За борги віддамо все, що напозичаємо
Якось швидко минули новорічні свята. Дні летять — не встежиш. А з ними — галопують цінники у гастрономах і тарифи на комуналку. Гроші не встигаєш після зарплати в руках і потримати — так швидко інфляція спустошує гаманці. А ось країни об’єднаної Європи уразила інша «болячка». Тамтешні ринки охопила паніка з приводу загального зниження цін на товари й послуги. В ЄС уперше за п’ять років спостерігається дефляція. «Нам би їхні проблеми!» — подумає читач.
Якось швидко минули новорічні свята. Дні летять — не встежиш. А з ними — галопують цінники у гастрономах і тарифи на комуналку. Гроші не встигаєш після зарплати в руках і потримати — так швидко інфляція спустошує гаманці. А ось країни об’єднаної Європи уразила інша «болячка». Тамтешні ринки охопила паніка з приводу загального зниження цін на товари й послуги. В ЄС уперше за п’ять років спостерігається дефляція. «Нам би їхні проблеми!» — подумає читач.
Г. Квітка
Спеціально для журналу «Пропозиція»
ЄС лікується від перевиробництва
Насправді дефляція для економіки нічим не краща за інфляцію. На перший погляд, масове зниження цін у супермаркетах — позитивний фактор, що веде до зростання споживання. Але це — тільки на перший погляд. Адже коли покупці платять менше за той або інший товар, то знижується і прибуток виробників. Виходить, компаніям необхідно мінімізувати свої витрати. У результаті запускається так звана дефляційна спіраль: знижуються зарплати, скорочуються робочі місця. Якщо виробники витрачають на випуск продукції менше, недоодержують кошти суміжні підприємства — постачальники сировини, обладнання. Коли є тенденція до здешевлення, то самі громадяни не поспішають купувати дорогі товари тривалого користування — сподіваючись, що й надалі ціни на них падатимуть. Банки, щоб подолати дефляцію, знижують відсоткові ставки. Тоді люди охочіше беруть кредити, і це стимулює попит на товари, а отже, стимулює їхнє виробництво. Тож падіння цін — теж економічна недуга, особливо поширена у заможних державах.
Але, як то кажуть, кожному своє... У нашому уряді «головний біль» — без Міжнародного валютного фонду вже не обійтися. Місія МВФ працювала в Україні у січні. Очікується, що незабаром фонд розставить для нас усі крапки над «і». На Заході теж упевнені: тільки зовнішні кредити здатні врятувати нашу економіку. Причому, щоб уникнути дефолту, Україні нинішнього року необхідно позичити майже
20 млрд грн, вважає The Economіst.
Характеризуючи стан справ нашої економіки, видання пише, що він критичний: гривня за рік девальвувала вдвічі, інфляція — на рівні 25%, що робить імпорт надмірно дорогим.
Золотовалютний запас
«оголошено у розшук»
Для розуміння того, що економіка України серйозно хвора, не потрібно бути великим фахівцем. Достатньо «зазирнути» у нашу державну скарбницю. Золотовалютні резерви Національного банку тануть на очах. На початок 2015-го казна спорожніла до рекордних 7 млрд 533 млн дол. За грудень показник, що визначає фінансову міць країни, її спроможність розплачуватися за іноземними боргами, скоротився майже на чверть, а за рік — у 2,7 раза.
Резерви, що розтанули, дали змогу недоброзичливцям із новою силою заявляти про переддефолтний стан України. Тому, як зазвичай буває у таких випадках, наші політики, зокрема, взялися з’ясовувати, куди ж зникли залишки грошей? Сліди запасів, що остаточно розтанули, мов ранкове марево, спробували відшукати депутати Верховної Ради, для чого «на килим» на сесійне засідання було запрошено голову Нацбанку Валерію Гонтареву.
За інформацією НБУ, 1,65 млрд дол. із золотовалютного запасу пішло «Нафтогазу України» на оплату за імпортований природний газ, 831 млн кинули як інтервенції на міжбанківському валютному ринку, ще 738 млн розійшлися для погашення та обслуговування гарантованого державою валютного боргу, зокрема Міжнародному валютному фонду. З МВФ наша країна нагадує муху, що потрапила у банку з медом: спроби вибратися дедалі більше ускладнюють ситуацію.
Без закордонних кредитів економіка України піднятися вже не в змозі, але й астрономічні суми боргів із кожним траншем продовжують накопичуватися. У Нацбанку визнають, що в країні повномасштабна фінансова криза, яку можна подолати тільки за жорсткої бюджетної економії та підтримки міжнародних донорів. Причому грошей від основного донора — МВФ — уже не вистачає. Офіційному Києву нічого не залишається, як сподіватися на фінансову участь усієї міжнародної спільноти. Ось і Петро Порошенко заявив, що в 2015–2016 рр. нам знадобиться допомога у сумі до 15 млрд дол. із боку США, Канади, Японії, Євросоюзу, МВФ та Світового банку.
Власне, й сам Міжнародний валютний фонд не вважає розв’язання наших фінансових проблем тільки своїм завданням. «Критично важливе зростання міжнародної підтримки, щоб доповнити підтримку, яку надає МВФ», — наголошує директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард. Дата нового траншу від МВФ, здатного втихомирити курс долара у валютних обмінниках, поки що невідома. Одна з умов для його надання — урізати
соціальну сферу й підвищити тарифи
на «комуналку».
У плюсах хіба що сільське господарство
Тим часом гривня продовжує падіння і б’є за цим показником історичні рекорди. Тож не дивно, що фіксується різке скорочення продажів товарів і послуг. Навіть працюючим громадянам грошей ледве вистачає на харчування, транспорт і комуналку. І прогноз несприятливий: обсяги реалізації багатьох товарів стрімко сповільнюються, і ситуація кращою не стане.
Провали спостерігаються за багатьма позиціями. Ось ще кілька цифрових ілюстрацій: у грудні 2014-го, порівняно з останнім місяцем 2013-го, промислове виробництво скоротилося на 17,9%. За даними Держстату, спад у будівництві — на 21,7%. У плюсах хіба що сільське господарство — зростання на 2,8%. Роздрібна торгівля у нас скоротилася на 8,6%. Хоча позаторік було зростання на 9,5%, тому будувалися супермаркети.
А ще — бої на сході, що робить ситуацію критичною. І тут дивна річ! З’ясовується, наша країна тільки збирається перевести економіку на «воєнні рейки». Як сказав нещодавно телевізор, про це розпорядився Арсеній Яценюк. Чесно кажучи, я думала, що, у зв’язку із ситуацією в Криму й на сході країни, мобілізаційний план народного господарства вже давно затверджено й відпрацьовано. Ба ні!..
Прем’єр-міністр лише вимагає від керівників регіонів його підготувати.
«На превеликий жаль, не всі області поставилися до цього питання виважено. Вимагаю від усіх, щоб кожна область надала остаточний мобілізаційний план національної економіки на випадок того, якщо нам буде необхідно повністю переходити на “воєнні рейки”», — нарікав Арсеній Яценюк під час селекторної наради із главами облдержадміністрацій і силовиками в Києві.
Крім того, він закликав голів обладміністрацій роз’ясняти населенню у виступах в ефірі обласних теле- і радіокомпаній, що держава посилює заходи безпеки й що «в нас є достатньо коштів боротися з терористичною загрозою», і доручив оголосити через місцеві ЗМІ телефони гарячих ліній для повідомлення про підозрілі факти.
Власне кажучи, правильно, що про це доводиться говорити привселюдно. Але, треба розуміти, що «воєнні рейки» відлякують інвесторів. Хто вкладатиме гроші в економіку країни, якщо є реальна загроза атаки терористів? Хіба що ризикові інвестори — сподіваючись зірвати великий куш. Але зрозуміло, що від бізнес-структур ззовні значних вливань в економіку країни, прем’єр якої вимагає від областей створювати мобільні групи для ліквідації наслідків техногенних катастроф, — чекати не доводиться. Як відомо, «гроші люблять тишу». А який інвестор сюди може прийти, якщо його підприємству загрожує такий катаклізм? Тож що швидше ми з «воєнних рейок» перейдемо на мирні, то швидше розпочнеться процес видужання народного господарства.
Переговори за принципом: що більше дадуть, то краще
Воно й справді, без зовнішніх позичок виборсатися буде важко. Хоч як дивно, тут криза, бої на сході, переддефолтна ситуація грають нам на руку. Адже переговори з місією Міжнародного валютного фонду проходять за принципом: що більше дадуть, то краще. Глава Міністерства фінансів України Наталя Яресько упевнена: ми встигнемо вчасно одержати грошову допомогу в необхідних обсягах, що дасть змогу країні уникнути негативних сценаріїв. Щоправда, якою буде сума — вона назвати поки не береться. А от ми від себе з цілковитою впевненістю беремося стверджувати, що грошей дадуть, принаймні, щоб вистачило на погашення попередніх позик. На жаль, для розвитку народного господарства — це слабка втіха. У цьому контексті є надія: обсяги допомоги може збільшити Євросоюз. Країни ЄС не зацікавлені в краху нашої економіки. Потік нелегалів, а ще чого доброго — біженців, про що кажуть деякі експерти, об’єднаній Європі ні до чого. Це посилить тиск на ринок праці в ЄС. Тож Євросоюз, як і МВФ, готовий платити більше. Але такий фінансовий оптимізм все одно перекривається суворими реаліями, переведенням народного господарства на «воєнні рейки».
У владних кабінетах про енергоресурси заговорили на підвищених тонах
Тепер про скандал, який вибухнув минулого місяця усередині уряду. Арсеній Яценюк «вичитав» міністра енергетики й вугільної промисловості Володимира Демчишина через контракти на імпорт електроенергії з Росії. За словами прем’єра, контрактами між держпідприємством «Укрінтеренерго» і російським «Интер РАО» грубо порушуються державні інтереси нашої країни. По-перше, тому що україно-російські домовленості передбачають стовідсоткове забезпечення Криму
електроенергією, без чого електрики з Росії Україні не бачити. Мало того, окупований Росією Крим у контрактах нібито фігурує як «Кримський федеральний округ Російської Федерації», що можна трактувати як визнання Україною законності перебування півострова у складі РФ. По-друге, підписавши ці домовленості, українська сторона нібито зобов’язалася постачати енергію на захоплені бойовиками ДНР і ЛНР території і погодилася на те, щоб Росія могла в однобічному порядку підвищувати ціни на електроенергію для України.
Володимир Демчишин заявив, що договір із Росією на постачання електроенергії є вигідним для України: «Я запевняю, що це — вигідні умови, за якими Україна може купувати електроенергію в сусідньої держави... З 26 грудня немає ніяких відключень, у принципі, мені здається, що це — заслуга. Однак, коли ми вирішуємо одну проблему, то натикаємося на більш тонку, політичну, проблему», — сказав міністр.
Спростував він і інформацію про те, що в контрактах фігурує формулювання «Кримський федеральний округ Російської Федерації», яку, за його словами, було вилучено з остаточної версії договорів. Але виправдання пана Демчишина не переконали прем’єра Яценюка, і він дав доручення розпочати службове розслідування стосовно посадових
осіб і держкомпаній, які брали
участь у підписанні «електричних» контрактів із Росією.
Не заглиблюючись у суть самого скандалу, можна констатувати таке: уникаючи, на словах, імпорту російського газу, ми насправді стаємо залежними не тільки від закупівель блакитного палива, а й вугілля, електроенергії. Причому значну частину енергоресурсів купуємо в країни, з якою фактично перебуваємо у стані війни. Неефективне їхнє використання — наш головний ворог. Україна залишається державою із найенергоємнішою економікою в Європі. Тобто на одиницю виробленої продукції більше за всіх витрачаємо ресурсів. Енергетичний «козир» Росія завжди може використовувати, тримаючи нас на короткому повідку. Минулого місяця «Газпром» знову нагадав, що знижок для України на газ, які передбачалися зимовим пакетом, не буде. «Нафтогазу», мовляв, доведеться закуповувати блакитне паливо строго відповідно до контракту. До слова, коли ще восени народ психологічно був налаштований під час зими мерзнути, але пережити холоди без російського газу, то тепер, бачачи неузгодженість дій Президента й Прем’єр-міністра, ставлення людей змінюється. Уже зараз владі варто замислитися, що наступної зими закликати громадян «потерпіти» буде не так просто.
В обмінниках — ні долара,
ні євро
Тим часом народ остаточно заплутався у курсах валют. Пересічному громадянинові не під силу розібратися у всіх хитросплетіннях з обміном долара, євро тощо. Та що там народ — людина із вищою економічною освітою ногу зламає у спробах вникнути в логіку політики НБУ на валютному ринку. А просто не треба шукати ніяких закономірностей! Те, що відбувається нині у фінансовій сфері, можна йменувати як завгодно: анархією, вакханалією, свавіллям!.. Політикою назвати не можна. Іноді здається: якби в нас не було Нацбанку, напевно, порядку було б більше…
У країні розплодилася купа валютних курсів. Є вочевидь занижений офіційний, від НБУ, в 15–16 грн/дол. Але нехай Валерія Гонтарева, яка керує національною банківською системою країни, покаже те місце, де народ може купити за цією ціною американську валюту. Банки орієнтуються на вказівки НБУ й, щоб уникнути обвинувачень у спекуляціях, не наважуються сильно «залазити» за зазначену межу. У багатьох фінансових установах воліють вишукувати сірі схеми обміну. Інакше кажучи, намагаються займатися спекуляціями на законних підставах. Якщо взяти розрахунки за картковими операціями, то там банки фактично використовують тіньовий курс. Коли громадянин розплачується за товар у валюті гривневою карткою, то з його рахунку, приміром, Ощадбанк списує по 19,94 грн/дол. (станом на 28 січня). Якщо доларовою карткою у гривнях — курс для нього вже становить 18 грн/дол.
А в обмінниках валюту, як і раніше, вдень зі свічкою не знайдеш. Там, було, з’явився долар за більш наближеним до життя курсом — у 20 грн. Але їх одразу звинуватили у спекуляціях і пригрозили закриттям. Така «політика» Нацбанку призводить до процвітання чорного ринку. Середньостатистичному громадянинові нічого іншого не залишається, як купувати там долари і євро за завищеним курсом. Тож якщо повернутися до логіки й закономірностей — бардак комусь дуже навіть вигідний. Люди, що створюють валютну анархію, схоже, добряче на цьому наживаються.
Наскільки довго триватиме доларове свавілля і чи побачить прогрес у банківському секторі України місія Міжнародного валютного фонду — не зрозуміло. Але рано чи пізно наводити лад у фінансовій сфері, робити її прозорою доведеться. Валютний курс має бути єдиним і відповідати дійсності. І щоб будь-який громадянин у разі потреби міг офіційно, а не з-під поли, купити долар. Та й немає сьогодні в Нацбанку золотовалютних резервів, щоб підтримувати гривню на належному рівні. Як і потреби в цьому немає. Час виборів минув. Тож єдиний шлях побороти спекуляцію — відпустити валютний курс у «вільне плавання». Нехай навіть станеться жахливе: долар стрибне до 40 грн. Народ одразу побіжить його здавати, і курс повернеться на реальні 20–22 грн. Тоді громадянам не доведеться шастати чорними ринками у пошуках долара, переплачувати й збагачувати валютних спекулянтів.
Банки банкрутують,
банкіри — банкують
Минулого місяця НБУ оприлюднив список банків, яким торік надавав рефінансування. Серед найбільших отримувачів — Ощадбанк та Промінвестбанк, які лише у грудні одержали понад 2 млрд та 1 млрд 769 млн грн, відповідно. Але не всім такий «реверанс» із боку головної фінансової установи допоміг. Приміром, на адресу Імексбанку в останній місяць минулого року надійшло 300 млн грн стабілізаційного кредиту. Попри те цей банк рішенням НБУ вже віднесено до категорії неплатоспроможних.
За такої фінансової політики не дивно, що Україна залишається у переліку держав із «репресивною економікою». Так вважають експерти з американського дослідницького центру The Heritage Foundation і газети The Wall Street Journal, передає «Голос Америки».
У новому щорічному рейтингу країн щодо рівня економічної свободи Україна посідає 162 місце зі 178 країн (рік тому вона була 155-ю). Наша держава погіршила свої позиції за вісьмома із десяти показників, серед яких — свобода бізнесу, торгівлі, фінансового сектору, інвестицій, праці, монетарна і фіскальна свобода, гарантії прав власності, розміри бюрократичного апарату і ступінь захисту від корупції. Найскладніша ситуація у нас із гарантіями прав власності, інвестиціями, управліннями державними витратами. Загалом до списку держав із «репресивною економікою» входять ще 25 країн. Поруч у рейтингу — Бірма і Болівія…
Прикро, але Україна — на останньому місці із 43 країн Європи, її загальний бал нижчий за середній у світі.
До речі, до групи «вільних економік» потрапили Гонконг, Сингапур, Австралія, Нова Зеландія і Швейцарія. Значна частина держав перебуває серед «помірно вільних» та «переважно вільних». На 143-му місці, в переліку «переважно невільних» країн, значиться Росія.
Трактористи пересіли
на танки. Нікому орати…
Наостанок — про наші хлібні перспективи. З нового року в керівних кабінетах активно заговорили про обмеження експорту української продовольчої пшениці, що зумовлено надто вже активними поставками її за кордон. Справді, є небезпека повернення ситуації 2001 р., коли повивозили зерно, а потім довелося його докуповувати за кордоном. Тим паче, що Росія на свою пшеницю запровадила експортне мито, тобто українська за рубежем стає ще затребуванішою. Водночас важливо не дати вивезти із країни більше обумовлених обсягів. Адже, до всіх наших нинішніх бід, не вистачало тільки серйозного подорожчання хліба й дефіциту зерна. Тому завдання — не проґавити момент, вчасно стримати апетити трейдерів. У січні — лютому пригальмувати експорт, а на початку березня буде зрозуміла ситуація із озимими: як вони пережили холоди. Саме тоді вималюється картина майбутнього урожаю хлібних культур. Як відомо, озима пшениця — його основа.
Тим часом у зв’язку із мобілізацією все більше механізаторів потрапляють на передову. Трактористи через протистояння на сході країни — нині у зоні особливої уваги з боку воєнкомів. Війна — війною, а остаточно «вимивати» кадри із сільгоспвиробництва не можна. Не можна бездумно відправляти до АТО людей, які вміють технікою обробляти поля. Варто зважувати, що це може призвести навіть до зриву посівної кампанії, що негативно позначиться на економіці. Пригадаймо у цьому контексті історію! У роки Великої Вітчизняної війни була бронь для людей найбільше затребуваних професій. Іноді варто пригадувати уроки минулого…