Зрошення: здобутки, стан, проблеми

Зрошення: здобутки, стан, проблеми

Степ України — це унікальний регіон, житниця держави. Він спроможний вирішувати головну проблему сьогодення — забезпечувати населення високоякісною продукцією, а переробну промисловість — повноцінною сировиною. Родючі грунти, сприятливий клімат дають змогу вирощувати в цьому регіоні сільськогосподарські культури з різною тривалістю вегетаційного періоду
й отримувати екологічно чисту продукцію. Проте основною перешкодою для щорічного отримання високих урожаїв є недостатня кількість опадів, значне надходження теплових ресурсів і, як наслідок, низький гідротермічний коефіцієнт, показник якого становить 0,5–0,7 у більшості південних областей та АР Крим.

Зменшення негативного впливу грунтової та повітряної посухи на продукційні процеси рослин, оптимізація умов вирощування культур, максимальне використання фотосинтетичноактивної радіації, генетичних можливостей сортів, родючості грунтів, добрив та інших агроресурсів у посушливих регіонах досягається за рахунок зрошення. Про це свідчить світовий та вітчизняний досвід. Про ефективність зрошення на Півдні України і необхідність його подальшого розвитку свідчать матеріали польових дослідів Інституту зрошуваного землеробства (з 2000 року — Інститут землеробства південного регіону), які наведено в таблиці, та результати сільськогосподарського виробництва.
При розрахунках ефективності зрошення, за результатами польових дослідів, було враховано всі витрати, необхідні для формування додаткового врожаю: вартість води як природної копалини (0,68 коп./м3), доставки її до насосної станції (7,5 коп./м3), вартість гектарополиву нормою 400 м3/га, з урахуванням витрат електроенергії, заробітної плати тощо (70 грн/м3). Крім того, на додаткову продукцію нараховувалися витрати на добрива, необхідні для її формування, з урахуванням коефіцієнтів їх використання рослинами в поточному році, засоби захисту рослин, специфічні технологічні операції тощо. Вартість основної продукції встановлювали за біржовими та ринковими цінами, що складалися в другій половині 2001-го — першій половині 2002 років.
Безумовно, чистий прибуток від зрошення, наведений у таблиці, не можна вважати абсолютним. Він коливатиметься з півдня на північ та зі сходу на захід по роках залежно від погодних умов (збільшуватиметься в сухі роки і зменшуватиметься — у вологі), зміни вартості енергоносіїв, агроресурсів, сільськогосподарської продукції тощо. Однак переваги зрошуваного землеробства над неполивним у степовому регіоні залишатимуться.
Зрошення дає можливість, крім підвищення врожайності, значно розширити асортимент культур, вирощуваних у Степу, особливо — південному. Крім традиційних культур — озимих та ярих колосових, проса, гороху, соняшнику, суданської трави, кукурудзи на силос, кавунів, динь — на зрошенні можна вирощувати зернову кукурудзу, сою, люцерну, кормові та цукрові буряки, картоплю, овочі.
Матеріали наукових досліджень дають змогу визначити економічну доцільність вирощування тих чи інших культур на зрошуваних землях або їхню питому вагу в структурі посівних площ, виходячи з прибутку на одиницю поливної води. Серед зернових культур найбільш ефективно вирощувати кукурудзу й озиму пшеницю, які на 100 м3 поливної води забезпечують чистий прибуток 76,4 і 42,7 грн, відповідно. У кормовій групі прибуток на 100 м3 поливної води розподіляється так: кормові буряки — 108,2, силосна кукурудза — 86,8 і люцерна — 38 грн. У групі технічних культур перевагу має соя — 76,7 грн (для порівняння: соняшник — 44,1 грн).
Найвища економічна ефективність досягається у разі розміщення на зрошуваних землях овочевих культур і картоплі, а також насіннєвих посівів, які забезпечують вищий чистий прибуток порівняно з товарними посівами.
За результатами наукових досліджень було обгрунтовано необхідність розвитку зрошення в Україні, і, починаючи з 60-х років минулого століття, розпочалося широкомасштабне будівництво потужних зрошувальних систем. Площа зрошуваних земель досягла 2,6 млн га і становила 7,8% площі орних земель України. На них, за вартісними показниками, отримували понад 25% валової продукції рослинництва, а в південних областях у посушливі роки цей показник сягав 35–50%. Зрошувані землі стали золотим фондом степового регіону і зумовили стабілізацію виробництва продукції за будь-яких погодних умов.
Останніми роками рівень урожайності почав падати, адже питома вага площ, що з року в рік не поливаються, швидкими темпами зростає. Внаслідок цього господарства втрачають велику кількість продукції рослинництва. Як приклад наведемо дані по Херсонській області за 1990 і 2000 роки. У 1990 році валовий збір зі зрошуваних земель становив: зернових культур — 779,8 тис. т, овочів — 304,5 тис. т, кукурудзи на силос — 2756 тис. т, багаторічних трав на зелений корм — 2035 тис. т, а у 2000 році — 300,6, 122,3, 241,3 і 314,5 тис. т, відповідно. Неважко підрахувати, яких втрат зазнало сільськогосподарське виробництво області через недостатню роботу на зрошуваному полі — понад 500 млн грн. Якщо порівняти цю цифру з сумою всіх боргів сільського господарства області, то вона її перевищує.
З огляду на це виникає низка запитань: чому негативні тенденції в зрошенні не турбують Кабінет Міністрів, державні адміністрації на місцях, Верховну Раду; чому дозволяється “списання” зрошуваних земель; чому не вирішують питання приоритетного фінансування галузі у бюджетах всіх рівнів?
На жаль, такі запитання доводиться ставити, попри те, що в листопаді 2000 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 1704 “Про комплексну програму розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних угідь у 2001–2005 роках та прогноз до 2010 року”, яку було конкретизовано відповідно до умов кожної степової області. Проте відчутних зрушень у поліпшенні використання зрошуваних земель немає й досі. Навпаки, розкрадаються обладнання насосних станцій, ліній електропостачання, дощувальна техніка, руйнуються міжгосподарська та внутрішньогосподарська мережі, велика кількість площ не отримує поливів, зрошувані землі відводять під низькопродуктивні культури тощо. І все це відбувається за умов зміни клімату в напрямі його стійкого потепління. Останніми роками, як свідчать кліматологи, швидкість зростання явищ так званого “парникового ефекту” в 3–6 разів вища, ніж у попередні 100 років. Це призводить до збільшення числа років з посухами у степових регіонах. За період з 1960 по 2001 рік на Півдні України відмічено 21 рік з посухами: кожен другий — посушливий, а кожен третій — гостро посушливий.
Цей матеріал готувався після нищівної посухи травня 2002 року, негативні наслідки якої — знищення посівів ранніх зернових культур або зменшення їх продуктивності — ще підрахують фахівці. Проте, посіви озимих та ярих культур, які отримали у травні один-два вегетаційних поливи, необхідну кількість мінеральних добрив і засобів захисту рослин — у відмінному стані. Витримали травневу посуху, хоча й з невеликими втратами врожаю, посіви озимих, на яких восени було проведено передпосівний полив або які розміщували по добре политому попередникові.
Подальший розвиток зрошуваного землеробства потребує вирішення на законодавчому і виконавчому рівнях низки питань, головними з яких, на наш погляд, є:
q виділення зрошення земель у Степу в пріоритетний напрям економічної політики держави і регіонів;
q заборона на законодавчому рівні переводу поливних земель у неполивні, які зрошуються з державних зрошувальних систем;
q передбачення у державному та регіональному бюджетах на наступні роки суттєвого збільшення фінансування на проведення реконструкції та модернізації зрошувальних систем, а також на їх експлуатацію;
q забезпечення пільгового кредитування водокористувачів для поточних розрахунків з енергопостачальними і водогосподарськими установами, ремонту внутрішньогосподарської меліоративної мережі і дощувальної техніки, придбання сучасних систем зрошення та агроресурсів;
q перегляд питань про державну фінансову підтримку будівництва систем краплинного зрошення на багаторічних насадженнях — поширення його на овочеві, лікарські та інші високорентабельні культури;
q забезпечення державного замовлення на виробництво в умовах зрошення екологічно чистої овочевої продукції для дитячого та дієтичного харчування, зерна кукурудзи та сої, насіння вищих репродукцій.
Певна річ, ці та багато інших проблем збереження і розвитку зрошуваного землеробства в Україні неможливо вирішувати тільки за рахунок держави. До цієї роботи потрібно залучати кошти як власних, так і закордонних, інвесторів, бо вкладення коштів у зрошення завжди даватиме високий чистий прибуток. Можна навести достатньо прикладів плідної роботи на зрошенні власних, спільних та іноземних фірм, які отримують щороку високі врожаї культур, спеціалізуються на реконструкції зрошувальних систем, відновлюють насосні станції та дощувальну техніку, створюють додаткові робочі місця і вирішують соціальні питання. Серед них можна назвати українську фірму “Радан”, представництво американської фірми “Фридом Фарм”, спільне українсько-шведське підприємство “Чумак” та інші. Однак їх ще небагато, і тому значні площі зрошуваних земель використовуються незадовільно, а зрошувальна мережа поступово руйнується. Думаю, що депутати нової Верховної Ради, обрані населенням степових областей, мусять постійно опікуватися проблемами зрошуваного землеробства, порушувати ці питання перед Урядом і Адміністрацією Президента України, обласними і районними державними адміністраціями, сприяти залученню інвесторів для роботи на поливних землях.
І ще одне питання, яке потребує вирішення. Починаючи з 1956 року, головною науковою установою, яка займалася проблемою ефективного використання зрошуваних земель в Україні, був Інститут зрошуваного землеробства Української академії аграрних наук, здобутки якого широко відомі не тільки у нашій державі, а й далеко за її межами. Учені інституту зробили все можливе для розвитку зрошення, брали участь у розробці проектів будівництва зрошувальних систем, відпрацьовували технології вирощування культур, розробляли заходи збереження родючості грунтів, системи обробітку грунту, удобрення і захисту рослин, водоощадні режими зрошення, створювали сорти й гібриди культур, вирішували ще безліч різноманітних питань. Розробки інституту широко використовуються в сільськогосподарському виробництві всього степового регіону України — від південного заходу до північного сходу, а також у більшості республік колишнього Радянського Союзу, країнах Східної та Західної Європи.
У квітні 2000 року Президія УААН ухвалила рішення перепрофілювати Інститут зрошуваного землеробства в Інститут землеробства південного регіону, тобто з галузевого інституту зробити інститут регіональний. Таке рішення було хибним, бо Інститут землеробства південного регіону вирішує зовсім інші проблеми — ведення землеробства на неполивних землях — і згортає дослідження щодо зрошення культур. На мою думку і на думку колег, які по 30–40 років працювали в Інституті зрошуваного землеробства, Президії Академії аграрних наук слід переглянути своє рішення і відновити роботу Інституту зрошуваного землеробства Якщо цього не буде зроблено, то в найближчі роки Україна втратить кадри вчених зі зрошуваного землеробства і нікому буде займатися науковим забезпеченням украй необхідної для степового регіону галузі сільськогосподарського виробництва і водного господарства.

В. Писаренко, Інститут
зрошуваного землеробства УААН