Українське хмелярство: стан та перспективи

Хмелярство — важлива складова сільського господарства України.
Його продукцію використовують традиційно для пивоваріння.

Саме хміль надає пиву різнобарвну гаму смакових відтінків, пікантну гіркоту, аромат і стійкість. Оскільки споживання пива в світі постійно зростає, то й збільшується попит на хмелесировину. До того ж, екстракти хмелю частіше стали використовувати в галузях, не пов’язаних із пивоварінням: у харчовій, медичній, фармацевтичній промисловості. Свідченням тому є збільшення обсягів світової торгівлі продукцією хмелярства за останні 20 років більш ніж удвічі. Вітчизняне хмелярство досягло найбільшого розвитку в 70–80-ті роки минулого століття, коли Україна за площею насаджень та валовим збором хмелю вийшла на п’яте місце в світі після Німеччини, США, Китаю та Чехословаччини. Це давало можливість повністю забезпечити внутрішні потреби України та частину хмелю відправляти за кордон. Незважаючи на те, що попит на хміль постійно зростає, сьогодні українські хмелярі лише частково задовольняють внутрішній ринок, хоча галузь має всі можливості для виробництва потрібної кількості шишок хмелю. Вказані тенденції зумовлюють потребу розглянути стан хмелярства в Україні на сьогодні та перспективи його розвитку в подальшому.
Історія розвитку українського хмелярства
На території України хміль використовували здавна: ще на початку першого століття н.е. його вирощували для виробництва хмільних напоїв та торгівлі із сусідніми країнами.
Офіційним початком розвитку українського хмелярства вважають другу половину ХІХ століття, коли чехи в 1866 році в Дубнівському, а згодом, у 1877 році, в Житомирському повітах Волинської губернії заклали перші товарні хмільники. Дерново-підзолисті, сірі лісові та чорноземні грунти в умовах достатнього зволоження виявилися досить сприятливими для вирощування цієї цінної технічної культури. За якістю волинський хміль не поступався кращим закордонним зразкам, а за ароматом навіть їх перевищував. Це сприяло популяризації його на світовому ринку та збільшенню площ до 6,0 тис. га в 1913 році.
Великої шкоди галузі завдали перша світова та громадянська війни. Так, у 1918 році під хмільниками було 2000 га, а 1922 року ще менше — 280 га. Відродження галузі в 30-ті роки посприяло збільшенню площ до 5388 га, а валове виробництво становило 4869 тонн. За період Великої Вітчизняної війни площі під хмелем знову зменшилися до 1389 га, а валове виробництво — до 338 тонн. Чергово галузь відродилася в повоєнний період: уже на початку 1969 року під хмільниками було близько 7,0 тис. га. Завдяки значному залученню в галузь державних коштів, у 80-ті роки Україна за площею насаджень (9,4 тис. га) і валовим збором шишок (7,0 тис. тонн) знову вийшла на п’яте місце в світі після США, Німеччини, Китаю та Чехословаччини.
Масштабний спад виробництва хмелю розпочався після 1991 року. 1998 року виробництво хмелю знизилося до 438 тонн, що забезпечувало лише 20% потреб українських пивоварів у хмелесировині. Серед основних чинників, що спричинили масштабне зниження рівня виробництва хмелю, слід назвати такі:
n загальнодержавний спад виробництва;
n диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію;
n недостатність обігових коштів для підтримки технологічних умов вирощування, а як наслідок —  погіршення якості та зменшення обсягів вирощування;
n поступове виведення з експлуатації частини насаджень хмелю внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;
n брак ринків збуту;
n збільшення імпорту хмелепродуктів;
n застосування демпінгової стратегії зарубіжних корпорацій проти вітчизняних хмелевиробників.
Через названі вище причини з 1991 по 2005 рік площі хмеленасаджень зменшилися в сім разів, а валове виробництво — в 14, потреба пивоварних заводів у вітчизняній хмелесировині з 2500 тонн забезпечувалась лише на 500 тонн. Унаслідок порушення економічних і господарських зв’язків пивоварні заводи стали надавати перевагу іноземним хмелевиробникам. Втрачено ринок збуту хмелю в країнах СНД, зокрема в Росії, Казахстані, Грузії, прибалтійських республіках.
Тільки-но хмелярство України сформувалось як галузь, виникла потреба в її науковому забезпеченні. В 1914 році нарада фахівців при Волинському губернському земстві прийняла рішення про створення дослідного хмільника на Гадзинсько-Вацьківській дачі Житомирського повіту (нині с. Глибочиця Житомирського району) для селекції, інтродукції, вивчення та вирощування сортів хмелю. На базі цього дослідного хмільника в 1924 році була організована Українська науково-дослідна станція хмелярства (УНДСХ), а 1976 року прийнято рішення про перетворення УНДСХ в Науково-дослідний і проектно-технологічний інститут хмелярства (НДПТІХ), якому було доведено завдання наукового забезпечення й координації досліджень із хмелю серед наукових закладів Радянського Союзу. Цей науковий заклад 1991 року було реорганізовано в Інститут хмелярства УААН, а 1996 року він став складовою Інституту сільського господарства Полісся (ІСГП) УААН.
Українські вчені провели велику роботу, яка значною мірою впливає на прогресивний розвиток хмелярства. Тільки за останні десять років розроблено інтенсивну енергоощадну технологію вирощування, збирання та переробки хмелю; створено понад 20 сортів, які за рівнем прояву генетичного потенціалу врожайності та якості не поступаються кращим світовим аналогам; створена та працює система розсадництва хмелю; ведуться роботи з прискореного вирощування садивного матеріалу біотехнологічними методами.
Хмелярське сьогодення
Враховуючи наявний природний, господарський та науковий потенціал для розвитку хмелярської галузі та забезпечення українських пивоварних заводів вітчизняною хмелесировиною, в 1999 році було прийнято Закон України “Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства”. Згідно зі ст. 5 цього Закону, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15 липня 2006 року № 587 “Про затвердження порядку справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства”, якою затверджено Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства. На розвиток галузі хмелярства у вигляді 1% відрахувань від реалізації алкогольних напоїв та пива надходять кошти в сумі близько 40 млн грн за рік. Хмелярська галузь почала знову відроджуватися, на початок 2007 року призупинено спад виробництва продукції хмелю. Керівництво галуззю хмелярства здійснюють Міністерство аграрної політики України та регіональні управління агропромислового розвитку. Водночас відновлено громадську організацію “Асоціація хмелярів України”. Її мета — консолідувати хмелярів і координувати всю роботу хмелярських господарств та створеного відділу розсадництва й якості садивного матеріалу хмелю Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, до функцій якого належить контроль за дотриманням усіх технологічних вимог щодо культури хмелю.
За даними інвентаризації 2008 року, маємо 1102,0 га насаджень, із них продуктивних — 938,0 га та 164,0 га молодих насаджень. Якщо зважати на дані 2006 року, то, згідно з ними, загальна площа становила 1112,0 га (продуктивних було 1032,0 га, молодих — 80,0 га), і зважаючи на те що протягом 2006–2007 років було посаджено 208,21 га нових насаджень, у підсумку мали б у 2008 році близько 1328,21 га. Але, на жаль, маємо на 228,0 га менше. Парадокс у тому, що кількість посаджених хмільників майже дорівнює кількості списаних, які здебільшого закладали неякісним садивним матеріалом та без дотримання основних вимог технологій закладки багаторічних насаджень. Списують хмільники й через інші причини, часто самостійно, без участі представників державних контролюючих органів. Тоді як закладають насадження на кошти держави!
Дещо поліпшилась ситуація на кінець року завдяки осіннім посадкам хмелю. Станом на 1 грудня 2008 року маємо 1262,6 га хмеленасаджень. Завдяки контролю відділу розсадництва та якості садивного матеріалу хмелю УкрДПАІ, план посадки молодих насаджень було повністю виконано.
Є певна позитивна тенденція щодо зростання валового збору хмелесировини. Так, 2008 року господарства зібрали близько 900,0 тонн хмелесировини, що на 220 тонн (24%) більше, ніж у 2006 році, та на 200 тонн (22%), ніж у 2007 (відповідно, 680 та 700 тонн.). Те саме можна сказати й про середню врожайність хмелю. За останні три роки вона позитивно змінюється й досягла цього року рівня близько 9,1 ц/га, що на 2,3 ц/га (25 %) та 1,9 ц /га (20%) більше, ніж у 2006 та 2007 роках, відповідно. Але не слід вважати таку середню врожайність достатнім рівнем, треба прагнути й надалі збільшувати цей показник та довести його до рівня провідних хмелярських країн, де він сягає близько 20 ц з гектара.
Господарства
В Україні займаються вирощуванням товарного хмелю близько семи десятків господарств семи областей лісостепової та поліської зон. Більшість із них має складний матеріальний і фінансовий стан, важко пристосовується до нових ринкових умов і під час переходу до умов світового торгового співтовариства потребує державної підтримки. Але є господарства, які за останні роки зарекомендували себе якнайкраще (високий рівень технологій та зміцнення матеріальної бази, відповідно, — високі врожаї та фінансова стабільність), наприклад: Дослідне господарство “Пасічна” Старосинявського району Хмельницької області (2008 року мали найвищу в Україні врожайність — 26,4 ц/га); ТОВ ВО “Агро-Пром-Сервіс” Житомирського району; СТОВ “Саджанець” Олевського району; ПАФ “Дружба” Черняхівського району Житомирської області. Але є й такі “господарі”, в яких (навіть із державною допомогою) середня врожайність “сягає” 0,7–2,0 ц/га шишок хмелю. Цього року середня врожайність по Україні зафіксована в межах 10 ц з гектара.
За дотримання рекомендованих науковцями технологій підготовки грунту для закладання насаджень, вирощування й збирання плодів урожайність може бути понад 15,0–20,0 ц/га, що є економічно вигідним для господарств навіть без державної підтримки. На жаль, більшість хмелярських господарств нехтує багатьма операціями ведення хмелярства (запізнення зі строками обрізування, заведення стебел на шпалери, недотримання норм внесення органічних і мінеральних добрив, строків обробітку проти шкідників та хвороб тощо). Усе це спричинює зменшення врожайності до рівня 6–10 ц сухих шишок хмелю з гектара. До того ж, знижується якість шишок хмелю, втрачаються цінні компоненти, які потрібні під час пивоваріння.
Сорти
Аналіз значення генетичних і агротехнічних чинників у зростанні врожайності сільськогосподарських культур у більшості розвинених країн світу засвідчує, що за останні півсторіччя роль сорту, тобто генетичного фактору, вдвічі перевищує значення всіх інших агротехнічних заходів, які впливають на підвищення родючості грунтів та поліпшення умов вирощування рослин. Виходячи з того, що хміль є найбільш специфічним, незамінним і найдорожчим видом сировини для виробництва пива, високоякісну продукцію можна одержати лише за умови використання хмелю окремих селекційних сортів, що пов’язано з особливістю їхнього біохімічного складу. Показники якості є характерними ознаками сортів. Тож, формуючи сортовий склад виробничих насаджень, основну увагу слід зосереджувати на найкращих для пивоваріння сортах.
За даними інвентаризації 2008 року, найбільше площ було засіяно такими сортами: Клон 18 — 160,0 га, Заграва — 155,0 га, Злато Полісся — 103,0 га, Промінь — 96,0 га. Сортосуміші — це знакове явище для українського хмелярства. Їх, мабуть, висівали і за радянських часів, але в роки незалежності України сортосуміші стали чи не основним посівним матеріалом. Головною причиною можна вважати занепад системи розсадництва хмелю, коли насадження закладали найрізноманітнішим садивним матеріалом, незважаючи на сорти та категорії. Основним було — освоїти кошти державної допомоги. Фактично сортосумішами можна назвати майже 40% насаджень хмелю в Україні (лише за даними інвентаризації 2008 року, їх налічується 145 га).
У Державний реєстр сортів рослин, дозволених для поширення в Україні, на 1.12.2008 року вписано 32 сорти хмелю, які рекомендовано для вирощування в різних зонах України. Всі вони суттєво різняться за пивоварними якостями. Серед наявного асортименту селекційних сортів за показниками продуктивності та якості найперспективнішими для вирощування й використання в пивоварній галузі є такі сорти:

Ароматична група
З а г р а в а — високопродуктивний сорт хмелю із відмінними показниками якості, має складне гібридне походження. Оригінатор — ІСГП. У Реєстрі з 1998 року. Сорт середньостиглий з тривалістю вегетаційного періоду від появи сходів до стану технічної стиглості шишок — 126–129 днів. Кущ зеленостебловий, добре облистяний, циліндричної конфігурації із доброю інтенсивністю розвитку. Шишки овальної форми, середніх розмірів, зелено-золотистого кольору, мають тонкий черешок. Маса 100 сухих шишок — 26 г. Урожайність — 23–30 ц/га, вміст альфа-кислот — 4,9–7,9. Основне призначення сорту — використання в пивоварінні з економією сировини до 20%, а також для отримання гранул, екстрактів, ефірної олії та інших хмелепрепаратів.
С л о в’ я н к а — високопродуктивний сорт хмелю із відмінними якісними показниками. Оригінатор — ІСГП. Метод створення — багатоступенева гібридизація. В Реєстрі з 1995 року. Кущ зеленостебловий, циліндричної будови, рослини добре розвинуті, облистяність середня, довжина бокових пагонів — 80–100 см. Маса 100 сухих шишок — 22,6 г. Урожайність насаджень сорту Слов’янка — від 20,0 до 30,0 ц/га сухих шишок за середнього вмісту альфа-кислот — 4,0–6,0%. Основне призначення сорту — захмелювання пива або отримання високоякісних хмелевих препаратів.
Г а й д а м а ц ь к и й — триплоїдний сорт. Оригінатор — ІСГП. У Реєстрі з 1999 року. Сорт пізньостиглий з тривалістю вегетаційного періоду 136–145 днів. В умовах оптимального агрофону та своєчасного забезпечення потрібними елементами живлення з 1 га виробничих хмільників сорту Гайдамацький збирають 21–28 ц сухих шишок, у яких міститься 5,2–6,5% альфа-кислот. Сорт стійкий проти ураження найпоширенішими хворобами й шкідниками хмелю та має найвищий коефіцієнт розмноження за використання традиційних способів і методів мікроклонування. Шишки цього сорту можна використовувати для захмелювання пивного сусла безпосередньо або переробляти у хмелепрепарати.
П о л і с я н к а — сорт хмелю з відмінними якісними показниками. Оригінатор — ІСГП. У Реєстрі з 2004 року. Кущ зеленостебловий, циліндричної форми, облистяність середня. Шишки овально-видовжені. Врожайність — 18–24 ц/га. Вміст альфа-кислот — 7–8,5%, співвідношення бета/альфа — 1:1. Основне призначення сорту — одержання високоякісних хмельових препаратів (гранул типу 90).
Х м е л е с л а в — сорт хмелю гібридного походження. Оригінатор — ІСГП. У Реєстрі з 2004 року. Сортовипробувальні та демонстраційні ділянки показали врожайність 24,5–27,0 ц/га. Вміст альфа-кислот — 5,2–6,4%. Основне призначення сорту — використання в пивоварінні з економією сировини до 20%, а також для одержання гранул, екстрактів, ефірної олії та інших хмелепрепаратів.
Т р і у м ф — сорт хмелю з відмінними якісними показниками. Оригінатор — ТОВ ВО “Агро-промсервіс”. У Реєстрі з 2006 року. Кущ зеленостебловий, циліндричної форми, облистяність середня. Черешки листя мають антоціанове забарвлення. Шишки округлі. Врожайність — 15–27 ц/га. Вміст альфа-кислот — 8–10%, співвідношення бета/альфа — 1 : 3. Основне призначення сорту — отримання високоякісних хмельових препаратів (гранул типу 90).
Н а ц і о н а л ь н и й — створено шляхом добору із гібридної популяції ароматичної материнської форми та ранньостиглої чоловічої рослини українського походження. Оригінатори — М. Д. Мельничук, М. Й. Заграфова. У Реєстрі з 2004 року. Відносно стійкий проти шкідників і хвороб, особливо вірусних патогенів. Кущ циліндричний, облистяність середня, зеленостебловий. Шишки овально-видовжені. Сорт інтенсивного типу. Технологія вирощування потребує високого рівня агротехніки й повного забезпечення поживними речовинами. Сировина сорту придатна для виготовлення високоякісних марок пива способом екстракції та гранулювання.
Гірка група
А л ь т а — сорт хмелю, створений методом складної гібридизації із залученням сорту Булліон. Оригінатор — ІСГП. У Реєстрі з 1996 року. Альта належить до групи червоностеблових ранньостиглих технічних сортів хмелю серії суперальфа, які мають тривалість вегетаційного періоду не більше 110 днів. В умовах оптимального агрофону 1 га насаджень сорту Альта продукує 13–18 ц сухих шишок, у яких синтезується 10–14% альфа-кислот. Сорт відносно стійкий проти хвороб і шкідників хмелю, характеризується середніми коефіцієнтами розмноження та придатністю до механізованих технологій вирощування й збирання.
К у м и р — сорт хмелю, створений методом багатоступеневої гібридизації. Оригінатор — ІСГП. У Реєстрі з 1994 року. Сорт належить до групи зеленостеблових, середньостиглих сортів хмелю з тривалістю вегетаційного періоду 118–124 дні. Врожайність насаджень сорту — 18–26 ц/га сухих шишок, у яких накопичується до 14% альфа-кислот. Кумир відносно стійкий проти ураження шкідниками та хворобами. Сорт унікальний для виробництва різних видів хмелепрепаратів.
П р о м і н ь — створений способом схрещування ароматичної жіночої форми з чоловічою рослиною І2 сорту F-108. Оригінатор — ІСГП. У Реєстрі з 2001 року, рекомендовано для вирощування в зонах Полісся та Лісостепу. Сорт середньостиглий, із тривалістю вегетаційного періоду 124–128 днів. За вирощування хмелю сорту Промінь за інтенсивною технологією гарантовано стабільні врожаї: від 25 до 30 ц/га сухих шишок. Сировина характеризується високим вмістом гірких речовин, альфа-кислот (9,0–11,0%) та підвищеним вмістом ефірної олії (2,0–3,0%). Сорт придатний для інтенсивних енергоощадних технологій вирощування та збирання, а також для переробки сировини у хмельові препарати.
З м і н а — сорт створено способом складної гібридизації. У Реєстрі з 2001 року, рекомендовано для вирощування в зоні Полісся. Оригінатор — ІСГП. Сорт середньостиглий із тривалістю вегетаційного періоду 125–130 днів. За дотримання вимог рекомендованої сортової агротехніки забезпечує від 23 до 28 ц/га врожаю сухих шишок. У сировині шишок міститься 7–10% альфа-кислот, 1,0–1,5 мг ефірної олії на 100 г шишок. Сорт створено для вирощування за інтенсивними технологіями та повністю придатний для виготовлення хмелепрепаратів.
О б о л о н с ь к и й — сорт створено способом індивідуального клонового добору. Оригінатор — ТОВ ВО “Агро-пром-сервіс” та ІСГП. У Реєстрі сортів рослин з 2002 року. Сорт середньостиглий. Кущ зеленостебловий, циліндричної форми. Облистяність середня. Забарвлення головного стебла й бічних пагонів зелене. Шишки овальної форми. Маса 100 сухих шишок — 23–25 г. Урожайність — 20–30 ц/га. Вміст альфа-кислот — 8–11%. Основне призначення сорту — отримання високоякісних хмельових препаратів (гранул типу 90).
Господарства можуть вирощувати й інші сорти, які вписано в Реєстр, однак бажано, щоб один сорт займав у господарстві площу не менше 10 га, що забезпечить гарантований збут продукції.
Відомо, що створення нових сортів хмелю потребує не тільки тривалого часу (на створення сорту хмелю потрібно 8–10 років) та глибоких знань селекціонера, а й значних матеріальних витрат та затрат фізичної праці. Але в умовах, коли немає охорони прав інтелектуальної власності, ніщо не перешкоджає деяким “селекціонерам” користуватися результатами праці наукових колективів та “створювати” нові сорти в Україні, багато з яких є клонами, відібраними за позитивного добору і не мають ніякої генетичної відмінності. До того ж, у багатьох господарствах збирають маленькі колекції (6–9 різних сортів з площами під кожним по 2–3 га). Така здібність  діє проти самих господарств, які не можуть сформувати великі партії для продажу, раціонально використовувати матеріально-технічні та трудові ресурси.
Нові сорти: гарантують у виробничих умовах виявлення генетичного потенціалу врожайності на рівні 25–27 ц/га сухих шишок із вмістом альфа-кислот від 6,0 до 10,0% і більше; мають певне співвідношення інших цінних компонентів; відповідають потребам механізованих технологій вирощування і збирання та переробки в сучасні хмельові препарати; стійкі проти стресових чинників і умов зовнішнього середовища. Та, на жаль, ці сорти займають нині незначні виробничі площі (близько 30%), і розширювати їх не поспішають, хоча потенціальні можливості нових сортів можуть гарантовано задовольняти потреби виробничників і пивоварів.

О. Гладких,
державний інспектор, провідний агроном,
відділ розсадництва та якості садивного матеріалу хмелю УкрДПАІ
І. Штанько,
науковий співробітник,
Інститут сільського господарства Полісся УААН