Вчимося правильно готувати силос

Одним із резервів підвищення продуктивності тварин є забезпечення їх якісними кормами, у тому числі силосованими. Оскільки відомо, що силос, який готують сьогодні в господарствах, має зазвичай низьку якість та поживність, розгляд усіх аспектів заготівлі якісного силосу є метою даної статті. Силосуванням називають процес консервування зелених рослин, основою якого є молочнокисле бродіння. Заготівля силосу залежить від цілої низки чинників (рис.1), правильне керування якими є гарантом його якості. Біологічні основи силосування полягають у спрямуванні процесів консервування в бік розвитку корисної мікрофлори та запобіганні діям шкідливих мікроорганізмів, які погіршують якість силосу. Свіжоскошена рослинна сировина має велику кількість різноманітних мікроорганізмів, які готові вступити в дію (рис. 2). Основним завданням силосування є забезпечення розвитку найбільш бажаних молочнокислих бактерій, які перетворюють цукор на молочну кислоту та підкислюють силосовану масу, тим самим консервуючи її. Проте, лише стримуючи діяльність шкідливих мікроорганізмів, можна водночас стимулювати розвиток корисних. Цей процес регульований, якщо знати особливості розвитку мікроорганізмів. Він залежить передусім від наявності кисню. Щодо кисневого середовища мікроорганізми поділяють на три групи (рис.3). Розглянувши класифікацію мікроорганізмів, розуміємо необхідність якісного трамбування зеленої маси в силосні траншеї з першого дня заготівлі силосу. Гнильні бактерії та плісняві гриби — це ті мікроорганізми, що гальмують, а подеколи й зовсім припиняють утворення молочної кислоти через здатність розщеплювати вуглеводи. Одночасно вони призводять до розщеплення білків у силосованій масі. Отже, якісним трамбуванням зеленої маси в траншеях та ізоляцією її від зовнішнього середовища можна виключити дію цих двох шкідливих мікроорганізмів. За Державним стандартом, вміст масляної кислоти у силосі І—ІІІ класів не повинен перевищувати 0,1—0,3%. Шкодочинність маслянокислих бактерій полягає в розщепленні вуглеводів і навіть уже утвореної молочної кислоти та білків, що супроводжується зниженням кислотності. Слід зазначити, що основою для запобігання розвитку маслянокислих бактерій є швидке підкислення силосованої маси до рН 4,0—4,2, яке виключає дію маслянокислих бактерій. У силосованій масі міститься також значна кількість дріжджових грибів, які зброджують вуглеводи до спиртів та вуглекислоти. Через те, що дріжджі розвиваються, так само як і молочнокислі бактерії, у кисневому та безкисневому середовищі, призупинити їхню дію можна якісним ущільненням та герметизацією маси і, головне, — не допустити вивільнення і потрапляння клітинного соку на дно траншеї. Першим чинником, що впливає на якість силосу, є правильний добір вихідної сировини для силосування. Критеріями тут слугують хімічний склад і насамперед вміст цукрів у рослині. Наукові основи силосування, розроблені А.Зубриліним, грунтуються на теорії цукрового мінімуму. Цукровий мінімум — це мінімальна кількість цукрів, потрібна для утворення такої кількості молочної кислоти, яка забезпечує зміщення показника рН (кислотності) до межі 4,0-4,2, за якої зелена маса добре консервується, а шкідлива мікрофлора практично не діє. Залежно від співвідношення фактичного вмісту цукру та його необхідного мінімуму всі рослини (за А.Зубриліним) згруповано в три основні групи: легкосилосовані, важкосилосовані та несилосовані. До легкосилосованих належать рослини з вмістом цукрів в 1,7 раза більшим за ту мінімальну кількість, яка потрібна для забезпечення оптимальної кислотності. До групи важкосилосованих — рослини, величина цукрового мінімуму яких перевищує фактичний вміст цукру, але наближена до мінімальної його кількості. До несилосованих належать рослини, вміст цукрів у яких є недостатнім для створення оптимального кислотного середовища. Важливим чинником, який впливає на якість силосу, є вологість силосованої маси. Життєдіяльність бактерій, передусім гнильних і маслянокислих, стримується сухістю середовища. За вологості 60—65% більшість силосних культур добре силосується, за винятком зеленої маси з молодих трав із високим вмістом протеїну (люцерна, еспарцет, соя та інші). Втрати при силосуванні таких культур невеликі і не перевищують 10%. Пропорційно до збільшення вологості посилюється дія шкідливих мікроорганізмів і, відповідно, збільшуються втрати від так званого “угару маси”, тобто розкладання поживних речовин бактеріями до газоподібних речовин. У зеленій силосованій масі вологістю 65—70% вміст цукрів має бути таким, щоб, перетворившись на молочну кислоту, кислотність маси перебувала в межах рН 4,2. Саме ця кислотність є пороговою, запобігає дії гнильних та маслянокислих бактерій і забезпечує добру збереженість силосної маси. При силосуванні зеленої маси вологістю 70—75% втрати поживних речовин зростають до 11—14%. В окремих випадках, які, зазвичай, зумовлюються або дощовими періодами літа під час заготівлі силосу, або особливостями силосованих культур (наприклад, борщівники), вологість силосованої маси може становити 75% і більше. Подрібнена силосна маса таких культур легко віддає клітинний сік з цукрами під час трамбування, і починаються бурхливі мікробіологічні процеси. Втрати сухих речовин через “угар” становлять 15—20%, до того ж 4—5% сухої речовини втрачається з соком, який витікає на дно траншеї. Недоліком є й те, що силос із зеленої маси з підвищеною вологістю одержують перекисленим (якщо в сировині достатньо цукрів), що супроводжується ще й спиртовим бродінням за рахунок дії дріжджів. Зазначимо, що підвищення вмісту сухих речовин у силосованій масі — шлях до зниження втрат та підвищення якості силосу. Вологість вихідної сировини регулюється фазою розвитку культур (строком збирання), ступенем подрібнення зеленої маси, додаванням сухих (грубих) кормів, підв’яленням маси. Якість силосу, збір поживних речовин з гектара посіву кормових культур багато в чому залежить від строку збирання культур на силос. На сьогодні для основних силосних культур встановлено оптимальні строки їх збирання (табл.1). Регулювання мікробіологічних процесів при силосуванні та вологості сировини можливе і за рахунок величини подрібнення зеленої маси для силосування. Залежно від вихідної вологи сировини, довжина часток рослин має бути різною. При цьому слід дотримуватися загального правила: із зростанням вологості сировини збільшується величина рослинних часток (табл. 2). Що менші частки сировини з підвищеною вологістю, то швидше при трамбуванні маси вивільниться клітинний сік, то більшими будуть втрати поживних речовин та зниження якості силосу. Одним із простих шляхів регулювання вологості сировини з підвищеним вмістом вологи є попереднє підв’ялення зеленої маси або додавання сухих (грубих) подрібнених кормів. Для розрахунку співвідношення цих компонентів користуються методом, який базується на принципі “квадрата Пірсона”. Ось у чому полягає його суть. Якщо вологість силосованої маси, наприклад борщівника, становить 87%, то цю величину ставимо у верхньому лівому кутку квадрата. Для розрахунку кількості сухої маси, яку слід додати до вихідної сировини, у центрі квадрата ставимо оптимальну вологість силосної сировини. Якщо вона становить 70%, то в нижньому лівому кутку квадрата ставимо вологість сухої маси (15%). Розрахунок проводимо так: по діагоналі квадрата від більшого числа віднімаємо менше і одержані величини ставимо в правій стороні квадрата (рис. 4.). Слід зазначити, що якщо ліва сторона квадрата і центр його — це величини, що характеризують процент вологи, то одержані величини правої сторони квадрата — це вагові частини (тонни). Результат розрахунку встановлюється по горизонталі: цифра у верхньому правому кутку квадрата означає кількість тонн сировини з підвищеною вологістю, а цифра у нижньому правому кутку — кількість тонн сухої маси, яку слід додати до вологої сировини. Отже, на кожні 55 т сировини з підвищеною вологістю (зелена маса борщівника) слід додавати 17 т сухої маси (соломи), тобто співвідношення компонентів становитиме 3:1. З огляду на зарубіжний досвід силосування кормів, слід відмітити, що часто прості моменти технології заготівлі, що їх не враховують у вітчизняній технології заготівлі силосу, призводять до одержання неякісної продукції. Встановлено, що добір сировини та умови її збереження є головними чинниками, що визначають якість силосу. Англійський фермер Джон Уайт, який перебував в Україні з метою стажування, під час заготівлі кормів зазначив, що кукурудзу в Україні збирають для заготівлі силосу рано, а саме в період, коли від натискання на зерно кукурудзи нігтем легко виступає “молочко”. Це є першим недоліком у заготівлі силосу. Кукурудза на силос має бути молочно-воскової стиглості, тобто коли зерно перебуває у стані “м’якого сиру”. Саме тому для силосування в наших умовах слід добирати більш ранньостиглі гібриди кукурудзи, а вміст сухої речовини в них повинен бути не нижчим 28%. Пізнє збирання її теж недоцільне, оскільки зерно буде погано перетравлюватись і засвоюватись організмом тварин. Таку масу слід якісно подрібнювати, а коли цього не зроблено, то силос з таким зерном слід витримати у силосній ямі не менше 3 місяців для його розм’якшення. В Англії практикують високе зрізання кукурудзи (30—40 см) з метою підвищення якості силосу за рахунок більшого відсотку качанів порівняно зі стеблами. Якщо кукурудзу силосуємо з малою кількістю качанів або без них, то, на думку згаданого англійського фермера, “силосування кукурудзи без зерна забезпечує лише роботу, але не прибуток, а цінність такого силосу не перевищує цінності соломи”. Важливим резервом одержання якісного силосу є зменшення втрат під час ферментації, які можуть досягати 10-15% більше. До заготівлі силосу слід ретельно готуватися. Передусім слід підготувати техніку, щоб не сталося того, що силосну яму завантажують протягом двох-трьох, а то й більше тижнів. Оптимальний строк завантаження силосної траншеї становить 5 днів. Збирання кукурудзи чи іншої силосної культури слід проводити в стислі строки, сучасними комбайнами, з якісним подрібненням сировини. На жаль, більшість господарств у сучасних умовах заготівлю силосу проводить довго, не дотримуючи оптимальних строків заготівлі. Саме тут слід зважити на процес завантаження силосних траншей. Перед завантаженням їх очищають, на дно кладуть шар соломи завтовшки 30—50 см. Завантаження силосної маси розпочинають з торцевого боку, протилежного до майданчика завантаження. Транспортні засоби слід розвантажувати на майданчику, звідки силосовану масу подають в траншею бульдозерами. Такі заходи дають змогу запобігти забрудненню зеленої маси землею, яка зв’язує багато кислот і, як результат, підкислення маси іде уповільнено. Від самого початку завантаження траншеї укладену масу трамбують. Це потрібно для швидкої ізоляції силосованої маси від повітря, а також для раціонального використання ємкості силосної споруди. Якщо вологість силосованої маси не перевищує 75%, то її як слід ущільнюють від початку заготівлі до кінця завантаження силосної траншеї. Після завершення силосування силосну масу треба щодня додатково ущільнювати протягом не менш 3—4 годин, звертаючи увагу на ущільнення маси біля стін траншеї. Закладена силосна маса з підвищеною вологістю 80% і більше не потребує додаткового ущільнення з метою запобігання втратам клітинного соку. Рівень силосу в силосній ямі бажано розподіляти під ухилом, тоді ферментації піддається якомога менше силосованої маси. Такий метод заготівлі силосу запроваджено в Англії, США та Німеччині. Щоб зменшити втрати поживних речовин після завершення процесів закладання, поверхню силосу слід ретельно ізолювати від зовнішнього середовища з використанням повітряно- і водонепроникної плівок. У практиці силосування використовують переважно поліетиленові плівки завтовшки 0,15—0,20 мм. Такі плівки не рвуться. Краще вкривати силос світлонепроникними плівками. Вони стійкі до дії прямих сонячних променів і низьких температур. Економічно доцільними є широкоформатні плівки завширшки 8—12 м. За їх використання зменшуються затрати праці на вкриття силосу і досягається кращий захист силосної маси від доступу повітря. Такі полотна плівок недоцільно перекривати (накладаючи край однієї на край другої), їх слід склеювати клейкими плівками або заплавлювати. Таку плівку слід якісно закріплювати біля стін траншей. Для цього за допомогою дерев’яної лопати її закладають між стіною траншеї і масою силосованої сировини, а місце з’єднання засипають грунтом та ущільнюють. Плівку прикладають по всій поверхні шаром глинистого грунту (8—10 см), опилками чи торфом (20—25 см), зверху — тюками соломи. Проте якіснішого укриття силосу можна досягти з використанням мішків з піском, що запобігає псуванню поверхні плівки гризунами, забезпечуючи якісну ізоляцію і зберігання маси від промерзання в зимові періоди. У наших умовах, поряд з використанням зазначених матеріалів, з метою захисту плівки від гризунів по її поверхні розсипають негашене вапно. Надзвичайно важливим чинником, що забезпечує збереженість якості заготовленого силосу, є правильне його використання. Щоб запобігти повторній ферментації під час використання силосу, слід розрахувати тижневу потребу силосу для тварин у господарстві: вона має перебувати в межах 1,5—2,0 м силосу по довжині силосної траншеї. Технологія забирання силосу з траншеї повинна передбачати мінімальне потрапляння повітря в траншею силосної маси. Покриття траншеї знімають поступово, відповідно до тижневої потреби в силосі. Його в жодному разі не можна знімати бульдозерами по всій поверхні траншеї. Силос із ями слід вибирати так, щоб не порушити монолітності основної маси. Для цього використовують спеціальні ножі, якими товщину розрахованої маси одноразово відрізають від решти по всій ширині й висоті траншеї. Край зрізу покривають соломою та плівкою. В умовах України є можливість одержувати силос доброї якості та високої поживності для молочних корів із силосованої наполовину зеленої маси кукурудзи та люцерни. Кукурудза повинна силосуватися у фазі початку воскової стиглості зерна (пізня тістоподібна стадія, або стадія “м’якого сиру”), а люцерна має бути молодою з високим вмістом протеїну. Це фаза початку цвітіння люцерни (10—15% квітуючих рослин). Самі процеси заготівлі та використання силосу — загальноприйняті. Отже, силосування — це простий і надійний спосіб консервувати зелені рослини. Порівняно з іншими способами консервування, він менше залежить від погодних умов. За правильного добору сировини для силосування, за використання сучасної високопродуктивної техніки заготівлі силосу в оптимальні, стислі строки та правильного зберігання є всі передумови одержати високоякісний силос та підвищити завдяки цьому продуктивність тварин. І. Ібатуллін, д-р с.-г. наук, професор, Л. Єрмакова, канд. с.-г. наук, доцент, Національний аграрний університет