Ветеринарні аспекти використання кормових дріжджів у свинарстві

Ветеринарні аспекти використання кормових дріжджів у свинарствіКормові дріжджі - це суха концентрована біомаса дріжджових клітиaн, спеціально вирощувана на корм сільськогосподарським тваринам, птиці, хутровим звірам, рибі. Вид кормових дріжджів визначають штамом гриба-продуцента й середовищем, на якому вирощено дріжджі конкретних штамів.

Як штами - продуценти кормових дріжджів використовують мікроскопічні гриби родів Candida, Saccharomyces, Hansenula, Torulopsis та інші.
Класичні кормові дріжджі одержують способом вирощування грибів роду Candida (рідше Torulopsis ) на післяспиртовій барді - відходах спиртового виробництві.
Дріжджі БВК - це продукт культивування дріжджових клітин на відходах переробки нерослинної сировини - нафтопарафінах (паприн), нижчих органічних спиртах: метанолі (меприн), етанолі (еприн), а також на природному газі (гаприн).
До чого призводить нестача протеїну в кормових дріжджах?
Дріжджі є чудовим джерелом білка, повноцінність якого значно вища, ніж у протеїнів рослинного походження, й наближається до протеїнів тварин. При цьому одиниця маси протеїну дріжджів істотно нижча, ніж у кормів тваринного походження. Інтерес до дріжджів в Україні останні рік-два зріс, а їхнє споживання в свинарстві й птахівництві збільшилося в 2-2,5 раза.
Водночас порівняння хімічного складу дріжджів різних груп (табл.) свідчить, що ці кормові продукти істотно варіюють як за показниками рівня головного компонента протеїну (білка), так і за якістю білкових та інших поживних речовин.
Дані таблиці свідчать, що в складі дріжджів, насамперед, істотно варіює показник сирого протеїну й рівень чистого білка (за Барштейном). Виробник часто приховує цей показник від споживача, до того ж, останній не завжди можна оперативно визначити в мало оснащених лабораторіях. Дріжджі, безпечні для використання в тваринництві, мають містити не менш 70% білка (за Барштейном) від рівня сирого протеїну. При цьому 30% небілкового протеїну зазвичай припадає на вільні амінокислоти, аміди й пептиди з коротким амінокислотним ланцюгом. Ситуація змінюється, якщо відсоток білка (за Барштейном) падає нижче 20. У цьому разі в корм потрапляє велика кількість поживного середовища, на якому росли дріжджі. Небезпека цих залишків полягає в наявності там значних концентрацій амонійного азоту у водорозчинній формі. Амоній азот змінює кислотно-лужну рівновагу в шлунковому тракті, внаслідок чого сповільнюється процес травлення. Однак це ще не найбільша шкода амонійного азоту. Не встигнувши досягти шлунка, водорозчинні амонійні солі починають всмоктуватися в ротовій порожнині поросят, у зобі птиці й дивертикулі шлунка свині. В разі потрапляння залишку амонійутримувальних солей у кишківник вони всмоктуються повністю, переповнюючи кров зв'язаним аміаком. Як наслідок, у тварин з'являються симптоми амонійного отруєння (пригноблений стан, відмова від корму, скуйовдженість оперення птиці, висока концентрація аміаку в крові), діарея. Систематичне згодовування неякісних дріжджів різко збільшує відхід поголів'я з типовими ознаками кормового токсикозу, м'ясо свиней і птиці стає несмачним.

Пуринові і піримідинові основи, а іноді й цілі молекули РНК
Особливістю дріжджів є ще й те, що вони як швидкоросла субстанція здатні накопичувати в своєму складі невикористані частини ядерної речовини. Зокрема, відома ймовірність нагромадження в них пуринових і піримідинових основ, а іноді й цілих молекул РНК.
Відомо (І. Петрухін, 1989), що накопичення в дріжджах нуклоепротеїдів стає причиною збільшення концентрації зазначених азотистих основ у крові й міжклітинній речовині організму тварин і птиці. Кінцевим продуктом обміну пуринів і піримідинів є сечова кислота. Порушення балансу її синтезу й уповільнення видалення з організму призводять до підкислення крові, появи сечових каменів у нирках, відкладення сечокислих солей у суглобах. За надлишку сечової кислоти в крові в птиці порушується обмін води в клоаці. Виникає хворобливість, мацерація, розвивається клоацит, знижується продуктивність і стимулюється розвиток канібалізму. Що свідчить про наявність типового швидкопрогресуючого сечокислого діатезу.
Птиця, якій згодовували раціон із рекомендованими нормами дріжджів, але в якому був надлишок пуринів і піримідинів, швидко старіє. У неї товщають суглоби, швидко зношується оперення, прогресують клоацити, часто виникає канібалізм. У цьому сенсі кормові класичні дріжджі можна вважати найбезпечнішими серед розглянутої групи кормових добавок. У кожному разі концентрація в них пуринів і піримідинів у 2-3,5 раза нижча, ніж у дріжджів гідролізних і БВК. Складність визначення концентрації нуклеопротеїдів в умовах лабораторій комбікормових заводів і птахофабрик не дає змоги споживачеві контролювати концентрацію цих речовин, а виробники дріжджів "соромляться" регламентувати концентрацію зазначених речовин у своєму продукті. В практиці готування кормових добавок не відомо жодного випадку, щоб у дріжджах зовсім не було пуринової і піримідинової основ або РНК. Вся справа тільки в концентрації цих речовин на одиницю маси готової кормової добавки й нормі введення дріжджів у раціон тварин. Побоювання наявності нуклеотидних залишків у дріжджах обмежує їхню норму для молодняку тварин і птиці до 3-5% на масу.

Олігосахариди, органічні
кислоти та  холестерин
Слід звернути увагу, що дріжджі накопичують у своєму складі моно- й дисахариди (олігосахариди), органічні кислоти, а в БВК є холестерин. Оцінювати цей факт із погляду кормових властивостей можна неоднозначно.
Олігосахариди - це невід'ємна частина дріжджової стінки, основу якої становить відома група МОС. Тому наявність таких сахаридів надає дріжджовій стінці сорбтивних властивостей, досить корисних для травлення тварин і птиці з погляду сорбції мікотоксинів. Отже, олігосахариди дріжджів не варто вважати їхньою негативною властивістю. Проте олігосахариди дріжджів - погано перетравлювані субстанції й висока їхня концентрація призводять до розладів травлення.
Органічні кислоти дріжджів - стимулятори шлункового травлення: вони сприяють росту перетравності протеїну раціону тварин і птиці. Ці кислоти стимулюють апетит і збільшення корисної мікрофлори в кишківнику.
Дріжджі - це істоти грибкової природи. Тож недотримання норм їхнього згодовування може обернутися добре відомим важким захворюванням - кандидамікозом. Тому не слід додавати в раціон поросят і дорослих свиней понад 7, а птиці - понад 5% дріжджів на масу комбікорму, навіть якщо дріжджі дуже високої якості. Особлива небезпека кандидамікозу може бути в разі додавання дріжджів у комбікорм курчат до семиденного віку й поросят у віці 0-20 діб. Не потрібно збільшувати норму введення дріжджів корму підсисних маток понад 3%. Підсисні поросята пробують також материнський корм, тож небезпека виникнення кандидамікозу значно зростає.

Дріжжі мають бути
ретельно побрібненими
Особливістю кормових дріжджів є наявність у дріжджових клітинах специфічної оболонки-кутикули, для розщеплення якої в організмі тварин немає ферментів. Саме тому погано подрібнені дріжджі певною мірою захищають поживні речовини від перетравлення травними ферментами. Недостатнє подрібнення дріжджів сприяє розвитку в тварин травматичних кутикулітів та ентеритів, які легко діагностують під час патологічного розтину. Найкращою формою подрібнення дріжджів, коли фіксується максимальна перетравність поживних речовин і не виникають ентерити, вважають подрібнення до консистенції борошна.
Для безпечного використання кормових дріжджів у годівлі тварин і птиці доцільно кожну їхню партію піддавати аналізу на біологічну повноцінність, амонійний азот, наявність пуринів і піримідинів.

Л. Подобєд,
доктор с.-г. наук,
професор Інституту тваринництва
НААН України