінансування цих об’єктів за рахунок місцевих зборів.


Дія державної програми з розвитку соціальної сфери не завершується у 2005 році. Тому Указом Президента України доручено розробити та в поточному році подати на затвердження ВР Загальнодержавну національну програму розвитку соціальної сфери села на період 2006–2011 рр. Мінагрополітики спільно з низкою наукових установ розробили, а розпорядженням уряду затверджено концепцію цієї програми, яка визначає основні засади її розроблення та напрями розв’язання завдань”.


Тамара ПОДВИСОЦЬКА, директор Одеської сільської дорадчої служби:
“Ми підбили підсумки за два роки та дев’ять місяців своєї діяльності, і тільки в Одеській області дорадча служба створила понад 2,8 тис. робочих місць. Велика кількість їх припадає на особисті підсобні господарства, які наразі реєструють підприємці. Найбільше робочих місць створюють саме підприємці в сільській місцевості. Ефективність наших тренінгів — понад 50%. За підтримки обласного центру зайнятості ми провели з травня цього року 31 семінар, їх відвідало 334 слухачі, 225 з яких започаткували власний бізнес. Абсолютно різний бізнес, пов’язаний і з комунальним господарством, і з соціальним розвитком.
Але не можна підходити до питання розвитку приватного підприємництва на селі однобоко та узагальнено, і фонд підтримки підприємництва має виділяти кошти на розвиток тих районів, де сьогодні більше безробітних і важко створюються робочі місця. І обов’язково потрібна інформаційна підтримка майбутнього підприємця. Цим ми досягнемо двох результатів: підвищимо загальний рівень освіченості людей та надамо їм можливість мати доступ до інформації. А поінформованість і ціни не має.
Ми співпрацюємо з обласним центром зайнятості, але, враховуючи важливість майбутнього нашої країни, з нами тісно співпрацює й обласне Управління у справах сім’ї та молоді. Керівники, які зацікавлені в наслідках своєї праці, завжди знайдуть можливість підтримати те, що приносить користь. І чим більшим буде середній клас, який ми виховаємо в сільській місцевості, тим краще та інтенсивніше відбуватиметься комплексний розвиток села”.


Леонід КОЗАЧЕНКО, президент Української аграрної конфедерації:
“На сьогоднішній день є багато різних напрацювань. Дуже цікаво нам розповіли, що влада зробила для вирішення існуючих проблем. Дай Боже, щоб ці напрацювання було реалізовано. Але, нагадаю, у 80-х роках минулого століття тільки в Київській області впродовж двох-трьох років щороку здавали 70 нових шкіл. Щоб здати таку кількість шкіл сьогодні, потрібно близько 500 млн грн. Коли ми говоримо про 1% ВВП, який має бути використано на розв’язання проблем соціального розвитку села, то це дуже мізерна сума. Її потрібно принаймні подвоїти, хоча й цих коштів ледь вистачить на утримання закладів соціальної інфраструктури в робочому стані. Маю на увазі заробітну плату працівникам, забезпечення опалення, дрібний та поточний ремонти. Коштів дуже мало, але сьогодні ми ставимо питання про те, що треба по-іншому підходити до розв’язання цих проблем, а для реалізації програми уряду потрібно залучати кошти не тільки з бюджету, а й з інших джерел. Потрібно також використовувати досвід роботи нових формувань, насамперед дорадчих служб, кредитних спілок. До речі, нагадаю, що Світовий банк у своєму кредиті на фінансовий розвиток села (це 250 млн дол.) надає майже 30 млн дол. терміном на 15 років, щоб кредитні спілки поповнили свої ресурси й активніше працювали в сільській місцевості.
Є досвід, у тому числі й ті пропозиції, що їх реалізувала Українська аграрна конфедерація та поширили великі інвестори, які працюють сьогодні в АПК, створюючи в сільській місцевості фонди соціальної підтримки. Тобто у селі чисельністю близько 1000 жителів при сільських радах створюється такий фонд, куди перераховують у середньому по 50 тис. грн на рік на вирішення різного роду питань, у тому числі й на персональну допомогу селянам. Але тільки цього недостатньо, потрібно комплексно розв’язувати це питання. Треба оптимізувати всі пропозиції, що надходять, і регулярно проводити обговорення проблем, щоб ми максимально використали всі напрацювання та схеми роботи і шукали нові шляхи розв’язання проблем села”.


Володимир ВАСИЛЬЄВ, голова Всеукраїнської організації “Зелений туризм”:
“Сьогодні представники вищих органів влади, в тому числі законодавчої, можливо, від незнання або небажання не розуміють самої суті та поняття сільського зеленого туризму в контексті подолання бідності та зайнятості сільського населення. Ми не стверджуємо, що зелений туризм повністю вирішить ці питання, але в комплексі всіх проблем саме ця сфера діяльності має бути зафіксована в українському законодавчому полі й особливо у діяльності Міністерства агрополітики. Далеко не треба йти, наші сусіди саме через діяльність Міністерства сільського господарства сприяють розвитку зеленого туризму. Щодо фінансування з боку держави, то на сьогоднішній день, за великим рахунком, його немає. А тут в принципі не треба й великого фінансування. Представники Інституту економіки ще в 1998 році зазначали, що на першому етапі Україна має використати той потенціал, що є в українському селі. Це три складові: перша — житлова база. Ми не говоримо, що у сільській місцевості немає інфраструктури. Ми говоримо, що є житлова база із 6,5 млн приватних будинків, з яких потенційно 6–7 частина може бути використана. Друга складова — людські ресурси. І третя — сільськогосподарська продукція, дві третини якої вирощується в особистих селянських господарствах. Про що слід говорити сьогодні? Потрібно все це використати належним чином. Можливо, через програму “Власний дім” надавати кредити селянам на умовах конкурсу на реконструкцію чи новобудову, щоб потім вони могли працювати у сфері сільського туризму. Тоді ми будемо мати і мотивацію, і робочі місця. У бюджеті повинні бути гроші на підтримку особистих селянських господарств.


Віктор ТЕРЕС, президент Міжнародної благодійної фундації “Хайфер Проджект Інтернешнл”:
“За десять років нашої діяльності в Україні було започатковано 15 проектів у дев’яти областях (в основному це західний регіон) та Криму. Сьогодні поширюємо свою діяльність на центральний та південний регіони, виробляємо стратегію для східних областей.
Важливим компонентом кожного проекту є навчання ефективних методів господарювання, навичок підприємництва, сприяння розвитку зеленого туризму. Наша фундація надає такі види допомоги згідно з потребами та запитами громад: племінні тварини, навчання, консультаційна підтримка, ветеринарні препарати, обладнання, штучне осіменіння, мінеральні добрива, комбікорм, кормодробарки, молочні сепаратори, сканери визначення якості молока для молокоприймальних пунктів, холодильники тощо. Наше завдання спрямоване на підвищення життєвого рівня сільського населення, ефективності господарств шляхом надання як дарчих продуктивної худоби, агроматеріалів, обладнання. Така допомога поширюється в межах самої громади села (від сім’ї до сім’ї) і навіть у межах району. Ми допомагаємо родинам, які постраждали від техногенних та стихійних лих, впроваджуємо проекти, пов’язані зі збереженням генофонду цінних порід коней, ВРХ та овець”.


Мартін ДЖОНС, директор Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні Міністерства Великобританії у справах міжнародного розвитку:
“Наша програма в Україні працює третій рік. Багато проблем, які є у сільській місцевості, потребують комплексного розв’язання. Наша мета — створення життєздатної сільської громади, яка б сама могла вирішувати свої проблеми, щоб такі громади самі робили внесок до бюджету. Потрібно створити прошарок нових платників податків, і, як ми бачимо нині, є приклади успішної діяльності в цьому напрямі. Вже створено дорадчі служби, є закон про дорадчу діяльність, тільки треба, щоб він працював успішно. Необхідно також доносити до селян інформацію, намагатися допомогти їм працювати прибутково. Впродовж багатьох років великі колективні господарства відігравали основну роль у житті сільських громад, нині такі господарства стикаються з великими труднощами. Їм також необхідна допомога у плані реорганізації та реструктуризації, і такі механізми вже розроблено.
Для вирішення проблем села в комплексі потрібно об’єднати зусилля багатьох відомств та міністерств. З допомогою наших регіональних партнерів та завдяки співпраці з Інститутом сільського розвитку вдалося впровадити комплексний підхід, але попереду ще багато роботи, щоб всі ці механізми та підходи запрацювали і знайшли своє втілення в статтях бюджету”.


Ярослав ГАЛІЙ, виконавчий директор Кредитної спілки Львівської аграрної палати:
“Центральною фігурою сучасного села є власник особистого селянського господарства. Якщо цей власник вийде на прибуток, то ми побачимо сучасне село в достатку — з комп’ютерами та автомобілями. Дрібнотоварний сектор, який представляють особисті селянські господарства, дає 90% сільськогосподарської продукції у Львівській області, тобто є головним, і так буде надалі.
Вважаю, що особисте селянське господарство вивести на прибуток можуть три структури: обслуговуючі кооперативи, кредитна спілка та дорадча служба. У конкретному селі дорадчі служби мають запропонувати членам кооперативу спеціалізацію їх виробництва. Селянин не повинен садити все, що він знає, а повинен на частині своєї ділянки виростити культуру, запропоновану дорадчою службою. Це дасть можливість оптом закупити через обслуговуючі кооперативи насіння, добрива, засоби захисту рослин, обробити всі спеціалізовані ділянки і реалізувати вирощену продукцію. І це дасть прибуток селянину, а кредитна спілка могла б частині власників господарств допомогти з кредитами.
Кредитна кооперація має вагоме економічне значення для власників особистих селянських господарств, які перебувають поза схемами кредитування сільгоспвиробника. Отже, альтернативи кредитним спілкам не бачу. Проте сьогодні сільська кредитна кооперація перебуває “в закутку”. Чому? По-перше, населення не поінформоване, що таке кредитна кооперація. І не тільки селянин, а й чиновник районного рівня не завжди орієнтується в цих питаннях. Дехто вважає, що це повернення до 30-х років. Але ж кожен третій канадець входить до кредитної спілки! А 50 тисяч кредитних спілок у Китаї! І сьогодні кредитну кооперацію рухають громадські організації, що працюють на селі: Асоціація фермерів, “Просвіта”, Аграрна палата, окремі церковні громади. Бо ці традиційні носії ідеї кредитної кооперації — сільська інтелігенція, священики — з якихось причин усунулися. Тому ставку робимо на громадські організації, і чим потужніші вони будуть, тим краще буде розвиватися кредитна кооперація.
Далі. Вступив у дію закон про кредитні спілки. Це добре, але, з одного боку, захищаємо інтереси членів кредитної спілки, які вносять гроші як депозит, а з іншого — стало дуже складно започаткувати кредитну спілку і розвивати її. Без допомоги держави кредитна кооперація не виживе в сьогоднішніх умовах. Де взяти первинний капітал, щоб заплатити за ліцензію, закупити комп’ютерну техніку? Вважаю, якщо буде допомога хоча б із обласного чи районного бюджету, сільська кооперація підніметься на ноги”.

Інтерв'ю
Марія Махновець (ліворуч), експерт з органічного трейдингу, на виставці BIOFACH, Нюрнберг, Німеччина, разом з експертами аграрного ринку - André Pilling та Марією Дідух (проект "Agritrade Ukraine")
Україна посідає 10 місце в світі з виробництва органічних зернобобових культур, по олійним та зерновим знаходиться на 6-й позиції. Основні напрямки експорту - Нідерланди, Німеччина, Великобританія,
Традиційним джерелом байпасного крохмалю в раціонах корів є зерно кукурудзи. Його особливістю є те, що він не ферментується у рубці і стає доступним вже у тонкому відділі кишечника. Це допомагає збільшити надходження глюкози у кров’яне... Подробнее

1
0