Вітчизняний органічний ринок потребує стратегії

Органічне сільське господарство на сьогодні — вже не мода, не примха якихось диваків — любителів патріархальної старовини, а потужна індустрія, яка багатьма розглядається як повноцінна альтернатива інтенсивному агробізнесу, невід’ємними складовими якого виступають міндобрива, синтетичні ЗЗР і ветпрепарати та кормові добавки.

Б. Малиновський,
К. Сокольнікова
Спеціаль­но для жур­на­лу
«Тва­рин­ництво та ве­те­ри­нарія»

Прихильники органічного землеробства наводять дані численних досліджень, згідно з якими завдяки такому способу господарювання родючість грунтів підвищується. Вже й FAO попереджає про зниження родючості грунтів у світі до 2050 р. на 8%, якщо у сільському господарстві не перейдуть від інтенсивного його ведення до органічного.
Та органічне сільське господарство — це не тільки спосіб підвищити родючість грунтів. Органічні виробники доводять, що після переходу з інтенсивного сільського господарства на органічне витрати знижуються, а валовий дохід і прибуток — відповідно зростають.
Світове органічне виробництво встигло вирости до розмірів потужної індустрії. Очікується, що нинішнього року світовий ринок органічних продуктів подолає планку в
100 млрд дол., а площі, на яких ведеться органічне сільське господарство (і це підтверджено відповідним сертифікатом), досягли у світі 43 млн га. Хоча серед цих мільйонів гектарів найбільшу частку становлять неозорі австралійські пасовища, а 40% світового попиту на органічні продукти припадає всього на одну країну — США.
Тенденція до прискореного зростання органічного сегмента продовольчого ринку охопила весь світ. Недарма ж органічних виробників «скуповують» провідні міжнародні харчові компанії.
Вітчизняний органічний ринок: старт узято…
Порівняно з європейським органічним ринком, особливо західними країнами, український органічний ринок перебуває ще тільки у зародковому стані. Так, кількість органічних виробників ледве сягає 200, а товарообіг українського ринку органічних продуктів недотягує і до 20 млн євро(джерело: Федерація органічного руху України). Та, як відомо, саме в ранній період діти ростуть найшвидше, от і український органічний ринок у 2008–2011 рр. щороку подвоювався. Із 2012 р. темп зростання дещо уповільнився, але до останнього часу становив приголомшливі 50–60% на рік, тоді як нині у країнах ЄС — це 5–10% на рік, що вважається пристойним показником.
Інтенсивно розвивається й експорт органічної продукції. Вітчизняні прогнози, зроблені ще в мирний час, передбачали зростання кількості виробників органічної продукції та площ, на яких ведеться органічне сільське господарство, вже до 2020 р. у кілька разів проти нинішнього показника.
Більшість українських органічних господарств розміщені сьогодні в Одеській, Херсонській, Київській, Пол­тавській, Вінницькій, Закарпатській, Львівській, Терно­піль­ській, Жито­мир­ській областях(схема-карта). У 2013 р. загальна площа сертифікованих органічних сільськогосподарських земель в Україні досягла розміру 393 400 га (джерело: Федерація органічного руху України). Вже у 2014 р. Україна стала найбільшим експортером органічної пшениці до Німеччини. Всього ж на нашу країну припадає 5% світових площ під органічними зерновими.

Органічне тваринництво: проблем вистачає?
Так сталося тому, що ведення органічного тваринництва знач­но складніше, ніж вирощування органічних зернових, адже всі корми мають бути органічними. Пасовище — також, тобто мінімум три роки — ніяких синтетичних пестицидів, ГМО та міндобрив. А головне — режим утримання тварин має бути зручним для них і не спричинювати стресів. Наприклад, на випасанні корови мають перебувати на вільному утриманні, а щільність їх на пасовищі має не перевищувати дві голови на гектар. Таким чином, органічне тваринництво потребує більших площ, аніж традиційне. «А ще — більших затрат ручної праці», — додає Тетяна Яблонська, власник та директор товариства «Либідь-К», що займається вирощуванням органічної продукції на Хмельниччині. Тому собівартість такої продукції в Україні на 20–70% перевищує аналогічний показник для традиційних продуктів.
Досить важко і з торговими мережами. Спеціалізовані органічні мережі та окремі магазини у містах мільйонниках можна порахувати на пальцях. А серед великих мереж супермаркетів органічну продукцію продають далеко не всі. Наприклад, у недорогих магазинах на кшталт «АТБ» чи «Фори» її не видно. Можна купити органічні продукти у «Мегамаркеті», «Сільпо», «Фур­шеті» та ін. Пред­ставники однієї з мереж підрахували, що влаштовувати окремий стелаж з органічними продуктами їм буде вигідно, якщо їхній асортимент буде не меншим ніж 600 позицій. Спробуй знайди все це в Україні!
Імпортні ж органічні продукти практично не продаватимуться через свою дорожнечу. І це якщо вони взагалі доїдуть сюди і пройдуть нашу митницю, бо термін придатності багатьох органічних продуктів набагато коротший, аніж у традиційних аналогів. А нема окремого стелажа — органічні продукти розставляють між їхніми традиційними аналогами, де вони серед загального розмаїття пропозиції нерідко й губляться. Бо покупець тільки-но бачить ціну, відразу бере дешевший традиційний продукт, навіть не встигши зрозуміти, що дорогий товар коштує стільки через те, що він органічний!
І все ж таки, за словами представників спеціалізованих магазинів, попит на «природні» продукти з кожним днем зростає. Бажання людей споживати здорову їжу перемагає попри високі ціни на неї. Так, найбільшим попитом користуються органічні овочі, м’ясо, молоко та яйця.
Олександр Братіщев, господар магазину «Еко-Лавка», розмірковуючи про цінність органічної продукції для здоров’я людини, констатує: «До нас щодня приходить багато покупців, нині ми буквально на піку популярності. Серед них — спортсмени, яким необхідно підтримувати тонус, мами, які піклуються про здоров’я своїх дітей. Особливо часто до нас звертаються алергіки, тому що споживати звичайну магазинну їжу, в якій безліч добавок, стабілізаторів, барвників, вони не можуть, а наша органічна продукція — для них порятунок. Приходять люди, яким небайдуже власне здоров’я».
Звісно, здоров’я здо­ров’ям, але ж ціни на органічні продукти у роздрібній торгівлі високі. Ціна зростає внаслідок 30%-ї і більше торгової націнки супермаркетів. Як питання ці­­ни коментує Тетяна Яблонська: «Магазини  не пропонують орга­­нічну картоплю, капусту, моркву, тому що борщовий набір коштуватиме набагато більше, ніж звик покупець. Водночас ціни на ці продукти від “органічного” фермера — у межах 6–10 грн.
Молоко органічне в супермаркетах — 21 грн/л, молоко козине буде в межах 40 грн/л, а традиційне молоко екстра класу — від 30 грн. Ціна фасованих яєць неорганічних — 22–24 грн, органічні яйця в упаковці — 35 грн.
Для порівняння: в країнах ЄС органічні продукти на 20–30% дорожчі за традиційні, коли продукція продається з ферми напряму, у нас же це не практикується, бо далеко, погані дороги і т. д. У магазинах більша націнка, наприклад у Швейцарії десяток яєць на наші гроші —170 грн».
«Звичайно, у тих, хто вперше купує органічну продукцію, виникає запитання, чому ковбаса коштує вдвічі дорожче, ніж звичайна у супермаркеті. Мовляв, що в ній такого особливого? — продовжує Олександр. — У нас на це є відповідь: ми даємо кожній людині скуштувати продукцію і порівняти. До того ж уся наша продукція має дуже малий термін придатності: молоко — три дні максимум, ковбаса — до тижня, печиво — до п’яти днів. Після цього товар вибраковується і завозиться свіжий. Зазвичай люди, які хоч раз придбали органічну продукцію, стають її постійними споживачами…»
Але поки що на сучасному етапі споживча аудиторія органічних продуктів в Україні обмежується майже 10% найбагатших громадян, батьками малолітніх дітей та вагітними жінками. Та й то, наприклад, у сім’ях із дітьми дошкільного віку лише 15% продуктів, що споживаються, — органічні, і тільки у 10% найзаможніших покупців на органічний кошик відводиться половина споживання м’яса й олії, 70%— молока, яєць і цукру та 80% споживання хліба, фруктів і овочів. А менш заможні шукають так звану чисту продукцію на ринках (нерідко — стихійних) у дачників-городників. Часто не здогадуючись, що на присадибних ділянках колорадського жука нерідко труять дешевими китайськими препаратами, які по півроку не розкладаються, а накопичуються усюди, з чим стикаються. Курчат чи кролів «пічкають» антибіотиками, щоб не подохли від різних інфекційних захворювань, а коли підростуть — годують кормами з гормональними добавками.
За такого низького внутрішнього попиту цілком логічно, що 80% вітчизняних органічних продуктів іде на експорт. А 90% решти обсягу доводиться продавати за ціною звичайних, оскільки термін придатності органічної продукції короткий, а здатних у рази переплачувати за продукт органічного виробництва — не так багато. А тут ще й сумнозвісні події, які призвели до суттєвого зубожіння споживачів... Останнє, за словами Тетяни Яблонської, скоротило розрив між роздрібними цінами органічної і традиційної продукції, але продажі органічної продукції на вітчизняному ринку все одно впали принаймні на 30%.

«Біо», «еко», «organic»… а може, бабусине молоко?
Отже, попит на «здорову» продукцію поступово зростає. Проте в галузі комунікацій зі споживачем існує проблема через плутанину в поняттях, що зумовлено недостатньою обізнаністю останнього: пересічний покупець не бачить різниці між продуктами, на етикетках яких зустрічаються слова «органічний», «еко», «біо», «натуральний» тощо.
Так, у магазині «Еко-Лавка» продається не лише органічна продукція… І з цим погоджується господар цього магазину, пан Олександр: «Окрім органічних продуктів, ми продаємо ще фермерські натуральні продукти. Маємо сертифікати на весь асортимент і торгуємо тільки тими товарами, які є у списку, пройшли всі тести і дослідження. Зрозумійте, підміна чи підробка товарів контролюється досить суворо. Будь-якого дня до магазину може прийти “таємний” покупець, який переглядає продукцію, фотографує порушення і у разі виявлення фальшивого товару повідомляє у відповідну комісію, яка накладає штраф за порушення мінімум 5 тис. грн».
Доволі часто виникають суперечки щодо походження селянської продукції: «бабусине молоко», вирощене на власному подвір’ї порося, помідори з городу. Селяни переконані, що між м’ясом, молоком та овочами, «вирощеними як для себе», та тими, що сертифікуються як органічні і продаються вдвічі дорожче, різниці немає. 
Детальніше про так званий розподіл продукції на вітчизняному органічному ринку розповіла Тетяна Ситник, керівник Retail Academy (Київ): «На українському продовольчому ринку сьогодні можна виділити чотири групи продуктів залежно від принципів виробництва: конвенційні (звичайні), органічні, продукти з еко-маркуванням та псевдоорганічні.
 Так, до органічних продуктів, згідно з вітчизняним законодавством та правовими нормами ЄС щодо органічного виробництва, мо­­жуть бути віднесені тільки ті продукти, які мають відповідний органічний сертифікат, і він має бути чинним на момент придбання продукту. Термін дії сертификату — 1 рік. Сертифікат про органічне виробництво видається тільки за умов повної відповідності вимогам закону про органічне виробництво.
 Продукти, які не мають органічного сертифікату, зараховують до групи конвенційних (звичайних).
 Псевдоорганічні продукти — коли на упаковці написано "органічний продукт", але  виробник не має підтверджуючих документів та умов для виробництва органічних  продуктів/сировини. Це введення в оману споживача.
 В Україні продукти з еко-маркуванням  супроводжуються сертифікатом про екологічне маркування, він видається органом, який у своїй діяльності керується програмою екологічного маркування відповідно до вимог міжнародного стандарту ISO14024. В Україні, на відміну від країн ЄС, поняття “органічний продукт харчування”  та “продукт харчування з еко-маркуванням” не одне й те саме. 
 А префікс “біо”, який в ЄС є синонімом органічного статусу, в Україні донедавна означав лише те, що такі молочні продукти було виготовлено з використанням біфідобактерій».
Згідно з чинним Законом України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» (ст. 28, п. 7): «Забо­ро­ня­ється при маркуванні продукції, яка не відповідає вимогам цього Закону, ви­­користовувати позначення з написами “органічний”, “біодинамічний”, “біо­­логічний”, “екологічний”, слова з префіксом “біо” тощо».
І непорозуміння, викликані термінологічною плутаниною, траплятимуться у вітчизняній споживчій практиці доти, доки не запрацює на повну силу український органічний закон. Тому поки що в Україні різниця між органічними й іншими продуктами харчування криється лише у процесах створення продукту. Для споживача дуже важливо знати історію походження продукту, і це має бути зрозуміло та прозоро відображено на упаковці. Тож удосконалення правової бази органічного виробництва та роз’яснення кінцевому споживачеві різниці між продуктом «із приватного подвір’я» і продуктом, відзначеним органічним сертифікатом, залишаються темами для майбутнього активного обговорення. Що ж, нам, пересічним покупцям, залишається лише чекати…