Українське сільськогосподарське машинобудування: стара дівка, яка вже нікому не потрібна

У рамках виставки «ІнтерАгро'2012» Посольство Німеччини і Спілка німецьких машинобудівників провели прес-конференцію на тему: «Німецька промисловість сільськогосподарської техніки підтримує сталий розвиток в Україні».

Юрій Михайлов
propozitsiya@univest-media.com

Це вже друга спроба на рівні уряду протягом двох тижнів «втюхати» німецьким виробникам сільськогосподарської техніки ті уламки вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, які ще залишилися після двадцяти років боротьби влади зі здоровим глуздом.
Так, за два тижні до того «сам» міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк у Берліні в рамках виставки «Зелений тиждень» намагався «засватати» цю руїну - вітчизняне сільськогосподарське машинобудування - низці провідних компаній світу: John Deere, CASE New Holland, CLAAS. Виглядало це доволі кумедно.
«"Ми зараз готуємо два закони про сільськогосподарське машинобудування, тому маємо обговорити всі моменти, які нам слід у них передбачити. Я впевнений, що ми знайдемо взаєморозуміння, щоб протягом тижня, доки почне працювати Верховна Рада, виробити узгоджені заходи, оскільки Мінагрополітики повинно забезпечити локалізовану збірку вітчизняної техніки", - звернувся до німецьких колег міністр.
За словами очільника Мінагрополітики, українська та німецька сторони мають спільно відпрацювати схему стимулювання розвитку виробництва сільськогосподарської техніки українського виробництва.
"Уряд готовий забезпечити певні гарантії для того, щоб можна було створювати підприємства із збирання техніки на території України. На першому етапі ми готові за рахунок державних коштів організувати лізинг, щоб надати підтримку виробникам", - зазначив Микола Присяжнюк.»
Прес-служба Міністерства аграрної політики і продовольства, 20.01.2012
«"Питання технічного переоснащення аграрної галузі вкрай для нас актуальне. Я задоволений, що основні світові виробники сільськогосподарської техніки проявляють активну зацікавленість у тому, щоб бути присутніми на ринку України. Ми знайшли порозуміння, і за два тижні відпрацюємо стратегію підходу щодо розвитку сільського машинобудування на території України і забезпечення технікою наших фермерів і сільгоспвиробників", - поінформував Микола Присяжнюк.
Під час проведення "Зеленого тижня" в Берліні очільник Мінагрополітики провів перемовини з представниками таких компаній, як CNH, John Deere та CLAAS...
Микола Присяжнюк повідомив, що сьогодні техніка фірм CLAAS та John Deere суттєво вирішує питання сільськогосподарського виробництва України та високо цінується вітчизняними аграріями.
"Парк нових зернозбиральних комбайнів на 20% поповнюється маркою CLAAS. У напрямі розширення співробітництва в 2011 р. підписано меморандум між Продовольчо-зерновою корпорацією України та фірмою CLAAS щодо спільного збирання зернозбиральних комбайнів TUCANO 440. Зібрано два комбайни та проходять сертифікацію. В 2012 р. планується зібрати 400 комбайнів", - зазначив міністр.
"Уряд України зацікавлений у співпраці з такими виробниками сільськогосподарської техніки та готовий внести відповідні зміни в законодавстві, щоб вироблення сільськогосподарської техніки на території України було привабливим для іноземних інвесторів, та забезпечити вітчизняних аграріїв якісною технікою", - сказав Микола Присяжнюк.»
Прес-служба Міністерства аграрної політики і продовольства, 23.01.2012
Пройшов тиждень - нічого. Пройшов другий - нічого. Ні тобі узгоджених заходів до початку роботи Верховної Ради, ні тобі стратегії «підходу щодо розвитку сільського машинобудування на території України і забезпечення технікою наших фермерів і сільгоспвиробників».
І якось слабо віриться в те, що в 2012 р. вдасться скласти 400 комбайнів TUCANO 440. Досить згадати, як свого часу «Херсонський комбайновий завод» збирався щорічно випускати 1000 комбайнів «Славутич», а випускав аж... 50. Ну що ж, як казав сліпий, побачимо.
Цікава й фраза про те, що «українська та німецька сторони мають спільно відпрацювати схему стимулювання розвитку виробництва сільськогосподарської техніки українського виробництва». Те, що таку схему повинні відпрацювати в Мінагрополітики разом з Мінпромполітики, Мінфіном, Мінекономіки, - жодних сумнівів. Але чому ще й німці мають відпрацювати «схему стимулювання розвитку виробництва сільськогосподарської техніки українського виробництва»? Чи німці це повинні зробити в рахунок репарацій за поразку у Другій світовій війні? А за це вони отримають якісь там гарантії (не уточнюється).
Але повернімося до виставки «IнтерАгро'2012» і прес-конференції «Німецька промисловість сільськогосподарської техніки підтримує сталий розвиток в Україні».
Назва цілком слушна, адже, за словами Миколи Присяжнюка, «сьогодні техніка фірм CLAAS та John Deere суттєво вирішує питання сільськогосподарського виробництва України та високо цінується вітчизняними аграріями. Парк нових зернозбиральних комбайнів на 20% поповнюється маркою CLAAS». Ну й принагідно згадаємо, що велику частку зернозбиральних комбайнів John Deere, що надходять до України, випускають на заводі в німецькому місті Мангейм.
Отже, пройшло два тижні, а «віз і нині там»... Тому «сватати» цю напівживу стару дівку - вітчизняне сільськогосподарське машинобудування - доручили заступнику міністра аграрної політики та продовольства Олександру Сеню.
Крім нього, в цьому «обряді сватання» взяли участь:
Фолькер Зассе, радник із аграрних питань Посольства Німеччини в Україні;
Олександр Гаус, представник Німецької спілки виробників сільськогосподарської техніки;
Володимир Іванов, генеральний директор «Київського міжнародного контрактового ярмарку»;
Алекс Ліссітса, президент Українського клубу аграрного бізнесу.

Олександр Сень: «Насамперед, ми повинні вивчити потреби сільгоспвиробника в техніці. З іншого боку, Україна як зернова держава і як держава, що виробляє великий обсяг олійних культур, і збиральну техніку має виробляти сама.
Але оскільки в Україні поки що ні моторів, ні бодай трансмісії не виробляють, потрібно створити умови, щоб інвестор зайшов в Україну і налагодив виробництво своєї техніки, але щоб при цьому поступово зростала частка українських комплектуючих деталей.»

Олександр Гаус: «Важливим аспектом українсько-німецького співробітництва є поліпшення ситуації у сільському господарстві України. Інший важливий аспект співробітництва - розширення мережі обслуговування, постачання запчастин і серійне складання німецької сільськогосподарської техніки в Україні. Німецькі компанії готують фахівців з агробізнесу, в тому числі в рамках Німецьких аграрних центрів у кожній області. Розглядається можливість створення складальних підприємств. Для цього німецьким виробникам потрібна політична стабільність і максимально вигідні для інвесторів умови плюс прямий діалог з органами влади та користувачами.»
Алекс Ліссітса: «Ми зустрічалися з міністром аграрної політики Миколою Присяжнюком і провели плідну дискусію щодо майбутнього аграрного сектору України. Нарешті, ми дійшли з Мінагрополітики якогось розуміння щодо сільськогосподарського машинобудування. На мою думку, якби за двадцять років ті гроші, що пішли на підтримку вітчизняного товаровиробника, витратили на придбання високоефективної техніки, сільське господарство було б уже кілька разів переоснащене. А так: не відбудували, розбили, розікрали.
Тому монтаж і складання сільськогосподарської техніки в Україні відповідає інтересам не тільки сільгоспвиробників, а й світового бізнесу.
Локалізації виробництва сільгосптехніки на рівні 50% немає ніде в світі, а в нас ставиться таке завдання.»

Після цього настав час для запитань, і я вирішив цим скористатися.

Юрій Михайлов: «Невеличке зауваження: пан Ліссітса сказав, що якби кошти не вкладали в машинобудування, а на них закуповували іноземну техніку, то... Нагадаю, що в 1990-ті роки було придбано 1000 комбайнів John Deere, 400 комбайнів CASE, трактори John Deere і CASE і т.д. за державними гарантіями. Оскільки цю техніку просто розікрали, то можна вважати, що вона була придбана за державний рахунок. Таким чином, державна закупівля техніки була, але вона була дуже специфічною.
Маю запитання до заступника міністра. Всі скаржаться на непривабливий інвестиційний клімат в Україні: рейдерство, корупція, продажні суди. Тож як ви собі уявляєте можливість приходу інвесторів в Україну за таких умов?
Розмови про створення спільних підприємств із виробництва сільськогосподарської техніки в Україні тривають уже двадцять років. За прем'єрства Валерія Пустовойтенка був проект із виробництва тракторів "Магнум" компанії CASE. Склали 100 штук - і кінець. Хотіли налагодити складання комбайнів John Deere на Херсонському комбайновому заводі - нічого не вийшло. Був проект зі складання комбайнів Deutz Fahr в Олександрії - комбайнів "Степ": випустили кілька комбайнів - і все. У Харкові на танковому заводі намагалися збирати комбайни "Обрій" за ліцензією польської фірми Bison. Були спроби випускати кормозбиральні комбайни компаній CLAAS та "Гомельсільмаш" у Хмельницькому. Те ж саме.
Висновок: нічого не вийде. Нинішні плани - це все просто фантазування.
Наступне запитання - до пана Гауса: "Наскільки німецькі машинобудівники зацікавлені в перенесенні складання техніки в Україну замість експорту готових машин? Як працевлаштувати німецьких робітників, які при цьому позбудуться своїх робочих місць?»

Алекс Ліссітса: «Вся та техніка, що була завезена в Україну в 1990-ті роки, ще й до цього часу відмінно працює. І саме тому українські сільгоспвиробники три роки поспіль присуджують "Агробренд" техніці John Deere. Не тому, що John Deere такий успішний останні три роки, а тому, що після того, як сорок років український сільгоспвиробник мордувався зі "Славутичем", Ростсельмашем, "Поліссям", у техніці John Deere вони побачили іншу цивілізацію. Тепер давайте порахуємо, скільки грошей було втрачено через Украгролізинг, "Шпаколізинг" і т.д. Там же мова йшла про мільярди доларів!
Із 180 машинобудівних заводів залишилося три.
Тепер давайте подивимося на розробки нашої аграрної академії за двадцять років. Ну хоч якийсь патент продали, ну хоч на що-небудь? А на неї ж (Національну академію аграрних наук України. - Ю. М.) витрачається 2,5 млрд щороку. Що розробили 25 аграрних університетів? Нуль!
Щодо складання техніки в Україні. Тут, безумовно, є ризики. Успіх матимуть ті компанії, які зможуть забезпечити високу якість техніки за умови, що ціна на неї буде, принаймні, на 10 відсотків менша, ніж на імпортний аналог.
Тут є проблема. Справді, за двадцять років багато проектів завершилися невдачею, оскільки не була забезпечена відповідна якість. Тому ми повертаємося до питань якості сталі, якості фахівців, які забезпечуватимуть складання цієї техніки, і т.д. На сьогодні в Україні таких фахівців немає.
Друге питання: як здешевити техніку на 10%, якщо комплектуючі будуть поставляти з-за кордону? Чи будуть вони звільнені від ПДВ, мит тощо?
І нарешті, треба враховувати менталітет наших сільгоспвиробників. Наприклад, у Росії, де вже збудовані заводи з виробництва іноземної техніки, виробники не хочуть купувати продукцію "made in Russia", а хочуть купувати продукцію "made in Germany". І ось тут повинна бути державна підтримка в тому, щоб гарантувати, що вітчизняна продукція є якісною.»

Олександр Сень: «На сьогоднішній день сільськогосподарське машинобудування України не спроможне задовольнити попит - особливо з урахуванням якості. Що стосується інвестиційного клімату, то ми самі перебільшуємо цю проблему, а потім скаржимося, що інвестиції до нас не йдуть. Іноземні інвестиції у нас працюють у сільському господарстві: у виробництві м'яса птиці, в інфраструктурних проектах. Сьогодні постало питання про розширення інвестицій у сільськогосподарське машинобудування. Задамо питання: чи потрібен Україні власний зернозбиральний комбайн? Потреба України в нових комбайнах становить 6 тис. штук на рік. На сьогодні вітчизняні сільгоспвиробники закуповують 2,5-3 тисячі комбайнів на рік. На жаль, понад 80% із них - це комбайни іноземного виробництва, в тому числі комбайни, що вже були у використанні: вони непогані, вони можуть працювати, але нові комбайни - це краща якість та новіші технології.
Отже, якщо Україна виробляє 56 млн т зерна, а реально вже бачиться виробництво 70 млн т, оскільки постійно вдосконалюються технології, плюс олійна група, це означає, що потреба в комбайнах зростатиме. І країна, що виробляє стільки зерна, повинна мати власний комбайн.
Таким чином, це добре, що переговори з іноземними партнерами відбуваються. Це не означає, що ми їх хочемо сюди затягти в якийсь спільний проект. Наша мета на сьогодні - це зрозуміти, чого хочуть наші партнери. З іншого боку, наша мета - працювати в тому напрямі, щоб вирішити ті проблеми, які заважають налагодженню виробництва тракторів і комбайнів в Україні.»

Олександр Гаус: «Мова не йде про перенесення збирання всієї німецької техніки в Україну - лише невеликої її частини. На сьогодні регулярним оновленням техніки в Україні займається не більше 100 сільськогосподарських підприємств. При цьому велика кількість господарств не мають фінансування і не можуть купувати техніку за власні кошти.
Якщо мова йде про складання техніки в Україні, то потрібна підтримка органів влади, потрібні програми кредитування, в тому числі пільгове кредитування. А що стосується 50-відсоткової локалізації виробництва техніки, то я навіть не буду коментувати цю фантастичну цифру: жодна компанія в Німеччині не має такого рівня локалізації, оскільки це просто невигідно».

Наостанок
Якщо подивитися пресу 15-20-річної давнини, то бачимо, що за 20 років нічого не змінилося. Ті ж самі аргументи: «Україна - зернова держава, тому ми повинні мати свій комбайн». Аргумент доволі слабкий: Франція - теж зернова держава, але власного комбайна не має.
І справді, згадайте, скільки часу знадобилося корейській компанії DAEWOO, щоб навчити українських фахівців працювати так, як працюють у Кореї.
У мене самого був досвід придбання продукції «made in Russia»: мій холодильник Indesit, зроблений у Росії, вийшов із ладу через рік. Мені ще пощастило, що гарантія на нього була три роки.
Про нульовий рівень (імпотенціал) українського сільськогосподарського машинобудування говорить той простий факт, що такий поширений в розвинених країнах інструмент, як виробництво техніки за ліцензією, навіть не розглядається. І звідси ці марні двадцятирічні спроби видати цю стару дівку - вітчизняне сільськогосподарське машинобудування, - яка нікому й задарма не потрібна, ну, хоч за когось.
А переговори... Ну, а як же без переговорів: поїхати в Шенген, походити по крамницях або відвідати «злачні місця». А потім: «дьюті фрі» в аеропорту, аеропортові VIP-зали і салони бізнес-класу в літаках, а то навіть і чартерні рейси з вродливими люб'язними стюардесами - оце життя!..