Звичайне диво

Щоб обійти заборону експорту зерна, торговці перетворюють його на крупу та борошно

Масово вивозити зернові за кордон, як і раніше, практично заборонено. Уряд своєю постановою вирішив дати старт експорту хлібних культур 31 грудня 2007 року. Хоча ще недавно в КабМіні збиралися це зробити 1 листопада.
Таке рішення чималою мірою пов’язане з подорожчанням буханця на прилавках магазинів. Як і слід було очікувати, у високих столичних кабінетах небезпідставно вважають, що оголювати внутрішній ринок колосових ще рано. Оголоси, мовляв, експорт зерна в момент нинішньої політично хиткої ситуації — не доведи Господи! — за допомогою торговців воно величезним потоком хлине за рубіж, паляниця ще більше зросте в ціні. Для влади це завжди вкрай небажано, а вже нині — тим паче. Доки в уряді прораховують усі “за” і “проти”, найпросунутіші трейдери знайшли слабкі місця в заборонних санкціях і проторували доріжку за кордон. Щоб одержати можливість вивезти колосові за рубіж, вони “перетворюють” їх на крупу, на яку заборона не поширюється. Для такого “чарівного перевтілення” досить зняти верхні шари оболонки зерна. Зрозуміло, така доробка — додаткові витрати. Але, зважаючи на світові ціни на хлібні культури, “шкурка вичинки варта”.
Є й інший, ще більш надійний, спосіб зерну покинути батьківщину – бути переробленим на борошно. Якщо минулого року обсяг продажу за кордон пшеничного борошна становив 10,5 тисячі, то за вісім місяців нинішнього цей показник підскочив до 22,9 тисячі. Здавалося б, треба прикрити цю лазівку, щоб не дозволити дорожчати хлібу всередині країни. Але тут споживачам навряд чи варто турбуватися. За попередніми оцінками, в умовах навіть нинішнього вбогого врожаю за кордон можна без втрати для внутрішнього ринку продати ще майже 3 мільйони тонн зерна. А заохочувати експорт саме пшеничного борошна для держави набагато вигідніше, ніж зерна. У першому випадку в ланцюжок включається переробка. Це — додаткові робочі місця, бюджетні поповнення.
Тут простежується аналогія з насінням соняшнику. Згадаймо: коли запроваджували експортне мито на його вивезення з країни, як кричали тоді трейдери, що такий крок згубить усю олієжирову галузь. А в результаті вийшло з точністю до навпаки: ліквідну насінину, замість того, щоб просто вивозити за межі держави, стало вигідно переробляти всередині країни. А за кордоном перейшли на закупівлю нашої соняшникової олії; нині за обсягами її продажу ми посідаємо друге місце у світі. У результаті — олієжирова галузь процвітає. Так і з зерном. Якщо його вивозити, на мій погляд, набагато логічніше й вигідніше для бюджету було б регулювати цей ринок за допомогою введення помірних експортних мит: заплатив, приміром, 30 доларів на тонні пшениці, і їдь із нею куди хочеш. Це не квоти, які ділять між собою наближені до владного “корита” компанії. Але, хоч як це дивно, квотування зараховано до ринкових механізмів, а ось обкласти зерно митами СОТ, куди ми все ніяк не вступимо, не дозволяє.
Звернути увагу на експорт борошна як альтернативу експорту зерна було б раціонально ще й для того, щоб підтримати мірошників. Починаючи з 2005 року, обсяги виробництва хлібопекарських видів борошна дедалі зменшуються. Такі дані були оприлюднені на VI Міжнародній конференції “Зернова індустрія’2007”. І це на тлі стрімкого зростання цін на пшеницю.
Схожа тенденція була характерна й раніше, але кризові 2003 і 2004 роки повернули до життя забуту населенням, та й частиною підприємств, звичку “взяти про запас”, що було відзначено сплеском виробництва борошна. Добре, що нині “про запас” купують менше. Тільки і для мірошників тепер роботи стало менше. Адже кількість їдців, чи то пак, чисельність населення, дедалі скорочується. А от городян стає більше, вони менше купують борошна для випікання хлібобулочних і кондитерських виробів. А із зростанням заробітних плат усе більша кількість людей починає вести більш-менш здоровий спосіб життя, одним із критеріїв якого є або цілковита відмова, або мінімізація вживання борошняних виробів. За прогнозами ІА “АПК-Інформ”, тенденція до зниження споживання хліба, що простежується нині, буде лише зростати. А отже, в майбутньому й число борошномельних виробництв зменшиться. Насамперед із дистанції зійдуть невеликі підприємства.

Галина КВІТКА