З поля — до аптеки

Ромашка лікарська
Від інших видів ромашки ромашка лікарська відрізняється тим, що квітколоже у її квіткових кошиках не має щетинок і плівок, голе і порожнисте всередині. Цвіте вона з травня до пізньої осені. Маса 1000 насінин — 0,04–0,06 г.
Ромашка лікарська є волого- і світлолюбною рослиною з коротким вегетаційним періодом (60–70 днів). У культурі під ромашку лікарську відводять незабур’янені поля, бо невисокі сходи ромашки легко приглушує бур’ян, особливо багаторічний. Високі врожаї лікарської сировини (квіткових кошиків) отримують на суглинкових чорноземах. Найкращими попередниками є просапні та зернобобові культури, чистий пар або озимі по чистому пару.
На полях, відведених під ромашку лікарську, оранку проводять на глибину 25 см з боронуванням (після зернових попередньо дискують), потім, з появою сходів бур’яну, культивують на глибину 5–7 см. Після просапних культур орють одразу по їх збиранні. Щоб одержати дружні, рівномірні сходи ромашки, грунт треба готувати дуже ретельно.
Під оранку вносять 30 т/га перегною, або 15–20 т/га гною та 45 кг/га д.р. фосфорних добрив. Весною підживлюють азотними добривами по 25–30 кг/га д.р.
Сіють ромашку лікарську в три строки: рано навесні, за місяць-півтора до настання морозів (озимий висів) та за кілька днів до настання морозів (підзимовий висів). Весняні посіви ущільнюють прикотковуванням, щоб прискорити появу сходів. Найвищі врожаї збирають з озимих посівів.
Сіють ромашку лікарську за нормою 2–2,5 кг насіння на 1 га (для озимих   посівів — 3 кг/га) на глибину 0,5–1,0 см з міжряддям 45 см. За підзимової сівби насіння не загортають. За глибиною висіву слід стежити особливо ретельно, адже заглиблені посіви не дають сходів. За достатньої вологості грунту ромашку можна висівати просто на його поверхню з прикотковуванням.

Навесні сіяти потрібно якнайраніше. Після появи сходів провадять культивацію (шарування) лапами або бритвами, стежачи, щоб не засипати землею дрібні сходи ромашки. Коли сходи досягають висоти 10 см, міжряддя прополюють вручну, через 10–15 днів грунт знову розпушують: постійно стежать, щоб поле було без бур’яну. Це сприяє поліпшенню якості сировини в разі механізованого збирання врожаю (мінімальне засмічення домішками бур’яну).
Збирають квітки ромашки вручну на початку цвітіння: розчепіреними пальцями правої руки захоплюють квіти, пропускаючи їх між пальцями, і одночасно лівою рукою обривають довгі стебла та квітконіжки. Можна використовувати і совок-гребінку: рядки ромашки прочісують помахами руки із совком, при цьому кошики квітів потрапляють між прорізи совка й обриваються. Зібрані квіти зсипають у заплічні мішки із жорсткою дугою у верхній його частині (щоб мішок завжди був відкритий), не зупиняючись у русі, як це роблять під час збирання чорниць та журавлини.

Існує й механізований (хоча і кустарно) спосіб збирання.  На двох велосипедних колесах встановлюють вісь, до якої кріплять гребінку-чесалку; позаду прив’язують мішок ( з такого матеріалу, щоб не протирався при терті об траву) для збирання квітів. На цьому механізмі можна встановити легкий бензиновий двигун і сидіння; можна приладнати гребінку з колесом до велосипеда чи мотоцикла. Ще за часів СРСР на Лубенській дослідній станції Всесоюзного інституту лікарських і ароматичних рослин було сконструйовано машину для збирання квіток ромашки та календули. Однак  слід пам’ятати, що найвища якість лікарської сировини, а також найвища врожайність ромашки — лише за ручного збирання квіток. До того ж, за невеликої пропускної спроможності сушарок урожай доцільніше збирати малими порціями.
На початку цвітіння квітки збирають через один-два дні, а коли їх меншає — через чотири-п’ять. Протягом літа врожай збирають разів шість.
Сушать зібрані квіти на горищах, краще під залізними дахами або в сушарках з опаленням за температури 45°С. Квітки розкладають тонким шаром: 1 кг на 1 м2. Краще й швидше сохне сировина, якщо товщина шару — в 1 квітку. Середній урожай ромашки лікарської у перерахунку на сухі квітки становить 5–10 ц/га.

Пакують висушену сировину в сиру погоду (бо сухі квіти дуже кришаться). Зважаючи на те, що квітки ромашки гігроскопічні, їх зберігають у сухому добре провітрюваному приміщенні. Згідно з нормативами Державної фармакопеї, для ромашки лікарської якість сировини визначають за такими параметрами: вологість — 14%, вміст ефірної олії — 0,3, бурих квіток — 5, подрібнених квіток, що проходять крізь сито з отворами діаметром 1 мм, — 20, квіткових кошиків з хвостиками до 3 см — 8, листя та стебел — 1, органічних домішок — 1, мінеральних — 0,5%.

Ромашку лікарську на насіння вирощують з елітного посівного матеріалу на спеціалізованих ділянках з високим рівнем агрофону або ж вибирають найкращі ділянки товарних посівів з рівномірним розміщенням рослин у рядках (у разі потреби їх слід прорідити), без бур’яну. Стиглим насіння вважають за умови, якщо більшість крайніх на стеблі квіток з білими пелюстками опустяться донизу, а квітколоже набуде витягнутої форми. Частина квіток при цьому починає осипатися. Стебла насінних рослин зрізають уранці, зв’язують у снопики (до 10 см у діаметрі) і сушать під дахом. Сушені суцвіття обмолочують і просівать на решетах з вічками діаметром 1,5–2 мм. Урожайність насіння ромашки лікарської — 0,8–1 ц/га.

Валеріана лікарська
Багаторічна рослина заввишки 2 м. Цвіте з травня по серпень, насіння достигає в липні-вересні. Маса 1000 насінин — 0,5 г.
Насіння валеріани лікарської швидко втрачає схожість (за шість місяців цей показник знижується з 99 до 50–60%). Стратифікація насіння не збільшує його схожості, але прискорює проростання. Насіння валеріани не має стану спокою, тобто здатне проростати протягом року.
У перший рік після висіву валеріана утворює прикореневу розетку, а на другий — цвіте і дає насіння. Достигає воно нерівномірно, тому збирають насіння за два-три заходи. На другий рік вегетації врожайність насіння становить 0,8–1,4 ц/га; на третій — 2 ц/га, за умови, що рослини вчасно прорідили через 30 см у рядку.
Валеріана витривала щодо морозів і не вимерзає навіть у зими без снігового покриву. Чудово росте на родючих грунтах з добрим дренажем та високим рівнем стояння грунтових вод, особливо за нейтральної або лужної реакції грунту. Також валеріана добре росте на окультурених торфовищах та лучно-болотних грунтах. Глинисті (як і легкі, бідні) грунти не придатні для вирощування валеріани лікарської.
Для  отримання лікарської сировини валеріану вирощують один рік, на насіння — два. Орють відразу ж після збирання попередників з добрим обертанням пласта грунту на глибину 25–27 см. Навесні поле боронують у два сліди, перед сівбою культивують, а після сівби боронують у разі масових сходів бур’яну.
Під оранку вносять 20–40 т/га перегною, 60 кг/га фосфорних, 30–45 кг/га азотних та калійних добрив (за діючою речовиною). Навесні під час обробітку міжрядь валеріану підживлюють повним мінеральним добривом у дозі 25 кг/га д.р. Удруге вносять лише фосфорні та калійні добрива перед цвітінням.

Сіють валеріану напровесні, пізно восени або проти зими з міжряддями 40–45 см, через 15–20 см у рядку. Норма висіву насіння — 7–8 кг/га, у разі сівби проти зими — 9–10 кг/га. На легких грунтах сіють на глибину 2–3 см, на важких — 1,5–2 см. У підзимових посівах насіння не загортають, але якщо зима безсніжна, виникає загроза, що його визбирають птахи.
Валеріана добре росте у затіненні, що дає змогу вирощувати її під покривом інших культур: вико-вівсяних сумішок на зелену масу, вівса на зерно тощо. При цьому врожай коренів достигає майже такий самий, як і за чистої культури валеріани. За даними ВІЛАР, урожай коренів (повітряно-сухих) валеріани під вико-вівсом становив 21,3 ц/га, а на полі з чистою валеріаною — 21,7 ц/га. В іншому досліді (під вівсом) одержали 30 ц/га коренів валеріани та 27 ц/га зерна вівса, а чисті посіви валеріани дали 33,1 ц/га. Покривні культури слід висівати одночасно з валеріаною у її міжряддях, тільки різними сошниками на більшу глибину.

Догляд за валеріаною простий: після появи сходів міжряддя потрібно розпушити, стежити, щоб не було бур’яну, шкідників та хвороб. Удруге культивують міжряддя після утворення у валеріани 2–3 листків. Густі сходи проріджують (боронуванням упоперек рядків або вручну), залишаючи рослини через 8–15 см. Протягом літа міжряддя обробляють тричі.
Існує розсадний спосіб вирощування валеріани: розсаду вирощують на грядках, а потім пересаджують у поле. Цей спосіб значно підвищує врожай коренів, але через трудомісткість він не набув масового застосування.
Валеріану уражують грибки Sclerotinia minor jos. та S.sclerotiorum (Liber) Masse. Хвороба ушкоджує стебла (утворюється біле кільце внизу, стовбур жовкне, листя в’яне і обвисає), а також коріння: воно гниє, тому рослини легко можна висмикнути. За високої вологості повітря, що зберігається тривалий час, хвороба уражує до 13% рослин.
На другий рік валеріану найчастіше уражує іржа (Uromyces valeriana Winter). На нижніх листках та стеблі з’являються жовто-оранжеві плями. Для боротьби з цією хворобою посіви обробляють бордоською сумішшю на початковій стадії захворювання, повторюючи обробку через  15 днів, до остаточного зникнення симптомів.
Валеріану уражує також борошниста роса (Erysiphe cichoracearum valeriana) — білі плями на листі. Проти цієї хвороби посіви обпилюють порошком сірки,  повторюючи обробку через 15 днів.
Щоб запобігти хворобам, валеріану не слід вирощувати на одному полі понад три роки.
Валеріані завдають шкоди хрущі —травневий та західний. У травні жуки відкладають яйця в середину стебла, після чого надземна частина рослини гине. Щоб уникнути збитків, за перших ознак ураження шкідником сухі стебла збирають і спалюють.
Валеріана вегетує довго, тому врожай збирають за два-три тижні до замерзання грунту картоплезбиральними машинами або підорюють і вибирають вручну. Перед збиранням низько скошують стебла.

Урожайність коренів валеріани становить 20–25 ц/га, а за найбільш сприятливих кліматичних і агротехнічних умовах цей показник може сягати понад 100 ц/га. Під час сушіння маса коренів зменшується у 4–5 разів.
Зібране коріння очищують від землі (витрушують), обрізають біля кореневої шийки стебло. Після миття товсті корені розщеплюють на 2–3 частини. Миють їх у проточній воді та провітрюють 1–2 дні розстеленим шаром 10–15 см завтовшки. Потім досушують у сушарнях за температури 35...40°С. За вищої температури леткі олії випаровуються, що знижує якість сировини. Вологість висушених коренів має бути 25–30%; ламкість під час згинання є ознакою досягнення потрібної вологості.