Заготовити корм – не поле перейти!

Якісна заготівля грубих кормів — основа раціонів продуктивного стада. З істотним підвищенням цін на концкорми, цінова політика яких і в кращі часи була недостатньо гнучкою, вимоги до якості заготівлі недорогих грубих кормів зросли.

Д. Донченко,
засновник компанії «Укрпролайф»

Наразі розроблено основні напрями програми, спрямованої на зниження собівартості кінцевої продукції, а саме:
 заготівля якісного корму (сінаж, силос, корнаж, пивна дробина, жом) — втрати під час консервації практично зведені до нуля за повного збереження поживних речовин у кормі;
 поліпшення процесів засвоєння кор­му — зниження транзиту (поліпшення конверсії корму, підвищення молочності стада за тих самих витрат);
 підтримка високого імунітету стада (зниження або повна відмова від застосування антибіотиків, зменшення випадків прояву маститів, метритів та ін.).
Сінажування та силосування — складні технологічні, мікробіологічні та біохімічні процеси консервування рослинної маси. Консервування відбувається завдяки створенню в рослинній масі кислого середовища та анаеробних умов. Природно, без грамотної, чіткої та злагодженої роботи персоналу ферми, без знання технологічних моментів на всіх етапах заготівлі неможливо отримати високоякісний корм, а тим більше очікувати високих виробничих показників.
Агроном зобов’язаний за 10–14 днів до передбачуваного початку заготівлі як мінімум раз на два-три дні візуально оцінювати стан посівів (наприклад, відслідковувати швидкість формування бутонів і вираховувати настання періоду, коли почнеться цвітіння у люцерни), а також аналізувати погодні умови. Як відомо, останній фактор суттєво впливає на тривалість періоду між бутонізацією і початком цвітіння: за сонячної теплої погоди — до трьох днів, а за прохолодної дощової — до десяти. Таким чином, потрібно пам’ятати, що максимальний урожай кормової маси люцерни отримують у фазі цвітіння, а вищу якість — на початку фази бутонізації!
Так, під час скошування люцерни у фазі початку бутонізації у першому укосі міститься 22,8–25,8% сирого протеїну, у фазі бутонізації забезпечення сухої речовини сирим протеїном знижується до 18,5–19,8%, а на початку цвітіння — до 16,9–17,6%. Листя люцерни містить до 30% сирого протеїну, і його частка становить 40–60% урожаю.
Варто звернути увагу на те, що люцерна під час силосування втрачає багато чистого білка, що більше помітно за низького вмісту сухої маси. Вже за час витримування маси на полі втрати становлять 15–20%. За 20% сухої маси (СМ) втрати чистого протеїну становлять 45%, за 40% — 30, за 50% — понад 25%. Своєю чергою, потрібно проводити постійну перевірку рослин у лабораторних умовах (рекомендовано — один раз у два-три дні) на аналіз швидкості накопичення протеїну за появи бутонів, таким чином ви будете впевнені в тому, що заготівля зеленої маси пройде з максимальним накопиченням протеїну.

Логістика процесу заготівлі: основні моменти
Під час заготівлі будь-якої зеленої маси (люцерни, злакових, вико-вівсяної суміші, кукурудзи) має бути грамотно вибудувана логістика з дотриманням усіх технологічних моментів.
 Надходження маси до траншеї, призначеної для сінажування має відбуватися рівномірно. Також не можна допускати перебування маси у кузові автомобіля довше ніж 10 хв — її слід якомога швидше висипати в траншею, розрівняти й утрамбувати. З чим пов’язана така вимога?
Якщо для силосу різниця вологості допустима в межах 12–15%, то для отримання висококласного сінажу вона має не перевищувати 5%. Залежно від погодних умов (температура повітря, вологість, вітер) подрібнювана маса за час від потрапляння її на початковому етапі, тобто під час скошування, у кузов автомобіля до моменту утрамбовування на місці сінажування може втрачати від 2 до 5% вологості. Крім цього, варто пам’ятати про процеси пліснявіння і спиртового бродіння.
Таким чином перебування невтрамбованої зеленої маси у вантажівці понад 20 хв створює сприятливі умови для швидкого розмноження в ній небажаної мікрофлори. Водночас температура маси може підвищитися до 45оС — і додаткова втрата вологи забезпечена. Це ще більше сприяє створенню аеробних умов. І навіть за правильного трамбування і достатньої кількості якісного консерванту буде досить складно зупинити аеробний процес, що вже «взяв старт». Неякісний корм вам уже забезпечений!
 Доставлена і висипана перед траншеєю маса, як правило, має форму купи (курганчика). Ні в якому разі не можна починати розподілення цієї маси ковшем, який, «врізаючись» у центр кургану, не розрівнюватиме її рівномірно тонким ша­­ром, а просто переміщатиме або перекочуватиме з місця на місце. Таким чином не можна досягти щільного ут­­рам­­бо­вування зеленої маси! Правильне розподілення привезеної з поля маси слід проводити в три прийоми: з правого і лівого країв кургану, а далі розподіляють решту з його середини. Початкове розподілення маси з країв сприяє тому, що частина ковша залишається вільною — саме це і дає змогу масі безперешкодно переміщатися і рівномірно розподілятися за товщиною, яка визначається висотою підняття ковша.
 Не менш важлива правильна робота трамбувальника, яка не тільки визначає швидкість надходження маси, але й кінцеву рівномірність якості корму. Вимоги до трамбування такі:
  розподілений шар завтовшки 10 см слід утрамбовувати три рази (до 3,5 см) за два проходи (вперед — назад);
  розподілений шар завтовшки 20 см — за вісім проходів, утрамбову­ється вже тільки два рази;
  по-справжньому якісно утрамбованим вважається шар завтовшки 3,5 см;
  ні в якому разі неприпустимо розподіляти сінажну масу для трамбування шаром від 30 см і більше. Інакше кажучи, проїхавши 20–30 разів таким шаром, ви ніколи не отримаєте добре утрамбованої маси.

Люцерновий сінаж
чи все-таки силос...
 Багато хто із господарів міркують: ось дочекаюсь першого укосу люцер­ни — і молоко рікою поллється. Проте використовувати люцерну у вигляді зеленої маси у великій кількості для годівлі ВРХ треба з обережністю. Це пояснюється наявністю в люцерні сапонінів (від лат. sapo — «мило») — складних безазотистих сполук групи рослинного походження із поверхнево-активними властивостями. Водні розчини сапонінів ут­­ворюють густу сті­й­­ку піну, у жуйних тварин така пі­­но­­подібна маса ут­­ворюється в рубці. Внаслідок цього розвивається тимпанія (здуття). Вчені встановили, що протеїн зеленої маси люцерни, так само як і інших бобових, на 70–80% розчиняється в рубці корови та швидко розщеплюється до аміаку, значна кількість якого всмоктується, а потім перетворюється на сечовину і виводиться з організму. Таким чином, особливого сприяння підвищенню молочної продуктивності не відмічається. Саме тому зелену масу люцерни краще використовувати для заготівлі сінажу або силосувати.
Силос — корм для сільськогосподарських тварин, виготовлений зі свіжоскошеної, здебільшого прив’яленої зеленої маси, законсервованої в анаеробних умовах, в основному, молочною кислотою, що утворюється у результаті життєдіяльності молочнокислих бактерій, за вмісту сухої маси 28–40%, часто із додаванням силосних добавок.
Сінаж — корм для сільськогосподарських тварин, виготовлений із зеленої рослинної маси, прив’яленої після скошування у полі до вмісту СМ 50–60% і законсервованої в анаеробних умовах з допомогою мікробіологічних високоякісних заквасок, виготовлених на основі молочнокислих бактерій, які виробляють органічні кислоти(молочну, бурштинову, мурав’їну тощо).
Отже, для отримання сінажу з люцерни її попередньо підв’ялюють на полі. Для чого це потрібно? Як відомо, люцерна містить мало цукрів (0,56–1,58%) і має високу буферність (високу концентрацію солей лужних металів, які легко нейтралізують утворену із цукрів молочну кислоту і різко підвищують загальний показник рH зеленої маси). Відбувається концентрація мінімального вмісту цукрів на кілограм сухої речовини, щоб хоча б мінімально забезпечити розщеплення мікроорганізмами цукрів до молочної кислоти, яка і є консервантом. Для кращого пояснення цього процесу наведемо просте (не наукове, але легко зрозуміле) порівняння такої концентрації: це як ложка цукру в чашці і та сама ложка цукру в 10-літровому відрі — щоб став солодким вміст у відрі, треба випарувати кількість води до її кількості у чашці.

У природи нема поганої погоди...
Погодні умови дуже часто роблять неприємні «сюрпризи». Наприклад, настає час заготівлі люцерни, а «небесна канцелярія» розпорядилася «запустити» дощі. Зрозуміло, ні про яке підв’ялювання зеленої маси не може бути й мови! Закладати люцерну в ями за вологості 65–72% без додаткових заходів у жодному разі не можна (пам’я­та­ємо про мінімум цукру і буферність). Слід сказати, що за звичайних способів закладання волога люцерна утрамбується добре (це і залишиться єдиною перевагою). Далі маса моментально піддається псуванню. Почи­на­ється анаеробне (безкисневе) розкладан­ня білка з допомогою клостридій. Лю­­цер­­новий силос начебто матиме оливковий колір, але запах такого силосу буде, м’яко кажучи, «не дуже»: від нього тхнутиме як від розкладених кісток або ще гірше — як від тухлої риби. Отруєння корів і зниження надоїв неминучі!
Щоб уникнути псування силосу, потрібно штучно перекрити цукровий мінімум і підвищену буферність люцерни. Яким чином це зробити? Перший спосіб — одночасне закладання люцерни і високоцукристих культур. Але в такому разі відбувається неминуче зниження вмісту кількості білка на одиницю сухої речовини. Дру­гий спосіб — обо­в’яз­кове додавання до зеленої маси меляси — від 2 до 5% залежно від вологості маси. Третій спосіб — уведення до маси до 2% набору спеціально дібраних моносахаридів (гексоз). Це необхідна і достатня умова для надійного накопичення органічних кислот і зниження рH до оптимальних значень.

Біоконсервант (закваски): що дорожче, то краще?
Важливе значення має правильний вибір якісного консерванту! Давно доведено, що хімічні консерванти не тільки не приносять користі, але й завдають шкоди накопиченням в організмі тварини хімічних органічних кислот, що викликають ацидоз. Бі­­о­логічні бактеріальні консерванти відрізняються тим, що органічні кислоти, виділені бактеріями, розкладаються у ШКТ до вуглеводів.
Дуже часто недобросовісні виробники консервантів про­­понують неякісний продукт під виглядом суперефективного. Засто­су­­вання таких консервантів (заквасок) зводить нанівець усі зусилля вітчизняних заготівельників кормів, навіть тих, хто дотримувався усіх відповідних вимог до правильного їхнього закладання. Адже внесення неякісного консерванту заражає патогенною мікрофлорою зелену масу на всю глибину і по всьому об’єму. Разом із тим, навіть отримуючи такі невтішні результати, український фермер із наполегливістю, вартою кращого застосування, із року в рік продовжує використовувати ці самі консерванти (адже ДЕШЕВО!) від недобросовісних виробників, таким чином «із доброї волі» погіршуючи отруєними кормами імунний статус і здоров’я поголів’я ВРХ.
Друга помилка: також досить часто самі фермери помилково вважають, що, використовуючи дорогий (значить — якісний!) консервант, обов’язково отримають висококласний силос (сінаж), і навпаки. Це також далеко не факт! Звичайно, на ринку України є пара-трійка «підробок» під консервант, але, в основному, консерванти відповідають вимогам надійного консервування. Але... консервант, навіть найдорожчий і гучно розрекламований, не дасть гарантії того, що силос або сінаж буде якісним! Звичайно ж, якісний консервант — невід’ємна частина всього складного процесу заготівлі корму, але немає ЖОДНОГО моменту в технологічній лінії закладання корму, яким можна було б знехтувати.
Усі консерванти покликані досягти одного, цілком очевидного, результату, але способи досягнення цього результату — різні. І господарник, купуючи той чи інший консервант, зобов’язаний вивчити спосіб дії саме того продукту, який має намір придбати.
 Консерванти містять у собі різні роди і види бактерій — як анаеробні (лактобактерії), так і аеробні (бациллюси).
 Консерванти бувають рідкі, гелеподібні та порошкові.
 Усі вони мають певні особливості і не схожі своїми властивостями з іншими консервантами.
 Як відомо, щоб надійно «заселити» будь-яку субстанцію певними бактеріями й отримати надійно керований процес бактеризації, потрібно від 2 до 5% вихідної культури бактерій. Таким чином, на 10 т зеленої маси має бути використано до 200 л розчину придбаної вихідної концентрованої культури бактерій (тобто на 1 кг заготовлюваної зеленої маси має припадати 20 г розчину консерванту). І тільки тоді процес консервації відбуватиметься «керовано і передбачувано».
Силосні закваски обов’язково мають максимально інгібувати ріст епіфітних мікробів завдяки домінуванню у швидкості та інтенсивності розвитку власних мікроорганізмів над будь-якою іншою мікрофлорою, швидко знижувати рН середовища до рівня, оптимального для надійного зберігання силосованої маси. Такий консервант спроможний надійно консервувати люцерну із вмістом цукрів на рівні 1% і гарантує найвищі результати.
Якісні мікробіологічні закваски мають унікальну здатність до гомоферментації силосованої маси з утворенням і накопиченням унікального тваринного «бальзаму» для дійної корови — молочної кислоти, яка надалі здатна «розкластися» у ШКТ до вуглеводів. Водночас втрати енергії бродіння через вплив інших видів мікроорганізмів падають до мінімальних розмірів, діяльність термофільної мікрофлори швидко пригнічується, а розвиток гнильної патогенної флори не відбувається взагалі. Бродіння підсилюється процесом розпаду важкогідролізованих вуглеводів, водночас знижується концентрація сирої клітковини, а накопичення енергії у сухій речовині силосу може досягати максимального рівня. Тільки за такої концентрації енергії можливе досягнення піка генетичного потенціалу високопродуктивних корів з удоєм за лактацію, що перевищує 6000 тис. кг.
Звісно, внесення закваски не означає, що всі технологічні операції з ущільнення і герметизації силосованої маси можна спростити або розтягнути процес її закладання. Мікроби закваски найефективніше працюють в анаеробних умовах, і тільки у такому разі повністю проявляється їхній позитивний ефект. Однак поєднання точного виконання типових технологічних прийомів закладання маси із застосуванням якісної силосної закваски гарантує ідеальну якість готового корму, який, крім іншого, стає придатним для практичного використання вже через три тижні після закінчення закладання. Це особ­ливо важливо для господарств з інтенсивним веденням тваринництва за переходу на однотипну годівлю худоби.