Високорентабельне виробництво продукції тваринництва

Високорентабельне виробництво продукції тваринництва

На кормову групу за останні 1998—2000 роки припадає 49% площ ріллі.
У середньому за ці роки у структурі кормових культур під багаторічні трави тут відведено 20%, однорічні трави — 26, кукурудзу на силос
і зелений корм — 53 і кормові коренеплоди — 1%.

У розрахунку на одну середньорічну голову ВРХ тут заготовляли по 1 ц сіна, 13,3 — сінажу, 36 — силосу та 5,5 — коренеплодів, а згодовували, відповідно, 1,4 ц сіна, 8,3 — сінажу, 32,2 — силосу та 5,2 ц концентрованих кормів, з них високобілкових (макуха, шроти) — 2 ц, або 38% загальної кількості концкормів.
Підвищення рівня кормовиробництва дало змогу довести до оптимальних витрати кормів на корову до 46—48 ц к.од. та на одну середньорічну голову молодняку великої рогатої худоби, відповідно, 18—20 ц к. од.
Цьому сприяє те, що заготівля як сінажу, так і силосу, проводиться з консервантом (концентрованою оцтовою кислотою) з розрахунку 5 кг на одну тонну зеленої маси.
За період заготівлі цих кормів для консервування витрачається більше 200 т 96% оцтової кислоти. У зерновій групі щорічно вирощують до 400 га гороху та 100—150 га сої як високобілкових кормових культур. Крім цього, на сінаж тут збирають 500 га ячменю в молочно-восковій стиглості та виробляють до 1000 т трав’яної січки.
Завдяки чітко розробленому зеленому конвеєру в літній період все тваринництво повністю, відповідно до потреби, забезпечується зеленою масою з ранньої весни до пізньої осені. Так, наприклад, восени до стійких морозів (до -8...10°С) використовують посіви післяукісних культур (овес + горох) на площі до 150 га.
Свій творчий пошук керівники і спеціалісти цього господарства постійно націлюють на здійснення заходів із інтенсивного ведення галузі скотарства, в тому числі виробництва яловичини.
Аналіз свідчить, що високорентабельне виробництво яловичини пояснюється, перш за все, низькою собівартістю 1 ц приросту живої маси молодняку великої рогатої худоби, яка за 1998-2000 рр. у середньому становить 236,7 грн, і, відповідно, низькою собівартістю 1 ц реалізованої яловичини — 201,6 грн та відносно високою середньою реалізаційною ціною її, яка становила за цей період за 1 ц 228,3 грн (без ПДВ). У 2000 р. ці показники становили, відповідно, 268,6; 238,8 і 288,5 грн.
Надзвичайно важливе значення у зниженні собівартості приростів живої маси худоби полягає в тому, що в господарстві за мінімальних затрат вирощують добрі врожаї більшості кормових культур, як було вище згадано. Так, у 1999 році собівартість 1 ц силосу становила 3,21 грн, 1 ц сінажу — 1,48; 1 ц зеленої маси багаторічних трав — 2,92 і однорічних трав — 2,57 та зернофуражу власного виробництва — 21,33 грн, торік, — відповідно, 3,45; 3,17; 0,56; 4,98 і 15,71 грн.
Ще в 1981 році колгосп ім. Енгельса прийняв на себе функції міжгосподарського підприємства з відгодівлі великої рогатої худоби. З багатьох колгоспів сюди звозили телят-молочників (20-денного віку), випоювали їх замінником незбираного молока, якого щоденно виготовляли до 20 т. Унаслідок проведеної роботи виробництво яловичини з 1500 т у 1980 році зросло до 4850 т у 1985 році, що дало можливість за 1981—1985 роки одержати високі прибутки.
Значне (в 3,2 раза) збільшення обсягів виробництва яловичини ще у 1985 році привело керівництво господарства до ідеї переробки м’яса на місці.
Результати господарської діяльності колективного господарства свого часу зацікавили західнонімецьких спеціалістів, що дало можливість разом із західнонімецькою фірмою створити спільне підприємство “Айдар-Ан. М’ясо” (м’ясокомбінат). Переробне підприємство побудоване в 1991—1993 рр., здане в експлуатацію на початку 1994 року. Тільки обладнання коштує 50 млн німецьких марок. За проектом на м’ясокомбінаті за 1 добу можна забивати 140 голів великої рогатої худоби та 35 голів свиней для виробництва 25 т м’ясних консервів і 3 т ковбаси. Нині м’ясні консерви, на жаль, не виробляють, обладнання законсервовано, а виробляють ковбаси різних сортів — до 500 т (за минулий рік) та м’ясо — до 1347 т.
Зберігаючи майже 6-тисячне поголів’я молодняку ВРХ на вирощуванні і відгодівлі, в господарстві стали швидко нарощувати дійне стадо корів. На кінець 2001 року їх очікується до 2000 голів, а до кінця 2002 року намічено збільшити до 2,8—3,0 тис. голів. Для цього є всі можливості.
У господарстві запроваджено потоково-цехову систему виробництва молока та відтворення стада. Дійне стадо корів (на 01.04.2001 р. — 1500 голів) утримується на одній фермі (комплексі) в с. Кам’янка. Тут впроваджено дворазове доїння корів, навантаження на 1 оператора (доярку) — 100 голів.
Доять корів на доїльній установці УДМ-8 “Тандем”. На молочній фермі — однозмінна організація праці для доярок, а для слюсарів та скотарів — двозмінна за 6-денного робочого тижня. Корми як коровам, так і всьому поголів’ю молодняку, роздають мобільними кормороздавачами КТУ-10К, гній з корівників видаляють трактором з лопатою, а з приміщень для молодняку ВРХ (відгодівлі) — гідрозмивом у відстійники (за територію ферми — до 100 м). Напування телят живою масою до 150 кг проводять з автонапувалок, а корів та молодняк на відгодівлі — з проточних групових поїлок.
Важливим технологічним прийомом на молочній фермі є створення родильного відділення, яке працює за принципом “пусто-зайнято”. Тільних корів за 10 днів до отелення переводять у родильні приміщення (цех розтелення). До раціону корів входить 5 кг трав’яної січки, 3—4 — просяної соломи, 10 — доброякісного силосу та 5 кг сінажу. Після отелення тварини знаходяться тут до 10 днів. Далі їх переводять в цех виробництва молока.
Новонароджених телят материнським молоком (молозивом) випоюють три рази першу добу, решту 19 днів їх випоюють незбираним молоком від раніше розтелених корів. З 20-денного віку (середня жива маса 30—35 кг) телят переводять на ферму з вирощування молодняку, де їм дають замінник незбираного молока, який виготовляють у господарстві. Готують цей замінник з відвійок, до яких за рецептурою додають мікроелементи, яловичий жир, фосфатиди та вітаміни. На одне теля такого замінника потрібно до 200 кг. Після досягнення телятами середньої живої маси 65—70 кг (2,5—3 місяці) їх поступово переводять на випоювання соєвим молоком (до 5 л/добу), яке також готують у господарстві, до досягнення середньої живої маси 80 кг (3,5—4 місяці). Після цього телят годують за загальним раціоном.
Утримання телят — групове, по 10—12 голів у станку, до досягнення живої маси 150 кг (7—8 місяців). При досягненні цих нормативних показників вирощування молодняку у віці 7—8 місяців тварин переводять на відгодівельний комплекс, де і проходить заключний етап вирощування та відгодівлі їх до середньої живої маси не менше 400—420 кг.
Характерним в колективному господарстві є те, що телиць злучають (осіменяють) бугаями м’ясних порід (герфордської та абердин-ангуської). Це ефективно, оскільки, по-перше, помісні телята народжуються малою живою масою (до 20—22 кг), що позитивно впливає на перші розтелення; по-друге, помісні телички не йдуть на відтворення стада від первісток, а потрапляють на відгодівлю. Крім цього, у такого молодняку кращі прирости живої маси — на 10—15%, ніж у чистопородних, краща якість м’яса і менше споживання кормів.
Зооветспеціалісти постійно контролюють фізіологічний стан маточного поголів’я, лікують тварин від гінекологічних захворювань та проводять комплексні дослідження на субклінічні форми маститів та оперативне лікування їх.
Слід відмітити, що ще глибокотільним коровам у господарстві роблять щеплення проти сальмонельозу. Для новонароджених телят заготовляють лікарські рослини (звіробій, деревій, полин та ін.) — усього до 40 видів, або 3—5 т на рік. У господарстві впроваджено комплекс профілактичних щеплень молодняку ВРХ проти інфекційних хвороб.
Молодняк великої рогатої худоби і корови цілорічно утримують у приміщеннях безприв’язно, з вільним виходом у загінки біля приміщень.
Украй важливим технологічним прийомом у годівлі всього поголів’я худоби є згодовування концентрованих кормів у вигляді каші, яку щоденно готують у кормоцеху з добавками мікро- і макроелементів. За добу в кормоцеху приготовляють до 40—45 т каші, яку двічі на день (ранком і після обіду) роздають усьому поголів’ю згідно з раціоном.
Усе поголів’я великої рогатої худоби, за винятком корів і молочних телят, у неділю, тобто 1 раз на тиждень, не годують.
За станом на 1 квітня 2001 року в господарстві утримують 7007 голів ВРХ, що на 278 голів (3,8%) менше, ніж торік на цю дату, в тому числі корів 1500 голів, що, навпаки, на 500 голів більше минулорічного.
На відгодівельному комплексі нині утримують 6038 голів великої рогатої худоби, в тому числі корів — 1500. Приміщення для молочних корів розраховане на 300 голів з безприв’язним утриманням, для молодняку ВРХ старше 7—8-місячного віку — по 400—450 голів також безприв’язно в одному приміщенні, а на заключну відгодівлю (3—4 місяці) худобу живою масою не менше 350 кг прив’язують у приміщенні.
Середня продуктивність кожної корови становить 14 кг молока із вмістом жиру 3,7—3,8%. Щоденний валовий надій молока становить 18,5—19 т, що приносить у касу господарства 19—20 тис. грн “живих грошей”.
Певні, що збільшення кількості подібних господарств, особливо в зоні Півдня України, дасть можливість нарощувати обсяги виробництва продуктів тваринництва та більш повно забезпечувати ними населення України.

І. Запорожець,
голова правління колективного господарства ім. Енгельса Новопсковського району
Луганської області, Герой України,
М. Геймор,
учений-зоотехнік,
Мінагрополітики України