Захист виноградних насаджень в умовах зміни зон шкідливості окремих шкідників

Аналіз річних звітів державних фітосанітарних інспекцій Одеської, Миколаївської та Херсонської областей щодо моніторингу розвитку та поширення шкідників і хвороб сільськогосподарських рослин у 2014 р. та прогнозу їхньої появи у 2015-му переконливо свідчить про стабільне зростання чисельності шкідників та збудників хвороб на виноградних насадженнях в Україні.

М. Кон­стан­ти­но­ва,
канд. с.-г. на­ук

Підтвер­д­жується факт збе­ре­жен­ня в країні стійкої тен­денції до збільшен­ня за­се­ле­них шкідни­ка­ми та за­ра­же­них хво­ро­ба­ми площ. Про­тя­гом ос­танніх де­ся­тиріч се­редні по­каз­ни­ки чи­сель­ності ос­нов­них ко­мах-шкідників зрос­ли удвічі і про­дов­жу­ють зро­ста­ти із ро­ку в рік. Для де­я­ких видів на­разі чітко виділені зо­ни шкідли­вості — ча­с­ти­ни аре­а­лу, на яких пев­ний вид роз­ви­вається у значній кількості та за­вдає відчут­ної шко­ди куль­тур­ним рос­ли­нам.
Так, на ви­но­град­ни­ках Північно­го При­чор­но­мор’я ос­таннім ча­сом знач­но по­ши­рив­ся п’ядун бу­ро-сірий (Boarmia rhomboidaria Schiff), в ам­пе­ло­це­но­зах цьо­го регіону шкідни­ка відміча­ли про­тя­гом ос­танніх де­ся­тиріч, про­те чи­сельність йо­го не до­ся­га­ла еко­номічно відчут­них зна­чень. Шкідник на­ле­жить до ря­ду Лу­с­ко­кри­лих (Lepidoptera), ро­ди­ни П’ядунів (Geometridae). Це не­ве­ликі або се­ред­­ньо­­­го розміру ме­те­ли­ки із тон­ки­ми гребінча­с­ти­ми ву­си­ка­ми, ши­ро­ки­ми ніжни­ми кри­ла­ми і струн­ким тілом. У гу­се­ниць тіло з дво­ма, іноді трьо­ма па­ра­ми че­рев­них ніжок, які роз­міщені ближ­че до зад­нь­о­го кінця. Ко­ли гу­се­ни­ця по­взе, во­на ви­ги­нає тіло так, що ут­во­рює ви­со­ку пет­лю, внаслідок чо­го че­ревні ніжки опи­ня­ють­ся по­ряд із пе­редніми, далі пе­редні ніжки во­на відчіплює від суб­ст­ра­ту (па­го­на, ли­ст­ка), ви­ки­дає тіло впе­ред і опу­с­кається на всю до­вжи­ну, зно­ву ви­ги­нає тіло в пет­лю, підтя­гує задні ніжки до пе­редніх — і вся про­це­ду­ра ру­ху по­вто­рюється. Ще од­на ціка­ва особ­ливість ви­ду — гу­се­ниці іміту­ють суч­ки, па­го­ни та ви­сох­лі торішні ву­си­ки ви­но­гра­ду, що до­по­ма­гає їм зли­ва­ти­ся з ос­нов­ним фо­ном і бу­ти не­помітни­ми для хи­жаків та ус­клад­ню­ва­ти для спеціалістів фіто­санітарні об­сте­жен­ня. Та­кий тип за­хис­них ре­акцій но­сить на­зву за­хис­ної мімікрії. Гу­се­ниці жи­вуть відкри­то, ви­тя­гу­ють­ся на задніх ніжках уго­ру у ви­гляді сучків, у разі не­без­пе­ки спу­с­ка­ють­ся на па­ву­тинці на зем­лю.
Шко­дять гу­се­ниці на­весні, в кінці бе­рез­ня — у квітні в період роз­пу­ку­ван­ня бру­нь­ок. Для них ха­рак­тер­не згри­зан­ня бру­нь­ок — «зчісу­ван­ня». Важ­ли­вим є те, що п’яду­ни шко­дять у най­кри­тич­ніший період роз­вит­ку ви­но­град­ної рос­ли­ни — під час роз­вит­ку бру­нь­ок. По­шко­д­жен­ня бру­нь­ок шкідни­ка­ми вкрай не­га­тив­но впли­ває як на кількість май­бут­нь­о­го вро­жаю, так і на роз­ви­ток ви­но­град­но­го ку­ща про­тя­гом ве­ге­таційно­го періоду. Оскільки
шкід­ник роз­ви­вається осе­ред­ка­ми,
за на­яв­ності 4–5% по­шко­д­же­них
бру­нь­ок до­цільне про­ве­ден­ня
об­роб­ки по­шко­д­же­ної ділян­ки доз­во­ле­ни­ми інсек­ти­ци­да­ми.
Ос­таннім ча­сом на ви­но­град­ни­ках знач­но по­ши­ри­лась ба­вов­ни­ко­ва сов­ка (Helicoverpa armigera Hbn.) — ме­те­лик ро­ди­ни Со­вок (Lepidoptera Noctuidae) . На значній те­ри­торії Ук­раїни (Полісся, Лісо­степ, Крим, Пів­ніч­не При­чор­но­мор’я, інші регіони) відбу­ла­ся транс­фор­мація із ма­ло­помітно­го су­пут­нь­о­го ви­ду ен­то­мо­комп­лек­су в еко­­номічно зна­чи­мий. Ба­вов­ни­ко­ва сов­ка — шкідник-поліфаг. По­шко­д­жує по­над 120 куль­тур, у т. ч. ку­ку­руд­зу, со­няш­ник, сор­го, сою, то­ма­ти. За ви­со­кої чи­сель­ності на ви­но­граді кількість яєць мо­же пе­ре­ви­щу­ва­ти
25 екз. на гро­но. Гу­се­ниці мо­лод­ших віків під час жив­лен­ня про­гри­за­ють не­ве­ликі ок­руглі от­во­ри на яго­дах,
а стар­ших віків — ве­ли­кі або ж зовсім зни­щу­ють м’якоть, за­ли­ша­ю­чи
ек­с­кре­мен­ти, що про­во­кує роз­ви­ток ком­плек­су гни­лей та спри­чинює значні втра­ти вро­жаю.
До­рослі гу­се­ниці спу­с­ка­ють­ся на па­ву­тинці до­ни­зу і за­ляль­ко­ву­ють­ся у грунті на гли­бині 4–8 см. Період ля­леч­ки влітку три­ває 12–14 днів. По­вний цикл літньо­го роз­вит­ку — 40–41 день. Кількість по­колінь — від двох до п’яти за­леж­но від кліма­тич­них умов, по­го­ди пев­но­го ро­ку та місце­вості. Істот­них збитків уро­жаю за­вда­ють дру­ге та третє по­коління сов­ки.
У 2014 р. по­ча­ток льо­ту ме­те­ликів відміче­но із се­ре­ди­ни дру­гої де­ка­ди трав­ня. Відро­д­жен­ня гу­се­ниць — із се­ре­ди­ни дру­гої де­ка­ди черв­ня. За за­се­лен­ня шкідни­ком 6–8% рос­лин по­тріб­не про­ве­ден­ня за­хис­них за­ходів про­ти ньо­го. За про­гно­за­ми дер­жав­них фіто­санітар­них інспекцій, у 2015 р. за спри­ят­ли­вих по­год­них умов слід очіку­ва­ти на зро­с­тан­ня шко­до­чин­ності ба­вов­ни­ко­вої сов­ки. Ви­со­ка шкідливість гу­се­ниць спо­с­теріга­ти­меть­ся на­сам­пе­ред на пло­щах, де не до­три­му­ють тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня та не­хту­ють за­хи­сни­ми за­хо­да­ми.
Ріпа­ко­вий квіткоїд, бли­щан­ка ріпа­ко­ва (Meligethes aeneus F.), ро­ди­на Nitidulidae — знач­но по­ши­ре­ний шкідник ріпа­ку, насінників ово­че­вих та олійних хре­с­тоцвітих куль­тур, бу­ряків, та­кож шко­дить квіткам вишні, ес­пар­це­ту, ви­ки, бобів та інших куль­тур.
Ос­танні 10–15 років на ви­но­град­ни­ках Північно­го При­чор­но­мор’я шкідник за­вдає знач­ної шко­ди пло­до­но­сним на­са­д­жен­ням ви­но­гра­ду під час цвітіння.
В ам­пе­ло­це­но­зах цьо­го регіону ріпа­ко­во­го квіткоїда відміча­ли про­тя­гом ос­танніх де­ся­тиріч. Ма­со­во­го роз­вит­ку, ко­ли чи­сельність ста­ла пе­ре­ви­щу­ва­ти 5–7, а іноді до­ся­га­ти 12 екз. на суцвіття, по­пу­ляція на­бу­ла у 2005–2007 рр.
 До­рос­ла ко­ма­ха — жук розміра­ми 1,5–2,7 мм, із плас­ким про­дов­гу­ва­тим тілом чор­но­го ко­ль­о­ру із зо­ло­ти­с­то-зе­ле­ну­ва­тим бли­с­ком. Над­кри­ла вкриті дрібни­ми крап­ка­ми-виїмка­ми та світли­ми во­ло­с­ка­ми. Го­ло­ва порівня­но ма­лень­ка, ву­си­ки бу­ла­во­подібні, чор­но-бурі. Яй­ця ви­дов­же­но­овальні, білі або світло-сіру­ваті. Ли­чин­ка чер­во­подібна, за­вдовжки при­близ­но 4 мм, по­кри­та мілки­ми чор­ну­ва­ти­ми бо­ро­дав­ка­ми, го­ло­ва ли­чин­ки бу­ро-чор­на. Ли­чин­ка має три па­ри справжніх ніг бу­ро-чор­но­го ко­ль­о­ру. Ля­леч­ка сплюс­ну­то­яй­це­подіб­на, жов­то-мо­лоч­но­го ко­ль­о­ру, розміра­ми до 4 мм.
 Зи­мує іма­го у грунті, під опа­лим ли­с­тям і рос­лин­ни­ми решт­ка­ми, ча­с­то на ділян­ках із де­ре­ва­ми та ку­ща­ми, у лісо­сму­гах. Жу­ки в умо­вах Північно­го При­чор­но­мор’я по­чи­на­ють ви­хо­ди­ти із місць зимівлі на по­чат­ку квітня
(2012–1014 рр.), жив­лять­ся на квітках різних ди­ко­рос­лих рос­лин (куль­ба­би, ма­ти-й-ма­чу­хи, різних видів жовт­цю), а на по­чат­ку трав­ня ак­тив­но за­се­ля­ють суцвіття ви­но­гра­ду. Жу­ки жив­лять­ся бу­то­на­ми та квіточ­ка­ми, ви­г­ри­за­ю­чи у них пиль­ни­ки, ти­чин­ки, ма­точ­ку та пе­лю­ст­ки. По­шко­д­жені квітки або опа­да­ють, або із них фор­му­ють­ся спо­тво­рені яго­ди ви­но­гра­ду, які ча­с­то ста­ють дже­ре­лом інфекції гриб­них хво­роб.
Відкла­де­них яєць та ли­чи­нок на суцвіттях ви­но­гра­ду на­ми не відміче­но. Сам­ки відкла­да­ють яй­ця по­оди­но­ко на бур’янах, відро­д­жені ли­чин­ки про­дов­жу­ють жи­ви­тись та по­шко­д­жу­ва­ти квітки (пе­ре­важ­но хре­с­тоцвітих куль­тур). Після закінчен­ня періоду жив­лен­ня, який, як пра­ви­ло, три­ває до 25 днів, у грунті на гли­бині 1,5–5,0 см відбу­ває­ть­ся за­ляль­ко­ву­ван­ня. Після ви­хо­ду із грун­ту іма­го де­я­кий час пе­ред зимівлею жив­лять­ся на квітках ди­ко­рос­лих рос­лин. Що­до кількості по­колінь шкідни­ка дані роз­хо­дять­ся. Згідно із чис­лен­ни­ми публікаціями, в умо­вах Ук­раїни шкід­ник роз­ви­вається в од­но­му по­колінні. Але оскільки до­рослі осо­би­ни мо­жуть пе­ре­бу­ва­ти на се­ге­тальній рос­лин­ності про­тя­гом
усь­о­­­го се­зо­ну ве­ге­тації, ми схильні до вис­нов­ку, що у рай­о­нах ріпа­косіян­ня, а са­ме Північно­му При­чор­но­мор’ї, шкідник має дві ге­не­рації. Вста­нов­ле­но, що сильніше за­се­ля­ють­ся ран­ні сор­ти ви­но­гра­ду не­за­леж­но від на­пря­му ви­ко­ри­с­тан­ня сор­ту (технічний чи сто­ло­вий), що, ймовірно, спри­чи­не­но інтен­сивністю цвітіння ви­но­гра­ду у цей період роз­вит­ку по­пу­ляції шкідни­ка. За знач­но­го рівня за­се­лен­ня під час жив­лен­ня ріпа­ко­вий квіткоїд по­шко­­­джує від 10 до 30% квіток у суцвіттях. В ок­ре­мих ви­пад­ках у та­ко­му разі про­ти шкідни­ка ре­ко­мен­до­ва­но за­сто­со­ву­ва­ти інсек­ти­ци­ди кон­такт­но-киш­ко­вої дії, доз­во­лені до ви­ко­ри­с­тан­ня на ви­но­град­них на­са­д­жен­нях.
В ам­пе­ло­це­но­зах Північно­го При­чор­но­мор’я гос­по­дар­сь­ко­го зна­чен­ня на­бу­ва­ють сисні шкід­ни­ки, пред­став­ни­ки родини Рівно­кри­лих (Homoptera),
Ци­ка­до­вих (Auchenorrchyncha). Це рос­ли­ноїдні шкідни­ки, які жив­лять­ся клітин­ним со­ком рос­лин. Най­по­ши­реніші се­ред них — ци­кад­ка-буй­вол (Stictocephala bubalus F.) ро­ди­ни Гор­ба­ток (Mem­bra­cidae), ци­кад­ка зе­ле­на (Cicadella viridis L.), ци­кад­ка жов­та (Empoasca pteridis Dhlb), ци­кад­ка ви­но­град­на (Empoasca vitis). Ос­танні три ви­ди на­ле­жать до ро­ди­ни Cicadellidae.
У 2012 р. в Одесі на ви­но­граді, яб­луні, смо­ро­дині, ово­че­вих куль­ту­рах ви­яв­ле­но ци­т­ру­со­ву ци­кад­ку (Metcalfa prunosa). Це шкідник-поліфаг, що не­се за­гро­зу для ба­га­ть­ох куль­тур­них та ди­ко­рос­лих видів рос­лин. Жи­вить­ся клі­тин­ним со­ком на всіх зе­ле­них рос­лин­них ор­га­нах, спри­чи­нює руй­ну­ван­ня хло­­рофілу, внаслідок чо­го у місцях жив­лен­ня на по­верхні ли­с­тя з’яв­ля­ють­ся зне­барв­лені пля­ми. Крім то­го, ко­ма­хи за­ли­ша­ють липкі виділен­ня, на яких роз­ви­ва­ють­ся гри­би-са­профіти. По­шко­д­жені гро­на ви­но­гра­ду (частіше ко­ма­хи за­се­ля­ють гре­бені грон) втра­ча­ють то­варність та якість ягід.
На при­кладі роз­вит­ку та по­ши­рен­ня де­я­ких видів шкідників ще раз підтвер­­джується, що кліма­тичні зміни підси­лю­ють нинішні ри­зи­ки у сільсько­му гос­по­дарстві та по­тре­бу­ють постійно­го моніто­рин­гу шкідли­вих ор­ганізмів у ам­пе­ло­це­но­зах. Ма­со­ве розмно­жен­ня хво­роб та шкідників на ви­но­град­ни­ках спо­ну­кає гос­по­дарів до знач­них ма­теріаль­них ви­т­рат. За да­ни­ми фахівців, ча­ст­ка хіміч­них пре­па­ратів у су­час­них си­с­те­мах за­хи­с­ту ви­но­гра­ду від шкідли­вих об’єктів ся­гає 60–80% (в ок­ре­мих гос­по­дар­ст­вах — і 100%). Знач­но зрос­ли ви­т­ра­ти на весь тех­но­логічний про­цес ви­ро­щу­ван­ня ви­но­гра­ду че­рез зро­с­тан­ня цін на пе­с­ти­ци­ди, паль­но-ма­с­тильні ма­теріали, інші скла­дові. Розв’язан­ня про­блем, які ви­ни­ка­ють пе­ред ви­но­гра­да­ря­ми, по­ля­гає у роз­робці тех­но­логій за­хи­с­ту на­са­д­жень, які пе­ред­ба­ча­ють за­сто­су­ван­ня в оп­ти­мальні стро­ки еко­логічно пла­с­тич­них за­собів за­хи­с­ту на­са­д­жень із ви­со­ким
рівнем технічної ефек­тив­ності та еко­логічної без­пе­ки.
На­разі роз­роб­ле­но регіональні си­с­те­ми за­хи­с­ту ви­но­град­них на­са­д­жень, які пе­ред­ба­ча­ють від 6 до 10 за­хис­них об­ро­бок пе­с­ти­ци­да­ми. Та­ке знач­не на­ван­та­жен­ня тех­но­логії за­хи­с­ту пе­с­ти­ци­да­ми є однією з ос­нов­них при­чин низь­кої рен­та­бель­ності га­лузі, крім то­го, ве­де
до за­бруд­нен­ня про­дукції та на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща про­дук­та­ми ме­та­болізму пе­с­ти­цидів.
Cучасні си­с­те­ми за­хи­с­ту рос­лин від збуд­ників хво­роб пе­ред­ба­ча­ють ви­ко­ри­с­тан­ня хімічних за­собів за­хи­с­ту для ви­корінен­ня па­ра­зи­тич­них ор­ганізмів або стри­му­ван­ня роз­вит­ку їхніх по­пу­ляцій на еко­номічно невідчут­но­му рівні.
Ос­но­вою су­час­ної стра­тегії за­хи­с­ту рос­лин є уп­равління по­пу­ляціями шкід­ли­вих ор­ганізмів, що в аг­ро­еко­си­с­те­мах ре­алізується че­рез роз­роб­ку і ство­рен­ня інте­г­ро­ва­них си­с­тем.
 В іде­алі, інте­г­ро­вані си­с­те­ми за­хи­с­ту ви­но­град­ників від шкідників та хво­роб пе­ред­ба­ча­ють се­лек­тив­не вне­сен­ня пе­с­ти­цидів відповідно до стадій роз­вит­ку як шкідли­вих, так і ко­рис­них ор­га­ніз­мів, фаз рос­ту рос­лин із ура­ху­ван­ням дії ме­­те­о­­ро­логічних та інших фак­торів. Од­нак на ос­нові да­них аналізу фіто­сані­тар­но­го ста­ну ви­но­град­них на­са­д­жень та спілку­ван­ня з ви­но­гра­да­ря­ми-ви­роб­ни­ка­ми на­про­шується вис­но­вок про те, що тех­но­логія за­хи­с­ту ви­но­град­них на­са­д­жень по­тре­бує постійно­го вдо­с­ко­на­лен­ня з ура­ху­ван­ням впли­ву на ам­пе­ло­це­ноз усіх фак­торів — і на­сам­пе­ред ан­т­ро­по­ген­них.
Вар­то на­га­да­ти, що ре­ко­мен­до­ва­на нині інте­г­ро­ва­на си­с­те­ма за­хи­с­ту ви­но­град­ників від шкідників і хво­роб до­пу­с­кає се­лек­тив­не вне­сен­ня інсек­ти­цидів відповідно до стадій роз­вит­ку шкідників та ен­то­мо­фагів, фаз роз­вит­ку рос­лин і ме­те­о­ро­логічних чин­ників,
ар­гу­мен­то­ва­не за­сто­су­ван­ня техніки
і відповідних пре­па­ратів із точ­ним
їхнім до­зу­ван­ням.