Спецможливості
Новини

Земля в законі

02.02.2012
417
Земля в законі фото, ілюстрація

Найближчим часом Верховна Рада планує розглянути законопроект про ринок земель. Документ непересічний,
адже його прийняття - необхідна умова для запровадження в Україні купівлі-продажу сільгоспземель. Тож від того, яким буде цей закон, залежить не лише аграрне майбутнє, а й, без перебільшення, - майбутнє країни в цілому.
Разом з тим, народний депутат України, секретар парламентського Комітету з питань аграрної політики
та земельних відносин Роман Ткач, інтерв'ю з яким пропонуємо увазі наших читачів, переконаний: якщо закон буде прийнято поспіхом у нинішній редакції, то набиратиме обертів тіньовий ринок гектарів, який був дотепер.

Найближчим часом Верховна Рада планує розглянути законопроект про ринок земель. Документ непересічний,
адже його прийняття - необхідна умова для запровадження в Україні купівлі-продажу сільгоспземель. Тож від того, яким буде цей закон, залежить не лише аграрне майбутнє, а й, без перебільшення, - майбутнє країни в цілому.
Разом з тим, народний депутат України, секретар парламентського Комітету з питань аграрної політики
та земельних відносин Роман Ткач, інтерв'ю з яким пропонуємо увазі наших читачів, переконаний: якщо закон буде прийнято поспіхом у нинішній редакції, то набиратиме обертів тіньовий ринок гектарів, який був дотепер.

Розмову вела Галина Квітка

Кадастр - усьому голова
Романе Володимировичу, наскільки я розумію, Ви - в опозиції. І багато в чому не згодні із земельною політикою, яку провадить нинішня влада. Чи не могли б Ви дати оцінку вже прийнятого Верховною Радою законодавства щодо врегулювання земельних питань? Ви брали участь у розробці цих документів, тож грунтовно знаєте, які норми там прописано, які моменти та новації пропонували, що пройшло. Чи вважаєте те, що прийнято, - досконалим? Якщо ні - то які вади?
- Передусім, чого все-таки суспільство чекає від прийняття, навіть не від власне прийняття, а від процедури, самого процесу запровадження ринку землі в Україні? Умовно очікувачів земельного ринку можна розподілити на кілька категорій: ті, що живуть і працюють у селі, великий аграрний бізнес і, власне, держава.
Ті, хто живе і працює у селі: там є великотоварне виробництво, є фермери, є приватники, які працюють в особистих селянських господарствах, на присадибних ділянках, є пайовики. І як на мене, в переддень запровадження відкритого ринку земель сільськогосподарського призначення відповіді на найболючіші питання для всіх цих категорій, що працюють на землі, мали б міститися в профільному законодавстві. Наприклад: близько 7 млн людей, так звані власники земельних паїв, одержали від держави безоплатно землю. Вони одержали унікальний ресурс від держави, тож вона мала б у своїх правилах гри передбачити для цих людей чіткі відповіді на питання, що ці власники землі мають із своєю власністю робити. Так, власник може працювати на ній, харчувати себе, лишки продукції продавати. Зрештою, земля - це його актив, а тому він може і продати її, подарувати, отримати кредитний ресурс тощо. Але й користь суспільству мала б бути. Натомість законопроект про ринок земель такої відповіді не дає.
 Наступне питання - щодо потужніх агрофірм, так званих агрохолдингів. В Україні вони вже є, хочемо ми того чи ні. Сьогодні йти шляхом будь-якої заборони щодо їхньої організації виробництва - смішно, шкідливо для держави і неправильно. А от урегулювати деякі моменти - треба.
 І щодо самої держави: залишається значна частина земель державної і комунальної власності. Що далі? Хто нею розпоряджатиметься і знову ж таки - який кінцевий результат? Усі ці питання - лише штрихи в загальній картині невизначеності.
Почали ми у цьому плані з такого базового закону, який мав би бути прийнятий давно, - закону про Державний земельний кадастр. Коротко - це система відомостей про всю землю держави: облік, де чітко визначено, чи вона приватна, чи державна, вказано місце її розташування, якість... Тобто все, що стосується конкретної ділянки. З великими труднощами нам все-таки вдалося прийняти цей закон. І це - велика перемога!..

У ринок без систематизованих відомостей про ділянки
Виходить, ви прийняли закон про кадастр в такій редакції як хотіли? Тобто там положення прописані правильні?
- Відсотків на 85-90 - правильні. Є такі процедурні моменти, на яких я б не хотів наголошувати... Окремі положення ми хотіли б виписати інакше... Але раніше було прийнято закон про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їхніх обтяжень, тож ми мусили - як не крути - певні моменти коригувати відповідно до цього закону. І теперішня влада пішла на те, щоб прийняли закон про кадастр. Він діє, але гірко констатувати: немає реального наповнення, немає тієї автоматизованої системи Державного земельного кадастру, яка мала б бути! Хоча нам Держземагентство обіцяло, що впродовж півроку після прийняття вони його введуть.

Тобто,кадастр мав бути з 1 січня 2012-го?
- Нам обіцяли, що буде введено, приміром, ту ж саму автоматизовану систему Державного земельного кадастру. За півроку - фінансування нуль. Певні результати є, але вони - на рівні органів земельних ресурсів в областях і районах: за рахунок внутрішніх ресурсів, якусь дещицю виділяв центр, - і мірою того мінімального ресурсу вони щось почали робити. Але тільки почали...
Тобто наразі маємо абсурдно-нелогічну ситуацію: запроваджуючи ринок земель, ми не маємо систематизованих відомостей про земельні ділянки.
Крім того, в ринок ми вступаємо і без належно проінвентаризованих земель.
Це, умовно, якщо взяти будь-який, приміром, сільський населений пункт, і щодо його земель буде повна ясність, коли держава визначить: ці землі - мої; приватник: ці - мої; територіальна громада - це наше, далі - землі оборони, транспорту тощо, а це - землі, що не використовуються. Однак цього фактично не зроблено. Хоча значна частина землі, напевне, проінвентаризована, бо ж місцеві ради функціонують, але немає зведеної системи, щоб користувач натисканням клавіші комп'ютера міг отримати потрібну інформацію. Про який повноцінний ринок землі можна нині говорити, якщо немає офіційного відображення самого об'єкта ринку землі?

Тобто, виходить, подовжений до 1 січня 2013-го мораторій на купівлю-продаж земель сільгосппризначення доведеться знову пролонгувати. Адже, якщо у земельних відносинах у нас хаос, а ми додаємо нові правила - ще один закон, - то цим можемо тільки збільшити безлад. Тобто він абсолютно нам нічого не дає...

- Абсолютно. З одного боку, я підтримую дії влади у питанні запровадження ринку земель - передусім, задля упорядкування усіх земельних відносин на селі. Але не треба поспішати. Бо коли, наприклад, той закон про ринок земель, який нібито пройшов перше читання, стикається з реаліями, іноді складається враження, що хтось (той, хто володіє інформацією) цим хаосом хоче скористатися. Доки суспільство усвідомить, що таке ринок землі, поки власники зрозуміють, за якою процедурою їм користуватися своєю землею: як відчужувати, як робити інші трансакції, - то хтось метикуватий водночас робитиме те, що було дотепер: переводитиме землю зі статусу сільгосппризначення у несільськогосподарське і так далі... Просто набиратиме обертів тіньовий ринок, що був донині.

Можливо, навіть у більших масштабах...
- У значно більших, позаяк з'являється можливість офіційно торгувати сільгоспугіддями. Бо дотепер все-таки використовували тіньові схеми: землі через статус «особисте селянське господарство», через інші схеми виводили з товарного сільгоспвиробництва. Коли ж об'єктом продажу стануть і землі сільгосппризначення, тоді значно збільшиться простір для махінацій.
Держава народжує монстра
в особі земельного банку
- Якщо брати нинішній законопроект, думаю, що його ніколи не буде підписано до редакції. Бо як би там хто не ставився до Президента, юридичним службам вистачить здорового глузду рекомендувати Главі держави накласти вето. Тому що там є такі норми щодо земельного банку, які навіть суперечать Конституції України.
Всюди по тексту законопроекту проходить визначення «держава в особі Земельного банку...», а це категорично заборонено статтею 13 Конституції, бо розпоряджається землею держава в особі органів місцевого самоврядування або органів державної влади. Державний земельний банк не належить ні до перших, ні до других. Отже, він не може виступати від імені держави. Як на мене, створюється монстр, який отримує виключне право володіти землею, розпоряджатися нею. Тоді яка логіка? Чиновники нам говорять, що у Земельного банку кошти будуть державні, що це - некомерційний банк. Але звідки з'являться гроші? Адже, щоб почати операції із землею, треба принаймні мати статутний фонд у мільярд гривень. Звідки їх взяти? Потім, коли банк продаватиме землю, - матиме кошти. А де візьме для початку? З яких статей?
А от із яких - законопроектом прямо передбачено, що статутний капітал банку має формуватися із земель державної власності, тобто землі держави просто перейдуть до банку, який створюють у формі публічного акціонерного товариства. Добре це чи погано, судіть самі...

Хто виграє? Чиновник!
Водночас, варто розуміти, що за будь-яким земельним банком стоять інтереси конкретних чиновників, які не завжди керуються державними інтересами.
- Абсолютно. Слушне питання: хто від цього виграє? Так от - програють усі: від держави до приватного власника, а виграє чиновник. Маленький чиновник районного відділу земельних ресурсів, десь - голова районної адміністрації, десь - начальник земельних ресурсів і так далі по ланцюжку аж догори. Виграє, ясна річ, той, у кого - ручка для владного підпису, у кого - право розпоряджатися цими землями. І група юристів за його вказівкою добре «пропише» всі повноваження в межах району, області й т. д. А чим ми можемо покерувати?
Тепер - щодо різних категорій землевласників. Візьмімо, наприклад, дрібного селянина (слава Богу, вже починають розуміти всю абсурдність ситуації: ти маєш земельну ділянку, але не маєш права нею розпоряджатися). Порушується святе право власності: володіння, користування, розпоряджання. Бо ж коли в мене забирають право вільного розпоряджання, який я власник? Адже земля - це товар, і виходячи на ринок, я хочу знати чіткі відповіді на важливі для мене питання.
По-перше, яка її ціна? Ціну формуватиме ринок, вона залежить від попиту і пропозиції - законопроект не дає відповіді, хто буде її встановлювати і як саме. Як на мене, найправильніше було б записати: за експертною ціною, але не нижчою за нормативну оцінку. Знову ж таки, нині держава вдається до певних маніпуляцій, існує якась недомовленість: нібито Кабінет Міністрів прийняв постанову про збільшення нормативної власності з коефіцієнтом 1,756. На засіданні ми запитували представників Держземагентства, чи діє ця постанова. Відповідь: не діє. Доки?
Здавалося б, якщо ви говорите про захист селян, - збільшіть нормативну оцінку. Не збільшують. Чому? Немає відповіді, не говорячи вже про коефіцієнт 1,756. Звідки він узявся?..
По-друге, до кого моя земельна ділянка потрапить?
Знову ж таки у нас на засіданні Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин у першому читанні під час розгляду законопроекту обговорювали поняття «переважного права». Пояснювали його суть: переважне право має держава в особі органів місцевого самоврядування, органи державної влади, орендарі, суміжники тощо. Однак, згідно з останньою редакцією законопроекту, переважне право матимуть тільки співвласники. Це ж неправильно! Чинним Законом «Про оренду землі» просто нехтують, а за ним переважне право на викуп землі мають також й орендарі цих земель, серед яких - багато фермерів.
Взагалі-то фермери - окремий блок питань. Наш фермерський рух мав два піки злету і падіння на початку 90-х. Спочатку - оптимізм: фермери нас нагодують! І пішла розробка відповідного законодавства. А далі на державному рівні - то густо, то пусто. Я дуже часто зустрічаюся з фермерами - думаю, треба було б до них державі все-таки знайти правильний підхід, зокрема, до тієї категорії, які працювали, наприклад, до 1 січня 2008 чи 2009 рр. Таких - близько 40 тис. фермерських господарств. Варто було б дослухатися до них. Фермери, ясна річ, теж різні: хто міцно на землі укоренився, а хто, бідний, борсається, не може собі ради дати, знайти свою нішу. Але вони є, за ними стоять їхні сім'ї, а, буває, і все село. А держава залишила їх наодинці з проблемами.
Треба було б у тому розібратися, а ми - так...
Скільки разів я на комітеті застерігав: не вносьте ті зміни до закону про фермерське господарство! Раніше в районах були створені комісії, які все-таки, коли ви хотіли стати претендентом на землю, дивилися, який у вас досвід господарювання тощо. Тепер же, умовно, досить показати, що у вас є освіта, - і все. На мій погляд, Мінагропроду треба було розробити положення про те, що слід розуміти під освітою, що слід вважати досвідом. Бо ж не секрет, що сьогодні в Україні не проблема купити дипломи поважних університетів... І тоді нібито десь на 10 чи 12 тис. збільшилася кількість фермерських господарств. Дуті!.. Скільки їх насправді - достеменно не знає ніхто: одні говорять, залишилася та сама кількість, інші - збільшилося на півтори тисячі...
З фермерами треба було по-іншому попрацювати. У нас же було прийнято два земельні кодекси: Земельний кодекс 1996 і 2002 рр. Раніше було поняття «постійного користування» землею. Частина фермерів узяли землю в 90-х, і тоді оговорювалося, що 50 га їм надається безоплатно. Потім площу було збільшено до 100 га. Якщо вже держава сказала, що надає їм у користування цю землю безоплатно - то й віддайте безоплатно! А то тепер починається: а хто ти такий, а чи маєш ти для цього підстави? Тому, я вважаю, що цим законопроектом, і особливо тепер, держава (у даному разі скажу чисто по-фермерськи) ставиться по-свинськи до фермерських господарств.

Інтерв'ю
Наразі багато виробників ЗЗР, насіння та техніки вдаються до транспортно-складського аутсорсингу. Адже це дає змогу з мінімальними витратами (не секрет, що у великих компаніях витрати на логістику на сьогодні часто перевищують інші... Подробнее
Віктор Шеремета, заступник Міністра АПК з питань фермерства
На початку жовтня в Міністерстві аграрної політики та продовольства була введена окрема посада заступника міністра з питань фермерства. Ним став Віктор Шеремета, який раніше обіймав посаду Віце-президента Асоціації фермерів і... Подробнее

1
0