Спецможливості
Статті

Удобрення соломою (повна версія)

05.06.2008
4140
Удобрення соломою   (повна версія) фото, ілюстрація
У ХХ столітті вміст гумусу в українських чорноземах зменшився наполовину. Родючість грунту, яка формувалася тисячоліттями, було зруйновано і втрачено за неповних 100 років. Запобігти подальшому виснаженню грунту можна за умови бездефіцитного балансу гумусу. Тобто та частина органіки й елементів живлення, яку використовують для формування врожаю сільськогосподарських культур, повинна повертатися в грунт у вигляді пожнивних решток, побічної продукції, органічних та мінеральних добрив.

Згідно з даними наукових установ, для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу за насичення зернобурякової сівозміни просапними культурами до 28% та наявності в ній поля багаторічних трав потрібно вносити на кожний гектар сівозмінної площі 8–10 т/га гною і 120 кг/га д.р. мінеральних добрив. Якщо поля багаторічних трав немає, норму гною треба збільшувати на 2–3 т/га.
В інтенсивних сівозмінах, насичених на 50% просапними культурами, для виходу на бездефіцитний баланс гумусу слід вносити 10–14 т/га гною за наявності поля багаторічних бобових трав, та 14–17 т/га — без такого поля.
У 90-х роках минулого століття рівень унесення мінеральних і органічних добрив катастрофічно знизився (табл.1).
Слідом за Європою останніми роками в США і Канаді посилюється тенденція до біологізації рослинництва (починаючи з удосконалення сівозміни, в яку включають трави і бобові культури). Якщо сівозміна надто спрощена і вузькоспеціалізована, до неї включають у максимальному обсязі проміжні й сидеральні посіви, які поліпшують плодозмінність у чергуванні та фітосанітарний стан посівів основної культури.
Розширення площ під зерновими культурами призвело до збільшення виробництва соломи. Раніше її майже повністю використовували як корм. Скорочення поголів’я худоби, перехід до технологій інтенсивної відгодівлі, в раціонах якої соломи немає або вона становить незначний відсоток, дає можливість широко використовувати її для інших цілей. Зокрема, одним із важливих шляхів повернення органіки в грунт може стати удобрення соломою полів.


Солома є енергетичним матеріалом для культурного грунтотворення і повинна бути загорнута в грунт. Це дає змогу замкнути малий біологічний кругообіг речовин, який було розімкнено за систематичного відчуження більшої частини біологічної продукції рослин. Унесення соломи збільшує вміст гумусу, поліпшує структуру грунту, знижує схильність до ерозії, стимулює процес азотфіксації. Вона є джерелом живлення для грунтових мікроорганізмів, без яких доступність окремих елементів живлення була б обмежена. Поліпшуються також водний і повітряний режими та вбирна здатність грунту.


Механічний аспект


Удобрення соломою не є простим агрозаходом. Для того, щоб вона стала по-справжньому цінним органічним добривом, а не наповнювачем, який заважає обробітку грунту, солома має якнайшвидше розкладатися. На жаль, у більшості випадків удобрення нею проводять із грубими технологічними порушеннями. Зокрема, її подрібнюють і залишають надовго на поверхні грунту. За цей час швидко втрачаються запаси вологи з грунту, солома пересихає, і її розкладання починається лише після рясних дощів.
Результативність удобрення соломою залежить від того, як її подрібнили комбайном, розкидали по полю і загорнули в грунт.


Тому збирати культуру потрібно тільки комбайнами з подрібнювачами, дотримуючись таких вимог:
- висота зрізу під час збирання — не вище 20 см;
- довжина 75% часток соломи не повинна перевищувати 10 см, а часток понад 15 см — не більше 5%;
- по полю солому розстеляти рівномірно, не утворюючи валків;
- солому загортати за допомогою дискової борони (БДТ-7) на глибину до 12 см одразу ж після збирання культури, не допускаючи висихання грунту. Достатня вологість забезпечує ефективну роботу мікроорганізмів і швидке розкладання соломи;
- аміачну селітру вносити перед загортанням соломи з розрахунку N10/т соломи (орієнтовно: 1 ц селітри на 1 га);
- обов’язковим є проведення зяблевої оранки.


Якщо подрібнити солому немає можливості через відсутність комбайнів із подрібнювачами, тоді проблему можна вирішити з допомогою регулювання висоти зрізу під час збирання. За прямого комбайнування висота стерні може становити 30 і навіть 40 см. Тобто майже половина соломи все-таки залишається в полі, причому рівномірно розподіленою. Після збирання таку стерню обробляють важкими дисковими боронами.
Негативні результати одержуємо в разі спалювання соломи й стерні. Це неприпустимий прояв безгосподарності. Бо в такому разі знищується багато корисних мікроорганізмів і різко знижується потенціальна родючість грунту. Безповоротно втрачаються органічні вуглець і азот. Крім того, завдається велика шкода довкіллю. Спалювання соломи — чи не єдиний сільськогосподарський фактор шкодочинності, що прирівнюється до промислових викидів у повітря.


Агрохімічний аспект


Великою помилкою є нехтування таким агрозаходом, як внесення в грунт азоту. Річ у тім, що для розкладання соломи потрібні мікроорганізми, які мають білкову природу. Під час їх розмноження для побудови клітин цих мікроорганізмів з грунту вилучається азот, який змінюється на білок. При цьому велике значення має співвідношення вуглецю й азоту, яке у різних органічних рештках різне. Мінералізація буде повноцінною, якщо таке співвідношення дорівнює 20:1. У соломистих рослинних рештках воно становить 50–100:1. За таких умов мінералізація (розкладання) соломи може тривати близько двох років. Щоб звузити співвідношення C:N, поліпшити умови мінералізації і сприяти активному формуванню біомаси мікроорганізмів, необхідно внести азотні добрива.
Отже, приорювання соломи без внесення азотних добрив призводить до різкого зменшення вмісту мінерального азоту в грунті та зниження врожаю наступних культур. А внесення соломи в кількості 35–40 ц/га з компенсацією азоту (з розрахунку N10/т соломи) за своїм впливом на підвищення родючості грунту та врожайності сільськогосподарських культур рівноцінне внесенню 18–20 т/га гною.
Для життєдіяльності мікроорганізмів потрібна також достатня кількість фосфору: його вносять із розрахунку Р8 на кожну тонну соломи, особливо це важливо на грунтах із недостатнім вмістом доступного фосфору. Тому найдоцільніше в цей час внести фосфорні та калійні добрива. За високих температур фосфор і калій швидше входитимуть до складу грунтового комплексу та ефективніше використовуватимуться наступною культурою сівозміни (схема).
Унаслідок мінералізації рослинних решток із них вивільняється значна кількість елементів живлення, які повертаються в грунт. Наприклад, на кожну тонну зерна з приораною соломою пшениці в грунт повертається N7P3K16Mg2, а на кожну тонну насіння ріпаку з приораною масою залишається N14P6K40Mg3. Тоді елементи живлення виносить лише основна частина продукції — зерно. Орієнтовний вміст макро- і мікроелементів в рослинних рештках найпоширеніших культур подано в табл.2.
Співвідношення зерна до соломи, залежно від особливостей сорту й технології вирощування, в озимої пшениці може становити 1:1,0–1,5. За врожайності 40 ц/га зерна на 1 га залишається 40–60 ц соломи. За умови, що в соломі міститься 0,5% азоту, 0,2 — фосфору, 1 — калію, 0,3 — кальцію, по 0,15% магнію й сірки, в грунт із цією кількістю соломи повертатиметься орієнтовно така кількість макроелементів: N20-30 P8-12 K40-60 Ca12-18 Mg6-9 S6-9.
Розрахунок зроблено тільки щодо соломи, а ще частина органіки залишається у вигляді стерні та кореневої системи рослин.
Найкращі результати одержують у разі поєднання двох способів альтернативного удобрення органікою. Після подрібнення й загортання соломи в грунт треба висіяти сидеральні культури. Найчастіше використовують капустяні види. Тоді грунт наповнюється органікою з двох джерел: соломи та зеленої маси. Крім того, сидерати, їхня коренева система та зелена маса сприяють мінералізації соломи й прискорюють її. Пізно восени всю масу приорюють.
За умови ранніх жнив і достатніх запасів вологи в грунті редька олійна чи гірчиця біла в разі висівання з 20 липня по 10 серпня формує високий урожай зеленої маси аж до 20–30 вересня. Тому таку систему удобрення соломою й зеленою масою можна застосовувати і під озимі культури.


В. Лихочвор,
д-р с.-г. наук, в.о.професора кафедри рослинництва
і луківництва Львівського ДАУ

Інтерв'ю
Українська делегація на продовольчій виставці в Японії. Крайній праворуч - Юрій Луценко
Японія, як відомо, — одна з найзаможніших країн світу. При цьому за кількістю населення лише трохи поступається Росії. А ще дуже обмежена в земельних ресурсах, тож більшістю продуктів забезпечити себе не може. Це робить ринок «країни сонця... Подробнее
По мірі того, як Україна виходить у світові лідери з експорту меду, зростає інтерес до бджільництва. Водночас пасічники скаржаться на низькі ринкові ціни. Віце-президент Спілки пасічників України Володимир Дмитрук у цій ситуації радить... Подробнее

1
0