Спецможливості
Статті

«У світі немає нічого збиткового, адже у природі все гармонійно. Збитковість створюють самі люди…»

04.06.2015
474
«У світі немає нічого збиткового, адже у природі все гармонійно. Збитковість створюють самі люди…» фото, ілюстрація

«Святитель Петр обратил внимание на особую красоту и уединенность живописной окрестности Киева — Голосеева. Он приобрел часть леса вместе с небольшой поляной в свою собственность и построил здесь храм во имя велико­муче­ника Иоанна Сочавского и несколько домиков-келий для братий. Таким образом было положено начало скиту Киево-Печерской Лавры, впоследствии названному Голосеевской пустынью…»  — саме з цих слів розпочалося моє знайомство із монастирем Свято-Покровської Голосіївської пустині. Невідомо, скільки часу ще б промайнуло, перш ніж я відвідала це святе місце. Але, як то кажуть, «человек предполагает, а Бог располагает». У цьому я переконалась особисто…

«Святитель Петр обратил внимание на особую красоту и уединенность живописной окрестности Киева — Голосеева. Он приобрел часть леса вместе с небольшой поляной в свою собственность и построил здесь храм во имя велико­муче­ника Иоанна Сочавского и несколько домиков-келий для братий. Таким образом было положено начало скиту Киево-Печерской Лавры, впоследствии названному Голосеевской пустынью…»  — саме з цих слів розпочалося моє знайомство із монастирем Свято-Покровської Голосіївської пустині. Невідомо, скільки часу ще б промайнуло, перш ніж я відвідала це святе місце. Але, як то кажуть, «человек предполагает, а Бог располагает». У цьому я переконалась особисто…

Л. Крюкова
l.kryukova@univest-media.com

Випадкове знайомство з Ігорем Володимировичем Гончаренком, професором НУБІП України, прискорило нашу зустріч із отцем Георгієм (у миру Юрієм Васильовичем Гузєєвим), про якого, до речі, я вже давно чула та мріяла познайомитися.
Юрій Васильович — цікава, неординарна людина, під час спілкування з якою відкриваєш для себе чимало нового (а може, переосмислюєш свої усталені погляди на різні речі — важливі і не дуже). Звісно, для мене як головного редактора журналу «Тваринництво та ветеринарія» цікаво було говорити з отцем Георгієм про його зоотехнічну роботу в монастирських підсобних господарствах Києво-Печерської Лаври та Голосіївської пустині, адже справа, якою він займається і в яку вклав усю душу, заслуговує на неабияку увагу (і повагу!) не тільки наших читачів, а й високопоставлених чиновників із міністерств (сподіваюся, що так воно й буде).

Юрію Васильовичу, чесно кажучи, буйволина ферма для України — доволі незвичний напрям господарської діяльності… Чому саме ці, скажімо так, не зовсім популярні для нашого регіону тварини?
— Я вважаю, що перспектива тваринництва — за тим видом худоби, у якої міцне здоров’я, довготривала продуктивність, стабільна плодючість, висока якість отримуваної сировини (за жировими властивостями, кількістю білка, лактози, вмістом вітамінів тощо). Саме буйволи найбільше відповідають усім цим вимогам. Ці тварини мають високу плодючість: від 100 корів щорічно можна отримати 95 телят, до того ж рівень втрати новонароджених досить низький — близько 5–7%.
Окрім того, вони витривалі, живуть до п’ятдесяти, а високопродуктивні — до сорока п’яти років (тоді як звичайна корова, відповідно, — до вісімнадцяти й чотирнадцяти). Ці тварини майже ніколи не хворіють, вони всеїдні і невибагливі: як то кажуть, «молотять» будь-яку рослинність, біля якої звичайна корова навіть не зупиниться.

Отже, з Вашої ініціативи вперше в Україні з’яви­лася ферма буйволів української селекції. З чого все розпочалося?
— Першими ми завезли овець та кіз, яких збирали з усієї України, тому тварини різнопорідні: чимало зааненців… але мені по душі більше кози альпійської породи — вони кращі за молочними якостями та генетикою. Вівці у нас сокільської та гірськокарпатської порід.
Із 2006 р. на нашій фермі з’явилися буйволи. До речі, ідею щодо розведення цього виду худоби нам запропонував П.І. Вербицький, який на той час був заступником Міністра аграрної промисловості України. Саме він і порадив взяти буйволів на Закарпатті: люди, що їх утримували, старіли, сил доглядати таку худобу не вистачало, молодь масово виїжджала на заробітки за кордон, тому цих тварин поступово вирізали. Спочатку ми завезли шість голів, в основному — старих буйволиць, і знайшли буйвола-самця.
На сьогодні у підсобному господарстві монастиря Свято-Покровської Голосіївської пустині ТОВ «Голосіїво» утримують понад 60 голів тварин власного відтворення, а  також сім биків-плідників. У госпордарстві проводимо і штучне осіменіння буйволиць сім’ям, завезеним із Азербайджанського Ірану та Італії, з генетичним потенціалом за 270 днів лактації 5 тис. кг молока жирністю до 10% та білковитістю до 5%.

На початку нашої розмови Ви сказали, що буйволи — досить невибагливі тварини…
— Так, буйволи у зимовий період часу потребують у приміщеннях для їх утримання, хотілося відмітити, що буйволи найефективніше використовують малоцінну природну рослинність у різні періоди року роблять цих тварин найперспективнішими за інтенсивного використання у промислових масштабах. Наявність асоціацій селекціонерів у буйволівництві у більшості країн Латинської Америки, США, Європи, Азії, Африки, Індії, Пакистану, Австралії, Китаю сприяє швидкому поширенню цих продуктивних і витривалих тварин по всьому світу.

Малоцінна природна рослинність… Чому саме такий «аскетичний» раціон обирають буйволи?
— У буйволів досить цікава травна система: головне для них — побільше грубих кормів, тобто кормів, багатих на клітковину. А це — солома, осока, різна кущова рослинність, також можна давати їм відходи переробної харчової, цукрової промисловості та пивоваріння. У нас в Україні є неймовірні можливості для відгодівлі такої худоби: наприклад, рисова та лляна солома (до речі, в Інституті рису в Херсонській області вирощують рис, і у них є надлишок цієї соломи).
Раніше широко вирощували і льон-довгунець, нині, на жаль, цю культуру у нас майже не висівають. Також ці тварини охоче їдять солому конопель та ріпаку, яку зовсім не використовують для годівлі худоби. А от для буйволів вона необхідна. Узимку їм можна додавати сіна, різні відходи зернових, і обов’язково солі.
Хотілось відмітити, що при згодовуванні їм зернових кормів ці тварини швидко осалюються, для регулювання обмінніх процесів в організмі їм необхідний водя-
ний режим утримування, тому і буйвол класифікується як буйвол водяний.
А ще буйволи буквально божеволіють від соковитої берегової водяної рослинності — очерету, різних осок та яблук. Яблука для них — справжнісінькі ласощі! Саме ними, як дитину цукеркою, можна й «підкупити» тварину та завоювати її прихильність.

Такий «підкуп» яблуками справді діє?
— Розумієте, буйволи надзвичайно капризні. На відміну від корів, вони мають іншу нейрогуморальну діяльність, завдяки чому можуть — не дивуйтеся! — думати та аналізувати ситуацію. Дуже цікава у них реакція на смак і запах яблук. Тільки-но тварина відчує їхній привабливий аромат, що лине від вас, — де й дівається її похмурість та настороженість! Я, звісно, здогадуюсь, звідки у них така любов до цього фрукта: на Закарпатті, де їх раніше утримували, були величезні сади, і лишок яблук згодовували саме буйволам.
Коли ми завезли буйволиць із Закарпаття, деяким з них уже було по 30–40 років. Виникали складощі з їх доїнням. Одну буйволицю, на кличку Малина, підгодовував яблуками — і тільки так вона підпускала до себе, щоб просто погладити її. Коли ж наша Малина розтелилася, і настав час доїти… тут не допомагали навіть солодкі гостинці! Тільки направишся в сторону вим’я, вона одразу падала на землю і лежала доти, доки ти не підеш геть… Звісно, згодом, терпінням і ласкою, спільну мову, як то кажуть, було знайдено, але така поведінка дуже виразно говорить про характер цих тварин. Але, попри капризи та примхи, вони дуже прив’язуються до одного господаря і навіть у разі небезпеки можуть вступитися за нього, як вірні домашні пси.

Наскільки мені відомо, раніше буйволів в Україні розводили на Закарпатті (і ми згадували вже про це). Це, мабуть, пов’язано із тамтешніми, дуже придатними для їхнього розведення, умовами?
— У деякому сенсі — так. Саме така місцевість, де є велика кількість водоймищ та заболочених ділянок землі із грубою рослинністю, повністю задовольняє потреби цих тварин. До речі, в умовах України не тільки Закарпаття придатне для розведення буйволів. Також цілком комфортно вони почуватимуться у дельтах великих річкових артерій України, біля водоймищ Херсонської, Одеської, Миколаївської, Івано-Франківської, Волинської областей. Так, до нас зверталися фермери з Володимирської області з проханням продати частину нашого генофонду для утримування їх на заболочених ділянках річок то озер, мотивуючи тим, що наші буйволи української селекції більш стійкі до холодів.

Прижиттєва молочна продуктивність та якісне молоко роблять буйволиць значно цікавішими навіть за деякі комерційні породи ВРХ. А м’ясні характеристики цих тварин так само цінні, як і молочні?
— Буйволи добре нагулюють вагу: на природних пасовищах приріст маси становить до 600–1200 г на добу, а в умовах відгодівлі — до 2 кг. Так, в Аргентині та Бразилії їх використовують, в основному, як м’ясну худобу.
Скажу чесно, цінність буйвола як виробника м’яса дуже висока (так, м’ясо буйволів після кулінарної обробки зберігає свої високі харчові та фізіологічні якості за кількістю макро- та мікроелементів, корисних м’язових волокон, типів гемоглобіну (міоглобінів), повноцінних амінокислот, ферментів). До речі, воно не тільки дуже смачне, солодкувате на смак, а й корисне. Так, у давні часи лікарі-євреї використовували його для профілактики та лікування анемії в ослаблених людей (у м’ясі буйволів вміст заліза вищий, ніж у ВРХ).
А взагалі цей вид тварин вважають комбінованим. Насамперед, їх розводили як робочу худобу в країнах Азії та Америки — ця традиція там залишилась і донині. Але є ще один напрям — шкіровиробництво. Адже у буйволів дуже товста шкіра (міцна на розрив, стійка до стирання, впливу вологи тощо). Проте в Україні цей напрям зовсім не процвітає. Наші заготівельники не купують буйволину шкіру, аргументуючи це тим, що вона занадто товста і важка. Але ж одну таку можна розділити та отримати дві!

На початку розмови Ви сказали, що один із «плюсів» буйволів, що вони ніколи не хворіють… Значить, і вакцинації не проводите?
— Це насправді один із найбільших «плюсів» цих тварин! Буйволи фактично не хворіють: стійкі до піроплазмозу, туберкульозу, бруцельозу, захворювань статевої системи. Тому вакцинація їм зовсім не потрібна. Загалом тварин досліджуємо, але цілком безпечно обходимось без щеплень.

А проблем із маститом та захворюванням копит також немає?
— У звичних для тварин природних умовах у них захворювань не простежується. Єдине скажу, що технологічні умови можуть викликати проблеми із копитами, попри те, що копитний башмак у них набагато міцніший, наприклад, порівняно і тими самими голштинами. Проте якщо тривалий час тварин утримували на прив’язі, відбувається деформація копит і виникають невеликі проблеми, тому потрібно проводити копитне розчищення. А щодо маститу… Ви знаєте, буйволи все життя проводять у воді, болоті, багнюці, занурюються у це місиво по самі роги і так можуть увесь день «приймати грязьові ванни» — у них виробилась природна стійкість до маститів. Якби це наша корова просиділа у болоті сім годин — у неї, певно, і вим’я б відпало (сміється).
А як щодо молодняку? Чи є якісь особливості ви­­рощуван­ня, порівняно зі звичайною ВРХ: молозивний період, ЗНМ?
— Немає ніякого сенсу використовувати ЗНМ (замінник незбираного молока), оскільки у буйволиному молоці надто велика кількість поживних речовин, тому заміна його іншим тільки згубить тварину. Зазвичай буйволиця приводить одне теля, якого випоюють двічі на добу молоком матері — і так до трьох місяців, а вже із четвертого — можна переходити на замінники. Такої самої технології годівлі дотримують і в Італії, де спеціально для годівлі буйволят розроблені і виробляються спецзамінники з врахуванням їхньої фізіологічної потреби.

Утримання, я так розумію, у Вас прив’язне…
— Маточне поголів’я дійних буйволиць прив’язуємо двічі на добу для доїння, їнших тварин, що знаходяться на пасовищі не прив’язуємо, а взимку — навпаки, тому що у буйволів існує видова специфічна ознака: третина задньої частини тулубу і дорослих тварин залишається непокритою. Лише до двох-трьох років худоба має густий покрив шерсті, який захищає їх від холоду. Тому в зимовий період їм необхідне тепле приміщенні. А от, скажу, наша аборигенна — сіра українська пристосована до будь-яких умов.

В Україні цих порід залишилось дуже мало... А чим ще цікаві наші аборигени?  Наскільки вони продуктивні?
— Як я вже говорив, у сірих українських корів надзвичайно смачне і корисне молоко (ми проводили дослідження молока на наявність амінокислот та ліпідів), а також неймовірні смакові якості м’яса: знаєте, у нього немає яскраво вираженого присмаку яловичини. Щодо продуктивності у мене така позиція: у світі не є нічого збиткового і поганого, адже у природі все в повній гармонї. Збитковість створюють самі люди. Поясню, чому я зробив для себе такі висновки… Людина — найбільший шкідник природи і всього живого. Як би сумно це не звучало.
Так ось, побував я цього літа на Дні­про­петровщині, звідки сам родом. У м. Синельникове свого часу функціонувала дослідна станція: величезні павільйони для тварин, наукові лабораторії. А тепер там, як у тій пісеньці: «Ні корови, ні свині, тільки радіо в стіні». Сьогодні це пояснюється логікою: наука великих прибутків не приносить, і вкладати ресурси у її розвиток ніхто не збирається. Простіше побудувати там комерційну структуру й отримувати гроші. Але мені це настільки неприємно, наскільки болить. Одного разу я пропонував розводити м’ясні породи кіз і домовлявся з Академією аграрних наук України. Мені ж у відповідь сказали: купуй землю і тоді вирощуй, що забажаєш.
Держава у цьому зовсім не зацікавлена. А навіщо їй це потрібно?! Подивіться: молодь принадили до міста, поняття «сім’я», «родина», «сімейна династія» знівельовані, кожен працює виключно для себе. Молоді хлопці звикли до комфорту — вони не зацікавлені докладати зусиль, аби здобувати блага для когось (дружини, дітей). Старі ж люди вже не в змозі цим займатися, а «феодали» себе й так нагодують…

Цікаво знати

Згідно з даними ФАО, кількість буйволів у світі становить 180 702 923 голови із тенденцією до щорічного збільшення. 95% світової кількості буйволів сконцентровано у країнах Азії. В Україні кількість цих тварин незнач­на — близько 100 голів буйволиць.
 Наразі від буйволів отримують 82 млрд л молока, або 12,5% усього виробленого молока у світі.
 Масова частка жиру в буйволячому молоці становить 8,3–15% із більшими, ніж у коров’ячому молоці, жировими кульками і здатністю швидше збиватися у масло.
 Загальна концентрація насичених жирних кислот у молоці буйволиць становить 66,2–78,3%, ненасичених жирних — 21,7–33,5% загальної кількості жирних кислот. Їхнє молоко містить кон’югати лінолевої кислоти, омега-3 жирні кислоти і значно меншу, порівняно із коров’ячим, кількість холестерину.
 Рівень вуглеводів (лактози) варіює залежно від породи і регіону утримання буйволячого стада — від 4,51 (Аргентина) до 5,21 г/100 г молока (Пакистан, Франція) і вище, ніж у коров’ячому, козячому, овечому та верблюжому.
 Буйволяче молоко характеризується вищим вмістом кальцію (у 1,5 раза), ніж коров’яче, козяче і верблюже. Кальцій у молоці, в основному, міститься у нерозчинній формі (від 67,6 до 82,6% загальної кількості), що пояснюється високим вмістом казеїну. Кількість міцелярного кальцію у буйволячому молоці становить 1,12 мM/г казеїну порівняно із 0,84 мM/г — у  молоці корови.
 Лізоцим буйволячого молока на 56,5% гомологічний із лізоцимом коров’ячого молока, і вміст його вп’ятеро вищий у молозиві буйволиць, ніж у зрілому молоці.Вміст лактопероксидази, що справляє антимікробну дію, у молоці буйволиць у 1,76 раза вищий порівняно з коров’ячим.
 Буйволяче молоко містить повну систему плазміну: плазмін, плазміноген, плазмін-активатори, інгібітори плазміну.
 У буйволячому молоці міститься вітамін А, каротин, токоферол, вітамін С — до того ж у більших кількостях, ніж у коров’ячому. Концентрація інших вітамінів в молоці буйволиць у середньому становить: тіаміну — 0,5 мкг/мл, рибофлавіну — 1,0, нікотинової кислоти — 2,6, біотину — 26,8, фолієвої кислоти — 0,1, пантотенової кислоти — 1,5, піридоксину — 3,8, параамінобензойної кислоти — 26,8 мкг/мл.

Бліц-опи­ту­ван­ня

Кілька слів про себе…
— Я закінчив спочатку (заочно) Новомосковський технікум за спеціальністю зоотехнія, а вже вищу зооінженерну освіту теж заочно здобув, навчаючись у Дніпропетровському сільськогосподарському інституті. Працював у колгоспі ім. Калініна, починав свою діяльність від звичайного скотаря і пройшов професійними сходинками до зоотехніка. Так і до ферми «дійшов». Я дуже вдячний тодішнім ветеранам колгопного виробництва, які прививали у мене любов до Людей, Землі та Тварин, вони гартували в мені людяність, хоча тоді я цього не розумів.

Чому саме зоотехнія?
— Чесно кажучи, спочатку хотів бути агрономом. Знаєте, свого часу, навчаючись у школі в м. Синельникове, що на Дніпропетровщині, захоплювався природознавством. Таку любов до всього живого привила мені моя вчителька з біології Л.І. Нагорна. Після закінчення 8-го класу подав документи на агрономічний факультет до технікуму, але перша спроба була невдалою. Думаю, що на щастя. І вже після 10-го класу пішов працювати у колгосп. Ніякої іншої роботи для мене не знайшлося, як скотарем на фермі.
Отже, попрацювавши деякий час на фермі, я зрозумів, що… ніякий я не агроном. Хоча і любив, і донині люблю рослини, землю, але душа тягнеться до тварин, із ними неймовірно цікаво працювати. І  вже тоді, будучи ще хлопчиськом, вирішив зв’язати свою професійну долю з тваринницькою галуззю. Згодом розпочав дослідницьку та селекційну діяльність.
І знаєте, яку цікаву річ для себе я відкрив? У селекції слід дивитися на тварину не очима «старшого брата» чи господаря, а очима самої тварини, тоді і виникає відповідь на питання: «А чи хоче тварина бути такою, якою ми її прагнемо зпоганити?», буде більш ніж зрозумілою.

Напевно, Ваші батьки також працювали, як то кажуть, «на землі»?
— Ні, мої батьки робітничих професій: мати — швея-мотористка, а батько — електрик. Але в мене була тітка, якраз вона і водила мене за собою по городах-квіт­никах. Мабуть, моя професія — це її вплив також…
 
Вибір професії схвалювався родиною?
— У мене дві професії, і жоден мій вибір — ні сільське господарство, ні духовну семінарію — батьки не схвалювали. Знаєте, які раніше були часи: до церкви люди якщо і ходили, то, самі розумієте, потайки. Що стосується мене, то завжди пробирався до церкви будь-якими способами… Пригадую випадок, як 70-річні жінки допомагали огорожу перестрибувати… було й таке (сміється).

Наразі Ви поєднуєте роботу священнослужителя та зооінженера… Як вдається?
— Так, у 2002 р. я став священнослужителем, але не полишив зооінженерної роботи, ще й встигаю науковою діяльністю займатися (на рахунку отця Георгія — понад 60 опублікованих наукових робіт у фахових виданнях. — Ред.). Розумієте, для мене принципово —зберегти досвід наших вітчизняних селекціонерів, зберегти генетику українських аборигених порід с/г тварин, тому і розпочав роботу по створенню генетичних колекціонаріїв при монастирських підсобних господарствах Києво-Печерської Лаври та Голосіївської пустині, сподіваючись що священнослужителі повинні мати більше відповідальності в розпчатій справі, було створено два племрепродуктори сірої української породи, репродуктор українських сименталів, свиней української м’ясної та овець сокольської породи, сформовано чисельне стадо кіз української селекції. І звичайно ж, буйволину ферму.

Що ж, справді, незбагненні шляхи Господні. І, мабуть, щаслива та людина, яка правильно зрозуміла свою місію на цій землі і в міру сил своїх виконує своє земне завдання. І, відвідавши незвичайну буйволину ферму при монастирі, мене не покидає відчуття захоплення і впевненості, що спокійний і гостинний її господар — саме така, щаслива, людина…

Одомашнений чи дикий і небезпечний… або Неприховані записки з пасовища

Ось ми і приїхали на пасовище, напівзаболочену ділянку землі з доволі грубою рослинністю… Звісно, прогулюватися такою місцевістю досить важко, ну хіба що в гумових чоботях і брезентових штанях, а ось для буйволів — це справжнісінькій рай! Розумієте, коли буйволи стоять у загоні — це одне, а коли ось так, поряд, одразу стає якось не по собі…
 Ну, уявіть собі велетенських чорношерстих тварин — із блискавицями в очах, вагою близько тонни (а ще кажуть, що буйволи можуть розвивати швидкість до 60 км/год — і від цього стає зовсім лячно) — просто йдуть на тебе, точніше, навіть не йдуть, а «розділяють простір». Стійко намагаюся вдавати безтурботну безпечність, аби мати вигляд цілком спокійної і впевненої, пам’ятаючи поради свого супутника. Ну а в голові мимоволі «крутиться» все те, що колись читала про буйволів (звісно, цей візит на ферму змінив моє уявлення про них): і про те, що вони — типові представники дикої природи, і про їхню «дику і вольову» натуру, і що «домовитися» з ними першому «зустрічному» практично неможливо…
 До речі, в природі існує два роди буйволів: буйвіл африканський і буйвіл азіатський. Африканський буйвіл — це дикий звір, якого і донині неможливо приручити, а буйвіл азіатського походження  буває двох типів — індійський та китайський. Індійський буйвіл — це тварина домашня, і за ним в азіатських країнах доглядають діти. У нас в Україні розводять буйвола індійського, який потрапив у Європу під час правління Александра Македонського.
Ми вже говорили про те, що буйволи прив’язуються до обслуговуючого персоналу, і на відміну від корів, буйволиця взагалі не підпустить до себе незнайому їй людину, навіть поводитиметься дуже агресивно. На її приручення до нової людини доводиться затратити від двох і більше місяців, але якщо комусь і вдалося встановити контакт, тварина може «вередувати». Буває, буйволиця «вбирає» вим’я, і як би не догоджав їй доглядальник — навіть і краплі молока не отримає.
До речі, у господарстві вже виростили молоде покоління первісток, із якими працювати трішки легше. Частину молодих маток адаптовано до машинного доїння із використанням італійського доїльного апарата, що продукує, насамперед, підвищений вакуум та має відрегульовану частоту пульсатора «під буйволів».
Генерацію молодняку отримано шляхом штучного осіменіння. Ремонтний молодняк перебуває у «дитячих яслях», із ним працює декілька спеціалістів, щоправда, у кожного є свої «улюбленці», ближчі за характером із людиною. Без сумніву, витрачені матеріальні кошти і людські ресурси під час вирощування ремонтного молодняку в перспективі опосередковано вплинуть на продуктивність тварин під час лактації та на нове покоління буйволів.
Помічаю одну особливість: стадо (прайд) одностайно повторює те, що робить одна буйволиця (мабуть, вона тут найстарша), тільки від її поведінки залежить реакція всіх інших. І це справді так, у буйволиному стаді молодші поважають та навчаються у старших, не можна сказати що матріархат, але в стаді є своя алегархічна відмінність, у маток — лідерів і нащадки в домінанті, але вожак — завжди буйвіл-самець.
Слід сказати, ситуацію на пасовищі буйволи постійно «моніторять», «аналізуючи дані» з допомогою запаху, слуху та зору. Тож тварини тримають незнайомців на відстані, а ті, хто порушив попередження, — начувайтеся: можете «нарватися» на спілкування із грізними рогами та неприборканою силою! Так, за певної підозри тварини гуртуються, наставляють міцні роги та контратакують. Це наступальне явище вражає: коли буйволина родина, немов чітка римська когорта, починає рухатися пасовищем, вона ніби клином проходить крізь гурт інших тварин, що пасуться довкіл. Звісно, їм безапеляційно поступаються територією...
Поряд випасається й аборигенна худо­ба — сіра українська: корови разом із телятами відносно мирно вживаються із такими сусідками, як буйволиці. Маточне поголів’я сірої худоби досить унікальне в селекційно-генетичому аспекті, адже воно отримано від штучного осіменіння, з індивідуальним добором плідників.
До речі, хочеться нагадати про таку річ, як витончені італійські жіночі черевички та міцні чоловічі мешти… Якісні, зручні, носкі, але, на жаль, недешеві. Так ось, виготовлені ці вироби зі шкіри сірої італійської худоби, тісного родича нашої сірої (про це свідчать проведені в господарстві генетичні дослідження сателітних ДНК-маркерів).
Ну, а далі мені хочеться розказати про інших, таких же міцних, як буйволи, велетнів, мова піде про сірих українських волів. На фермі їх усього два, зате яких!!! Сила і могуть — це про них! Один лише погляд на цих рогатих велетнів — і поринаєш в історичне минуле. Із давніх часів український землероб використовував сірих волів як основну тяглову силу для полегшення робіт у полі. А ще це був великовантажний гужовий транспорт — чумаки їздили ними до соляних шахт у Крим. Ці нелегкі походи чумацькими валками душевно оспівані в українських піснях. Цікавий факт: відбирали для використання у народному господарстві та довготривалих чумацьких мандрів тільки самців із урівноваженим характером, бажаним типом конституції і найголовніше — на відтворення залишали лише плідників з добрим норовом, тому що з тваринами добронравними могли працювати й діти. Коли поставало питання про відбір тварин для роботи у ярмі, молодих бичків довго підбирали, їх кастрували в 1,5-річному віці, привчали до роботи в парному ярмі, при цьому враховували їх зріст, швидкість ходу та інші характеристики, хоча в давні часи, коли волярство в Україні було розвинено, то і підбір волиних пар здійснити було легше.
На жаль, на сучасному етапі розвитку вітчизняної тваринницької галузі про таких тварин, як воли, зовсім забули, хоча раніше вони були дуже популярні. Отже, є над чим замислитися…

Звісно, чимало ще можна було б писати, адже вражень та емоцій, як то кажуть, — через край. І головна заслуга в цьому людей, які працюють на цій фермі не просто так, за гроші, а за велінням серця…
А це дорогого варте.

Інтерв'ю
Во­ло­ди­мир Яков­чук, ге­не­раль­ний ди­рек­тор Євраліс Се­менс Ук­раї­на
Ге­не­раль­ний ди­рек­тор ТОВ «Євраліс Се­менс Ук­раї­на» Во­ло­ди­мир Яков­чук розповідає про новинки французького насінницького бренда сезону-2017 та «закулісне» життя компанії.
Марія Махновець (ліворуч), експерт з органічного трейдингу, на виставці BIOFACH, Нюрнберг, Німеччина, разом з експертами аграрного ринку - André Pilling та Марією Дідух (проект "Agritrade Ukraine")
Україна посідає 10 місце в світі з виробництва органічних зернобобових культур, по олійним та зерновим знаходиться на 6-й позиції. Основні напрямки експорту - Нідерланди, Німеччина, Великобританія,

1
0