Спецможливості
Новини

Земельний кодекс: чи правильною дорогою йдете, панове?!

05.06.2008
328
Земельний кодекс: чи правильною дорогою йдете, панове?! фото, ілюстрація
Земельний кодекс: чи правильною дорогою йдете, панове?!

Земельний кодекс: чи правильною дорогою йдете, панове?!

25 травня у новоствореному аграрному прес-клубi вiдбулося засiдання, присвячене питанню прийняття нового Земельного кодексу.
Так сталося, що днем ранiше Верховна Рада України не ухвалила в другому читаннi його нову редакцiю. Дискусiя в аграрному прес-клубі якраз i точилася про те, чи потрiбен (i який) Земельний кодекс.
У роботi прес-клубу взяли участь голова Пiдкомiтету по земельних вiдносинах Комiтету Верховної Ради з питань аграрної полiтики та земельних ресурсiв народний депутат Микола Пасєка, вiце-президент Української академiї аграрних наук Антон Третяк, старший науковий спiвробiтник Iнституту держави i права НАН України Павло Кулинич.
Аргументи проти прийняття нової редакцiї Земельного кодексу виклав Микола Пасєка: “Що то за основнi питання, через якi я i деякi iншi депутати не можемо сьогоднi голосувати за Земельний кодекс? Я повертаюся до 13 статтi Конституцiї України: “Земля, надра... є правовласнiстю українського народу”. Де в Земельному кодексi розкривається це положення? Нiде! Я назву такi цифри: в Українi майже 50 мiльйонiв населення. На одного громадянина припадає 0,65 га рiллi. I коли говорити, що це — власнiсть, за Конституцiєю, всього українського народу, то я кажу, це є власнiстю всiх громадян України, навiть тих, хто мешкає в мiстах. А в мiстах сьогоднi мешкає бiльшiсть населення.
Фракцiя КПУ ще минулого року внесла законопроект (стосовно якого науково-експертний вiддiл ВР дав висновок) “Про власнiсть на землю та iншi природнi ресурси”. У земельних вiдносинах, якi нинi склалися, є дуже багато протирiч. I всi вони зводяться до того, що Земельний кодекс, який було введено 15 травня 1992 року, у деяких статтях суперечить Конституцiї, прийнятiй 1996 року.
Згiдно з Перехiдними положеннями Конституцiї Президент має право під час перехiдного перiоду на неврегульованi законами економiчнi питання вносити укази. I ось Президент, на превеликий жаль, утрутився своїми указами у земельнi вiдносини: №666 вiд 1994 року, №720 вiд 1995 року i потiм у минулому роцi стосовно соцiальної сфери на селi тощо. I коли взяти iснуючi земельнi вiдносини i 14 статтю Конституцiї, то ми бачимо, що земельнi вiдносини не регулюються законами.
Земельний Кодекс 1992 року дiє, його нiхто не вiдмiняв. Так от 6 стаття надавала право на земельну частку працiвникам соцiальної сфери: вчителям, медикам, працiвникам культури тощо. Чомусь Президент указами 1994—1995 рокiв це перекреслив. А потiм, коли пiшли масовi скарги, коли вже землi не залишилося, Президент видає указ стосовно соцiальної сфери. А це означає, що в когось землю треба забрати.
Про яку справедливiсть iде мова? Вiзьмемо село Константинiвку Липовецького району Вiнницької областi, де я колись працював. У 1975 роцi пiвсела приєднали до бурякорадгоспу, в якому земля розпаюванню не пiдлягає — це державна земля, а пiвсела увiйшло до колгоспу. Сьогоднi одному з двох братiв-трактористiв дали 4 га землi (а це сьогоднi — товар цiною у 36 тис. грн), а другому — нi.
Далi. 6,4 млн громадян України дали по 4 га землi. Це — майже 26 млн га рiллi. А у нас — 32,7 млн га. Тобто 6 млн га землi залишилося нерозпайованими, 8% населення України отримало у власнiсть майже 80% землi. Як тут бути? Що робити з мiським населенням, яке теж має право власностi на землю?
Iнше питання — цiна на землю. Сьогоднi це питання не врегульовано законом (воно врегульовано, на превеликий жаль, постановою Кабмiну 1995 року). Тодi, коли земля не продавалася, не була товаром, ми на це питання не звертали уваги. Але сьогоднi це — товар. I сьогоднi земля в Українi продається. I тим Кодексом 1992 року, який нинi дiє, встановлюється приватна власнiсть на землю. Тому я ставлю таке питання: чи можна сьогоднi продавати землю? У першому варiантi Земельного кодексу дозволялося продавати землю iноземцям. Тепер в останньому варiантi ми вилучили це положення: землi виробничого сiльськогосподарського призначення iноземцям не продаються. Але питання про купiвлю-продаж землi залишається у мiстi, населеному пунктi. Я сьогоднi пропоную два варiанти: можна пiти “китайським шляхом” — оренда землi. Закон про оренду землi дозволяє здавати землю в оренду на 49 рокiв. Сьогоднi не у всiх країнах дозволяється продаж землi.
У Швейцарiї для купiвлi землi вимагається швейцарське громадянство, мешкання в даному контонi. А як запобiгти спекуляцiї, перепродажу землi? Закони у Бельгiї такi, що власник земельної дiлянки, який продає її через короткий промiжок часу, має сплатити до 70% податкiв вiд цiни землi. Тiльки через 10 рокiв стає прийнятним продаж земельної дiлянки.
Нинi, згiдно з грошовою оцiнкою Кабмiну, 1 га рiллi коштує 3800 грн. Торiк iндексацiя була 2,07, тепер — 2,42. Це — 9 тис. грн за середнього балу 60. I я беру європейську цiну — 40—-80 тис. дол./га. У нас в Українi — 33 млн га, якi коштують 45 млрд дол. Для довiдки: обiг грошей у наркобiзнесi становить 900 млрд грн. Тобто наркобiзнес може придбати українськi чорноземи 20 разiв.
Тепер переходимо до цiни на землю у мiстах. За даними 1998—1999 років землю продавали за цiною 20—500 тис. дол./га, тобто 2—60 дол./м2. Для довiдки: в Києвi сьогоднi мiнiмальна цiна — 180 грн/м2, а максимальна — 1400 грн/м2. А в Iталiї — 15 млн дол./га у великих мiстах (1500 дол./м2). А в Києвi максимальна цiна — 240 дол./м2. Торонто, Оттава (Канада), Франкфурт-на-Майнi — 10 тис. дол./м2. Якщо ми йдемо до Європи, то сьогоднi спритнi дiлки спроможнi задешево скупити землю. Тобто перед тим, як прийняти Земельний кодекс, треба обов’язково врегулювати законом грошову оцiнку i привести її до відповідних нормативiв у свiті. А сьогоднi мова йде про те, щоб Україну продати “з молотка”.
Аргументи “за” виклав Антон Третяк: “Земельнi вiдносини — це суспiльнi вiдносини, якi розвиваються iз розвитком продуктивних сил, виробничих вiдносин у суспiльствi. I не можна тупцювати на мiсцi i говорити про те, що прийняли в 1992 роцi, i посилатися на законодавство, прийняте в минулому роцi. Сьогоднi вiдбулося багато змiн, про якi я скажу, щоб було зрозумiло, що ми маємо, та якщо ми не хочемо регулювати, то на кого ми працюємо?
Кiлькiсть землевласникiв i землекористувачiв з 1990 року понині зросла вiд 0,8 млн до бiльш нiж 23 млн. Бiльше 50% земельного фонду України передано у власнiсть — приватну та колективну. За даними Держкомзему, станом на 1 січня 2001 року створено сiльськогосподарських товариств на базi приватної власностi 7,9 тис. на 14,5 млн га, сiльськогосподарських кооперативiв — 3,5 тис. на площi 6,2 млн га, фермерських господарств — понад 42 тис. на 2,4 млн га, селянських господарств, якi не зареєстрованi як юридичнi особи, — 727 тис. на площi 2,3 млн. га, дiлянки пiд садiвництвом — 2,7 млн громадян на площi 0,2 млн га. I сьогоднi ми маємо державних сiльськогосподарських пiдприємств 3,3 тис. на площi 2,2 млн га. Ще залишилося 1,9 тис. на площi 1,3 млн га КСП на базi колективної власностi, якої немає згiдно з Конституцiєю.
Указами Президента України започатковано продаж земель несiльськогосподарського призначення. Сьогоднi вже продано приблизно 2 тис. га на суму 151 млн грн. Тобто є люди, зацiкавленi в купiвлi земельних дiлянок.
Вартiсть землi залежить вiд рентного доходу. Тому сьогоднi вартiсть землi низька, але вона вiдповiдає тим реалiям, якi ми маємо, — вiд 3,5 до 38 грн/м2 за продажу земель несiльськогосподарського призначення.
В оренду передано 22,4 млн га земельних часток (5,6 млн громадян) i вже нараховано 1,7 млрд грн орендної плати, або в середньому 76 грн/га. Звичайно, це низька орендна плата, але вона пов’язана з низькою продуктивнiстю земель аграрного сектора економiки. Орендна плата може зростати тiльки з розвитком АПК, а отже, зростатиме i вартiсть землi.
Не йде процес iпотеки (застави) землi через недосконале законодавство. Але ринок започатковано, i не врегулювати його — значить вiдтягувати вирiшення проблем.
Отже, ми повиннi узаконити право власностi i права на земельну дiлянку, зафiксувати обмеження щодо використання землi. Ми передали, наприклад, землю фермерам у постiйне користування, але не зафiксували, у якому станi передали, тобто не наклали обмежень на використання землi. I сiють сьогоднi соняшник 3—5 рокiв поспiль. У результатi землi забруднюються. Не здiйснюють заходів по боротьбi з ерозiєю. I багато чого iншого вiдбувається через те, що не існує обмежень на використання землi або на права, що мають власники. Якщо ми далi будемо так продовжувати, то знецiнимо наше багатство до того, що потiм будемо продавати землю за безцiнь.
Що швидше ми сьогоднi врегулюємо правовiдносини в Українi, то скоріш зможемо створити нормальнi правила використання землi.
Тому Кодекс треба приймати якнайшвидше. Дуже погано, що той Кодекс, який нинi перебуває у ВР, не прийнято. Адже сьогоднi насправдi питання власностi там урегульованi: права фiзичних, юридичних осiб, територiальних громад на землi держави. Розмежовано їхнi повноваження, сформовано новi концептуальнi положення щодо власностi: землi можуть перебувати у власностi фiзичних i юридичних осiб; на правi постiйного користування землi у них перебувати не можуть, а тiльки на умовах оренди. А iнститут постiйного користування звужується тiльки до земель державних i комунальних пiдприємств. Це створює необхiднi ринковi механiзми: власнiсть i оренда.
У Земельному кодексi є певнi обмеження по земельних сервiтутах щодо набуття права власностi: коли земля передається безплатно у власнiсть, у яких нормах, коли та на яких умовах може бути продана земельна дiлянка.
Треба врахувати, що в розвиток Земельного кодексу необхiдно прийняти ще 35 законiв, у тому числi про державний земельний кадастр, землеустрiй, охорону земель, оцiнку землi, iпотеку тощо. А якщо ми не сформували основнi положення стосовно власностi, то як далi розвивати цей напрям? Тому нормальний механiзм гарантування права власностi, цивiлiзованi правовi вiдносини в Українi з’являться тiльки пiсля того, як буде прийнята нова редакцiя Земельного кодексу.
Що ми сьогоднi маємо? Ми трансформували колективну власнiсть, зафiксували права власникiв земельних часток, а як бути з iншими землями: пiд дорогами, лiсосмугами, пiд дворами тощо? Вони залишилися нiчийними, тому що ми не сформували спiльну власнiсть на землю, яка виступає на правi спiльно-часткової та спiльно-сумiсної власностi на землю. Ми сьогоднi говоримо, що юридичнi особи, якi створенi членами сiльськогосподарського виробництва, не мають правовстановлюючих документiв, якi пiдтверджують їхнi права власностi. То як з ними можуть цивiлiзовано працювати банки, iнвестори?
Те, що ми нинi маємо, — наслiдок неспроможності вп’яте з 1996 року прийняти Земельний кодекс. Я вважаю, що Земельний кодекс можна було приймати. Питання цiни землi регулює iнше законодавство. Законом про плату за землю визначено, що в основу вартостi землi покладено рентний дохiд. Земельний кодекс повинен сформулювати тiльки ті питання, якi стосуються власностi, управлiння земельними ресурсами i повноваження вiдповiдних органiв мiсцевого самоврядування, виконавчої влади, прав та обов’язків юридичних i фiзичних осiб.
Будь-який бiзнесмен буде купляти землю тiльки в тому разі, якщо вiн матиме бiльший дохiд, нiж вiд грошей у банку. У нашiй ситуацiї з високим полiтичним та економiчним ризиком нiхто грошi в землю вкладати не буде. Звісно, чорний ринок землi є, але тiльки тому, що вiдсутнє нормальне законодавство. Що ранiше ми приймемо нову редакцiю Земельного кодексу, то швидше врегулюємо всi питання, а отже, швидше вiдкриємо дорогу до цивiлiзованих iнвестицiй. Iнакше їх не буде”.
Юридичний бiк проблеми висвiтлив Павло Кулинич: “Сьогоднi довелося почути, що Земельний кодекс суперечить Конституцiї, оскiльки вiн суперечить її 13 статтi. Це правда, але не вся. У статтi 13 написано, що земля та iншi природнi ресурси є об’єктом i правом власностi українського народу: один власник на всi об’єкти, включаючи землю. У 14 статтi записано: право власностi на землю набувається громадянами, юридичними особами та державою. А в статті 142 дочитуємо, що право власності на землю набувається також і територіальними громадами села, селища та міста. Так де ж правда? У статті 13 чи 14 Конституції?
Якщо виходити зi статтi 13 Конституцiї України без урахування iнших статей, то з 28 червня 1996 року (дати прийняття Конституцiї) всi землi в Українi стали нацiоналiзованими, а право приватної власностi є поза законом. Отже, треба або прийняти змiни до Конституцiї, або одержати роз’яснення вiд Конституцiйного суду.
Приватизацiя земель здiйснюється не таким чином, що кожен громадянин України отримує земельну дiлянку у власнiсть, а тiльки працiвники сiльськогосподарських пiдприємств. Це, вочевидь, пов’язується з указами Президента. Але треба згадати законодавчi процеси. У 1990 роцi ВР приймає концепцiю роздержавлення та приватизацiї майна, землi та житла, де вводиться положення про необхiднiсть видачi кожному громадянинові житлового чека, земельного бона та майнового сертифiката. У 1992 роцi та ж Верховна Рада приймає Земельний кодекс, де перекреслює це, принаймнi, щодо приватизацiї землi. До речi, питання паювання землi закладенi в Земельному кодексi 1992 року, а не в указах Президента — Президент тiльки пiдхопив цими указами iдеї, закладенi в Земельному кодексi. До Кодексу 1992 року введено можливiсть придбання членами КСП так званої середньої земельної частки. Це — земельний пай, який потiм було пiдкрiплено сертифiкатом. Сам Земельний кодекс передбачив, що цi земельнi частки надаються не всiм мешканцям села, а тiльки членам КСП. Працiвники соцiальної сфери в цьому Земельному кодексi згадуються лише як статисти.
Як юрист я не в захватi вiд врегулювання земельних вiдносин указами Президента, хоча б тому, що, на мiй погляд, цi укази заносилися на пiдпис Президенту не через ту кiмнату, де сидять юристи. Там багато суперечностей, неточностей, що дає додаткову пiдставу для критики цих указiв”.

Отака ситуацІя. Подiї з приватизацiєю землi розгорнулися так, що введену приватну власнiсть на землю якось треба легалiзувати. Але основнi засади справедливого розподiлу були порушенi: землю одержало у приватну власнiсть 6,4 млн громадян iз 50-мiльйонного народу України. Скiльки коштує земля — нiхто не знає. Посилання на те, що вартiсть землi залежить вiд банкiвської ставки, є правильним для розвинених країн зі стабiльними економiками. Принципово неправильною є й запроваджена Кабмiном грошова оцiнка, за якою середня вартiсть землi визначалася шляхом дiлення вартостi сукупного сільгосппродукту на загальну площу. Ця оцiнка є, можливо, й прийнятною для великотоварного виробництва, абсолютно некоректною для дрiбних дiлянок, на якi подiлили всi сiльськогосподарськi землi i на яких пишним цвiтом виросло виробництво дрiбнотоварне. Посилання ж на те, що на Заходi земля в десятки разiв дорожча, нiж в Українi, взагалi є смiховинними. Чи враховують тi, хто про це говорить, рiвень державних субсидiй, якi припадають на один гектар землi в захiдних країнах?
Але це так, вступ. Проблема iз нинiшнiми земельними вiдносинами, напевно, слід шукати в іншому. Як зазначається в Британськiй енциклопедiї, форма власностi на землю не має суттєвого впливу на ефективнiсть сiльського господарства. Визначальними чинниками є доступнiсть ресурсiв (у тому числi кредитiв), низька банкiвська ставка, прийнятний рiвень податкiв, рiвень освiти сiльгоспвиробникiв, наявнiсть розвиненої системи збуту продукцiї. Приватну власнiсть на землю започаткували у 1992 роцi, а фiксований податок — тiльки у 2000-му, так само як i компенсацiю банкiвської ставки сiльгоспвиробникам. Дiєвої системи збуту сiльськогосподарської продукцiї немає й до цього часу, а влада постiйно втручається в ринок, то забороняючи рух зерна, то запроваджуючи експортнi мита тощо. Що вже казати про рiвень освiти основної маси з 6,4 млн нових землевласникiв...
Розв’язання проблеми пiдвищення ефективностi сільгоспвиробництва шукали та продовжують шукати не там де треба: не в реформi системи управлiння на всiх рiвнях (у тому числi й сiльськогосподарськими пiдприємствами), а у приватнiй власностi на землю.
Усi говорять: от введемо приватну власнiсть на землю — i в село пiдуть iнвестицiї та кредити. Не пiдуть! Всюди у свiтi (i в нас у тому числi) сiльськогосподарське виробництво кредитується пiд заставу майбутнього врожаю. А от довготермiнове кредитування (будiвництво, придбання дорогої технiки тощо) здiйснюється пiд заставу землi. Яким чином сiльгоспвиробники залучатимуть довготермiновi кредити, якщо практично вся земля, яку вони обробляють, не є їхньою власнiстю (так само, як i бiльшiсть майна, яке вони використовують), а орендованi майно i землю заставляти не можна?
Те саме стосується й iнвестицiй. Iнвестицiї — це грошi в обмiн на участь в управлiннi пiдприємством та на частку прибутку вiд дiяльностi. Як можна зробити iнвестицiї в приватно-орендне пiдприємство, товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю, фермерське господарство? Єдиною формою господарств, якi дають змогу залучати iнвестицiї, є акцiонернi товариства. А от саме їх i не рекомендувалося створювати при реформуваннi КСП. То про якi iнвестицiї взагалi йдеться?
Яким буде ефект від прийняття нового Земельного Кодексу, точно ніхто не знає, а от справжній ефект могла б мати реформа системи управлiння, у тому числi реформування сiльськогосподарських пiдприємств в акцiонернi товариства, якi зайнялися б великотоварним виробництвом i якi мали б достатньо капiталу для залучення кредитiв та були б вiдкритими для iнвестицiй.

Юрiй Михайлов

Інтерв'ю
Николай Сафонов
Потенціал зростання органічного сегменту великий, його частка може досягти 5-10%. Тоді як поки що в Україні на нього припадає це менше 0,1% від загального споживання продуктів харчування. І статися це може в найближчі 5-10 років. Багато що... Подробнее
«Зернові технології-2018» закінчили виставковий сезон для аграрної галузі, адже незабаром — відкриття нового сезону, польового. Для УПЕК, власника підприємства «Лозівські машини», одного з флагманів вітчизняного сільськогосподарського... Подробнее

1
0