Знайомтеся: той, хто прийшов «із красивого життя»
Багатий на кардинальні зміни та несподіванки, минулий рік Дерев’яного Коня перед своїм відходом підніс аграріям прощальний подарунок — нову «мітлу», себто третього за рахунком протягом 2014-го очільника Мінагрополітики. Ним став 37-річний бізнесмен Олексій Павленко. Та чи радіти такому «подарунку», селяни поки що не знають…
Багатий на кардинальні зміни та несподіванки, минулий рік Дерев’яного Коня перед своїм відходом підніс аграріям прощальний подарунок — нову «мітлу», себто третього за рахунком протягом 2014-го очільника Мінагрополітики. Ним став 37-річний бізнесмен Олексій Павленко. Та чи радіти такому «подарунку», селяни поки що не знають…
І. Бірюкова
i.byrukova@univest-media.com
Замість прологу
Високий, стрункий, у гарній вишиванці, оптимістичний, направо і наліво роздає обіцянки — таким запам’ятався аграріям попередній міністр агрополітики, юрист за освітою Ігор Швайка. «Хороший хлопець, але шкода, що у сільському господарстві — повний нуль», — приблизно так відгукувалися про високопосадовця селяни. За його керівництва позитивних змін, про котрі всі мріяли після Майдану, у сільському господарстві, на жаль, так і не сталося. Навпаки — бюрократія збільшилась, корупція зросла, натомість вартість праці аграрія значно зменшилася (подорожчали абсолютно всі ресурси: пальне, добрива, посівний матеріал, — однак за вироблене і вирощене фермерові платять такі самі копійки, як і раніше). Із позитиву хіба те, що в аграріїв не відібрали податкові пільги.
«Є у нас Мінагрополітики, але немає власне аграрної політики», — із сумом констатували аграрії, мріючи про такого міністра, як, наприклад, професійний аграрій Іван Томич, котрий завжди турбувався про фермерів, як про рідних дітей. А ще у багатьох селян жевріла надія: а може, у них все ж поцікавляться, кого вони хочуть бачити на посаді їхнього міністра. Дива не сталося…
Не поцікавились…
Після відставки Ігоря Швайки посаду аграрного міністра спочатку пророкували президенту Української аграрної конфедерації Леоніду Козаченку. А чому б і ні?! Він, образно кажучи, «з’їв собаку» в агробізнесі й, головне, дуже подобається селянам. За те, що постійно критикує владу через недолугу аграрну політику. Коли на офіційних заходах пан Козаченко виголошує сміливі, розумні промови, всі аграрії просто у захваті. От і сподівалися за словом побачити діло… Якраз і нагода така була…
Але «карта» в урядовому пасьянсі лягла по-іншому, і кандидатура аграрного міністра для селян стала черговою несподіванкою 2014-го.
Аграрне відомство очолив бізнесмен Олексій Павленко, який, як то кажуть, є «темною конячкою» не лише в аграрному світі, а й у чиновниць-
кому колі.
Подейкують, коли він зайшов у міністерство, аби пройти до свого кабінету, то спочатку його навіть не пропустила охорона — настільки це «обличчя» тут було «незасвіченим» раніше. Тому, природно, виникає низка закономірних запитань: хто такий, звідки взявся, чого чекати? Отже…
Хто такий
За офіційними джерелами, уродженець Черкащини Олексій Павленко є досить освіченою людиною. І свої дипломи він не купив у підземному переході (як деякі міністри попередніх урядів), а отримав їх за знання у «крутих» вітчизняних та зарубіжних вишах. Випускник Києво-Могилянської академії, володар МВА — школи бізнесу Nyenrode в Нідерландах — це щось та означає! Окрім цього, Олексій Павленко осягав «ази» фінансового менеджменту в Міжнародній бізнес-школі та менеджмент зовнішньоекономічної діяльності — в Академії міжнародної торгівлі при Міністерстві економіки України.
Свою трудову діяльність майбутній міністр розпочав у 1990-ті супервайзером, після чого повернувся до Голландії, де консультував раду директорів однієї із місцевих верфей та займав керівну посаду в одній із компаній.
На відміну від свого попередника, пан Павленко запевняє, що в агробізнесі він не профан — у 2003–2006 рр. очолював агрокомпанію «Райз», яка нині входить до Ukrlandfarming бізнесмена Олега Бахматюка. Але наступною стала посада виконавчого директора Групи компаній «Фокстрот». Правда (якщо це вважати за роботу на землі), у 2011–2012 рр. нинішній міністр був членом наглядової ради ПП «Агропрогрес» (Чернігівська область). А останнє (до призначення на чиновницьку посаду) його місце роботи — партнер інвестфонду Pharus Assets Management. Також слід додати, що кандидатуру пана Павленка на посаду аграрного міністра запропонувала маловідома до останніх виборів партія «Самопоміч».
Звідки взявся
Як уже стало традицією, кожен чиновник високого рангу на початку освоєння нової посади перед народом намагається видати себе чи не за мученика, котрий вирішив лягти на жертовний олтар «во благо ідеї». Зазвичай це подається під «соусом»: мовляв, раніше у мене все було ОК, не хотів сюди йти, але що вдієш — дуже просили, саме тому і вирішив звалити на власні плечі такий непосильний тягар…
Олексій Павленко також не став винятком. Як він сам запевняє, на міністерську посаду прийшов із «красивого життя бізнесу».
«Я особисто прийняв рішення піти із красивого життя під назвою “бізнес” для того, щоб разом із командою професіоналів у цей історичний момент для України зробити щось, що залишиться в історії». Такою сміливою фразою очільник Мінагрополітики дав привід для роздумів як для бізнесменів, так і для простих обивателів. Перші, в котрих робота у бізнесі асоціюється із постійною біганиною, стресами від дошкулянь чиновників-бюрократів та нестабільної валютної політики, ніяк не можуть зрозуміти: у чому ж криється «краса» їхнього бізнесового життя. Але от обивателі «красиве життя бізнесу» уявляють дуже чітко: елітні автомобілі, заміські вілли-палаци, відпочинок в екзотичних країнах, дороге спиртне, довгоногі дівчата... Проте не будемо ламати голову, що насправді хотів сказати міністр, адже визначення «краси» у кожного різне. А щодо обіцянки «залишитись в історії» — життя, тобто ця сама історія, покаже…
Чого чекати
«Які ваші першочергові завдання на посту міністра?» — на таке запитання журналістів новопризначений міністр АПК відповів:
«Усі вони прописані в коаліційній угоді. Це — питання відкриття європейських ринків, оренди землі та кадастрових відносин, проблема корупції, яка є в багатьох державних органах, починаючи із Держкомзему, Укрспирту і т. д. Обсяг роботи надзвичайно великий. Дуже сподіваюся, що ми зможемо ці великі амбітні плани реалізувати».
Якщо послухати міністра — чудові плани, прекрасні перспективи (хоча приблизно таке саме говорили-обіцяли й усі його попередники). Але тривогу викликає така фраза, яку пан Павленко зронив на якомусь офіційному заході і вона просочилась у пресу: «Ми прийшли із бізнесу. Ми — віруси бізнесу в бюрократичному апараті уряду. Ми несемо зміни у систему, яка не готова змінюватися, але ми її поміняємо, тому процеси будуть болісними».
А тепер спробуємо зрозуміти психологію будь-якої людини, яка все своє свідоме життя займається бізнесом. Звичайно ж, її розум завжди працює в одному напрямі: що треба зробити, аби примножити власний капітал. Такий комерційний інстинкт (треба зазначити, цілком здоровий інстинкт!) у бізнесменів, можна сказати, в крові.
Тому перше запитання, на яке хотілося б почути відповідь: чи зможе людина, котра ще вчора мала великі прибутки, займаючись «красивим» бізнесом, кинути все і піти працювати за кілька тисяч гривень, які платитимуть не щогодини, а лише раз у місяць? Чи мовчатимуть підприємницькі інстинкти, коли щодня доведеться не примножувати прибутки, а проїдати раніше зароблене (саме це передбачає робота на державній службі, інакше то вже буде корупція…)?
На такі запитання ствердною відповідь може бути лише в одному випадку: на міністерську посаду прийшов альтруїст. Ви у це вірите? Особисто я — ні (однак дуже хотілося б помилитися!)
Проте ми забули ще про один цілком здоровий інстинкт, який також є у кожного нормального бізнесмена. Це — бажання обійти своїх конкурентів, отримати більший, аніж вони, прибуток. Тому в аграріїв виникають цілком обгрунтовані побоювання: а чи не перетвориться Мінагрополітики у велике ПСП із одним власником, а сільгоспвиробники — у конкурентів? Чи не цього стосується і натяк на майбутні «болісні процеси»?
Якби пан Павленко справді знав (як він намагається усіх переконати), чим сьогодні живе село, то, можливо, зрозумів би, що найкращою стратегією його міністерської діяльності було б… просто залишити сільгоспвиробників у спокої. Адже вони вже не чекають від держави жодної допомоги, а лише мріють про те, аби їм не завдавали «болісних змін» (скільки ж можна!). А то, кажуть, ще одне-два таких «реформувань» — і годувати країну буде нікому.