Спецможливості
Статті

Якісний cінаж — початок ваших прибутків

05.06.2008
296
Якісний cінаж — початок ваших прибутків фото, ілюстрація
Якісний cінаж — початок ваших прибутків

Якісний cінаж — початок ваших прибутків

Сінаж — це вид корму, в основі консервування якого лежить “фізіологічна сухість середовища”, або зниження вологості рослинної сировини шляхом її підв’ялення до межі, що виключає розвиток гнильних, маслянокислих та інших шкідливих мікроорганізмів. Поживність 1 кг сінажу: 0,3–0,4 к.о., 50–55 г перетравного протеїну, 35–40 мг каротину, понад 5 г Са, до 1 г Р, рН = 4,8–5,3. Сінаж має цілий ряд переваг порівняно з силосом. Насамперед він значно кращий за смаковими якостями. На відміну від силосу, сінаж містить удвічі більше сухих речовин. Якість заготівлі сінажу менше залежить від погодно-кліматичних умов, ніж якість заготівлі сіна, здійснюваної в польових умовах. Оскільки на підв’ялення маси витрачається в 3–4 рази менше часу, це дає можливість зменшити втрати поживних речовин за рахунок фізіологічних та біохімічних процесів, що протікають у скошених рослинах. Важливою перевагою є й те, що, завдяки зниженій вологості, сінаж не промерзає у сінажних спорудах, а тому цей вид корму можна заготовляти і в північних регіонах. Порівняно із силосом, сінаж має краще цукро-протеїнове співвідношення, яке забезпечує сприятливі умови для розвитку мікрофлори рубця, хороше травлення і добре засвоєння поживних речовин корму.

Мікробіологічні процеси
при сінажуванні
Процеси консервування зелених рослин, що протікають у підв’яленій масі під час заготівлі сінажу, значною мірою відрізняються від аналогічних, що відбуваються під час заготівлі силосу. Особливістю сінажування є те, що консервуючим фактором сінажу є так звана “фізіологічна сухість середовища”, тоді як силосування — молочнокисле бродіння.
Теоретичні основи сінажування зелених кормів вперше виклав професор С. Я. Зафрен. Перші наукові розробки із заготівлі сінажу належать до початку 30-х років ХХ століття, коли у Всесоюзному науково-дослідному інституті кормів ученим А. М. Міхіним було встановлено, що підв’ялена до вологості 50–55% зелена маса добре зберігається у сховищах, незважаючи на те, що в ній практично не утворюється молочна кислота, яка підкислювала б середовище і консервувала масу.
Попередні твердження щодо причин збереженості сінажу за такої вологості вчені пов’язували з підвищеною концентрацією вуглекислого газу, що далі не було підтверджено, і пошуки істини тривали. Саме праці Вальтера (1923) допомогли зрозуміти ці явища, і було встановлено, що це обумовлено сисною силою мікроорганізмів. Згідно з цією теорією, зелена маса певної вологості, яку поміщали у герметичні сховища, зберігалася через те, що рослинні клітини утримували вологу з більшою силою, ніж сисна сила мікроорганізмів. Слід зазначити, що в цих умовах можуть розвиватися плісняві гриби, сисна сила яких досягає 220–230 атм. (кгс/см2). Проте відомо, що плісняві гриби — це аероби, тому в анаеробних умовах, створених шляхом ущільнення зеленої маси та її герметизації, їхня дія виключається.
Отже, фізіологічна сухість середовища — це рівновага між сисною силою мікроорганізмів та водоутримувальною силою рослинних клітин.
Вона досягається саме за вологості зеленої маси в межах 55–60%. Такий спосіб консервування зелених рослин з пониженою вологістю, на відміну від звичайного силосування, назвали самоконсервуванням. А якщо сінаж готують із зеленої маси вологістю 60% і більше, то це вже процес силосування.
Фактори, що впливають
на якість сінажу
Заготовляючи сінаж, слід дотримуватися цілої низки факторів, які впливають на його якість. Це і добір сировини, і строки скошування кормових рослин та час скошування протягом доби, і час перебування скошеної зеленої маси в полі під час підв’ялення, і своєчасне підняття з валків підв’яленої маси, і величина подрібнених частинок, і якісне ущільнення зеленої маси та ізоляція від зовнішнього середовища.
Технологія заготівлі сінажу
Висока якість і добра збереженість сінажу досягаються за умови дотримання технологічної дисципліни в процесі заготівлі. Основними операціями при сінажуванні є:
q скошування кормових рослин, плющення;
q швидке підв’ялення зеленої маси;
q підбирання підв’яленої маси з одночасним подрібненням та завантаженням у транспортні засоби;
q завантаження траншеї;
q ущільнення та ізоляція сінажу від доступу повітря.
Важливим фактором, який впливає на якість сінажу, є добір сировини. Найкращою сировиною для заготівлі сінажу є однорічні та багаторічні бобові, злакові та бобово-злакові травостої.
Скошування багаторічних трав для заготівлі сінажу, на відміну від звичайного збирання на сіно, проводять не пізніше початку бутонізації бобових та початку колосіння злакових компонентів. Це дає змогу одержати корм із багаторічних трав за загальною протеїновою поживністю сухої речовини такий, що мало відрізняється від трави доброго пасовища та є кращим за сіно.
Вважаємо за доцільне звернутися до виробничників і закликати їх дотримуватися цих простих положень. Не варто тішити себе тим, що сінаж, сировиною для заготівлі якого стали обкошені території уздовж доріг, або, як це часто буває в травні, жито, що виколосилося і, отже, має вологість значно нижчу за 50–55%, буде якісним. Така сировина погано трамбується і якість сінажу буде значно гіршою.
Часто у виробничих умовах трави та їх суміші на сінаж не косять у зазначені вище строки лише тому, що хочеться отримати більший урожай, проте в такому разі програємо в якості. Це стосується передусім перетравності корму. Скошування в ранні фази вегетації рослин вигідне ще й тим, що дає змогу одержати повноцінніший другий укіс трав, і, як результат, більший загальний збір перетравних поживних речовин, особливо протеїну. Запізнення зі збиранням трав, особливо у вологозабезпечені роки, призводить також до вилягання рослин, що погіршує їх скошування і нерідко призводить до недобору сухих речовин.
Однорічні бобово-злакові суміші, на відміну від багаторічних трав, треба скошувати у пізніші фази вегетації. Це пов’язано з тим, що в міру розвитку горохо-вівсяних, вико-вівсяних та інших сумішей вміст поживних сухих речовин не знижується. Річ у тім, що в результаті інтенсивного утворення в зерні крохмалю, білків та інших легкоперетравних поживних речовин відносний вміст клітковини в рослинах в цілому не збільшується. Лише за значного грубіння стебел у фазу фізіологічної стиглості зерна бобових у нижніх ярусах перетравність поживних речовин знижується.
Важливим фактором, що впливає на якість сінажу, є час скошування кормових рослин протягом доби. Косити трави краще рано-вранці, що забезпечує можливість закладання зеленої маси для заготівлі сінажу уже в другій половині дня. Крім того, зелена маса в ці години доби має значно більше каротину, а продихи рослин, які сприяють випаровуванню вологи, ще відкриті. Оптимальний час скошування трав (коли вміст каротину в рослинах максимальний) — з 5–6-ї до 9–10-ї години ранку.
Не менш важливим фактором є зведення до мінімуму часу перебування скошеної зеленої маси рослин в полі під час підв’ялення. З цією метою для скошування бобових та бобово-злакових травостоїв використовують косарки-плющилки, що забезпечує рівномірне зниження вологості сировини та у 2–3 рази прискорює процес її підв’ялення.
Підв’ялювані протягом 2–3 діб трави втрачають 30–45% каротину. Проте вміст його в рослинах залишається на рівні 130– 150 мг на 1 кг сухої речовини, що є цілком достатнім для повного забезпечення потреб тварин.
Техніка підв’ялення має бути спрямована на прискорення і забезпечення рівномірності зниження вологості в рослинах. Плющення бобових трав у процесі скошування є ефективним технологічним заходом рівномірного підв’ялення стебел та листків і убезпечує збереження листків та суцвіть від пересихання та обламування під час підняття маси з валків.
Плющення бобових трав та їхніх сумішей зі злаковими компонентами проводять у фазі середини цвітіння бобових трав. Проводити плющення у пізніші фази розвитку бобових та злакових трав недоцільно, оскільки швидкість випаровування вологи зі стебел та листків у цей час в них практично однакова.
У дощові періоди плющення є неефективним, адже за рахунок вимивання підвищуються втрати поживних речовин, вітамінів і мінеральних речовин. Окрім того, плющена маса здатна швидко нагромаджувати вологу. У нестійкі за погодно-кліматичними показниками періоди трави краще пров’ялювати у прокосах, а за вологості трав 60–65% — у валках.
Головною умовою одержання якісного сінажу є дотримання оптимальної (у межах 50–55%) вологості сировини. Низкою наукових установ встановлено, що, заклавши масу люцерни з вологістю 60%, одержують не сінаж, а силос низької якості. Коли вологість маси за рахунок підв’ялення становить нижче 45%, то осипання листків і бутонів досягає 25–30%, а втрати при підбиранні і трамбуванні маси — 35–40%. Ущільнення такої маси незадовільне, вона зігрівається і псується.
Важливим моментом у заготівлі сінажу є своєчасне підбирання зеленої маси з валків. Треба зорієнтуватися, коли саме слід розпочинати подрібнювати масу і транспортувати до місць закладання, адже вологість її має становити 55–60%. Вчасне підняття з валків, подрібнення і трамбування маси в сонячну погоду забезпечить зниження вологості приблизно до 5%, а отже, й закладання маси з оптимальною вологістю. Період підняття можна встановити і шляхом органолептичної оцінки рослин. За оптимальної вологості маси листки ще м’які, і на траві під час її скручування ледь помітно виступає волога.
Заготовляючи сінаж, велику увагу слід приділяти і подрібненню підв’яленої маси. За Держстандартами, величина подрібнених частинок має становити 3–4 см, у загальній масі сінажу ці частинки мають становити не менше 80%. У господарствах, де збереглися сінажні башти, довжина частинок має бути до 2 см. Це пов’язано з тим, що в баштах у процесі їх завантаження відбувається самоущільнення маси.
Розподіл маси в траншеях доцільно проводити під нахилом. За таким методом консервовані корми заготовляють у розвинених країнах світу. Для зменшення втрат поживних речовин масу після завершення процесів закладання сінажу ретельно ізолюють від зовнішнього середовища з використанням повітряно- і водонепроникної плівок. У практиці сінажування використовують переважно поліетиленові плівки завтовшки 0,15–0,20 мм. Такі плівки не рвуться під час укривання сінажу. Найкращими для цієї мети є світлонепроникні плівки. Вони стійкі до дії прямих сонячних променів і низьких температур. Економічно доцільними є широкоформатні плівки завширшки 8–12 м. Завдяки їх використанню, зменшуються затрати праці на укриття маси сінажу і досягається кращий захист її від доступу повітря. Такі полотна плівок недоцільно перекривати (накладаючи край однієї на край другої), їх треба склеювати клейкими плівками або заплавлювати. Плівку треба ретельно закріпити і біля стін траншей. Проте більш якісного укриття можна досягти, використавши мішки з піском, що забезпечує якісну ізоляцію, дає змогу запобігти промерзанню сінажної маси взимку і виключає псування поверхні гризунами, як це трапляється з плівками.

І. Ібатуллін,
д-р с.-г. наук, професор,
Л. Єрмакова,
завідувач кафедри кормовиробництва та сільськогосподарської меліорації,
Національний аграрний університет

Advertisement

Інтерв'ю
Ів Піке, керівник підрозділу Crop Science ком­панії «Байєр» в Ук­раїні
З бе­рез­ня цьо­го ро­ку підрозділ Crop Science ком­панії «Байєр» в Ук­раїні очо­лив Ів Піке. За до­волі ко­рот­кий час він уже встиг відвіда­ти прак­тич­но всі регіо­ни Ук­раїни та оз­най­о­ми­ти­ся
Директор фірми "Скок Агро" Сергій Скок
Керівник стартапу, у якого вже з’явилося двоє конкурентів, - про важливість моніторингу ущільнення грунту, еволюцію методів вимірювання ущільнення і боротьбу з останнім.    - Ваш стартап «Скок Агро» зосередився на вдосконаленні методів... Подробнее

1
0