УВАГУ “ЦАРИЦІ ПОЛІВ”!

Приблизно третина світового виробництва всіх зернових — це кукурудза. Єдина зернова культура, сумірна з “царицею полів” за обсягами світового виробництва, — пшениця. При цьому пшеницю використовують переважно на продовольчі цілі, а кукурудзу — переважно на фуражні (кормові) та технічні. Як засвідчує світова практика, кукурудза дає більшу, ніж інші зернові культури, середню врожайність, у тому числі більшу, ніж м’яка пшениця.
Найвищих показників урожайності (на рівні 90–100 ц/га) останні роками досягали в Чилі, Новій Зеландії та США. Найбільші площі під кукурудзу відводять у США, Китаї та Бразилії, а найвищі показники виробництва кукурудзи в середньому за останні п’ять сезонів зафіксовано в США, Китаї та ЄС-25.
Головні виробники кукурудзи є й найбільшими світовими споживачами зерна цієї культури. Зокрема, в США в 2005/06 МР під кукурудзу відведено близько 33 млн га (на всі цілі), як очікується, кукурудзу на зерно буде зібрано з 30 млн га, за врожайності на рівні 93 ц/га виробництво становитиме близько 280 тис. т (чиста вага), споживання — 224–225 тис. т. США є також найпотужнішим світовим експортером кукурудзи (щороку з країни вивозять 45–50 млн т кукурудзи).
У ЄС-25 кукурудзою засівають трохи більше 6 млн га, середня врожайність цієї культури становить близько 80 ц/га. В 2005/06 МР виробництво зерна кукурудзи в ЄС очікується на рівні 47 млн тонн за споживання 50 млн т (в 2004/05 МР споживання оцінюють на рівні 52 млн т). Євросоюз — нетто-імпортер кукурудзи.
На глобальному рівні минулі чотири сезони (жовтень-вересень) спостерігалося зростання виробництва кукурудзи: за цей період світове виробництво зросло більше ніж на 100 тис. т і в 2004/05 МР, за оцінкою Мінсільгоспу США (USDA), становило 708,6 тис. т (динаміку світового виробництва кукурудзи відображено на рис. 3; загальної збиральної площі в світі — на рис. 4.). Приріст світового споживання кукурудзи за той самий період становив 60 тис т. Однак слід зазначити, що загальна тенденція до зростання споживання кукурудзи спостерігається вже не одне десятиліття, й за останні 30 років споживання зерна цієї культури на глобальному рівні виросло більше ніж удвічі (в тому числі це стосується споживання на корми).
У новому сезоні, незважаючи на прогнозоване збільшення збиральної площі, очікується деяке зниження світового виробництва кукурудзи — до рівня 680 тис. т. Зниження врожайності, зокрема, прогнозується для таких великих країн — виробників кукурудзи, як США і ЄС-25.
В Україні та Росії, за оцінками фахівців, навпаки, врожайність вища, ніж торік. Однак дещо знизилася площа культивування кукурудзи в Росії (під цю культуру відведено менше 1 млн га) та значно скоротилися площі під кукурудзою в Україні. Так, в Україні загальна збиральна площа, за оцінками Мінагрополітики, в поточному сезоні повинна становити 1,71 млн га — проти 2,34 млн га торік, унаслідок чого і в Росії, і в Україні очікується зниження валового збору кукурудзи на зерно.
При тому, що зниження виробництва кукурудзи в 2005/06 МР в світі очікується на 30 тис. т, світове споживання, як прогнозують фахівці Мінсільгоспу США, знизиться приблизно на 5 тис. тонн.
Щодо світової торгівлі зерном кукурудзи, то обсяг річного експорту-імпорту останніми роками становить близько 75 млн т, з яких близько 60% поставляють на зовнішні ринки Сполучені Штати (структуру світового експорту в розрізі країн у жовтні 2004 р. — вересні 2005 р. та прогноз на 2005/06 МР (жовтень-вересень) подано на рис. 1). Другим за обсягами експортером є Аргентина (10–14 млн т), третім — Китай (7,5 млн т, але в 2005/06 очікується зниження до 3 млн т). Далі, за показниками останніх трьох сезонів, — Бразилія, Україна та Південно-Африканська Республіка. Зазначимо, що в 2004/05 МР експорт кукурудзи з України перевищив 2 млн т, і, за підсумками зазначеного сезону, Україна стала п’ятим за обсягами поставок експортером, обігнавши Бразилію, де останні два сезони ситуація з експортом складається не кращим чином (зокрема, в 2004/05 МР із Бразилії було вивезено трохи більше 1,4 млн т, у новому сезоні, як очікується, буде вивезено менше 1 млн т). За обсягами експорту в минулому сезоні Бразилія поступилася також Північній Африці, в новому сезоні ця африканська країна планує ще збільшити відвантаження кукурудзи на зовнішні ринки. Як очікується, Україна в 2005/06 МР, як і минулого сезону, експортує понад 2 млн тонн.

Головними імпортерами кукурудзи є Японія (річний імпорт — на рівні 16,5 млн т) та Південна Корея (8,6 млн т). Великі імпортні закупки, попри власне виробництво в межах 20–22 млн т, здійснює Мексика (в 2003/04–2004/05 МР кукурудзу імпортовано в обсязі 5,7–6,0 млн т, в 2005/06 через зниження валового збору очікується збільшення імпорту до 6,5–7,0 млн т). Структуру світового імпорту кукурудзи подано на рис. 2.

Однак названі вище країни-імпортери не є традиційними ринками збуту української кукурудзи. Ці ринки досить віддалені (а від способу доставки й відстані залежить вартість транспортування), тому конкурентоспроможність кукурудзи із країн Чорноморського регіону там нижча, ніж кукурудзи з Північної або Південної Америки.
З урахуванням географічного розміщення України, пріоритетними в плані зовнішньої торгівлі є ринки країн Близького Сходу, Північної Африки, ЄС і СНД.
Серед зацікавлених в імпорті країн Північної Африки відзначимо Єгипет (імпортує 4,9–5,3 млн т), Алжир (1,8–2,0 млн т) та Марокко (1,1–1,4 млн т). Найбільші обсяги із числа країн Близького Сходу завозять Іран (1,9–2,6 млн т), Саудівська Аравія (1,2–1,6 млн т), Сирія (0,9–1,6 млн т) та Ізраїль (0,8–1,4 млн т).
До основних ринків збуту української кукурудзи та показників зовнішньої торгівлі ми ще повернемося. Поки що сфокусуємо увагу на виробництві та споживанні в Україні.

Наприкінці 80-х років минулого століття внутрішнє споживання зерна кукурудзи в Україні становило 8–9 млн т за рік. На початку 90-х виробництво кукурудзи почало стрімко скорочуватись, і в 1995/96 МР валовий збір кукурудзи на зерно впав до рівня 1,5 млн т. За винятком врожайного 1997 року, показники виробництва зерна кукурудзи залишались низькими до кінця 90-х, потім стали поступово відновлюватися. Найнижчі показники внутрішнього поживання кукурудзи, в тому числі споживання на корми, було зафіксовано в другій половині 90-х.
Виробництво кукурудзи на силос теж значно скоротилося і, на відміну від виробництва на зерно, відновлення в цьому секторі поки що не помічено: в 1990 р. на силосний клин припадало близько 80% загальної площі під кукурудзою, в 2005 р. — на рівні 30%. Причина — ситуація в тваринництві. З 1991 р. поголів’я ВРХ та виробництво яловичини зменшилось у 3,5 раза, поголів’я стада свиней та виробництво свинини — приблизно в 3 рази. За 14 років Україна з нетто-експортера м’яса (вивозили переважно яловичину) перетворилася на нетто-імпортера (завозимо переважно свинину), але й це не втримало рівня споживання свинини та яловичини в країні (споживання яловичини зменшилось в 3,5 раза, свинини — в 2,6). Споживання м’яса і м’ясопродуктів в Україні на душу населення, за даними Мінагрополітики, зменшилося з 68,2 кг у 1990 році до 38,5 кг у 2004 році (у 1,8 раза), молока і молокопродуктів — з 373 до 228 кг (на 39%).

Упродовж кількох останніх років виробництво зерна кукурудзи в Україні нарощувалось, і в 2004/05 МР, за офіційними даними, становило 8,79 млн т. Станом на кінець листопада кукурудзу на зерно зібрали з 1,65 тис. га, отримали 7,2 млн т зерна (у початково-оприбуткованій вазі). Слід зауважити, що основний урожай на цей час було зібрано, а кукурудзу на зерно можна збирати й “під снігом”(не у всіх господарств є пристосована для цього техніка, але навіть ті з них, що не мають потрібної механізації, прихитряються збирати певні обсяги взимку) — фактично до кінця лютого. Динаміку виробництва кукурудзи, а також показники щодо збиральних площ та врожайності подано на рис. 5 та 6.
Найбільші валові збори кукурудзи в Україні зазвичай дають Полтавська, Черкаська, Дніпропетровська, Кіровоградська, Вінницька, Одеська, Київська та Чернігівська області. Непогані врожаї мають також Донецька, Чернівецька й Харківська області.
Хоча виробництво кукурудзи в Україні й підтягнулося до показників 1988–1989 рр., внутрішнє споживання зерна цієї культури ще значно нижче, ніж наприкінці вісімдесятих, а кормове — майже вдвічі поступається показникам згаданого періоду. Так, на цей час річне споживання на кормові цілі становить близько 4 млн тонн, на продовольчі — 300 тис. т, на технічні — 200 тис. тонн.
До середини 90-х Україна більше була нетто-імпортером кукурудзи, на сьогодні (в тому числі за рахунок низького внутрішнього споживання) маємо надлишки, хоч і відносно невеликі (якщо порівнювати із США чи Аргентиною), про що вже йшлося вище, і країна потрапила в п’ятірку найпотужніших експортерів. Найбільш вірогідно, що доки суттєво не покращиться стан тваринництва, кукурудза залишатиметься експортною культурою.
Беручи до уваги географічне розміщення України, а також такий аспект, як митна політика країн, що імпортують, найбільш привабливими з погляду експорту кукурудзи є близькосхідні ринки, а також країни СНД (переважно Росія й Білорусь). Причому, що стосується поставок у Білорусь, то через специфіку місцевого законодавства щодо валютних платежів, поставки української кукурудзи в цьому напрямку, як водиться, здійснюють за посередництвом російських компаній, а безпосередньо на російському напрямку (коли товар продають Росії) є потужний оператор — компанія “Каргілл”. На цей час поставки кукурудзи в Росію стримуються достатньою пропозицією зерна кукурудзи власного виробництва нового врожаю. Але в міру сезонного зниження пропозиції кукурудзи на російському ринку зростатиме інтерес російських покупців до кукурудзи з України. У цьому сезоні на заваді експорту української кукурудзи до деяких найближчих сусідів може стати пташиний грип, зокрема Білорусь уже ввела заборону на ввіз підконтрольної ветслужбі сільгосп-продукції з усіх регіонів України (спочатку — тільки з АРК).
Доступ на імпортний ринок країн ЄС-25 (там дефіцит кукурудзи звичайно мають країни Південної Європи) обмежено ввізними митами (митний тариф змінюється залежно від різниці між репрезентативною світовою ціною та 155% внутрішньої інтервенційної ціни), а пільгові схеми, під які, наприклад, підпадають Болгарія й Румунія, відносно України не застосовують. Проте за досить високих цін на ринках провідних країн-експортерів (від чого в т. ч. залежить ставка імпортного мита в ЄС) на ринки країн Південної Європи, як це засвідчив і минулий сезон, може бути відвантажено доволі великий обсяг кукурудзи українського походження.
Досить перспективним напрямком є Північна Африка. У цьому регіоні найуспішніше освоюються ринки Тунісу, Алжиру та Лівії. Єгипет, що є найбільшим імпортером північноафриканского регіону, закуповує в Україні досить скромні обсяги (на рівні 1% загального обсягу імпорту кукурудзи), не розвивається експорт у Марокко.
Експорт кукурудзи з України в 2004/05 МР (в усіх напрямках) оцінюється в 2,33 млн тонн. Із зазначеного обсягу понад півмільйона тонн було поставлено в Іран, майже 300 тис. т — в Ізраїль і понад 100 тис. т — у Сирію (всього на близькосхідні ринки за сезон відвантажено понад 800 тис. т). На південь Європи було поставлено близько 350 тис. т кукурудзи, з них 330 тис. т — в Іспанію. Близько 250 та 200 тис. т експортовано в Білорусь та Росію, відповідно. На ринки країн Північної Африки з України в 2004/05 МР поставлено в цілому близько 425 тис. т кукурудзи.
Провідними експортерами кукурудзи з України, за результатами 2004/05 МР (за обсягами відвантажень), є сільськогосподарське підприємство “Нібулон”(Миколаїв), ПП “Віталмар Агро”(Київ), ЗАТ “АТ Каргілл”(Київ), ПП “Рамбурс”(Київ) та “Альфред С.Топфер Інтернешенал Україна”(Київ).
Динаміка та географія експорту тісно пов’язана із ціновою кон’юнктурою. Зрозуміло: що вищі внутрішні ціни на кукурудзу, то важче конкурувати на близькосхідних, північноафриканських па південноєвропейських ринках. З іншого боку, якщо має місце зростання цін на дефіцитних ринках сусідніх країн, експортні надлишки можуть бути спрямовувані саме туди.
Останніми роками ціни на внутрішньому ринку, зазвичай, різняться залежно не тільки від регіону, а й у межах однієї області. Це зокрема пов’язано з тим, що експортно-орієнтовані компанії, відповідно до зовнішньоторговельних контрактів, висувають до якості товарної кукурудзі додаткові вимоги. Найвищий рівень внутрішніх цін на кукурудзу за останні роки було зафіксовано в 2003/04 МР, що видався вкрай неврожайним на пшеницю та жито і коли було зафіксовано суттєве загальне скорочення виробництва зернових. Загальну цінову картину, зокрема стартові внутрішні ціни в першому кварталі протягом останніх чотирьох сезонів, відображено на рис. 7 та 8.
Зрозуміло що ціновий чинник відіграє не останню роль і в стимулюванні чи, навпаки, стримуванні внутрішнього споживання. Особливо це стосується споживання на корми. Такий вплив може відбуватися шляхом часткового заміщення одних культур іншими. В окремих випадках, це стосується такої споживчої галузі, як тваринництво (особливо якщо подорожчання торкається цілої низки кормових компонентів: фуражне зерно кількох культур, шроти олійних культур тощо, а фінансовий стан споживачів не найкращий і має місце нестача обігових коштів), навіть може спричинити загальне зниження споживання кормів через скорочення поголів’я.
Отже, ринок кукурудзи не живе своїм власним відокремленим від інших ринків (у т. ч. числі пов’язаних із переробкою, споживанням сировини чи готової продукції) життям.
Подальша доля кукурудзи, а саме: перспективи виробництва та споживання — не в останню чергу залежать від стану вітчизняної тваринницької галузі, бо левова частка внутрішнього споживання кукурудзи в Україні (в т. ч. числі її зерна) — використання на корми. Нарощуватиметься поголів’я — зростатимуть потреби в кормах, зростання попиту сприятиме нарощуванню виробництва кукурудзи на силос та зерно.