Спецможливості
Новини

Вдаримо дорадництвом по аграрних проблемах!

05.06.2008
744
Вдаримо дорадництвом по аграрних проблемах! фото, ілюстрація
Вдаримо дорадництвом по аграрних проблемах!

29 вересня під егідою Мінагрополітики у Львові відбулася нарада “Розвиток сільськогосподарського дорадництва та функціонування аграрних палат в Україні”. Усім учасникам наради було роздано книжку “Становлення сільськогосподарських дорадчих служб в Україні” (Київ, 2002), видану Мінагрополітики, зміст якої наводить на деякі роздуми.
Почнемо з результатів аграрної реформи. Ось коментар заступника державного секретаря Мінагрополітики Романа Шмідта: “Відповідно до вимог чинного законодавства України створено 15,3 тисяч господарств, заснованих на засадах приватної власності на землю і майно: приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші, які разом з 43 тисячами фермерських та 12,8 мільйона особистих селянських господарств заклали інституційну основу приватного господарювання на селі. Новостворені підприємства зіткнулися з певними проблемами в сучасних умовах функціонування в ринковому середовищі. Вони потребують передових знань з аграрного менеджменту та маркетингу, передових технологій у сільському господарстві. Тому їх попит на ці послуги сприяв виникненню ініціатив щодо створення дорадчих осередків в Україні”.
Що ж це за проблеми?
Перша проблема — кадрова. Коли в грудні 1999 року починалося чергове прискорення реформи за рахунок руйнування КСП, одним з основних аргументів щодо необхідності цього було змінити й омолодити кадри. “На думку пана Гладія, після вступу в дію указу керівництво нових підприємств може оновитися принаймні на 60 відсотків” (“Киевские новости”, 15 грудня 1999 р.).
Указ вступив у силу, і… в кадровому плані нічого не змінилося, а навіть погіршилося.
Ось що заявив у травні 2000 року заступник голови Адміністрації Президента Павло Гайдуцький: “Приватизація була здійснена в інтересах колишніх керівників цих підприємств. Фактично сьогодні у нас 2/3 колишніх керівників підприємств стали власниками і керівниками приватних підприємств, створених на базі КСП... Це ставилося за мету. Ми це скрупульозно обговорювали, коли готували Указ”. (“Пропозиція”, №7, 2000 р.).
“Нині в Україні лише 20% керівного складу сільськогосподарських підприємств мають вищу освіту, 50% — вважаються слабо підготовленими спеціалістами, решта керівників — пенсіонери”. (Укрінформ: Новини агропромислового комплексу, № 14, 8 квітня 2002 р.)
Це стан справ з керівництвом нових приватних господарств, які виникли на базі колишніх КСП. Тепер про підсобні селянські господарства, яких в Україні нині нараховується 12,8 мільйона.
“Селяни не мають достатньо знань та навичок, які необхідні для ефективної роботи в ринкових умовах, а наслідком є невпевненість, страх починати нову справу, безініціативність”. Це пишуть український керівник Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні Юрій Кухарук і заступник голови Львівської облдержадміністрації Михайло Лесів у вже згадуваній книжці.
А от Тетяна Брівко, директор “Донецькагроконсалту”, говорить цілком відверто: “Реформування, що внесло великі зміни у власність на землю та майно КСП, підштовхнуло селян до активнішого й ефективнішого господарювання, виявило також негативні тенденції перехідної економіки, такі як зменшення кількості робочих місць на підприємствах, недостатній рівень знань економіки та ринку у більшості фермерів та власників ОПГ (особистих підсобних господарств. — Ю.М.) і пов’язане з цим неефективне виробництво, низький рівень запровадження нових ресурсозберігаючих технологій, недостатню розвиненість ринкової інфраструктури, відсутність оперативної ринкової інформації тощо”.



Так от, повертаючись до страху та безініціативності: це не страх і безініціативність, а здоровий глузд людей: що я робитиму з тим клаптем землі, не маючи техніки, не маючи знань, не знаючи, що й як вирощувати, куди це потім збувати тощо.
Здавалося б, перед тим як розпочинати якусь справу, треба їй навчитися. Жодному лікарю не дозволять робити операцію, якщо він не вивчився протягом семи років, а потім багаторазово не асистував досвідченому хірургові протягом обов’язкової практики. І тільки після цього людина отримує дозвіл на відповідну діяльність.
Ну чому б не підготувати до самостійного господарювання людей до того, як ламати все і вся?
Аж виявляється, самі реформатори неписьменні: “Загальні висновки комісії (Харківської облдержадміністрації): держслужбовці на місцях, як і громадяни, які беруть участь у реформуванні АПК, не мають правових знань. Тому зараз на Харківщині розпочався правовий “всеобуч”, працюють “гарячі” телефонні лінії, підвищено контроль за діяльністю місцевої влади” (газета “Время”, Харків, 20 червня 2002 р.).
Отака в нашій країні реформа: ніхто нічого не знає — ні ті, хто реформує, ні ті, кого реформують.
Отже, як кажуть військові, починаємо стріляти навздогін — будемо створювати дорадчі служби. Які ж ресурси для цього потрібні? Перед тим, як спробувати відповісти на це питання, подивимося на деякі цифри з американської статистики (дані Мінсільгоспу США, 1997 рік) щодо витрат на дорадчі служби у США. Так, загальний бюджет дорадчих служб США становив 1,53 млрд дол.: 408,8 млн дол. з федерального бюджету (27%), з бюджету штатів (по нашому, з обласного бюджету) — 718,2 млн дол. (47%), з бюджету графств (по нашому, з районного бюджету) — 306,9 млн дол. (20%), інші (платні послуги) — 93,6 млн дол. (6%). Середні витрати на одну ферму — 800 дол. (кількість ферм станом на 1997 рік — 1911859).
Оскільки закону про дорадчі служби в Україні поки що немає, то немає й бюджетних витрат на них. Але є витрати обласні. Ось які цифри на нараді навів директор Львівської аграрної дорадчої служби Іван Паньків: у 2002 році з обласного бюджету було виділено 252 тис. грн, зароблено — 80 тис. грн. Ось дані про склад господарств на Львівщині: близько 700 реформованих господарств, понад 1180 — фермерських, 61900 — ОПГ, загалом приблизно 63800 господарств. Середні витрати на одне господарство — 5,2 грн. За словами Івана Паньківа, потреби області на фінансування дорадчих служб становлять 1,5 млн грн. (23,5 грн/господарство).
Власне, я погано уявляю, що можна зробити за 23,5 грн, якщо у ці витрати входить виїзд фахівця в господарство та його зарплата. Серед лікарів є такий жарт: “Лечишься даром, значит даром лечишься”. Яке фінансування, такі й поради.
Але припустімо, що витрати у 23,5 грн/господарство на дорадництво в умовах України є достатніми. Які потрібні витрати на все дорадництво в Україні? Множимо 12,8 млн ОПГ на 23,5 грн і отримуємо 302 млн грн.
Якби ж фінансування здійснювалося за американськими масштабами (800 дол./господарство), то на дорадчі служби в Україні необхідно було б витратити 10,2 млрд дол., що перевищує весь бюджет рідної держави.
Усі доповідачі на нараді у Львові визнавали, що фінансування — це найслабкіша ланка в ланцюжку. Можливо, врятує дорадчі служби надання платних послуг? Подивимося на розцінки на деякі послуги, які надає, наприклад, Донецька дорадча служба “Донецькагроконсалт”: представлення інтересів юридичних осіб і громадян у судах, установах і організаціях — від 30 грн/година; питання застосування законодавства — від 20 грн за кожне питання, надання маркетингової інформації — від 20 грн/місяць тощо. Ключове слово — “від” — верхньої межі немає.
Зрозуміло, що такий рівень тарифів на послуги агроконсультантів є неприйнятним для більшості власників-одноосібників. Це визнають і самі “агроконсультанти”. Український директор Програми підвищення рівня життя сільського населення в Україні Григорій Лоянич: “Клієнтів, які можуть оплачувати послуги, дуже мало”, а Іван Паньків виніс вирок: “Без державної підтримки дорадчі служби нежиттєздатні”.
Власне це розуміють і західні експерти, які в прес-релізі до наради у Львові зазначили: “Реальним успіхом Програми можна буде вважати життєздатність розроблених програмою структур, яка можлива лише за державної підтримки та сприятливого для розвитку українського села законодавства”.
Аналогічний підхід (самофінансування) кілька років тому було вже застосовано в системі захисту рослин в Україні: регіональні служби отримали право надавати платні послуги. Результат виявився більш ніж скромним. Заможні господарства мають власних фахівців із захисту рослин і в сторонніх послугах практично потреби не мають. Бідні ж господарства потребу в послугах мають, але не можуть їх оплатити.
Не встигши почати діяти, дорадчі служби опинилися під загрозою зникнення. Поки що в різних областях України проект створення дорадчих служб фінансують уряди західних країн: США, Нідерланди, Данія, Велика Британія, Німеччина. А, наприклад, “Програма підвищення рівня життя сільського населення в Україні”, здійснювана Британським міністерством у справах міжнародного розвитку, фінансуватиметься до 2005 року.
Що ж далі? Через два роки, коли програма допомоги під назвою “Створення та розвиток мережі дорадчих служб в Україні” закінчиться, уряди західних країн матимуть змогу відзвітувати перед власними платниками податків про ще одну запроваджену програму технічної допомоги Україні.
А чергова панацея для України, скоріш за все, закінчиться, як і багато попередніх програм, нічим (наприклад, практично нульовий результат мали американські програми створення інституту ринкових аналітиків, проекту паювання земель компанії “Ронко”, реорганізації КСП британським фондом “Ноу Хау” тощо).
Але якісь позитивні наслідки все ж таки будуть. Наприклад, якась мізерна кількість фермерів і дрібних власників присадибних ділянок все ж таки отримали якісь консультації. Це, безумовно, плюс.
Наші знавці економіки, на відміну від західних, стверджують, що ринок сам по собі нічого не регулює. Регулює, та ще й як! Відрегулює він і аграрну реформу в Україні. Малоефективні “ефективні” власники збанкрутують, і потреба у лікнепі для них відпаде. Діяльністю займатимуться великотоварні господарства, які матимуть повний штат необхідних фахівців — агрономів, ветеринарів, захисників рослин тощо з вищою освітою.
Хто ж пропагуватиме передові досягнення? По-перше, постачальники матеріально-технічних ресурсів (техніки, пестицидів, насіння). По-друге, вчені, які займаються науковими дослідженнями, друкують статті та книжки. По-третє, викладачі вузів, які вчитимуть останнім досягненням студентів. Нарешті, пропагувати передові досягнення будуть і надалі засоби масової інформації, у тому числі й “Пропозиція” (до речі, а Ви передплатили “Пропозицію” на наступний рік?)
Залишиться вирішити соціальну проблему: куди подіти отих збанкрутілих “ефективних” власників. Починати думати над нею саме час.
Юрій Михайлов

Інтерв'ю
Валерій Давиденко, народний депутат України
Чутки про відставку Кутового, підтримка кооперативного руху і малих виробників ці та інші актуальні питання propozitsiya.com погодився висвітлити народний депутат України Валерій Давиденко. 
Наталія Гордійчук, засновниця компанії "Агрітема"
"Агріте­ма" своїми біорішен­ня­ми кар­ди­наль­но змінює підхід до зем­ле­роб­ст­ва. Про біоінно­вації, які по­над 10 років компанія на­дає аг­раріям, розповідає засновниця — Наталія Гордійчук.

1
0