Спецможливості
Статті

Життя триває

05.06.2008
626
Життя триває фото, ілюстрація
Аграрний сектор в економіці країни займає особливе місце. Ігнорувати його вимоги не може собі дозволити жодне нормальне суспільство, тому що замінити продукцію села на всяку іншу товарну продукцію просто неможливо. Саме аграрний сектор економіки задовольняє понад 70% усіх потреб сучасної людини. Жоден із нас не може обійтися без шкіряного взуття, натуральних волокон, з яких виготовлено одяг. Але й це не найголовніше.

 



 Головною є потреба людини, хоч би де вона жила і працювала, тричі на день їсти. Продукти харчування може поставляти населенню країни лиш аграрний сектор економіки. На імпортному продовольстві жодна держава не здатна мати реальну незалежність.


Це добре розуміють уряди й суспільство в цілому в усіх розвинених країнах, тому зберігають і розвивають свої власні потужні аграрні сектори економіки. Прикладів — скільки завгодно: США, ФРН, Франція, Канада.


В Україні, країні, що має унікальне багатство природи — майже 25% площ чорноземів планети — і традиції рільництва, що вимірюються тисячоліттями, країні, яка просто зобов’язана бути виробником продовольства світового значення, за майже 15 років незалежності не створено ефективного механізму, який би забезпечив вітчизняному виробничникові-аграрію можливість взяти для росту та розвитку своїх господарств реально доступний кредит у банку.


Важко зрозуміти логіку цілеспрямованого державного руйнування великих господарств. Що було справді вкрай потрібно на селі — це, зберігши єдиний господарсько-майновий комплекс, внести зміни в систему економічних відносин у самих господарствах, підвищити матеріальну зацікавленість кожного трудівника в наслідках роботи великих господарств і модернізувати та інтенсифікувати саме виробництво шляхом розумного введення ринкових елементів відносин.


Хто реально сьогодні управляє орними землями й контролює їх використання, забезпечує надійний захист від варварської експлуатації в державі Україна? Реально ніхто. Облік існує лише за розподілом площ земель і аж ніяк не за якістю й особливостями їх використання. Питання родючості й забур’янення орних земель у всіх цивілізованих країнах жорстко контролюються державними структурами. В Україні питанням господарського ставлення до  землі держава приділяє мало уваги.


Ось і маємо на широких просторах України — від Чорного моря до Сумщини — неозорі площі соняшнику з продуктивністю, як після війни, коли землю обробляли з допомогою корів. Цією культурою займають поля не рік, на другий і третій роки навіть не сіють, а просто збирають серед заростей осотів, будяків і амброзії соняшник-падалицю. Затрат майже ніяких, а насіння соняшнику має добру ціну, хоч і урожай мізерний. Потім такі площі просто залишають і беруть у оренду орні землі в іншому місці. Наведений приклад, на жаль, — не виняток, а, швидше, правило в сучасному землекористуванні.


Хто повинен нести затрати, вкладені в впорядкування таких занапащених і виснажених полів? Сьогодні фактично це знову той бідний і немічний пенсіонер, який є власником паю. Він не має ні здоров’я, ні грошей, ані засобів, щоб обробити той клаптик землі, і змушений віддавати його знову іншому, часто такому самому горе-орендарю. Хто у виграші від таких порядків у державі? Власник паю, суспільство, земля-годувальниця, природа чи рвачі? Відповідь очевидна.


Держава як важливий учасник ринку в аграрному секторі економіки України практично звела свій стабілізуючий вплив до мізерної величини. Нема сприяння й стимулювання формування та активної стабілізуючої роботи недержавних фахових об’єднань аграрних виробників зерна, соняшнику, сої, цукрових буряків, льону тощо. Такі асоціації, керуючись законами держави, прозоро  вели б переговори між собою та переробниками й посередниками, знаходили б компромісні юридично і економічно виважені рішення ринкових питань. Стихія ринку з тисячами дрібних виробників переходила б у певну систему і діяла б за узгодженими правилами, обов’язковими для учасників. Така конструктивна робота є нині у звичайній практиці діяльності фахових асоціацій Нідерландів, ФРН та інших країн.


В Україні у 2005 році отримано непоганий урожай зерна. Чому його реалізація сьогодні збиткова  для виробника? Тому що державні структури явно недостатньо контролюють тенденції як внутрішнього, так і зовнішнього ринків зерна. Немає нормальних прогнозів зміни цін і пропозицій, як немає і чітко організованих та прозорих у своїй роботі фірм чи асоціацій, які займалися б експортом зерна. Держава як великий учасник усунулась від роботи на внутрішньому ринку.


Питання закупок зерна в державні резерви, які є обов’язковими для будь-якої розвиненої країни (наприклад, Канада постійно має в резерві запаси зерна, яких достатньо для нормального забезпечення внутрішніх потреб на півтора року), так і не вирішено. У нас в Україні — навпаки: то нема куди селянину продати зерно, навіть дешево, то ніде купити, навіть за високу ціну, бо власних значних перехідних і стабілізуючих цін на ринку запасів у державі нема, живемо сьогоднішнім днем. Ті мізерні закупки зерна 2005 року, які з горем пополам усе-таки провели в державі, істотно не вплинули на перенасичений внутрішній ринок.


“Батьківська турбота” наших політичних діячів про аграрний сектор економіки дає свої гіркі плоди. Народним обранцям проблеми села реально не печуть, країна практично позбавлена державників, які б справді піклувалися про суспільство і його розвиток та життя народу. Де ви, сучасні Терещенки, Ханенки, Бродські, Бобринські, Столипіни?! Щось не чути, щоб сучасні політичні діячі-бізнесмени дуже переймалися меценатством, вболівали за велич, добробут і процвітання рідної землі. Аграрний сектор України все-таки існує і навіть робить певні позитивні зрушення.


Виробництво валової продукції сільського господарства за січень-вересень 2005 року, порівняно з минулим роком, зросло на 3,4%, у тому числі на сільськогосподарських підприємствах на 7,1%. Виробництво м’яса на с.-г. підприємствах зросло на 11, молока — на 1, яєць — на 15%.


Але 2005 рік ще не закінчився. Сьогодні маємо нові сюрпризи погоди. Стійка і довготривала посуха із серпня до середини жовтня практично в усіх регіонах України зробила свою погану справу. Із запланованих 7,6 млн га площ озимих посіяно всього 4,7 млн га. До того ж, стан засіяних площ у більшості регіонів критичний через гострий дефіцит доступної вологи в грунті. На значній їх частині рослини озимої пшениці не зможуть розвинутись до настання стійких холодів і загинуть під час перезимівлі. Отже, клин озимих зернових та озимого ріпаку в 2006 році буде значно меншим, аніж у нинішньому році.


 Оновний тягар збільшення обсягів польових робіт і додаткових затрат навесні та пересівання озимих, що загинули, знову ляже на плечі селянина. Уже сьогодні є реальна потреба в наступному році збільшити площі посівів ярої пшениці до 1,3 млн га, кукурудзи на зерно — до 2,5, ярого ячменю — до 6,0 млн га.


Як здійснити господарствам такий додатковий обсяг польових робіт та закупівлі насіння, палива, добрив, пестицидів, коли ще й досі не вирішено цілої низки гострих проблем із урожаєм 2005 року? В отриманому врожаї лежать “зв’язані” гроші, які так потрібні для нормального існування господарств сьогодні й завтра.


Крім проблем із цінами на зерно, є й інші, не менш пекучі, питання, наприклад, порядок і система відносин у бурякоцукровій галузі. Кредитування цукрових заводів у потрібному обсязі — проблематичне. В умовах 2005 року цукрова сировина має значно кращі показники цукристості, але як одержати за них гроші господарствам, коли у цукрових заводів їх немає? Знову повертаємось до печально відомого бартеру. Це прямий шлях створення нового цінового хаосу на ринку цукру в країні. Господарства не можуть існувати без наявності обігових коштів, а де їх реально взяти?


Комори повні зерна з урожаю 2005 року, але на нього немає навіть мінімально прийнятної ціни. Ціну встановлять наступного року, коли не буде великого врожаю озимих, але до нього ще треба дожити. Кошти, вкладені у вирощування цукрових буряків, теж не принесуть живих грошей, а можливо, тільки цукор. За що купувати паливо, техніку, добрива, пестициди, чим платити податки й заробітну плату?


Для того щоб аграрний сектор в Україні мав справжнє майбутнє, потрібне не виживання, а ріст і розвиток. Як його досягти без нормальної і стабільної законодавчої бази, розвинених цивілізованих і прозорих ринкових відносин, без доступного господарствам кредитування? Де роль держави з її законами, постановами і цивілізованими правилами гри?


Всупереч усім складнощам, наше сільське виробництво живе. Народна мудрість гласить: “Будеш жити чи не будеш, а жито сій”. Ось так і українські трудівники полів. Маючи проблеми з реалізацією зібраного врожаю в поточному році, вони вже сьогодні складають робочі плани на весну наступного року. “Земля повинна бути в порядку, тобто засіяна!” — ось лейтмотив роботи багатьох господарників сьогодні.


 Крім названих вище проблем, які чекають на сільське господарство навесні, вкрай важлива — захист рослин. Наприклад, значне зменшення площ посівів озимих зернових у зонах Степу й Лісостепу спричинить скорочення “традиційної кормової бази” таких масових і небезпечних шкідників колосових, як клоп шкідлива черепашка, хлібні жуки, п’явиці, трипси та інші, які інтенсивніше концентруватимуться на посівах, що вижили. Відповідно, такі посіви потребуватимуть оперативнішого й надійнішого захисту майбутнього врожаю зерна інсектицидами.


Ослаблені рослини озимих культур значно легше можуть бути заселені збудниками хвороб (кореневими гнилями, пероноспорозом та іншими), тому вже тепер потрібно передбачити низку необхідних препаратів й орієнтовні обсяги майбутньої потреби у фунгіцидах.


Посіви у фазах сходів, що переживуть зиму (за умов м’якої зими це цілком реально), будуть ослабленими і матимуть реальну загрозу значного забур’янення зимуючими і ранніми ярими видами бур’янів. Відповідно, такі площі гостро потребуватимуть надійного захисту від негативного впливу бур’янів на продуктивність посівів. Можна навести приклади із захисту ярих культур, площі посівів яких істотно збільшать, але загальна ситуація буде дуже схожою.


Життя багаторазово доводило, що економити на засобах захисту під час вирощування с.-г. культур економічно не вигідно. Кожна раціонально вкладена у засоби захисту рослин гривня повертається господарю 3–12 гривнями збереженого врожаю. Головна умова для одержання такого результату — наявність оригінальних і сертифікованих препаратів (не підробок чи фальсифікату!), їх своєчасне та якісне застосування згідно з вимогами регламентів.


Для цього потрібно співпрацювати лише з перевіреними й відомими дистрибуторами, мати в господарствах добре підготовлених фахівців із питань захисту рослин і, в разі потреби, користуватися консультаціями науковців або фірм — виробників засобів захисту рослин.


Навіть за гострого матеріального дефіциту небезпечно спокушатися сумнівними пропозиціями купити дешевші, ніж загальновідомі, пестициди. Жоден бізнесмен собі в збиток не торгує. Відповідно, вам пропонують або крадену продукцію (що пахне криміналом), або підробку. Що виграєте ви? Невелику економію на операції купівлі й непередбачувані наслідки на посівах. Послуговуючись народною мудрістю, можна сказати, що, купуючи порося в мішку, ви можете знайти там кудлатого пса. За сумнівну покупку ви свої гроші не повернете і на полі потрібного результату не матимете. Хто винен? Той, хто погнався за дешевинкою.


 В Англії є народне прислів’я: “Ми не настільки багаті, щоб купувати дешеві речі”. Тому доцільно купувати справді якісні й перевірені пестициди. Важливо й застосувати їх так, щоб максимально використати їхній потужний захисний ефект і отримати вагомі результати у вигляді збереженого врожаю.


 Наші поля за свою довгу історію бачили всяке: і розквіт давніх землеробських цивілізацій, і голодних вовків та колихання сивої ковили на диких просторах. Та життя, завдяки зусиллям людей, налагоджувалось, і знову леміш плуга розрізав пласт чорного грунту, і знову на полях ріс хліб і “до хліба”.


 Є реальна надія, що наше суспільство зможе знайти в собі достатній потенціал державотворення й мудрості, що допоможе прийняти вкрай потрібні закони і виробити прозорі та справедливі правила поведінки на ринку сільськогосподарського виробництва, товарів та послуг в Україні.


Нам усім необхідне відродження села й аграрного виробництва — колиски й джерела життя всякої автохтонної нації. Всього цього нам в Україну ніхто готовим не принесе, якщо ми самі не створимо це своєю працею і розумом, своїм бажанням жити цивілізовано.


О. Іващенко,


д-р с.-г. наук, професор,


членкор УААН,


президент Української асоціації захисту рослин

Інтерв'ю
В Україні традиційно нарікають на відірваність освіти від практики, яка виникла ще в радянські часи, коли на виробництві молодим спеціалістам прямим текстом казали: «Забудьте все, чому вас навчали в вузі». Однак деякі аграрні вузи вирішили... Подробнее
Компанія «Нор-Ест Агро» свою роботу розпочала у 2013 році як ДП «ТАК» у складі групи компаній «ТАК». А 2019 року ДП «ТАК» стало повністю самостійною компанією, отримало нову назву, новий імпульс до розвитку та нові ідеї. І зовсім не просто... Подробнее

1
0