Спецможливості
Агробізнес

Ва­дим Сав’юк: «Щоб вижити, маленьке фермерське господарство має бути різноплановим»

13.01.2015
1290
Ва­дим Сав’юк:  «Щоб вижити, маленьке фермерське господарство має бути різноплановим»  фото, ілюстрація

«Шановна редакціє! Пише вам постійний читач із Волинської області Федір Попадюк. Ви постійно розповідаєте про те, як працюють великі фермерські господарства. Це, звичайно, дуже цікаво, але хотілося б дізнатися, як виживають дрібні сільгоспвиробники. Адже їм сьогодні доводиться, мабуть, найтяжче…» (Із листа читача)

«Шановна редакціє! Пише вам постійний читач із Волинської області Федір Попадюк. Ви постійно розповідаєте про те, як працюють великі фермерські господарства. Це, звичайно, дуже цікаво, але хотілося б дізнатися, як виживають дрібні сільгоспвиробники. Адже їм сьогодні доводиться, мабуть, найтяжче…» (Із листа читача)

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

Як ми уже до­мо­вля­ли­ся, ша­новні чи­тачі, кож­не ва­ше по­ба­жан­ня чи про­по­зиція для нас, пе­ре­дусім, це — керівництво до дії. То­му ми відпра­ви­ли­ся у ФГ «Аг­ро­по­с­туп», яке розміще­не у селі із чу­до­вою на­звою Но­ви­на До­б­ря­тинсь­ка, що у Млинівсько­му рай­оні на Рівнен­щині. Гос­по­дар­ст­во хоч і не­ве­лич­ке, але про­гре­сив­не: сю­ди звідусіль приїжджа­ють сільгоспви­роб­ни­ки на­вча­ти­ся
су­ча­с­­ним тех­но­логіям. Очо­лює підприємство мо­ло­дий фер­мер Ва­дим Сав’юк. Він і роз­повів нам про своє се­лянсь­ке жит­тя-бут­тя.

Ва­ди­ме, чо­му Ви виріши­ли ста­ти фер­ме­ром? Сімей­на ди­настія?
— Ко­ли роз­по­чав пра­цю­ва­ти на землі, фер­мерів ще не бу­ло (сміється). Ад­же я на­ро­див­ся у селі, а сільські діти ви­хо­дять із бать­ка­ми на го­ро­ди, тільки лиш спи­на­ють­ся на но­ги. Після шко­ли вирішив здо­бу­ти аг­ро­номічну освіту і всту­пив до Львівсько­го аг­рар­но­го універ­си­те­ту на аг­ро­номічний фа­куль­тет. По закінченні ви­шу по­вер­нув­ся до­до­му і ра­зом із бать­ка­ми по­чав гос­по­да­рю­ва­ти.
Зем­лю тоді ми ма­ли (роз­па­ю­ван­ня у нас відбу­ло­ся раніше від інших регіонів Ук­раїни, оскільки Млинівський рай­он у цьо­му плані був пілот­ним. До речі, і досі маємо про­бле­ми із дер­жав­ни­ми ак­та­ми на зем­лю («жов­то­го» зраз­ка), які нам ко­лись ви­да­ли. На них не вка­за­но ка­да­с­т­ро­во­го но­ме­ра зе­мель­ної ділян­ки, то­му ви­ни­ка­ють труд­нощі під час ук­ла­дан­ня до­го­ворів орен­ди).
Сільським гос­по­дар­ст­вом на­ша сім’я зай­ма­ла­ся дав­но, але фер­мерсь­ке гос­по­дар­ст­во я за­реєстру­вав ли­ше у грудні 2007 р. Сти­му­лом до цьо­го ста­ли дер­жавні про­гра­ми підтрим­ки фер­мер­ст­ва: сільгоспви­роб­ни­ки, які ма­ли ста­тус юри­дич­ної осо­би, тоді мог­ли от­ри­ма­ти ком­пен­сацію у разі прид­бан­ня техніки та фінан­со­ву до­по­мо­гу на по­во­ротній ос­нові. За­вдя­ки цьо­му ми ку­пи­ли трак­тор, ван­таж­ний ав­то­мобіль та ще й одер­жа­ли безвідсот­ко­ву по­зи­ку у розмірі 46 тис. грн.
 
Із ви­ро­щу­ван­ня яких куль­тур роз­по­чи­на­ли гос­по­да­рю­ва­ти?
— Ко­ли у нас ще не бу­ло фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ст­ва, то сіяли пе­ре­важ­но зер­нові (пше­ни­цю, ячмінь) та цу­к­рові бу­ря­ки (те­пер їх май­же не ви­ро­щуємо, а раніше бу­ло 3–4 га. Пра­цю­ва­ли із цією куль­ту­рою ду­же тяж­ко, трап­­ля­ло­ся, що і вруч­ну ви­би­ра­ли). Потім по­ча­ли ви­ро­щу­ва­ти овочі (кар­топ­лю, морк­ву, ка­пу­с­ту, сто­лові бу­ря­ки).
 
А нині на чо­му спеціалізуєте­ся?
— Сьо­годні у нас усь­о­го по­тро­ху. Що­ро­ку ви­ро­щуємо від 10 до 15 га кар­топлі (насіння гол­ландсь­кої се­лекції — сор­ти Аль­ва­ра, Ме­лоді), 3–5 га бу­ряків та морк­ви, кілька гек­тарів ка­пу­с­ти — біло­ка­чан­ної, бро­колі, цвітної.
Є у нас і су­ни­ця: гол­ландсь­кий сорт Пол­ка (стійкий проти хво­роб, транс­пор­та­бель­ний, ви­со­ка вро­жайність). Маємо 1,5 га са­ду (по­над гек­тар — під яб­лу­ня­ми і 50 со­тих — під сли­ва­ми). 10–20 га що­ро­ку засіваємо зер­но­ви­ми (пе­ре­важ­но пше­ни­цею). Але, на жаль, на пше­­­ниці сьо­годні от­ри­ма­ти при­бу­ток не­мож­ли­во. Навіть по­при те, що постійно маємо ви­со­ку вро­жайність (цьо­го ро­ку —
70 ц/га), ад­же у нас ро­дючі землі, до то­го ж ви­ко­ри­с­то­вуємо якісний посівний ма­теріал (Поліська 90, Ак­тор, Трізо), вно­си­мо до­стат­ньо міндо­б­рив. Од­нак ви­т­ра­ти на ре­сур­си знач­но зрос­ли, а ціна на зер­но за­ли­шається та­кою са­мою, як і торік, — 1700 грн/т.

Але ж чи­нов­ни­ки Міна­гро­політи­ки не раз за­яв­ля­ли, що цьо­горічне зер­но ко­ш­ту­ва­ти­ме до­рож­че…
— Я ка­жу про ре­аль­ну ціну, яку да­ють, ко­ли за­би­ра­ють про­дукцію на умо­вах са­мо­ви­во­зу. У нас не­має складів, то­му зму­шені про­да­ва­ти зер­но у жни­ва — із-під ком­бай­на.
 
Яка куль­ту­ра у Вас най­при­бут­ковіша?
— Най­стабільніша куль­ту­ра — кар­топ­ля. Про­да­ти якісну буль­бу завжди про­сто, і во­на має більш-менш до­б­ру ціну. Як­що го­во­ри­ти про інші овочі, то в регіоні мо­же ста­ти­ся їхнє пе­ре­ви­роб­ництво. На­при­клад, цьо­го
ро­ку бу­ло скла­­д­но ре­алізу­ва­ти
біло­ка­чан­ну ка­пу­с­ту.
Для ма­лень­ких фер­мерсь­ких гос­по­дарств ду­же рен­та­бель­ною є су­ни­ця, яку про­даємо на рин­ках та по­ста­чаємо у са­на­торії. Од­на із пе­ре­ваг куль­ту­ри у то­му, що во­на є не­ви­баг­ли­вою у до­гляді. Чи­ма­ло гос­по­дарств ви­ро­щу­ють су­ни­цю за інтен­сив­ною тех­но­логією — на аг­ро­во­локні із по­ли­вом. Як ре­зуль­тат — крупні яго­ди, ви­со­ка вро­жайність. Од­нак та­кий спосіб до­сить ви­т­рат­ний, що при­зво­дить до підви­щен­ня ціни на про­дукцію. Про­те наш по­тенційний по­ку­пець, на жаль, нині не­пла­то­с­про­мож­ний (сьо­годні це чи не найбільша про­бле­ма. Гірко ди­ви­ти­ся, ко­ли лю­ди че­рез брак коштів ку­пу­ють по півкіло­г­ра­ма су­ниць, ціна яких 8–12 грн) То­му, аби зде­ше­ви­ти про­дукцію, ми ви­ро­щуємо яго­ди на відкри­то­му грунті. Але обов’яз­ко­во її тре­ба муль­чу­ва­ти. А ще ма­лень­кий се­к­рет: во­се­ни ми не ви­би­раємо бур’ян, який за­ли­шається під су­ни­цею. Це для то­го, аби він за­три­мав сніг і рос­ли­на не ви­мерз­ла.

Ви cка­за­ли, що маєте і не­ве­ли­кий сад. Як вва­жаєте, чи вигідно дрібним фер­мерсь­ким гос­по­дар­ст­вам зай­ма­ти­ся садівництвом?
— Рік на рік не при­па­дає. Цьо­го ро­ку сад ви­ру­чив нас до­б­ря­че, оскільки ціни на іншу про­дукцію бу­ли низь­ки­ми. Але че­рез не­спри­ят­ливі по­годні умо­ви (вес­няні за­мо­роз­ки) вро­ди­ли ли­ше пар­шоімунні сор­ти яб­лунь. А от сли­ва да­ла до­б­рий уро­жай. На Рівнен­щи­ну ці фрук­ти за­зви­чай по­ста­ча­ють із За­кар­пат­тя та Чернівців. Од­нак наші сли­ви дозріва­ють пізніше — ко­ли при­возні закінчу­ють­ся. За­га­лом, ви­ро­щу­ва­ти сли­ви на­ба­га­то вигідніше, ніж яб­лу­ка. Ос­нов­ний сорт у нас — Блюфрі (уро­жай­ний, не по­тре­бує піджив­лен­ня). Про­во­ди­мо дві-три об­роб­ки:
од­ну — до цвітіння і дві — після. А от яб­лу­ня — більш ви­т­рат­на куль­ту­ра: по­тре­бує близь­ко двох де­сятків хімо­б­ро­бок за се­зон. І яб­лу­ка важ­че про­да­ва­ти, аніж сли­ви. Вва­жаю, щоб яб­лу­не­вий сад став ре­аль­ним бізне­сом, потрібно ли­ше, щоб він був не мен­шим ніж 5 га. За­га­лом, садівництво — га­лузь, яка по­тре­бує знач­них капіта­ло­в­кла­день. На­при­клад, щоб за­кла­с­ти сад, тре­ба мінімум 1 млн грн.
 
А яка куль­ту­ра у Вас найбільш вда­ла, та­ка, що мо­же­те нею гор­ди­ти­ся?
— Цу­к­ро­ва ку­ку­руд­за.
 
Ви­яв­ляється, Ви ще й цу­к­ро­ву ку­ку­руд­зу ви­ро­щуєте. Як «вий­ш­ли» на цю куль­ту­ру і чим во­на Вас при­ва­би­ла?
— Цу­к­ро­вої ку­ку­руд­зи у нас близь­ко 3 га. Рішен­ня її ви­ро­щу­ва­ти прий­ш­ло цілком ви­пад­ко­во. Років зо шість то­му то­ва­риш по­да­ру­вав мішок ку­ку­руд­зи. Ми її висіяли, от­ри­ма­ли вро­жай, але що з ним ро­би­ти, як про­да­ва­ти — не зна­ли. Ад­же у се­зон, ко­ли на по­лях ба­га­то зви­чай­ної мо­ло­дої ку­ку­руд­зи, цу­к­ро­ву ре­алізу­ва­ти не­мож­ли­во. То­му сіємо куль­ту­ру та­ким чи­ном, аби ма­ти вро­жай на осінь (по­чи­наємо зби­ра­ти на­прикінці серп­ня — і аж до мо­розів). Але і тут є ри­зик: на­при­клад, торік був ранній мо­роз і «не­дозріло» 1,5 га. 
Пе­ре­важ­но сіємо сорт Овер­ленд («Син­ген­та»). Ви­ро­щуємо як зви­чай­ну ку­ку­руд­зу, але із мен­ши­ми міжряд­дя­ми. Та­кож зви­чай­ну зер­но­ву мож­на сіяти у хо­лод­ну зем­лю, а цю у жод­но­му разі — ні, тре­ба че­ка­ти, щоб прогріла­ся зем­ля. У де­я­ких моїх ко­лег, ко­ли во­ни сіяли цу­к­ро­ву ку­ку­руд­зу в квітні, во­на не зійшла. Але най­с­кладніше — ви­ра­ху­ва­ти так зва­ний кон­веєр із тим, аби куль­ту­ра не дозріла в один день. Щоб цьо­го не ста­ло­ся, ко­жен на­ступ­ний висів ми про­во­ди­мо після ма­со­вих сходів по­пе­ред­ньо висіяної куль­ту­ри.

Ва­ше гос­по­дар­ст­во ду­же різно­пла­но­ве. Мож­ли­во, ліпше зай­ма­ти­ся чи­мось од­ним?
— Аг­ро­хол­дин­ги спеціалізу­ють­ся на чо­мусь од­но­му, а нам ри­зи­ку­ва­ти не мож­на. Ма­лень­ке фер­мерсь­ке гос­по­дар­ст­во має зай­ма­ти­ся тільки тим, що при­но­сить ре­аль­ний при­бу­ток. На­при­клад, як­що ви­ро­щу­ва­ти ли­ше овочі, то в регіоні мо­же ста­ти­ся їхнє пе­ре­ви­роб­ництво, а от­же, ви­ник­нуть про­бле­ми із ре­алізацією.
Не про­да­мо про­дукцію ли­ше од­но­го ра­зу — не бу­де коштів, щоб гос­по­да­рю­ва­ти далі. На­при­клад, як­би у ме­не бу­ла тільки пше­ни­ця і цу­к­рові бу­ря­ки, то пер­шу куль­ту­ру цьо­го ро­ку ку­пу­ють за безцінь, а дру­гу — за­во­ди вза­галі не прий­ма­ють. І що ро­би­ти во­се­ни?
То­му роз­по­чи­наємо се­зон із су­ниці, за нею ре­алізуємо цвітну ка­пу­с­ту, бро­колі, потім — пше­ни­цю, ку­ку­руд­зу.
 
Ку­ди ре­алізуєте ви­ро­ще­ну про­дукцію?
— Раніше во­зив на ри­нок до Льво­ва.
Те­пер, ви­хо­дя­чи із то­го,  що знач­но зрос­ли транс­портні ви­т­ра­ти, а та­кож львівські фер­ме­ри по­ча­ли ви­ро­щу­ва­ти більше овочів, їзди­ти у ті краї ста­ло не­вигідним. То­му ви­ро­ще­не ре­алізуємо на ба­за­рах Рівно­го.

Не ви­га­ня­ють фер­мерів із ба­за­ру пе­ре­куп­ни­ки?
— Звісно, ви­га­ня­ють. Будь-який ба­зар, об­раз­но ка­жу­чи, — ма­сонсь­ка ло­жа, клуб для «своїх», ку­ди чу­жим вхід за­бо­ро­не­но.
Але виріши­ти подібні про­бле­ми до­по­ма­гає Рівненсь­ка асоціація фер­мерів та при­ват­них зем­ле­влас­ників і осо­би­с­то її го­ло­ва — Дми­т­ро Ук­раїнець, за що йо­му ду­же вдячні.
Поділіться пла­на­ми на най­­ближ­че май­бутнє.
— Хо­чу збу­ду­ва­ти склад, аби мож­на бу­ло зберіга­ти овочі. Але найбільше мрію про те, щоб закінчи­ла­ся війна, щоб лю­ди ста­ли за­мож­ни­ми і змог­ли ку­пу­ва­ти фер­мерсь­ку про­дукцію. Ад­же від бла­го­по­луч­чя на­се­лен­ня за­ле­жить і наш при­бу­ток.
Та­кож хо­четь­ся, аби в ук­раїнських фер­мерів бу­ли ви­хо­ди на зовнішній ри­нок, а у цьо­му має до­по­мог­ти
профільне міністер­ст­во.

То якою ж, на Ва­шу дум­ку, має бу­ти дер­жав­на політи­ка що­до сільсько­го гос­по­дар­ст­ва?
— На жаль, нині дер­жав­на політи­ка спря­мо­ва­на на ве­ликі аг­рофірми. І як­що за­хо­че аг­ро­хол­динг «зме­с­ти» ма­лень­ко­го фер­ме­ра, то зро­бить це лег­ко і про­сто — не до­по­мо­жуть ані пра­во­охо­ронці, ані су­ди.
На ща­с­тя, у на­шо­му регіоні ніхто ніко­го не чіпає. Але пи­тан­ня не в цьо­му — потрібно, щоб в Ук­раїні бу­ло за­ко­но­дав­ст­во, яке ре­аль­но за­хи­ща­ло б інте­ре­си фер­мерів.   
І ще од­не: ко­ли я роз­по­чи­нав зай­ма­ти­ся фер­мер­ст­вом, сільгоспви­роб­ни­кам на­да­ва­ли ком­пен­сації. У струк­турі дер­жав­но­го бю­д­же­ту країни такі асиг­ну­ван­ня, об­раз­но ка­жу­чи, бу­ли «копійка­ми», але ж як во­ни до­по­ма­га­ли аг­раріям! Цих ре­сурсів бу­ло цілком до­стат­ньо, аби фер­ме­рам-по­чатківцям зве­с­ти­ся на но­ги і далі ле­галь­но пра­цю­ва­ти. Зви­чай­но, для участі у про­гра­мах ста­ви­ли умо­ву, аби сільгоспви­роб­ни­ки ку­пу­ва­ли вітчиз­ня­ну техніку. Але це ж чу­до­во! Та­ким чи­ном ук­раїнське сільгоспма­ши­но­бу­ду­ван­ня та­кож от­ри­му­ва­ло підтрим­ку! Сьо­годні, на жаль, подібних дер­жав­них про­грам уже не­має. То­му, як­що у лю­ди­ни бра­кує стар­то­во­го капіта­лу, ство­ри­ти влас­не фер­мерсь­ке гос­по­дар­ст­во не­мож­ли­во.  
На мою дум­ку, тре­ба відповідальніше підхо­ди­ти і до при­зна­чен­ня ви­щих керівників га­лузі. На­при­клад, як­що при­зна­ча­ють яко­гось міністра — фінансів чи за­кор­дон­них справ, — то відбу­вається бурх­ли­ве об­го­во­рен­ня кан­ди­да­ту­ри. Але я не чув, щоб об­го­во­рю­ва­ли осо­бу аг­рар­но­го міністра. У ре­зуль­таті ви­хо­дить так, що профільне міністер­ст­во у нас є, але аг­рар­ної політи­ки не­має. Це по­при те, що сільське гос­по­дар­ст­во — ос­нов­на бю­д­же­то­у­тво­рю­ю­ча га­лузь, ло­ко­мо­тив еко­номіки. Але от ку­ди він їде — невідо­мо.

Інтерв'ю
Сучасна українська фармацевтична промисловість за роки незалежності нашої держави зробила величезний крок уперед. підтвердженням цього є цифри від Державної фармакологічної комісії ветеринарної медицини України. Так, у 2023 році кількість... Подробнее
Нещодавно в Україні з’явилася ще одна громадська організація, що декларує захист інтересів аграріїв — Всеукраїнське об’єднання власників землі. Ця громадська організація вирізняється на фоні цілої низки подібних тим, що ставить за мету... Подробнее

1
0