Спецможливості
Статті

Вибір має бути свідомим

05.06.2008
241
Вибір має бути свідомим фото, ілюстрація
Сорт як унікальна біологічна основа інтенсивних технологій є незамінним чинником, без якого неможливі високі врожаї. Отож, старі сорти вирощувати недоцільно: вони збиткові. Значно врожайніші, прибутковіші, а отже, й цінніші нові сорти, зареєстровані впродовж останніх років.

Підбираючи сорт озимої пшениці, треба враховувати не тільки особливості грунтово-кліматичних зон, а й підзон, господарств, попередників, рівнів господарювання, строків сівби, рівень інтенсивності сорту, вимоги до умов вирощування, час дозрівання, стабільність урожайності та якість продукції, стійкість до несприятливих факторів середовища, хвороб, шкідників тощо. Згідно з вимогами до умов вирощування та генетичним потенціалом, сорти останньої сортозміни можна зарахувати до таких типів (табл. 1).


Сорти перших двох типів мають дуже високий потенціал продуктивності (понад 10 т/га), сильні або цінні за якістю зерна, стійкі проти основних хвороб, із середнім або добрим рівнем зимостійкості й посухостійкості. Вони в основному напівкарликові або низькорослі, заввишки близько 90 см, високостійкі до вилягання: навіть у разі внесення близько 200 кг д.р. азоту на гектар не вилягають. Але мають дещо нижчі адаптивні властивості. Вони краще ростуть на високих агрофонах, після добрих попередників і в сприятливих умовах, тому їх доцільно вирощувати за інтенсивними технологіями. Проте найчастіше вибирають тільки високоінтенсивні сорти, не враховуючи можливостей свого господарства, подекуди їх розміщують по гірших попередниках, не забезпечують добривами й засобами захисту рослин, допускають спрощення агротехнологій, що обертається недобором урожаю або й дискредитацією добрих сортів.


Сорти універсального або проміжного типу мають оптимальну висоту 90–100 см, стійкіші до несприятливих умов середовища. У них кращі адаптивні властивості, вони здатні формувати врожайність близько 90–100 ц/га і, що дуже важливо, забезпечувати високий нижній поріг урожайності за несприятливих і навіть екстремальних умов. Ці сорти також добре реагують на високі агрофони й унесення добрив, але, на відміну від високоінтенсивних, вони менш вимогливі до попередників.


Сорти напівінтенсивного типу виростають заввишки понад 100 сантиметрів; мають високу агроекологічну пластичність; морозо- й зимостійкі; в них добра регенераційна здатність після перезимівлі; завдяки максимально виявленим адаптивним властивостям, вони переважають над сортами попередніх типів за урожайністю та її стабільністю в разі розміщення після непарових і задовільних попередників та за екстремальних умов. Однак у разі розміщення на високих агрофонах, після парових попередників і в сприятливих умовах зволоження, вони через схильність до вилягання за рівнем продуктивності поступаються інтенсивним та універсальним сортам.


Тому дуже важливо для певних рівнів родючості грунтів і попередників враховувати рівень інтенсивності й вимоги до умов вирощування, щоб на різних агрофонах і за різних погодних умов забезпечувати високі й стабільні врожаї та прибутковість вирощування пшениці.


Варто звертати увагу також на рівень і стабільність урожайності (табл. 2).


У Реєстрі є сорти різних строків дозрівання. В кожному господарстві варто мати сорти кількох груп стиглості. І ось чому. По-перше, біологічний оптимум найвищої продуктивності в стадії достигання становить 8–10 днів після настання повної стиглості, а в разі перестоювання щодня може втрачатися 50–100 кг зерна. Якщо ж поле засіяти одним сортом, зібрати врожай у такі терміни важко. Коли ж висівати сорти, різні за строками дозрівання, то кожен із них можна збирати в міру достигання, тобто створюється так званий збиральний конвеєр і оптимізуються строки жнивного комплексу. Крім того, краще й ефективніше можна використати збиральну техніку, зменшуються також втрати врожаю.


По-друге, ранньостиглі сорти часто встигають сформувати врожай до настання суховійних періодів і жорстких посух та дати добру продуктивність. І навпаки, в окремі роки в разі раннього настання весняно-літніх посух (як це бувало останнім часом) ранньостиглі сорти можуть постраждати більше, а опади, які випадуть пізніше, посприяють підвищенню врожайності вже середньо- й пізньостиглих сортів. Виходячи з цього, в господарствах доцільно висівати 3–4 сорти різних груп стиглості. На нашу думку, ранні й середньопізні сорти повинні займати по 10–15%, а середньоранні й середньостиглі — по 30–45% посівних площ.


В умовах ринкових відносин сорти треба вибирати не тільки за величиною врожайності, а й за якістю зерна. Це пояснюється зменшенням попиту на внутрішньому й зовнішньому ринках на зерно IV і V класів і збільшенням — на зерно сильних пшениць I — III класів (табл. 4).


Для одержання високої та стабільної врожайності озимої пшениці суттєве значення має зимостійкість сучасних сортів, яка є важливою біологічною властивістю й визначає придатність сорту для виробництва. На зимостійкість великий вплив мають загальний рівень культури рільництва й цільові агротехнічні прийоми, до яких можна зарахувати: кращі попередники, вчасний і якісний обробіток грунту, дотримання оптимальних строків сівби і норм висіву, глибину загортання насіння, дози й строки внесення добрив та співвідношення в них основних елементів живлення тощо. Але навіть належне дотримання агротехнологій не завжди забезпечує нормальну перезимівлю рослин. Визначальним буває генетична основа та біологічні властивості сортів. У таблиці 6 наведено показники зимостійкості сортів, які є в комерційному обігу.


Позаяк в одному генотипі не завжди поєднуються висока продуктивність і добра зимостійкість, не слід захоплюватись лише високозимостійкими сортами: так можна втратити на врожайності. У виробничих умовах краще мати взаємодоповнюючі сорти з підвищеною та середньо-вищесередньою зимостійкістю. Але твердо можна сказати: не варто висівати сорти з баловою оцінкою 5 і менше балів, бо в окремі роки посіви можуть зрідитись або й загинути.


У запропонованому матеріалі наведено морфоагробіологічні характеристики нових сортів із загальними рекомендаціями для великих агрокліматичних зон. У кожній підзоні, регіоні, господарстві їх потрібно уточнювати, коригувати й творчо застосовувати. Єдине для всіх правило — для кожного сорту треба розробляти свої агротехнології з урахуванням їх властивостей, що дасть змогу збільшити врожайність і прибутковість господарювання, стабілізувати виробництво зерна з високими продовольчими якостями.


О. Уліч,
заступник директора
Центру сортознавства
та сортовивчення УІЕСР

Інтерв'ю
координатор проекту "Купуймо разом!" Томаш Будзяк
Сільське господарство відноситься до тих галузей, де об'єднання може принести до значного підвищення конкурентноздатності. За ініціативи найбільшої в Польщі гастрономічної закупівельної групи Horeca GGZ в Україні буде створена вітчизняна... Подробнее
Родіон Рибчинський, голова асоціації «Борошномели України»
Український ринок борошна незважаючи на негативні тенденції розвивається, для продукції відриваються кордони нових країн, а підприємства будують та оновлюють свої потужності. Про життя борошномелам

1
0